ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ НЕОПАТРИМОНІАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ

  • О. Л. Авксентьєв Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,майдан Свободи, 4, Харків, 61022 http://orcid.org/0000-0003-0442-2561
Ключові слова: політична комунікація, політичний режим, неопатримоніалізм

Анотація

Актуалізується значення концепта неопатримоніальних політичних режимів для виділення характерних особливостей політичних комунікацій в країнах третього світу, оскільки на афро-азіатському матеріалі традиційне науково-теоретичне розмежування на демократичні, авторитарні та тоталітарні режими виявляється недостатньо ефективними. За формальними ознаками демократичних режимів в багатьох країнах світу, в тому числі і в країнах колишнього  Радянського Союзу, приховується патримоніальна логіка їхнього функціонування. Виділяються характерні риси неопатримоніальних режимів: «розрив» між центром та периферією, побудова соціально-політичних відносин за патронажно-клієнтальною схемою, домінуюча роль держави в політичній системі, «приватизація» державних функцій представниками державно-бюрократичного комплексу, перетворення їх на джерело приватних прибутків.

Відзначається, що за таких умов в політико-комунікативній підсистемі політичної системи оформлюється специфічна модель владно-олігархічного простору, в рамках якої особливу роль набирає наявність у патронів власних каналів ЗМІ, можливостей контролю та цензурування інформаційних потоків. Це сприяє розгортанню лобістських і корупційних мереж, які стають невідʼємним механізмом функціонування неопатримоніальних режимів. Фіксується проблема своєрідності лексики неопатримоніальних комунікацій, а саме – широке застосування так званої інвективної або обсценної лексики. Висловлюється припущення, що це спричинено не низьким освітнім, або загальнокультурним рівнем окремих політичних акторів, а тенденцією культивації притаманного неопатримоніальним режимам неформального аспекту політичних комунікацій. Ставиться питання про те, що для подальшого дослідження специфіки неопатримоніальних комунікацій одним із найбільш перспективних підходів є виділення основних моделей неопатримоніальних режимів, аналіз особливостей їхнього розвитку.

Завантаження

##plugins.generic.usageStats.noStats##

Біографія автора

О. Л. Авксентьєв, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,майдан Свободи, 4, Харків, 61022

Доцент, к. філос. н.

Посилання

ЛІТЕРАТУРА

Фисун, А. А. 2006. Демократия, неопатри-мониализм и глобальные трансформации: моногр. Харків: Константа.

Шаповаленко, М. В. 2018. “Політико-інсти-туціональні коливання”, Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна, серія «Питання політології». Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна 34: 36-40.

Авксентьєва, Т. Г. 2013. Політика і влада в інформаційну епоху: український контекст: моногр. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна.

Гринь, І.О. 2018. “Мас-медіа та корупція: українські реалії”, Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна, серія «Питання політології». Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна 34: 54-58.

Лилликер Д. 2010. Политическая коммуникация. Ключевые концепты /пер. с англ. С.И. Остенек. Х.: Гуманитарный центр.

REFERENCES

Fisun А. 2006. Democracy, Neopatrimonialism and Global Transformations: Monograph. Kharkiv: Konstanta (in Russian).

Shapovalenko M. 2018. Politico-institutional fluctuations, Kharkiv: The Journal of V. N. Karazin Kharkov National University. Issues of Political Science 34: 36-40. (in Ukrainian).

Avksentyeva T. 2013. Politics and power in the information age: the Ukrainian context: monograph. Kharkiv: KHNU imeni V.N. Karazina (in Ukrainian).

Gryn I. 2018. “Mass-Media аnd Corruption: Ukrainian Realities”, The Journal of V. N. Karazin Kharkov National University. Series: Issues of Political Science 34: 54-58 (in Ukrainian).

Lilleker D. 2010. Key concepts in Political Communication / trans. with English S.I. Ostenek. Kharkiv: Gumanitarnyy tsentr.

Опубліковано
2020-07-07
Як цитувати
Авксентьєв, О. Л. (2020). ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ НЕОПАТРИМОНІАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Питання політології", 37, 41-46. https://doi.org/10.26565/2220-8089-2020-37-06
Розділ
ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА ТА ПОЛІТИЧНІ КОМУНІКАЦІЇ