Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Питання політології"

ОЛІГАРХАТ ЯК ЧИННИК КОНСОЛІДАЦІЇ АВТОРИТАРИЗМУ

Марина Володимирівна Шаповаленко — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Розглядаються основні чинники зростання популярності та впливовості недемократичних режимів, в першу чергу, консолідованого авторитаризму. У сучасному світі в умовах геополітичної турбулентності змінюються геополітичні центри сили та актори прийняття глобальних управлінських рішень, тому є нагальна потреба у керуванні суспільно-політичними та економічними процесами для стабільного розвитку суспільства. Умови хаосу лише підсилюють намагання пошуку та створення запобіжників некерованості розвитку політичного режиму. В таких умовах існує певна соціальна група, яка зацікавлена у збереженні та зміцненні авторитарного режиму. Саме олігархи зацікавлені у збереженні status-quo. Більшість успішних і розвинутих країн пройшла через етап домінування олігархату (наприклад, США, Франція, Німеччина). Акцентується увага на тенденціях посилення авторитарних тенденцій у глобальному вимірі, що дає можність робити висновок, що ці процеси взаємопов’язані.

Доводиться, що на тлі домінування авторитарних тенденцій у світі підсилюються позиції олігархів усюди. Хоча людство має досвід долання впливу олігархату. Послідовна податкова політика США протягом десятиліть таки дала позитивні результати завдяки зусиллям президента Ф.Рузвельта.

Доводиться, що саме послідовна фіскальна політика може дати позитивні результати і в Україні. Але всі ці заходи гальмуються протягом усіх років незалежності через різноманітні лобістська групи в межах законодавчого корпусу, а статки українських олігархів лише зростають, що дає можливість дійти висновку, що в суспільстві поки що немає запиту на реальну боротьбу з цим явищем.

ІНСТИТУЦІЙНЕ БУДІВНИЦТВО ТА АРХІТЕКТОНІКА ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИХ ІНСТИТУТІВ

Павло Андрійович Божко — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

У процесі модернізації на основі розвитку можливостей державного управління і зростання соціального капіталу формується відкритий тип взаємодії держави і суспільства, де політичні інститути виступають необхідними провідниками прямих і зворотних сигналів в рамках гнучкої політико-адміністративної системи.

Вказується, що інституційне будівництво для мінімізації ризиків потрапляння в інституційні пастки має враховувати особливість інституціональної архітектури, яка визначається ієрархією формальних правил, і передбачати ускладнення процедури зміни інститутів у міру зростання їхнього рангу. Врахування ієрархії правил дає можливість відстежувати зміну ролі формальних/неформальних інститутів, коли зниження рівня правил інституційної архітектури підвищує значення неформальних інститутів в управлінському процесі.

Стверджується, що неформальні норми відіграють велику роль у функціонуванні політичного ринку. Держава як суб'єкт управління зацікавлена у формалізації виникаючих неформальних практик. Стабільність і передбачуваність управлінських впливів зростають, коли формальні інститути поглинають неформальні. Розглянуто два шляхи зміни архітектури інститутів у результаті такого поглинання. Перший, адміністративно-правовий шлях: поступове закріплення неформальних практик як загальновизнаних у формальних інститутах, тобто легалізація неформальних обмежень Другий шлях формується природним чином в умовах низького рівня політико-адміністративного потенціалу держави: неформальні практики вбудовуються в механізм дії формальних інститутів і руйнують їх зсередини, створюючи ефект підривних інститутів, що створює сприятливі умови для інституціональних пасток на шляху формування політико-адміністративних інститутів модернізації. При цьому можлива ситуація, коли формальні і неформальні правила і норми взаємодіють як самостійні (автономні) утворення, внаслідок чого може скластися певний тип інституційного середовища, що відрізняється способом взаємодії формальних і неформальних інститутів.

ДЕМОКРАТІЯ ЯК СУСПІЛЬНИЙ ІДЕАЛ І ПОЛІТИЧНА ПРАКТИКА

Христина Романівна Марціхів, Катерина Олександрівна Селіверстова — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Розглянуто питання про багатоаспектність та багатогранність демократичних процесів у сучасній політологічній науці, які зводяться до низки теоретичних концепцій, пов’язаних із визначенням сутності понять «демократія», «свобода слова» народу, різноманітні концепції демократії, також досліджено, що впливає на становлення опозиції як інституту демократії.

Досліджено та визначено основні цілі та принципи формування демократії, які є надзвичайно важливими у сучасному світі, адже цінність демократії в 21 столітті не тільки в тому, що вона дає можливість встановити ефективне верховенство закону. Акцентовано увагу на цінності демократії в її внутрішній сутності. Аргументовано важливість демократії через те, що вона уособлює ідею рівності і свободи, ідею гідності людини та індивіда; підкреслено ідею права вибору для кожного, можливість реалізації права голосу для формування уряду, який би враховував у своїй діяльності інтереси виборців. Проаналізовано конституюючі ознаки демократії, зокрема критерії, які дозволяють визначати ту чи іншу державу як демократичну; розглянуто базові принципи демократії та її певні рівні; наведено конкретні приклади формування демократичних держав з урахуванням їхніх національних особливостей, а також питання про способи контролю громадян над процесом ухвалення політичних рішень, які можуть сприяти або гальмувати їхнє досягнення, що буде сприяти досягненню справжньої свободи і рівності громадян в державі.

ДИСКУРС У КОНТЕКСТІ ПОЛІТИКО-ВЛАДНИХ ВІДНОСИН

Владислав Ігорович Андрушко — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Об’єктом дослідження виступають політико-владні відносини сучасності. Досліджується дискурс у традиціях постмодернізму: як «картина світу», когнітивна модель, світогляд, межі можливого у мисленні та поведінці осіб. Підкреслюється, що, з точки зору теорій дискурсу, всі об’єкти дійсності мають дискурсивний характер: будь-яке явище вписано в контекст, який і надає йому повноту сенсу. Явища та об’єкти навколишнього світу можуть набувати різних значень (або ідентичності) залежно від тих специфічних обставин, в які вони занурені. Дискурс виступає способом упорядкування реальності, механізмом визначення цінностей індивіда. Зазначається, що під суб’єктом влади у цьому контексті розуміється колективний або індивідуальний актор, який має доступ до контролю над дискурсом. Відповідно до теорії М. Фуко, дискурс взагалі може вважатись синонімом влади.

З’ясовується роль дискурсу як найефективнішого ресурсу влади, оскільки він зачіпає кожну сферу людського існування. Проблема дискурсу розглядається з двох сторін: з позицій розвитку теорій політичного дискурсу та з позицій інноваційного дослідження сучасних політико-владних відносин в контексті дискурсивних технологій. Дослідження базується на працях М. Фуко, Т. Ван Дейка, Л. Альтюсера, А. Грамші, Е. Лакло і Ш. Муфф. Аналізуються вивчення вказаними авторами дискурсу з різних позицій.

Проведений аналіз дискурсу розширює наші знання про політико-владні відносини. Результати цього дослідження дають нове розуміння дискурсу як картини світу, що актуалізує багато питань для подальших розвідок. Дане дослідження може бути цікавим як для науковців, так і для студентів, котрі досліджують політичну влада взагалі або дискурс як картину світу зокрема.

ФІНАНСУВАННЯ ГРОМАДЯНАМИ СТАТУТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ У 2019 РОЦІ

Руслан Валерійович Зерницький — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Розглядається проблема функціонування партій з точки зору їхнього фінансування, джерел надходжень. Вказується, що в Україні внески партіям можуть робити як фізичні, так і юридичні особи, причому вимоги до потенційних внескодавців та механізм перерахування коштів партіям закріплений на законодавчому рівні. З 2016 року українські партії зобов’язані подавати фінансові звіти, в яких вказуються всі внески на їхню користь. Встановлено, що протягом 2019 року 16-м найбільш рейтинговим та медійним партіям («Батьківщина», «Радикальна партія Олега Ляшка», «Слуга народу», «Європейська солідарність», «Опозиційний блок», «Голос», «Самопоміч», «Українська стратегія Гройсмана», «Опозиційна платформа – За життя», «Народний фронт», «Свобода», «Сила і честь», «Партія Шарія», «Сила людей», «Українська галицька партія» та «Наш край») внески зробили 10 533 фізособи та 261 юрособа, що складає близько 0,026% від населення України. Та одне з останніх соцопитувань на тему фінансування політичних партій демонструє, що частка українців, які готові робити пожертви на користь партій, є значно більшою, й складає близько 12%. Це свідчить про значний розрив між фактичним станом речей та бажаннями й можливостями виборців, що варто взяти до уваги представникам політичних партій для зменшення їхньої залежності від держави та великого бізнесу. Також виявлено, що середня сума внеску цим 16-м партіям за рік склала близько 200 тисяч грн. (близько 7200 доларів США). Вказується, що, враховуючи суспільний інтерес до теми фінансування політичних партій, у майбутньому необхідно буде проаналізувати, як змінилася ситуація у 2020 році.

КОМУНІКАЦІЯ З ВИБОРЦЯМИ: ФАКТОРИ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Максим Миколайович Гончаренко — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Досліджується феномен комунікації, політика з потенційними виборцями, роль комунікації в агітаційній роботі, специфічній у різних цільових аудиторіях. Розглядаються фактори, що сприяють успішній комунікації, залежно від специфіки аудиторії. Виділяються етапи підготовки ефективної стратегії комунікації. Проблема ефективної комунікації в українському суспільстві актуалізована у науковій сфері, некомерційних організаціях, громадському секторі, політичному середовищі. Аналізується ефективність використання різних засобів комунікації з потенційним виборцем, варіації змісту та форми подання інформації в інтересах нарощування політичного впливу. Окремо розглядається можливість аналізу інформаційної політики та її корегування. Дослідження специфіки застосування різних комунікативних технологій демонструє можливість, спираючись на об’єктивні дані, підвищувати ефективність політичної комунікації. Як наслідок, можливим стає корегування тактики комунікації між владою та населенням, прогнозування, виявлення та боротьба з небезпечними для суспільства маніпуляціями, визначення потенційної аудиторії політика. Аналіз надає дієві інструменти для викриття маніпулятивних технологій здобуття політичного впливу.

Доводиться зумовленість ефективності різних засобів комунікації з зовнішніми та внутрішніми факторами, що притаманні певній категорії потенційних виборців. Серед них наявні фактори традиційності певного політичного світогляду для конкретної місцевості, віку та маркерного стану цільової аудиторії щільність та умови проживання аудиторії, її кількість, освіта та матеріальне становище.

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ ПРЕКАРНОСТІ

Артем Михайлович Синюченко — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Ідентифіковано багатовимірність досліджень проблематики прекарності та прекаризації в новітню добу. Систематизовано підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників щодо змісту, джерел формування та політичних наслідків посилення процесів прекарності в сучасних суспільствах. Ідентифіковано тлумачення феномена прекарності у вузькому та широкому сенсах. Зазначено, що вагомими детермінантами трансформації соціально-політичної структури держав в епоху постмодернізму є зміни в системі глобального та національного виробництв, поширення мережевих форматів організації виробництва та трудової діяльності, затребуваність міжнародним та національним бізнесом гнучких форм організації праці. Розкрито пріоритети наукових розвідок в першій чверті ХХІ століття у частині аналізу змін структурного характеру соціально-політичного представництва найманої праці в нових умовах розвитку глобальної економіки та геополітики. Визначено, що зростання безробіття серед молоді з огляду структурних трансформацій системи виробництва та зайнятості, запровадження обмежувальних та часто дискримінаційних заходів щодо мігрантів на тлі активізації гасел економічного та політичного націоналізму загострюють проблему соціальної стабільності та політичної передбачуваності, сприяють ренесансу популістичних рухів та партій, зокрема як лівого, так і правого спрямування. Ідентифіковано дослідницький потенціал для аналізу процесів прекаризації у світі в цілому та окремих країнах спеціалізованих звітів та проектів міжнародних організацій. Важливим є те, що міжнародні організації не обмежуються виключно просвітницькою та аналітичною функціями з питань безробіття та соціальної стабільності, але й прикладають зусилля зі стабілізації сфери праці, зокрема це здійснюється в рамках ООН, Міжнародної організації праці (МОП), таких об'єднань як ЄС, ОЕСР і інших міжнародних і регіональних організацій. Оцінка тенденцій та проявів соціальної нестабільності та невизначеності у частині аналізу впливу пандемії COVID-19 як на рівні світу у цілому, так і окремих країн та регіонів, здійснюється у вимірі процесів структурної перебудови індустрій та сфери послуг; збільшення частки гнучких форм зайнятості, фрілансерства, «нульових контрактів», посилення нової соціальної стратифікації.

ФУТБОЛ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Вікторія Дмитрівна Олішевська, Костянтин Віталійович Поліщук — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Виокремлюється активна функція футбольної культури щодо політизації населення, яка проявляється через самоідентифікацію та щоденну політичну поведінку. Зважаючи на те, що футбол ще раніше почав виходити за межі лише гри, вже давно ведуться наукові дослідження спортивного вболівання в соціумі, економічних наслідків проведення міжнародних змагань, м’якої сили спорту в розрізі формування стереотипів або ж підсилення політичного впливу країн і т.ін. Вивчається один із зазначених процесів, у який втягується значна частина населення планети на глобальному та локальному рівнях – активне вболівання за футбольний клуб як інструмент визначення та практикування конкретного політичного забарвлення суспільства. Наводяться аргументи непрямого ототожнення футбольного клубу з владними структурами – клуб із чітко вираженою позицією може ставати не лише прообразом бажаної сили, але й інструментом боротьби за цю силу.

Метою статті є на основі широкого кола іноземних наукових джерел і самостійних досліджень локального контексту прослідкувати згаданий процес у суспільстві в різних розрізах – від просторового (Шарон Зукін, Джон Бейл), соціального (Ерік Даннінг, Ерін Тарвер) до історично-політичного (Девід Голдблатт, Саймон Купер). Наводяться аргументи щодо футбольних клубів як вмістилища колективної та особистої пам’яті, формування власної ідентифікації та визначення «іншого» крізь призму вболівання, а також проявів такої політизації на глобальному та локальному рівнях. Практична частина включає вивчення прикладів ФК «Барселона» та ФК «Карпати» – від історичного аналізу до інтерв’ю вболівальників.

Аргументується вписання футбольного вболівання в політичну площину, що призводить не лише до соціалізації окремих осіб, але й до активізації їх патріотичних, сепаратистських та інших настроїв у щоденному житті. Таким чином, доводячи, що як мінімум завдяки історично прив’язаній символіці, вербальним і візуальним елементам, просторовим об’єктам, а також емоційному значенню футбол виступає активним чинником формування теперішнього суспільства. Наголошується на необхідності проведення подальших досліджень, де особливо важливим буде як міждисциплінарний підхід, так і практичне вивчення футбольного вболівання.

АСТРОТЕРФІНГ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ НА МАСОВУ СВІДОМІСТЬ

Ольга Іванівна Свідерська, Олександр Володимирович Чорній — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Досліджується вплив глобальної мережі на можливість користувачам здійснювати активний внесок у наповнення її контенту шляхом розміщення коментарів, відео або інших матеріалів на веб-сайтах. Визначено, що новітнім засобом здійснення психологічного впливу є астротерфінг, основні переваги якого – бюджетність і масовість поширення неправдивої інформації серед споживачів інтернету. Доведено, що астротерфінг належить до однієї з успішних реалізованих форм віртуальної масової поведінки: внаслідок правильного використання інформаційних та комунікативних технологій відбувається прискорення розвитку створення астротерфінгових операцій. Ці модерні технології здатні суттєво змінити якість політичного процесу в сучасних суспільствах. Найвагоміша проблема полягає в тому, що астротерфінг практично неможливо дослідити. Частково це пов’язано зі складністю і різноманітністю самих структурних елементів, а частково – зі сутужністю відрізнити фейкову інформацію чи пропаганду від політичної реальності. Хоча сьогодні численні уряди намагаються зупинити маніпулятивний вплив стейкхолдерів, їхні зусилля є недостатніми. Тобто зусилля зупинити негативний вплив астротерфінгу на формування масових політичних думок і переконань виявляються безуспішними. Виявлено, що ті заходи безпеки, якими намагаються користуватись сучасні державні інституції, є надто м’якими для ліквідації астротерфінгових негативних впливів. Однак жорсткіші заходи суттєво знижують конфіденційність. Доведено, що найефективнішим засобом запобігання та стримування поширення астротерфінгу нині є необхідність підвищення інформаційної гігієни і політичної обізнаності споживачів інтернет-мережі, вміння розрізняти фейки, розуміти основні механізми інформаційного впливу тощо.

ІЄРАРХІЯ ДЕРЖАВ ЯК ПРОЯВ АСИМЕТРІЇ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Ігор Петрович Дерев’янко — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Проаналізовано типологію та функціональні особливості суб’єктів міжнародних відносин. Розкрито підходи до визначення понять «наддержава», «великі, середні», «малі держави». Держави як базові блоки глобальних структур є гетерогенними системами, оскільки володіють різними владно-силовими ресурсами, збільшення яких може викликати трансформації структури міжнародних відносин і посилення асиметрії. Відзначено, що відносини між державами – учасниками міжнародного спілкування не ізольовані один від одного, а залежать від ступеня ієрархії і зацікавленості одна в одній.

Розглядається ієрархія політичних суб’єктів в системі міжнародних відносин: наддержави, великі, середні, малі держави, кожна з яких має свої параметри, які можна екстраполювати на будь-яку країну, щоб визначити її місце в цій ієрархії і рівень асиметрії. На вершині глобальної владно-силової ієрархії, за критеріями могутності, рівнем глобального впливу на міжнародні процеси перебуває наддержава, відносини якої з нижчими за статусом державами будуть носити виключно асиметричний характер. Вказано, що традиційними параметрами «великої держави» є військовий, економічний, інтелектуальний, культурний, науково-технічний потенціали, які сприяють формуванню відносин з середніми і малими державами в асиметричному форматі.

Зазначено, що важливим елементом міжнародної політики залишаються середні держави, які зазвичай відносять до групи впливових держав другого рівня. Мала держава в політичному дискурсі розглядається крізь призму малої сили, що логічно вписується в розуміння малої держави. Розкрито співвідношення силових потенціалів, розподілу сили й впливу між державами як головних елементів міжнародної системи. З’ясовано, що асиметрія владно-силових ресурсів і особливостей стратегічної культури між державами є характерною ознакою сучасних міжнародних відносин. Принципи асиметрії рельєфно простежуються саме між державами різних рівнів ієрархії. Зазначено, що підхід, орієнтований на асиметрію, сприяє вивченню динаміки відмінностей між державами. Відносини між державами різних типів визначають сучасну міжнародну політику, до того ж переважна більшість відносин, будучи асиметричними, не носять конфронтаційний характер.

ВПЛИВ ДОВІРИ ТА НЕДОВІРИ НА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Олексій Анатолійович Баталов — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Досліджується вплив довіри та недовіри на міжнародні відносини. Показано різницю між такими феноменами, як «культура довіри», «культура недовіри» та «культура безвір’я». На підставі конкретних прикладів проаналізовано, яким чином формуються міжнародні довірчі відносини (особливу увагу приділено дотриманню державами писаних та неписаних «правил гри»), яким чином може відбуватись крах довіри і наростання недовіри, а також яким чином може відбуватись відновлення довіри в міжнародних відносинах (наведені два методи відновлення довіри: поступового взаємного зниження напруженості та цінних сигналів).

Завдяки теоретичним положенням концепції Ф. Фукуями показано взаємозв’язок між довірою та економічним розвитком (економічно розвинуті країни мають високий рівень довіри як всередині суспільства, так і на міжнародному рівні). Завдяки теорії П. Штомпка доведено, що по-справжньому сталі довірчі відносини можуть бути сформовані лише між демократичними, мирними, гармонійними та цілісними суспільствами.

Доведено, що довіра в міжнародних відносинах призводить до підвищення рівня безпеки, економічного і культурного розвитку, підвищення життєвого рівня населення та зменшення вірогідності збройних конфліктів. Зрештою довірчі відносини на міжнародному рівні формують сталий світоустрій. З’ясовується, що недовіра призводить до хаосу в міжнародних відносинах, зниження рівня безпеки, гонитві озброєнь, збройних конфліктів, а також до руйнування світоустрою.

ПРОБЛЕМИ УРБАНІЗАЦІЇ ТА ДЕУРБАНІЗАЦІЇ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

Олег Сергійович Гайко — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Розглядаються особливості процесу урбанізації в сучасному світі. Висвітлено в історичній ретроспективі демографічні та історичні передумови урбанізації в індустріальну епоху (на прикладі Європи). Виявлено, що успішна і стрімка урбанізація в Європі протягом Нового часу стала можливою через надлишок сільського населення, попиту промисловістю на робочу силу та наявність ефективного державного і муніципального управління. Представлено основні передумови деурбанізації (руралізації) у сучасних розвинутих регіонах. Показано, що деурбанізація (руралізація) в розвинутих регіонах являє собою серйозну проблему через можливі масштабні негативні наслідки для цілих регіонів світу, яка розглядається в рамках міжнародної безпеки. Проаналізовано специфічні особливості процесу урбанізації в регіонах, що розвиваються; акцентовано увагу на тому, що процес урбанізації в цих регіонах обумовлюється значною мірою через демографічний тиск за відсутності попиту на таку чисельність робочої сили в містах та за відсутності ефективних державних/муніципальних інститутів та інфраструктури. Розглянуто небезпечні наслідки для держав і регіонів, що розвиваються, явища соціально-політичного та економічного характеру від такої стрімкої урбанізації. Виявлено особливість деурбанізації в розвинутих регіонах світу та стрімкої урбанізації значної частини регіонів, що розвиваються. Показано, що такі протилежні тенденції, як деурбанізація (руралізація) в розвинутих регіонах та процес стрімкої урбанізації в регіонах, що розвиваються, є відходом від збалансованої моделі урбанізації, яка формувалася протягом Нового часу, і являють собою ризик і загрозу для національної, регіональної та міжнародної безпеки, оскільки створюють диспропорції, що можуть обумовити соціально-політичну та економічну нестабільність державах та регіонах.

ПОПУЛІЗМ У СЛОВАЧЧИНІ: ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ФЕНОМЕНА

Анатолій Юрійович Ключкович — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Аналізуються партійно-політичні аспекти популізму в Словацькій Республіці. На передній план партійно-політичного розвитку Словаччини вийшло структурне розмежування між партіями системного мейнстриму та популізму. Висвітлюється специфіка феномена популізму, його форм і партійних репрезентантів у Словаччині. Розглядається поява й електоральний успіх популістських партій, підкреслюється складність самого феномена популізму в сучасній Словаччині. Популісти не мають чітких ідеологічних установок, використовуючи у своїх меседжах полярності різних ідеологічних доктрин, виходячи з практичної потреби. Зазначається розмежування системних і популістських партій, що значно ускладнюється сьогодні, оскільки спостерігається зближення їхніх позицій з ряду важливих політичних питань.

Розглядається процес посткомуністичного розвитку в Словаччині, коли відбувався перехід від радикальних форм популізму через націоналізм і авторитаризм до більш поміркованої політики. Визначаються характерні риси популістських партій у країнах ЦСЄ, і зокрема в Словацькій Республіці, а саме: протиставлення еліти та народу за моральною ознакою, прагнення виступати захисниками інтересів народу; антиміграційна, євроскептична, антиглобалістська спрямованість меседжів; низький рівень інституціоналізації та ін. Визначено основні форми прояву словацького популізму: соціальний, національний, харизматичний, центристський, ультраправий популізм.

Підкреслюється, що ключовою тенденцією є зростання популізму у виборчих кампаніях словацьких партій та конкуренції на ринку популістських гасел. Протестні заклики, соціальна демагогія, національний популізм – це електорально сприйнятливі теми, які беруть на вістря виборчих кампаній як опозиційні, так і владні політичні сили. Етапними для розвитку партійної системи були парламентські вибори 2020 р., які стали своєрідним «тріумфом популізму». Успіх популістів і поразка ліберальних партій на виборах 2020 р. засвідчує кризу системної політики і демократичних інститутів загалом, що створює ризики для стабільного розвитку Словаччини.

УКРАЇНА ТА СЕРБІЯ: ДОВГИЙ ШЛЯХ ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Олена Олексіївна Люба — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Розглянуто етапи та особливості євроінтеграційного процесу в Україні та Сербії. Зазначено, що неподолана корупція, економічні проблеми, порушення територіальної цілісності цих держав стоять на заваді успішному здійсненню реформ. Це, відповідно, ускладнює шлях набуття країнами статусу членства у ЄС. Аналізуються причини та умови, за яких українська та сербська держави сьогодні прагнуть вступу до Євросоюзу. Підкреслено, що мир, безпека та стабільність вважаються ключовими досягненнями європейської інтеграції на континенті. Відзначено, що усвідомлення своєї цивілізаційної належності до Європи, прагнення досягнути європейського рівня соціального життя, необхідність забезпечення безпеки, захисту від тероризму і т.д. актуалізують рух цих держав у проголошеному стратегічному напрямку.

На законодавчому рівні Україна підтверджує свою геополітичну належність до спільного європейського простору. Вона поділяє спільні цінності демократії, верховенства права, виявляє повагу до міжнародного права та прав людини, і налаштована усіляко підтримувати ці цінності.

Окреслено перспективи вступу України до ЄС та робиться висновок, що свідомий європейський вибір нашої країни – це відповідь на вимоги часу. Наразі задля збереження і утвердження власного місця в європейському вимірі Україна має не лише виявляти рішучість у задекларованих намірах щодо євроінтеграції, а й демонструвати сильну політичну волю, виконувати взяті на себе зобов’язання та займати активну позицію у відстоюванні власних інтересів. Основними завданнями, що стоять сьогодні перед країною, є вирішення територіальних питань (Крим, окремі райони Луганської та Донецької областей), припинення збройного конфлікту на Сході України, подолання корупції, проведення нагальних для країни реформ. Вирішення цих ключових проблемних питань значно полегшить просування України на шляху до ЄС.

ЄВРОПЕЙСЬКА РЕГІОНАЛЬНА СИСТЕМА ПРОТИДІЇ КІБЕРТЕРОРИЗМУ: ПОЛІТИЧНІ, ІНСТИТУЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ

Олександра Ігорівна Зінченко — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Розглянуто сучасний етап розвитку кібертероризму в Європі. Прогресуванню цього явища сприяє мережа «Інтернет», яка має суттєвий вплив на всі сфери суспільного життя, надаючи величезну кількість інформації будь-якому користувачеві та заохочуючи висвітлення такої інформації та її поширення. Виявлено фактори, що ускладнюють процес протистояння кібертероризму, доведено, що сучасний кібертероризм є складовою частиною гібридних воєн і одним із дієвих важелів досягнення політичних цілей на міжнародній арені. Розкрито політичні, інституційні та правові механізми протидії кібертероризму в європейській регіональній системі кібербезпеки. Показуються способи та методи здійснення кібератак, а також можливості європейської регіональної системи протидії їм. Ця проблема висвітлюється на міжнародному рівні, вказуються документи, які передбачають методи протидії. Розглядається досвід передових країн у боротьбі із кібертероризмом. Зазначається, що особливістю кібертероризму є прагнення атакуючих зробити ефектний терористичний акт не тільки з небезпечними наслідками для інфраструктури та населення, а й зі значним суспільним резонансом. Цей фактор є особливо ускладнюючим для сучасної ситуації, адже соціальні мережі сьогодні дозволяють висвітлювати будь-яку інформацію у бажаний час, із бажаною метою та у бажаному ключі. Однак кіберзлочинці постійно вдосконалюють свою діяльність, з’являються все нові форми вчинення тероризму в мережі Інтернет, нові способи залякування населення, нові методи впливу на свідомість людей. Разом із тим і структура кіберзлочинності помітно різниться в різних країнах залежно від характеру і ступеня розвитку в них інформаційних технологій, поширення мережі Інтернет, використання електронних сервісів і електронної комерції. Зазначене зумовлює необхідність постійного оновлення, вдосконалення та коригування чинного антитерористичного національного, регіонального і міжнародного законодавства.

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ / ДЕДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ В АЗЕРБАЙДЖАНІ

Мубаріз Рагімлі — Tue, 12 Oct 2021 00:00:00 +0000

Демократизація політичних інститутів в Азербайджанській Республіці розглядається у контексті становлення нового світового порядку і водночас як природний процес трансформації азербайджанського суспільства з урахуванням історичних, геополітичних та інших особливостей країни. Підкреслюється причинно-наслідковий зв’язок між кардинальною трансформацією та прискоренням темпів глобалізації, що відбивається на формуванні нового розуміння суті демократії у трансформаційних суспільствах, а відтак на позитивах і негативах результатів змін. Простежується розвиток конституціоналізму в Азербайджані з 1918 до 2016 рр. як відбиття поступової демократизації політичної системи країни та зміцнення об’єднувальних тенденцій. Окрема увага приділяється періодизації демократизації в Азербайджані. починаючи з часу набуття політичної незалежності у 1991 р. Дається оцінка інституціональним змінам як з боку вітчизняних, так і зарубіжних політичних аналітиків. Розглядаються взаємини Азербайджанської Республіки з країнами-партнерами та сусідами – Туреччиною, ЄС, РФ. Досліджуються позитивні та негативні чинники демократизації. Серед позитивних досягнень вказуються зміцнення інститутів незалежної держави, вступ Азербайджану до Ради Європи у 2001 р., створення центрів державних послуг ASAN за принципом «одного вікна»; серед негативних чинників – продовження дії жорстких правил олігархії, збереження неопатримоніальних рис політичного режиму, соціальна нерівність, неготовність певної частки політичної еліти до процесу поглиблення демократії, недорозвиненість громадянського суспільства, спротив справжній боротьбі з корупцією та ін.

Робиться висновок, що у країнах, які здійснюють політико-економічну трансформацію у перехідний період значно підвищується роль держави та політичного класу, особливо правлячої верхівки.