Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Питання політології" https://periodicals.karazin.ua/politology <p>У "Питаннях політології" розглядаються актуальні проблеми теорії та практики політичних процесів в умовах глобалізації. Для викладачів, наукових працівників та всіх, хто цікавиться проблематикою політичної науки.</p> <p>Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 21570 – 11470Р від 21.08.2015.</p> uk-UA <p><strong>Авторські</strong>&nbsp;<strong>права</strong>&nbsp;<strong>та</strong>&nbsp;<strong>ліцензування.</strong></p> <p><strong>Ліцензійні</strong>&nbsp;<strong>умови</strong><strong>:</strong>&nbsp;автори зберігають авторське право, а також надають право журналу публікувати оригінальні наукові статті, що містять результати досліджень і не знаходяться на розгляді для опублікування в інших віданнях. Всі матеріали поширюється на умовах ліцензії &nbsp;<a href="http://creativecommons.org/licenses/by/4.0/"><strong>Creative Commons Attribution License International CC-BY</strong></a>, яка дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства цієї роботи і першої публікації в цьому журналі.</p> <p>Якщо стаття прийнята до друку в журналі "Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Питання політології", автор має підписати&nbsp;<strong>угоду про передачу авторських прав</strong>. Угода надсилається на поштову (оригінал) або електронну адресу (сканована копія) Редакції журналу.</p> <p><strong>Цією угодою автор засвідчує, що&nbsp;поданий матеріал:</strong></p> <ul> <li class="show">не порушує&nbsp; авторських прав інших осіб або організацій;</li> <li class="show">не був опублікований раніше у інших видавництвах та не був поданий до публікації у інші видання.</li> </ul> <p><strong>Автор передає редколегії права на:</strong></p> <ul> <li class="show">публікацію статті українською (англійською та російською) мовою та розповсюдження її друкованої версії;</li> <li class="show">переклад статті англійською мовою (для статей українською та російською мовою) та розповсюдження друкованої версії перекладу;</li> <li class="show">розповсюдження електронної версії статті, а також електронної версії англомовного перекладу статті (для статей українською та російською мовою), через будь-які електронні засоби (розміщення на офіційному web-сайті журналу, в електронних базах даних, репозитаріях тощо).</li> </ul> <p><strong>Автор&nbsp;зберігає&nbsp;за собою&nbsp;право&nbsp;без узгодження з редколегією та засновниками:</strong></p> <ol> <li class="show">Використовувати матеріали статті повністю або частково з освітньою метою.</li> <li class="show">Використовувати матеріали статті повністю або частково для написання власних дисертацій.</li> <li class="show">Використовувати матеріали статті для підготовки тез, доповідей конференцій, а також усних презентацій.</li> <li class="show">Розміщувати електронні копії статті (у тому числі кінцеву електронну версію, завантажену з офіційного web-сайту журналу) на:</li> </ol> <ul> <li class="show">персональних web-ресурсах усіх авторів (web-сайти, web-сторінки, блоги тощо);</li> <li class="show">web-ресурсах установ, де працюють автори (включно з електронними інституційними репозитаріями);</li> <li class="show">некомерційних web-ресурсах відкритого доступу (наприклад, arXiv.org).</li> </ul> <p>&nbsp;</p> <p><strong>Приклад&nbsp;</strong><strong>Авторського&nbsp; договору на використання твору.</strong></p> <p>м. Харків&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; "1"11.2018 р.</p> <p>&nbsp;Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, (який діє на підставі&nbsp; Свідоцтва&nbsp; суб’єкта &nbsp;видавничої&nbsp; справи ДК 3367 від 13.01.09 р.) &nbsp;як засновник і видавець журналу Вісник ХНУ «Питання політології» далі –&nbsp; Видавець)&nbsp; в особі ректора &nbsp;В.С. Бакірова, &nbsp;що діє на підставі Статуту &nbsp;&nbsp;та</p> <p>__________________________________________________________________________</p> <p>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &nbsp;(П.І.П. автора, співавторів)</p> <p>що надалі іменується Автор (Автори),&nbsp; уклали даний договір про наступне:</p> <ol> <li class="show"><strong>Предмет договору</strong></li> </ol> <p>Автор надає Видавцю безоплатно виключне право на використання письмового твору (наукового, технічного або іншого&nbsp; характеру)&nbsp; "______________________________________________________________________________________________________"</p> <p>&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;(назва твору)&nbsp;</p> <p>(далі - Твір), викладеного укр. мовою, на умовах, визначених цим Договором.</p> <ol start="2"> <li class="show"><strong>Права, що передаються Видавцю</strong></li> </ol> <p>2.1.&nbsp;Автор надає&nbsp; Видавцю право на використання Твору такими способами:</p> <p>2.1.1.&nbsp;Використовувати Твір шляхом опублікування його у журналі</p> <p>"______________________________________________________________________________________________________"</p> <p>(далі - Видання)_______________&nbsp; мовою , &nbsp;примірник Твору, прийнятого до друку, є невід'ємною частиною Авторського&nbsp;договору.</p> <p>2.1.2.Видавець має право встановлювати правила (умови) прийому та опублікування матеріалів Журналу. Редколегії журналу належить виключне право відбору та/або відхилення матеріалів, що надсилаються до редакції з метою їх опублікування. Рукопис, що спрямовується Автором (Співавторами) до редакції, поверненню не підлягає. Видавець не несе відповідальність за неправдиву інформацію надану авторами.</p> <p>2.1.3.&nbsp;У процесі редакційної підготовки переробляти, редагувати або іншим чином змінювати Твір за&nbsp;погодженням з Автором.</p> <p>2.1.4.&nbsp;Перекладати Твір у випадку, коли Твір викладений мовою іншою, ніж&nbsp;мова, якою передбачена публікація у Виданні.</p> <p>2.1.5. Розміщувати у мережі&nbsp;Інтернет, а саме: на веб-сторінках Видання, загальнодержавних та міжнародних базах даних наукової літератури.</p> <p>2.1.6.&nbsp;Якщо Видавець виявить бажання використовувати Твір іншими&nbsp;способами: перекладати, розміщувати повністю або частково у мережі Інтернет (окрім випадків, зазначених у пп. 2.1.3 та 2.1.4 цього Договору); публікувати Твір в інших, у&nbsp;тому числі іноземних, виданнях, включати його як складову частину до інших&nbsp;збірників, антологій, енциклопедій тощо, умови такого використання оформлюються додатком до цього Договору.</p> <ol start="3"> <li class="show"><strong>Територія використання</strong></li> </ol> <p>3.1. Автор надає Видавцю &nbsp;право на використання Твору способами,&nbsp;зазначеними у п.п. 2.1.1-2.1.6 цього Договору, а також право&nbsp;на розповсюдження Твору як невід'ємної складової частини Видання на всій території&nbsp;України та інших країн&nbsp;&nbsp; (за узгодженням з автором) шляхом передплати, продажу та безоплатної передачі&nbsp;Видання.</p> <ol start="4"> <li class="show"><strong>Авторська винагорода</strong></li> </ol> <p>4.1. Якщо у разі використання Видавцем Твору, наданого Автором, було отримано прибуток, Автор має право на отримання авторської винагороди у розмірі&nbsp; 2%&nbsp; від&nbsp; прибутку&nbsp; (ст. 33 Закону України&nbsp; «Про авторське право та суміжні права»).</p> <ol start="5"> <li class="show"><strong>Термін, на який надаються права</strong></li> </ol> <p>5.1.&nbsp;Договір є чинним з дати його підписання та укладається по 1.03.квітня 2019 р.</p> <p>5.2.&nbsp;За письмовою згодою Сторін термін дії Договору може бути продовжений.</p> <p>5.3. У разі, якщо рукопис Твору не буде прийнято до друку протягом 3х місяців (про що Автору буде повідомлено в письмовій формі) або відкликано Автором до прийняття статті «до друку», цей Договір втрачає силу і анулюється, а авторські права повертаються Автору.</p> <ol start="6"> <li class="show"><strong>Застереження</strong></li> </ol> <p>6.1. Автор заявляє, що:</p> <p>-&nbsp;він є автором (співавтором) Твору;</p> <p>-&nbsp;авторські&nbsp;права на даний Твір не передані іншому Видавцю;</p> <p>-&nbsp;даний Твір не був раніше опублікований і не буде опублікований у будь-якому іншому виданні до публікації його Видавцем;</p> <p>-&nbsp;він має право на надання дозволу на використання Твору за цим Договором,&nbsp;у випадку, якщо Твір створено у зв'язку з виконанням трудового договору;</p> <p>-&nbsp;він не порушив права інтелектуальної власності інших осіб. Якщо у Творі&nbsp;наведено матеріали інших осіб, за виключенням випадків цитування в обсязі, виправданому науковим, інформаційним або критичним характером Твору, використання таких матеріалів здійснюється Видавцем з дотримання норм&nbsp;законодавства;</p> <p>- даний твір не містить відомостей щодо неоформлених винаходів чи корисних моделей авторів або третіх осіб та не містить конфіденційної інформації, що</p> <p>&nbsp;- належить&nbsp; третім особам;</p> <p>- для всіх клінічних випадків, досліджень серії&nbsp; випадків&nbsp; та зображень людей Автор надає пряму згоду учасника клінічних досліджень на опублікування результатів;</p> <p>- автор &nbsp;надає згоду на передачу Видавцю його особистих даних згідно з Законом України «Про захист персональних даних». (Усі положення цього Закону роз’яснені Видавцем Автору):</p> <p>-&nbsp;прізвище, ім'я, по-батькові;</p> <p>-&nbsp;відомості про освіту, місце роботи та вчений ступінь;</p> <p>-&nbsp;поштову адресу місця роботи;</p> <p>-&nbsp;електронну адресу до загальнодержавних та міжнародних баз даних наукової літератури з метою їхньої &nbsp;подальшої обробки для здійснення пошукових операцій у цих базах даних.&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;</p> <p><strong>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; 7 . Реквізити і підписи сторін</strong></p> <p><strong>Видавець:</strong><strong>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Автор (и):</strong></p> <p>Харківський національний&nbsp; університет&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; ________________________</p> <p>імені В.Н.Каразіна,</p> <p>майдан Свободи, 4,&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; 06122, Україна,</p> <p>E-mail редакції:&nbsp; vp.kh@ukr.net.</p> <p>Видавець&nbsp; ______________&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;Автор&nbsp; ______________</p> <p>(Заповнюється та підписується всіма співавторами Твору, або одним із співавторів від імені всіх за письмовим дорученням).</p> politology@karazin.ua (Комарова Тетяна Геннадіївна) vp.kh@ukr.net (Безугла Наталія Іванівна) Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 OJS 3.1.1.4 http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss 60 У ПОШУКАХ НОВОГО АВТОРИТАРИЗМУ В УМОВАХ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15951 <p>Розглядаються основні чинники зростання популярності та впливовості&nbsp; недемократичних режимів. У сучасному світі в умовах геополітичної турбулентності змінюються геополітичні центри сили та&nbsp; актори прийняття глобальних управлінських рішень, тому є нагальна потреба&nbsp; у керуванні суспільно-політичними та економічними процесами для стабільного&nbsp; розвитку суспільства. Умови хаосу лише підсилюють намагання&nbsp; пошуку та створення запобіжників некерованості розвитку політичного режиму. Тим паче в умовах кризи сталих інститутів ліберальної демократії, наочним доказом чого стала поява постдемократичності як явища та процесу еволюції «зразкових» демократій. Виокремлюються чинники, що підсилюють зазначений тренд. По-перше, зворотна хвиля демократизації (С.Гантінгтон). По-друге, криза американської гегемонії та завершення чергового циклу політичної гегемонії, завершення макроісторичного циклу внутріполітичного розвитку політичної системи США (А.Шлезінгер) із низкою криз протягом лише першої половини&nbsp; 2020 р.</p> <p>Акцентується увага на тому, що наслідком послаблення світового гегемону став процес істернізації та поява нових геополітичних центрів (в першу чергу, в Азії, а саме Китаю з потужною економікою, що є передумовою формування нового гегемона). Третім чинником є зростання правого екстремізму та поширення правого популізму як в&nbsp; країнах сталих демократій, так і нових демократій. Хвиля популізму підкріплюється консервативним&nbsp; поворотом у вигляді правового закріплення націоналізму, легітимацією домінування колективного над індивідуальним. Четвертим чинником дестабілізації є криза традиційних інститутів демократії, в першу чергу, політичних партій, лідерів партій, які можуть відмовитися від програмних обіцянок і перетворитися на адвокатів «волевиявлення народу».</p> <p>Доводиться, що на тлі зростання недовіри до традиційних інститутів демократії та цінностей лібералізму зростає попит на лідерів та інститутів, здатних забезпечити безпековий та стабільний розвиток суспільства. Фактична унікальність&nbsp; поточного розвитку – це пошук нових форм співіснування авторитарних та демократичних інститутів в межах одного політичного режиму.</p> М. В. Шаповаленко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15951 Mon, 06 Jul 2020 00:00:00 +0300 ДЕЛЕГАТИВНА ДЕМОКРАТІЯ: КОНЦЕПЦІЇ ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15953 <p>З’ясовується сутність політичного режиму, який виник в Україні внаслідок президентських та парламентських виборів 2019 року. Робиться висновок, що сучасний політичний режим в Україні є класичним прикладом делегативної демократії, оскільки, він виник в результаті вільних, конкурентних та прозорих виборів, проте після виборів уся державна влада була сконцентрована в руках президента, що відбулося з суттєвими порушеннями як загальновизнаних стандартів демократичного врядування, так і норм та процедур українського законодавства. Наголошується, що цінність концепції делегативної демократії полягає в тому, що ця концепція унаочнює одну із суперечностей демократичного розвитку багатьох країн, які позбавлені демократичних традицій, – суперечність між електоральною легітимацією урядової влади та загальновизнаними стандартами демократичного врядування. За своєю природою делегативні демократії є популістськими режимами, появу яких спричиняє віра громадян в покращання свого життя за керівництва харизматичного лідера. Відмічається, що делегативні демократії мають три тенденції розвитку: 1)&nbsp;порівняну витривалість; 2)&nbsp;трансформацію до автократії; 3)&nbsp;усунення президента від влади внаслідок наступних виборів або масових протестних акцій. Стверджується, що всі ці альтернативи теоретично можуть бути притаманні сучасному режиму делегативної демократії в Україні, але тривалість є найменш імовірною з них. Більш імовірними є трансформація делегативної демократії в автократію або усунення режиму Зеленського внаслідок зростання суспільного незадоволення як його внутрішньою політикою, так і зовнішньою.</p> О. Romanyuk ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15953 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ТЕОРІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ У СУЧАСНИХ ПОЛІТОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15954 <p>Доводиться необхідність розрізняти модернізацію як теорію і як процес. Зауважується, що варто також розрізняти модернізацію в широкому сенсі (як постійний процес виробництва певних відповідей на виклики оточуючого середовища) та в вузькому розумінні (як процес засвоєння моделей економічного, соціального, політичного та культурного розвитку західного суспільства).</p> <p>Розкривається зміст теорії модернізації як міждисциплінарної системи поглядів, ідей, схем, і моделей аналізу, що розкриває динаміку подолання відсталості традиційних суспільств, вивчає закономірності трансформації перехідних суспільств у сучасні, розвинені.</p> <p>Як процес модернізація трактується сучасною наукою як процес набуття менш розвиненими суспільствами низки рис, характерних для більш&nbsp; розвинених суспільств.</p> <p>Виокремлюються декілька етапів в еволюції теорії модернізації, розглядаються особливості кожного з них. Перший етап (середина 50-х – 60-ті роки ХХ ст.) був періодом зародження і становлення теорії модернізації, вироблення на її основі конкретно-орієнтованих моделей соціально-економічного розвитку. На другому етапі модернізації відбулася переоцінка ідей першого етапу, аналіз прорахунків, виявлених суспільно-політичною практикою. Було доведено, що модернізація має і зворотній вектор. Головним елементом, від якого залежить характер перехідних процесів і перетворень, почали вважати соціокультурний чинник. Третій, сучасний, етап модернізації (кінець 1980-х – початок 1990-х) проходив за умов розпаду світової соціалістичної системи, коли постсоціалістичні країни намагалися, завдяки вестернізації, стати в один рівень з розвиненими західними країнами. Відзначається помилковість механічного перенесення західної моделі в інші країни через неврахування різного потенціалу їхнього розвитку та здатності розвинених країн постійно вдосконалювати свою систему.</p> <p>Доводиться, що на сучасному етапі варто більше говорити про «постмодернізацію», яка ґрунтується на прагненні до глибокого взаєморозуміння різних соціальних та політичних суб’єктів у суспільстві, пошуках нових суспільних цінностей, умінні досягати компромісу з принципових політичних питань та іншого.</p> Ю. Ю. Руденко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15954 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 РЕСПУБЛІКАНІЗМ У СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ТЕОРІЇ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15955 <p>Розглядаються основні теоретичні положення республіканської традиції в сучасній політичній теорії. Основну увагу зосереджено на роботах Ф. Петтіта і К. Скіннера. Представлено позицію республіканської традиції в політичній теорії другої половини ХХ ст. і аргументовано популярність цієї традиції сьогодні, висвітлено теоретичні передумови актуалізації республіканської теорії. Показано, яким чином республіканська теорія була актуалізована Кембриджською школою історії політичної думки. Розглянуто особливість республіканської теорії, яка полягає в двох моментах: відкритість республіканського проекту для альтернативних політичних теорій (проектів); представники республіканської теорії акцентують увагу не на політичній теорії, а на&nbsp; історії політичної думки, тобто не розробляють власний теоретичний проект, а актуалізують в політичній теорії і адаптують до сучасних політичних практик республіканську традицію. Простежено витоки республіканської традиції в історії західної політичної думки, особливу увагу акцентовано на розвитку республіканських ідей під час громадянської війни в Англії (1642-1651) і політичному/ідеологічному протистоянні між парламентарями та роялістами, акцентовано увагу на поняттях «політичне тіло» та «король-в-парламенті». Простежено критику республіканського розуміння свободи Т. Гоббсом та наслідки цієї критики для політичної теорії Нового часу. Показано, яким чином республіканське розуміння свободи витісняється негативною концепцією свободи в Новий час, чому ліберальна теорія починає базуватися на негативній концепції свобод. Розглянуто республіканське розуміння свободи як не-домінування (non-domonation) та співвідношення між концепціями позитивної свободи, негативної свободи і свободи як не-домінування. Представлено критику республіканською традицією ліберальної інтерпретації свободи. Висвітлено значимість теоретичних напрацювань республіканської традиції для сучасної політичної теорії та показано принципову відмінність республіканського підходу від ліберального.</p> О. С. Гайко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15955 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 ЧИННИК ДЕЛЕГІТИМАЦІЇ У ПРОЦЕСІ ДЕСТАБІЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15956 <p>Розглядаються та аналізуються чинники легітимації та делегітимації влади в контексті функціонування держав перехідного типу. Особливістю таких держав є проблема консолідації громадян на основі спільних цінностей, відсутність яких поступово призводить до делегітимації політичного режиму. Особливу увагу приділено класичним та сучасним трактуванням легітимності та відповідних концепцій. Дано розуміння дефініції «легітимність» як порядок, за якого визнається влада панівних та добровільне підпорядкування керованих, тобто вільне визнання з боку кожного члена правового суспільства.</p> <p>Встановлено, що існують різні політичні інститути з різним рівнем легітимності в суспільстві. Проаналізовано основні фактори та фази легітимності, а також на прикладі України виділені ті з них, які призводять до делегітимації політичного режиму.</p> <p>Окремо розглянуто проблему функціонування інституційного процесу в пострадянських державах через феномен подвійної інституціоналізації, який характеризується суспільною згодою на функціонування старих та нових інститутів одночасно. Встановлено природу такого феномена, що характеризується деструктивним впливом на демократичну трансформацію суспільства через перевантаженість нового інституційного простору.</p> <p>Проаналізовано ряд факторів делегітимації політичного режиму та визначено класифікацію чинників на економічні, географічні, політичні. Визначено залежність різних факторів від різних умов здійснення влади. Встановлено особливість процесу делегітимації в Україні, яка характеризується багатофакторністю з елементами адаптивності.</p> <p>Виходячи з усіх представлених теорій робиться висновок, що легітимація – це не тільки набір цінностей, вона має в собі як когнітивний, так і нормативний аспекти.</p> О. М. Шиян ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15956 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ НЕОПАТРИМОНІАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15959 <p>Актуалізується значення концепта неопатримоніальних політичних режимів для виділення характерних особливостей політичних комунікацій в країнах третього світу, оскільки на афро-азіатському матеріалі традиційне науково-теоретичне розмежування на демократичні, авторитарні та тоталітарні режими виявляється недостатньо ефективними. За формальними ознаками демократичних режимів в багатьох країнах світу, в тому числі і в країнах колишнього&nbsp; Радянського Союзу, приховується патримоніальна логіка їхнього функціонування. Виділяються характерні риси неопатримоніальних режимів: «розрив» між центром та периферією, побудова соціально-політичних відносин за патронажно-клієнтальною схемою, домінуюча роль держави в політичній системі, «приватизація» державних функцій представниками державно-бюрократичного комплексу, перетворення їх на джерело приватних прибутків.</p> <p>Відзначається, що за таких умов в політико-комунікативній підсистемі політичної системи оформлюється специфічна модель владно-олігархічного простору, в рамках якої особливу роль набирає наявність у патронів власних каналів ЗМІ, можливостей контролю та цензурування інформаційних потоків. Це сприяє розгортанню лобістських і корупційних мереж, які стають невідʼємним механізмом функціонування неопатримоніальних режимів. Фіксується проблема своєрідності лексики неопатримоніальних комунікацій, а саме – широке застосування так званої інвективної або обсценної лексики. Висловлюється припущення, що це спричинено не низьким освітнім, або загальнокультурним рівнем окремих політичних акторів, а тенденцією культивації притаманного неопатримоніальним режимам неформального аспекту політичних комунікацій. Ставиться питання про те, що для подальшого дослідження специфіки неопатримоніальних комунікацій одним із найбільш перспективних підходів є виділення основних моделей неопатримоніальних режимів, аналіз особливостей їхнього розвитку.</p> О. Л. Авксентьєв ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15959 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 СИМУЛЯТИВНА КОМПОНЕНТА ВІРТУАЛЬНОЇ МАСОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ У СУСПІЛЬСТВІ РИЗИКУ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15960 <p>Розглядається симулятивна компонента прояву віртуальної політичної поведінки у суспільстві ризику. Визначено, що за допомогою соціальних мереж формується нова реальність, котра виступає дубляжем реального політичного життя сучасного індивіда. Важливим аспектом дослідження є врахування ролі віртуалізації сучасної політичної поведінки у суспільстві, сповненому ризиків як техногенного, так і природного характеру, перенасиченості інформації, підміни фактів та постnправди. Увага зосереджується на важливості ролі симулятивної компоненти політичної поведінки цифрового походження у формуванні не тільки її реального прояву, але й у будові політичної свідомості, що залишає&nbsp; відбиток на подальших політичних діях чи активностях сучасного індивіда. Особливо небезпечним уявляється інтеграція цієї компоненти із суспільством ризику, в якому ризики все частіше набувають величезних масштабів, адже маніпулятивні технології, котрими користуються політики чи окремі представники урядів, здійснюють потужний психологічний вплив на свідомість сучасного індивіда. Мова йде не просто про виборця, на котрого постійно стікає купа інформаційного бруду під час&nbsp; передвиборчої маніпуляції, а швидше про звичайного індивіда, котрий у ХХІ столітті настільки просякнутий неправдивою інформацією і її постійним потоком, що йому насправді важко розрізнити правду. Зрештою – індивідам перестала бути потрібною правда як цінність. Доводиться, що віртуалізація політичної поведінки сприяє її симуляції, котра полягає в уявній активній участі у політичному житті країни чи суспільства. Стверджується, що окремим компонентом такої поведінки є схильність людини до ірраціоналізму, низький опір маніпулятивним впливам, з одного боку, та активне використання представниками владних еліт соціальних мереж задля формування відповідного політичного мислення й політичної поведінки – з іншого.</p> О. І. Свідерська ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15960 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 ТЕСТ НА КОРОНАВІРУС: СВІТОВІ ЛІДЕРИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ COVID-19 https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15962 <p>Розглядається&nbsp; інформаційна політика в умовах сучасної глобальної кризи, обтяженої пандемією коронавірусу Covid-19, що зачепила багато країн світу. У контексті екстремальних умов досліджується поведінка, риторика, гасла світових лідерів та методи масової комунікації. Зазначається, що поведінка певної кількості світових лідерів не завжди базувалася на об’єктивних та раціональних рекомендаціях експертів, більше того, вони навіть відзначалися відсутністю будь-якого наукового обґрунтування.</p> <p>Пропонується класифікувати поведінку світових лідерів під час боротьби з пандемією за такими чотирма типами: «Мовчання ягнят», «Бунт еліт», «Жорстке несприйняття», «Маятник».</p> <p>Виділяються такі типи підходів у внутрішніх комунікаціях (лідер – народ) в період епідемії коронавірусу Covid-19, зумовлені завданнями, що стоять перед політиками та власним баченням розв’язання проблеми:&nbsp; «Турботливий батько», «Популіст», «Жорсткий лідер», «Тактик», залежно від внутрішньої соціополітичної ситуації в країні та міжнародного становища, а також від&nbsp; особистих рис характеру самого лідера, зважуючи при цьому на прогнозовану реакцію країн-сусідів і міжнародної спільноти. Наводяться відповідні приклади політичних лідерів кожного з вказаних типів.&nbsp;</p> <p>Підкреслюється, що світові лідери не скористалися надзвичайною ситуацією і не сформулювали концепцію майбутнього своїх країн, обмежуючись загальними фразами. Прогнозуються тенденції щодо запиту на певні типи політичного лідера після закінчення пандемії, на необхідність вироблення масової ідеології, нових заходів і гарантій захисту.</p> О. Д. Младьонова ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15962 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 ТРАНСФОРМАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОСВІТИ ФАХІВЦІВ З СЕРЕДНЬОЮ МЕДИЧНОЮ ОСВІТОЮ З ПИТАНЬ ДОПОМОГИ В КІНЦІ ЖИТТЯ У КОНТЕКСТІ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ І ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15963 <p>Визначаються можливі напрямки трансформації державної політики у сфері середньої медичної освіти у вузько спеціалізованому питанні медсестринської підтримки в кінці життя у контексті Цілей сталого розвитку ООН і розвитку громадянського суспільства в Україні. На 70-й Генеральній асамблеї ООН в рамках Саміту з питань сталого розвитку в вересні 2015 р., який проходив за участю організацій громадянського суспільства, було прийнято Порядок денний в галузі сталого розвитку до 2030 року, в який включені 17 Глобальних цілей. Серед них Глобальна ціль 4.7 спрямована на забезпечення умов для здобуття всіма учнями знань і навичок, які необхідні для сприяння сталому розвитку, навчанню з питань сталого розвитку та сталого способу життя, прав людини, гендерної рівності, пропаганди культури миру та ненасильства, громадянства світу й усвідомлення цінності культурного різноманіття і вкладу культури в сталий розвиток. Ця Ціль стосується й медичної освіти (зокрема, середньої), удосконалення змісту якої актуальне за умов впровадження медичної реформи в Україні.</p> <p>Проведено контент-аналіз змісту міжнародної навчальної програми для середнього медичного персоналу і порівняно її з навчально-методичними документами, що впроваджуються в середніх медичних навчальних закладах України. Встановлено, що програма, розроблена в США, за активної участі організацій громадянського суспільства, відповідає змісту Цілі 4.7 сталого розвитку ООН. Порівнюючи ці документи, можна зазначити невідповідність українських програм як міжнародним стандартам навчання медичних сестер, так і Цілям сталого розвитку ООН. Ці навчальні програми формують лише узагальнене розуміння цінності культурного різноманіття та прав людини і не включають питання соціальної справедливості, інклюзії, мультидисціплінарної співпраці тощо.</p> <p>Проведення контент-аналізу Стратегії розвитку медичної освіти в Україні, затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 р. № 95-р, виявило, що документ не передбачає включення аспектів, викладених у Цілі 4.7.</p> <p>Встановлено, що участь громадян у розробці державної освітньої політики є необхідною умовою формування демократичного суспільства і сприяє більшій відповідності освітніх програм потребам населення.</p> <p>Стверджується, що в умовах впровадження медичної реформи в Україні необхідно змінити підхід до змісту медичної освіти та формування компетентності медичних працівників з середньою освітою. Потрібно забезпечити міжсекторальну та мультидисціплінарну співпрацю задля розробки сучасних якісних програм з підготовки медичних працівників з середньою освітою, які відповідають міжнародним стандартам, зокрема, шляхом залучення інститутів громадянського суспільства до цього процесу.</p> О. О. Вольф ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15963 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 РОЛЬ ЖІНОК В МИРОБУДУВАННІ: ПРОБЛЕМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В УКРАЇНІ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15964 <p>Охоплюються питання участі жінок в процесах миробудування в загальнотеоретичному контексті. На основі результатів дослідження Організації Об'єднаних Націй, наукових праць та статистичних даних акцентовано увагу на позитивній ролі жінок під час миротворчого процесу. В якості основоположного документа, що встановлює необхідність актуалізації жіночого представництва в побудові миру в Україні визнано Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року.</p> <p>Описано декілька основних моделей включення жінок до процесів миробудування. У рамках роботи визначено недоліки представництва жінок у питаннях миробудування, зазначені пріоритетні напрямки для подальшого розвитку. На основі аналізу Національного плану дій з виконання Резолюції 1325 визначено перелік головних проблем та недопрацювань.</p> <p>Особливий акцент зроблений на необхідності подолання дискримінаційних практик ексклюзії жінок через негативні наслідки таких рішень. Задля досягнення цієї мети запропоновано змінити фокус дослідження участі жінок в процесах миробудування та розширити перелік питань, до яких залучаються жінки.</p> <p>Контекстный аналіз документів призвів до очікуваних висновків, що жінки переважно присутні в соціальних питаннях та на рівні консультативних рад. Інтенсивніша участь громадських організацій у миробудуванні має позитивний вплив в довготривалій перспективі.</p> <p>За результатами дослідження сформульовано ряд основних висновків щодо імплементації Національного плану дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325,&nbsp;визначено проблеми та слабкі місця. Для підвищення ефективності наступного плану (розрахованого до 2025 року) запропоновано застосування двох загальнонаукових підходів. Визначено необхідність продовження досліджень регіональних планів дій щодо включення жінок у питання миробудування для створення дієвої адаптивної системи сталого миру в Україні.</p> О. Е. Литвин ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15964 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 АКТУАЛЬНІСТЬ ПОНЯТТЯ «НАЦІОНАЛЬНА БУРЖУАЗІЯ» ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВЛЯЧОЇ ЕЛІТИ В УКРАЇНІ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15967 <p>Обґрунтовується актуальність застосування поняття «національна буржуазія» в контексті визначення правлячої еліти в Україні. В результаті аналізу існуючих понять української правлячої еліти виділяються їх головні недоліки: антиісторичний підхід та репрезентація її як аномалії, патології.</p> <p>Особлива увага приділяється критиці понять «неопатримоніальна демократія», «олігархія», «корупція», які складають головний зміст сучасних концепцій правлячої еліти в Україні. Підставою для критики послужило поняття «національна буржуазія» та виклад його еволюції в марксистській теорії. Було визначено, що неопатримоніалізм, а разом із ним, олігархія і корупція – це поняття, що позначають невигідну для однієї фракції буржуазії владу іншої її фракції. Ці поняття не відсилають до жодної наявної норми, альтернативи, не передбачають протилежність, своє інобуття (демократія, сила права), але є полемічними, риторичними фігурами в ідеологічній класовій боротьбі. Теоретичний зміст цих понять знаходить науковий сенс тільки в умовах використання марксівського поняття буржуазії&nbsp;(або національної буржуазії в марксистській традиції), яке передбачає верховенство закону остільки, оскільки воно відповідає економічним інтересам буржуазії, а держава є концентрованим виразом цих інтересів, а також плацдармом для боротьби різних фракцій буржуазії між собою і проти пригноблених класів (звідси, буржуазна демократія). Влада не мислиться поза капіталом, оскільки капіталісти опосередковано або безпосередньо пов’язані між собою та впливають на рішення влади. В умовах постколоніалізму, або неоколоніалізму, національна буржуазія вдається до більш безпосередніх форм захисту своїх інтересів за допомогою держави, обмежуючи вплив закордонного капіталу в економіці та у владі. Втім, це аж ніяк не означає абсолютну незалежність національної буржуазії від транснаціональної буржуазії в політичному та в економічному сенсі.</p> <p>Стверджується необхідність звернення до зазначеного поняття для розгляду правлячої еліти в Україні в умовах капіталізму в цілому, й внутрі– та міжкласової боротьби, зокрема.</p> І. В. Ільїн ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15967 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 ТОТАЛІТАРНІ ЗАГРОЗИ В ІНФОРМАЦІЙНУ ЕПОХУ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15968 <p>Досліджуються наростаючі виклики виникнення тоталітаризму нового формату, що породжується інформаційної епохою. Розкриваються особливості нового тоталітаризму. Класичний тоталітаризм маніфестував себе в формі тоталітарної держави, використовував заходи, що забезпечували контроль над людьми, включаючи терор. Сьогодні тоталітаризм має куди більш прихований характер, оскільки користується сучасною модою на «прозорість» всього (держави, підприємств, особистого житті) і інструментами&nbsp;отримання інформації про людей і події. Аналізується тренд виходу державної монополії зі сфери контролю, зберігання персональної інформації та маніпулювання нею, натомість створюються умови для приватних організацій ініціювати власні механізми із такими самими завданнями. Пояснюється, що це можуть бути алгоритми, які експлуатують людську поведінку з комерційною або політичною метою. З'ясовується, що в умовах поляризації та політизації, у комерційних організаціях виникає власний порядок денний, що дозволяє їм демонструвати себе&nbsp; як більш значущого політичного актора. Для прикладу наводиться факт того, що обсяг інформації та її точність, якими володіють великі інтернет-компанії про своїх користувачів, імовірно, перевершує за цими показниками інформацію, яку мали найвпливовіші організації розвідки в минулому. Розглядаються приклади країн, в яких масове стеження за власними громадянами в мережі Інтернет, відкрито і імпліцитно поступово розгортає цифровий тоталітаризм. Аналізується феномен глобального спалаху пандемії COVID-19 як фактор наступу на права людини на приватне життя, в тому числі на індивідуальну цифрову приватність. Вивчаються тенденції як демократичних, так і авторитарних держав, що користуються резонансними подіями і катастрофами як можливістю узурпації влади і отримання більшого контролю над своїми громадянами. Робиться припущення, що, цифрова епоха імплементувала в життя світ кіберпанку.&nbsp; Робиться висновок щодо виходу з ситуації вислизаючої приватності через цивільний активізм, групи тиску і такі наддержавні органи, як Європейський Союз і закони про конкуренцію.</p> B. Tymchyshyn ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15968 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 СТРУКТУРИ СУЧАСНОЇ ГЕГЕМОНІЇ: CASESTUDY США https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15971 <p>Досліджується гегемонія як процес поширення влади, що ґрунтується на постійній взаємодії модусів – динамічних характеристик гегемонії. Гегемонія часто розглядалася як явище або стан політико-етичної реальності, проте макроісторичні, світ-системні та соціально-економічні дослідження протягом ХХ століття показали, що гегемонію варто розглядати саме як процес, тобто як цілеспрямовану і стійку сукупність взаємозв’язків (економічних, соціальних, політичних, військових, культурних, тощо), що формує нормативно-ціннісний простір як суспільства, так і форм політичної організації, на кшталт імперій чи держав модерну.&nbsp;</p> <p>Аналізується гегемонія Сполучених Штатів Америки як сучасна імперія, для якої є властивими транснаціональність, використання «розумної сили» і створення розгалуженої інфраструктури контролю і дисципліни за різними сферами життєдіяльності як суспільств, так і держав. Використання структурно-функціонального та світ-системного підходу показало, що гегемонія США складається із чотирьох основних модусів (так як подальші дослідження можуть виявити інші модуси): капіталу, сили, владних відносин та ідеології, які мають конкретний набір структур зі своїм змістом, що забезпечують відтворення гегемонії та її подальшу експансію.</p> <p>Доводиться, що доларизація світу, контроль над банківською системою і фондовими біржами, постійне використання власних військових сил і їхня мобільність, контроль за міжнародними об’єднаннями (як глобального, так і локального рівнів), транснаціоналізація культури, технологій та інформації, продукування і виробництво глобальних процесів, трансформація ієрархій цінностей і глобалізаційні процеси є складовими сучасної гегемонії, її динамічними характеристиками і структурами, які забезпечують її функціональність. Наявні структури створюють панівне положення США у світовому просторі, що відображається на трансформації нормативно-ціннісних систем різних суспільств, а також слугують основою для структурно-функціональних метаморфоз у політичних системах різних країн, що знаходяться в орбіті гегемоністського впливу.</p> Р. О. Запорожченко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15971 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 ГЕНЕЗА ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІДНОСИН У 1991-2017 РР. https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15972 <p>Досліджується питання еволюції двосторонніх польсько-українських відносин. На основі попередніх академічних досліджень, вдосконалено періодизацію польсько-українських відносин відповідно до сучасних подій. Зазначається, що початок двосторонніх відносин почався вже одразу після відновлення Незалежності обома країнами. Однак на початку 90-х рр. двосторонні відносини не мали значної активності. Причиною для цього стали процеси економічної трансформації, які мали місце після падіння радянської економічної системи, що призвели до послаблення економічної ситуації. Ідейні зародки польсько-українського порозуміння беруть свій початок від діяльності видання «Культура», довкола якого були зосередженні польські та українські ліберальні еліти, які ставили за мету розпочати процес порозуміння між обома народами. Зазначено, що в 2000-х рр. польсько-українські відносини в основному були пов’язані з президенством В.&nbsp;Ющенка та А.&nbsp;Квасневського, а пізніше – Л.&nbsp;Качинського. Персоналізм у відносинах мав позитивні результати, що сприяло інтенсифікації діалогу між країнами. Під кінець каденції В.&nbsp;Ющенка, відносини спали, що було пов’язано з подіями в Україні. Тим не менш, у цей період відбувся старт «Східного партнерства».</p> <p>Після 2014&nbsp;р. двосторонні відносини перейшли у фазу стійкого порозуміння. Було обрано формулу «пробачаємо та просимо вибачення», тим самим відсилалося до відомого обміну листів між польським та німецьким єпископами. Звертається увага на те, що тогочасний президент П.&nbsp;Порошенко намагався посилити двосторонні відносини. Відзначено, що слабкістю польсько-українських відносин є співробітництво на рівні суспільства. Саме поглиблення суспільного рівня повинно сприяти стабільності відносин і зменшити вплив негативних явищ, пов’язаних з конфліктом у політичній площині, які час від часу присутні у польсько-українських відносинах, особливо в контексті історичної політики в останні роки.</p> О. І. Бойчук, І. М. Гринюк ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15972 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 ГЕОПОЛІТИЧНІ ЦІЛІ ТА ГЕОСТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15974 <p>Розглянуто питання, пов’язані з визначенням сутності поняття «геополітика», також досліджено, що таке геостратегія України, та чинники, що впливають на її становлення, охарактеризовано основні геополітичні цілі України. Детально проаналізовано геостратегію як практичну складову геополітики. Розкрито особливості сучасної геостратегії України, подано основні цілі, які використовуються державами для досягнення певних результатів.</p> <p>Досліджено та визначено основні цілі та принципи формування геостратегії України, що є надзвичайно актуальною темою, адже в сучасних умовах відбувається становлення нового геополітичного світу, і Україна намагається заявити про себе на міжнародній арені як активний геополітичний гравець. Приділено основну увагу одному з найважливіших чинників, що відіграють значну роль у розробці геополітичного коду будь-якої країни – геополітичному положенню її території, стану договірної бази і відносинам з іншими країнами, наявності спільних кордонів, геополітичній ситуація в регіоні та у світі. При цьому зазначено, що геополітичне положення, є однією з головних детермінант, що визначають специфіку геостратегії будь-якої держави в геопросторі. Проникнення у широкий світ починається зі спроб зрозуміти його, налагодити з ним контакти і вступити в багатоплановий діалог. Підкреслено, що тільки тоді можна знайти ті форми презентацій власної ідентичності і власних інтересів, в яких світ зможе зрозуміти і нас самих. Україна має усвідомити себе в геополітичному контексті і в контексті розвитку світової цивілізації. Доводиться, що визначення геополітичних інтересів України потребує врахування складної системи інтересів різних країн, розкладу сил – економічних, політичних, військових, духовних – у кожному з регіонів світу.</p> K. Martsikhiv, L. Shepelyak ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15974 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ АКТИВІЗМУ УКРАЇНСЬКИХ МІГРАНТІВ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15977 <p>Розглянуто різні підходи до визначення та оцінки інституціалізації громадського активізму. Проаналізовано дані оригінальних досліджень, в яких автор із колегами проводили опитування громадсько активної української молоді у країнах ЄС (використано глибинне інтерв’ювання). Респондентами дослідження були українські молодіжні активісти, які&nbsp; діють у Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Польщі та Чехії. На основі цього дослідження проаналізовано сучасний стан інституціалізації українського активізму в різних країнах Євросоюзу.</p> <p>З’ясовано, що робота об’єднань мігрантів є різноплановою та зазвичай базується на ентузіазмі чи зацікавленості активістів, а це сприяє гнучкості роботи, близькості до потреб та переконань відповідних громад, але не гарантує високого рівня сталості діяльності.</p> <p>Також отримані дані свідчать про формальне визнання на рівні держави відповідних організацій, що означає виконання низки вимог влади країни перебування. Типовою є взаємодія з інститутами держави і місцевого самоврядування країни перебування та України під час проектної діяльності, що показує ще одну сторону процесу інституціалізації активізму українських мігрантів. Вагомою ознакою активізму є «мобілізаційний» підхід, який характеризується діяльністю невеликих організацій, що об’єднують навколо себе ширше коло менш активних прихильників, та мобілізує їх у окремі моменти.</p> <p>Виявлено, що теперішній стан інституціалізації українського активізму в країнах ЄС свідчить як про позитивні риси (гнучкість та відповідність запитам громад чи окремих індивідів, які потребують допомоги; врахування актуальної ситуації в Україні), так і негативні (залежність від ініціативи конкретних активістів, відносна непередбачуваність діяльності та її результатів).</p> Ю. В. Марусик ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15977 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ У ЦИФРОВОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ПОЛЬЩІ (НА МАТЕРІАЛІ ОФІЦІЙНОГО САЙТУ ПРЕЗИДЕНТА ПОЛЬЩІ 2004-2015) https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15979 <p>Розглядається інформаційна політика офіційного сайту Президента Польщі, яка у цьому дослідженні сприймається як «дзеркало» польсько-українських взаємовідносин. Припускається можливість відтворення динаміки формування міжнародних взаємовідносин через аналіз географії новин (компаративний аналіз висвітлення подій у різних країнах) і формальний аналіз типів новинних заголовків. Новини, зібрані з архіву англійської версії офіційного сайту Президента Республіки Польща, стали матеріалом для контент-аналізу динаміки міжнародних взаємин. Простий кількісний компаративний аналіз показує, що Україна – найбільш популярна країна з-поміж колишніх радянських республік (так було навіть до Євромайдану). І зміна українських президентів у 2010 році з радикальною зміною міжнародних орієнтацій (і проєвропейського курсу – на проросійський) не відбилася на інтенсивності уваги на сайті. На основі формального аналізу доводиться, що для Польщі Україна – не тільки найбільш популярна країна, але контакти з нею відбуваються в різній кількості форматів та рівнів. Порівняння із польсько-російськими взаєминами показує деяку схожість між країнами (особливо до 2008), хоча все ж очевидним є дефіцит уваги та різноманіття заголовків для Росії. Відзначається, що у випадку з Грузією та Україною, новинна політика більш формальна для Грузії, більш деталізована та неформальна – для України. Таким чином, внаслідок компаративного аналізу різних типів заголовків продемонстроване особливе, уважне і доброзичливе ставлення до України, яке не змінювалося, незважаючи на зміну зовнішньої політики України під час кризи. Підкреслюється, що під час кризи Республіка Польща встановлювала нові формати для взаємодії із українськими політиками й активно апелювала до підтримки міжнародної спільноти. Звертається увага на деяку обмеженість компаративного аналізу, оскільки його можна застосовувати тільки для країн із великою кількістю згадок у ЗМІ, і він не враховує тип новин. Це позначається на повноті окреслення суті міжнародних взаємин. Робиться висновок про необхідність визначення й інших формальних підходів, які допоможуть класифікувати політичні тексти.</p> N. Steblyna ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15979 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ АСПЕКТ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ АЗЕРБАЙДЖАНУ https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15980 <p>Розглянуто стан та етапи процесу розбудови державності Азербайджанської Республіки, особливості якого зумовлені специфікою історії, географічними, геополітичними, національно-культурними факторами. Висвітлюється роль національної держави як єдино можливого політичного інституту, який спроможний відстоювати національні інтереси як всередині країни (в економічній, соціокультурній, внутріполітичній сферах), так і на міжнародній арені. Підкреслюється зростаюча роль сучасної держави у збереженні свого суверенітету в епоху формування багатополярного постглобалізаційного світу та в ефективному використанні власних природних та інших ресурсів на благо громадян своєї країни. Особлива увага приділяється взаєминам Азербайджану як однієї з країн Південного Кавказу з потужними геополітичними акторами, зокрема с Європейським Союзом. Вказується на наявність нерозв’язаної проблеми&nbsp; тривалого армяно-азербайджанського конфлікту, що є загрозою національному суверенітету Азербайджану. Пояснюється специфіка відносин Азербайджану з Євросоюзом, а саме, з одного боку, значимість АР як країни-транзитера й постачальника газонафтових ресурсів Каспійського басейну для ЄС, а з іншого – постійний тиск на політичне керівництво Азербайджану з метою змусити запроваджувати структурні політичні зміни та неухильно виконувати загальноприйняті у Західній Європі демократичні принципи та цінності. Підкреслюється поступова трансформація політики самого Євросоюзу у сенсі більшої наближеності до реалістичної оцінки своїх відносин з країнами-членами, країнами-сусідами та асоційованими членами.</p> М. Рагімлі ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/15980 Tue, 07 Jul 2020 00:00:00 +0300