Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Питання політології"

ПРОБЛЕМАТИКА СУВЕРЕНІТЕТУ В МАКРОІСТОРИЧНІЙ ПОЛІТОЛОГІЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ

О. С. Гайко — Mon, 30 Sep 2019 00:00:00 +0300

Аналізується макроісторична перспектива дослідження суверенітету в рамках політичної теорії, яка представлена світ-системним аналізом, військо-податковою теорією держави та політичним марксизмом. Розглянуто актуальність підходу, що пропонують макрополітологічні теорії для досліджень сучасного стану суверенітету. Простежено теоретичні передумови формування цих теорій, що зумовлено пошуками принципово нових підходів у 1970-х рр. до аналізу сучасних політичних і державних інститутів, акцентовано увагу на впливі творчого спадку М. Вебера в процесі концептуалізації макроісторичних політологічних теорій. Проаналізовано базові теоретичні підходи світ-системного аналізу (І. Валлерстайн, Дж. Аррігі), військово-податкової теорії держави (Ч. Тіллі, В. Мак-Ніл, М. Манн) та політичного марксизму (Р. Бреннер, П. Андерсон, Б. Тешке) до процесу становлення й розвитку держав протягом Нового часу. Проблема суверенітету розглядається через аналіз передумов формування базових державних інститутів в історичній перспективі, що є визначальним підходом макроісторичних політологічних теорій.

Виявлено, що попри відмінності у підходах, світ-системний аналіз і військова-податкова теорія держави можна зіставляти як зовнішній і внутрішній контури проблематики суверенітету в історичному процесі становлення та розвитку європейських держав протягом Нового часу, акцентовано особливу увагу на ролі економічно детермінованих соціальних перетворень Нового часу в рамках теоретичного підходу, який пропонує політичний марксизм. Зазначається спільне в підходах аналізованих теорій до процесу становлення держав сучасного типу, що конкретизується наступними позиціями: держава сучасного типу як унікальний феномен Західної Європи, особлива роль капіталізму в процесі соціально-політичних і економічних перетворень Нового часу, вдала конфігурація чинників в історичному процесі, що зумовила появу національної держави, досягнення балансу між інтересами різноманітних груп, структурні соціально-політичні і економічні зміни як реакція на зовнішні і внутрішні виклики, міждисциплінарний характер теорій.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РЕФОРМИ ЗАДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ

О. Д. Хомей — Mon, 30 Sep 2019 00:00:00 +0300

Громадянське суспільство відіграє істотну роль у спробах побудувати функціонуючу демократію, підтримати верховенство права, просувати і захищати права людини, залишаючись водночас однією з головних рушійних сил реформ – продовжує співпрацю з державними агенціями у сфері розроблення політичної програми, а також певним чином бере на себе частину відповідальності за здійснення реформ. Попри це його залучення у процеси вироблення державної політики все ще залишається декларативним у багатьох аспектах. Інноваційною тенденцією розвитку громадянського суспільства в Україні стало об’єднання ОГС та НУО у коаліції задля консолідації та пришвидшення реалізації реформ за допомогою методів адвокації та співпраці з державними органами. Так, 2017–2018 роки позначилися напруженням між громадянським суспільством і владою попри реалізацію ухваленої у 2016 році Національної стратегії розвитку громадянського суспільства. Проте у 2019 році спостерігається тенденція до сприяння покращенню стану його розвитку державою значною мірою завдяки скасуванню вимог обов’язкового декларування доходів активістами, що визнано антиконституційним, а також завдяки запровадженню можливості онлайн-реєстрації благодійних організацій, громадських об’єднань, та інших видів об’єднання громадян на урядовому порталі.

Аналізуються стан розвитку, проблеми та виклики громадянського суспільства в рамках імплементації реформ та євроінтеграції, а також окреслено його вплив на реалізацію реформи в Україні, соціально-економічного поступу та забезпечення національної безпеки України. Також проаналізовано сприйняття населенням реформ і тенденцію зростання довіри до ОГС громадянами України.

ТОТАЛЬНА ІНКЛЮЗИВНІСТЬ В ДЕМОКРАТІЇ ЯК ПРОБЛЕМА ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

B. Tymchyshyn — Mon, 30 Sep 2019 00:00:00 +0300

Перемігши в конкурентній боротьбі глобальний соціалізм, лібералізм і демократія, довели свою перевагу. Позбувшись очевидних зовнішніх загроз, внутрішньополітичні виклики почали набувати все більшого значення. Під внутрішніми чинниками розуміються як проблеми кожного окремого демократичного суспільства, так і проблеми концептуального розуміння ліберальної демократії в сучасному контексті.

Стверджується, що популізм в останні 5 років став найбільш небезпечною проблемою в ряді молодих і сталих демократій. Популістська риторика політиків спрямована на ту частку електорату, якій притаманні невігластво та бажання почути швидкі рішення складних системних проблем. Це особливо небезпечно для суспільств, в яких ще не сформована політична нація, котра тільки починає робити свої перші кроки до власної інституціоналізації і тому вимагає уваги і конкретних дій з боку відповідального громадянського суспільства.

Загострення хронічних проблем суспільства залишаються поза увагою багатьох впливових політиків, політизація всього, що раніше належало сфері приватного, поляризація і популізм – жодним чином не впливають на зміцнення ліберальної демократії та однорідності суспільства.

Вирішується завдання вироблення комплексних рішень нових викликів сучасності, зокрема потреби зрозуміти, яку ціну суспільства платять за догматичну віру в перманентність лібералізації демократичного процесу і інклюзії різних груп. Зазначається необхідність адаптації структур ліберальної демократії до нових умов сформованої сучасної політичної реальності з метою збереження політичної безпеки. Робиться пропозиція прагматично подивитись на стан справ сучасного лібералізму.

МОДЕЛІ ТА КОНЦЕПЦІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

П. А. Божко — Mon, 30 Sep 2019 00:00:00 +0300

Модернізація змінює основні цільові, функціональні, структурні принципи побудови державного управління, тим самим відбувається парадигмальний зсув у розумінні його місця і місії у відносинах держава-ринок-громадянське суспільство. До старої парадигми відноситься бюрократична модель державного управління, до нової парадигми – моделі нового державного управління та мережева.

Ці моделі суперечливо переплітаються в умовах впливу глобалізації та децентралізації на модернізаційні процеси в державному управлінні, що створює нові проблеми адаптації адміністративних ієрархій (бюрократії) до глобальних викликів і вимог деволюції. Виникає завдання інтеграції нових горизонтальних звʼязків (мереж) в традиційні вертикальні структури. Одночасно загострюється проблема здатності держави підвищувати ефективність дій чиновників в умовах швидкої трансформації навколишнього середовища. Крім того, існує традиційна для державного управління проблема масштабу, тобто відповідності функцій і ресурсів на різних управлінських рівнях характеру і обсягу наявних завдань. Розвʼязання цих проблем на етапі транзиту багато в чому залежить від характеру інституційних траєкторій і стратегій реформ, що виникають, їхньої орієнтованості на збереження балансу стабільності і змін, заснованого на досвіді попередніх перетворень. Пріоритетна для багатьох реформаторів менеджеріальна модель з її неминучою децентралізацією, здійснюваною в інституційному середовищі, що не досягло необхідного рівня самоорганізації і підзвітності, очевидно призведе до прогресуючої втрати державною бюрократією автономії від спеціальних груп інтересів. Посилення ролі неформальних управлінських практик в умовах не сформованих норм адміністративної етики не забезпечить незаангажованого безособового правозастосування.

Однак критика нового державного управління не робить обґрунтованим вибір бюрократичної або мережевої моделей. Пріоритет має не вибір тієї або іншої теоретичної моделі модернізації як її мети, а самий процес розробки політики її проведення. Критерій керованості, що відображає розвиненість модернізаційних здібностей державного управління дає орієнтири інституційного будівництва.

ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА ІДЕНТИЧНОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ РІВЕНЬ

В. А. Кисельова — Mon, 30 Sep 2019 00:00:00 +0300

Аналізуються класичні та сучасні теорії ідентичності, такі як концепт самоідентичності Е. Гіденса, соціальної ідентичності І. Гофмана, нерефлексивної ідентичності М. Фуко, теорія політики визнання та соціальної уявленості Ч. Тейлора, концепція уявлених спільнот Б. Андерсона, «використання Іншого» та ексклюзивної ідентичності І. Ноймана.

За результатами аналізу визначені методологічні реперні точки для концептуалізації поняття ідентичності. Запропоновано розглядати феномен ідентичності в якості мультирівневого конструкту, а також розроблено принципи типологізації поняття ідентичності. Відповідно до цієї типологізації виділено онтологічний (особиста ідентичність) та соціальний (колективна ідентичність) виміри феномена. Зазначено, що особиста ідентичність, окрім того що безпосередньо пов’язана з емоціями, є результатом особистого досвіду індивіда. У той час як колективна ідентичність – феномен соціального рівня, уявне усвідомлення існування спільноти, яка поділяє спільні для індивіда інтереси/цінності. В якості типів особистої ідентичності проаналізовано рефлексивну, коли індивід питає себе «з ким я себе співвідношу/хочу співвідносити?», та нерефлексивну – індивід несвідомо відтворює певні практики, шаблони поведінки – форми феномена. В рамках колективної ідентичності запропоновано розрізняти ідентичність відповідно до інституційного рівня (регіональна/локальна або національна/державна), а також за атрибутами соціальної групи (етнічна, расова, мовна, гендерна тощо).

Наголошено на подальшій перспективі дослідження соціальної ідентичності саме крізь призму інституційного рівня. Зокрема, в якості важливого аспекту вивчення виділено таке дослідницьке питання: яким чином особливості відтворення певних формальних та неформальних практик впливають на формування та «оновлення»/реконстеляцію регіональної та національної ідентичностей.

ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ В УКРАЇНІ: АНАЛІЗ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

О. Bakumenko, O. Kashaba, I. Shcherbyna — Mon, 30 Sep 2019 00:00:00 +0300

Сьогодні у більшості країн рівний правовий статус жінок і чоловіків, а також рівність можливостей для його реалізації у житті суспільства, тобто гендерна рівність, давно стали загальним місцем у публічному дискурсі та політиці. В Україні рівність між чоловіками і жінками задекларована на конституційному рівні, що свідчить про вихід української держави й громадянського суспільства на європейський і світовий рівень розв’язання гендерних проблем.

Розглядається здійснення правового регулювання державної ґендерної політики в Україні нормативно-правовими актами двох рівнів: наднаціонального та національного та результати їхнього впровадження.

Аналізується актуальна проблема не тільки створення достатнього нормативно-правового поля, а і його дотримання. Причому звертається увага на факти порушення та ігнорування чинного законодавства, що в свою чергу спричинює консервацію гендерної нерівності в українському суспільстві, де більшість власності, влади і загального впливу належать чоловікам. Доводиться необхідність вироблення нової парадигми державної влади, яка має передбачити оптимальне використання людського ресурсу, зокрема його жіночої складової та у кінцевому рахунку досягнення ґендерної рівності як важливої частини тієї стратегії розвитку, яка покликана дати можливість усім, і чоловікам, і жінкам, підвищити свій життєвий рівень. Доводиться думка про те, що актуальність проблеми ґендерної рівності у сучасному історичному контексті зберігатиметься у найближчий перспективі. Зумовлено це тим, що проблеми ґендерної нерівності, а відтак і соціально-економічної та політичної дискримінації жінок не можуть бути розв`язані лише державними реформами, оскільки система норм, що забороняють будь-яке погіршення прав жінок, навряд чи працюватиме без дієвої системи контролю за виконанням цих норм.

ПОРІВНЯННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ 2012-2019 РР. В УКРАЇНІ

М. В. Зінченко — Mon, 30 Sep 2019 00:00:00 +0300

Аналізуються результати парламентських виборів 2012 р., 2014 р. та 2019 р. в Україні, які проводились за однією й тією самою паралельною виборчою системою. Проводиться порівняння складу Верховної ради 7-го, 8-го і 9-го скликання за гендерною складовою, аналізується можливість участі у виборчих перегонах і бути обраними як чоловіками, так і жінками. Порівнюється кількість жінок та чоловіків, які були обрані за пропорційною та мажоритарною складовою виборчої системи. Досліджується партійний склад кожного скликання. За результатами виборів 2012 року було обрано 450 народних депутатів, в той час як за результатами виборів 2014 та 2019 року – лише 423. Це пояснюється російською агресією в Криму та на сході Україні, через що неможливо провести вибори в мажоритарних округах вказаних регіонів. Стосовно гендерного складу парламенту, то найменша кількість жінок була представлена у складі 7-го скликання Верховної ради України, в той час як найбільша – в складі 9-го скликання. Ця тенденція пояснюється підвищенням свідомості суспільства й більшим залученням жінок до політики з кожним роком, тому що навіть за умови незмінності виборчої системи кількість жінок у складі Верховної ради України збільшилась удвічі. Мажоритарна частина паралельної виборчої системи залишається більш недоступною для жінок при проходженні до парламенту, адже за пропорційною частиною вдвічі більше депутаток отримують свої мандати. Політичний склад українського парламенту змінюється під час кожної виборчої кампанії. Лише одна політична партія змогла подолати 5-тивідсотковий виборчий бар’єр під час всіх трьох останній кампаній – це Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина». Ще одна партія змогла пройти до парламенту двічі – це «Блок Петра Порошенка»/«Європейська солідарність». Всі інші 11 партій представлені в парламенті лише одну каденцію. Характерною особливістю всіх трьох кампаній є підтримка значною частиною населення президентських партій як за пропорційною системою, так і за мажоритарною, що свідчить все ж про значний вплив політичних уподобань населення, а не про вплив виборчої системи. Факт оновлення парламенту більш ніж на 2/3 під час кожної з трьох виборчих кампаній спростовує тезу про те, що депутати або партії не змінюються і що для оновлення складу парламенту потрібна нова виборча система.

ПОЛІТИЧНИЙ ПОРТРЕТ УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО ПРОФЕСОРА: ДЕЯКІ ТЕНДЕНЦІЇ В ЕПОХУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

L. Pivneva — Mon, 30 Sep 2019 00:00:00 +0300

Досліджуються політичні та соціальні особливості такого професійного прошарку у вищій освіті, як університетська професура. Деякі зміни в ролях і політичних відносинах професора університету простежено протягом минулих десятиліть розвитку глобалізації в різних типах держав, включаючи Україну. Стверджується, що університетська професура складає еліту вищих навчальних закладів і здійснює значний вплив не лише на розвиток наукових знань та освіту, а й на владні відносини у суспільстві. Запропонований образний модельований портрет професора з виділенням головних особливостей.Досліджується впровадження ринкових відносин у професорську діяльність у вищих навчальних закладах, яка характеризується на основі загальних тенденцій розвитку університетів і суспільства.

Відзначається, що в основі політичного портрету професора лежать політичні орієнтації та цінності, які своєю чергою зачіпають формування суспільної думки. Вказується, що головні причини політичних уподобань професорів полягають у характері політичного режиму, формах правління, наявності чи відсутності демократичних прав і свобод, мінливості ідеологій у тій чи іншій країні тощо. Водночас наводяться приклади, які ілюструють різні підходи вчених до політичної діяльності в межах і поза кампусу. Зокрема даються посилання на основні структурні елементи моделі портрета професора університету, його політичні погляди, орієнтації, поведінки. Оскільки вони не до кінця вивчені, звертається увага політологів на важливість дослідження політичних відносин, характерних для професоріату, тому що цей професійний шар дуже впливає на молоде покоління.

КЕРОВАНА МІГРАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ДОСЯГНЕННЯ ЦІЛЕЙ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ

Y. Danyk, M. Semenkova — Mon, 30 Sep 2019 00:00:00 +0300

Обґрунтовано необхідність дослідження сучасних міграційних процесів в тому числі з точки зору доцільності їх використання як засобу внутрішньої і зовнішньої політики, зокрема для досягнення агресором цілей гібридної війни. Це пояснюється з одного боку зміною підходів до реалізації політичних інтересів, зокрема до ведення війн, а з іншого - особливостями сучасних міграційних процесів. Зокрема, показано, що для цього вони, по-перше, піддаються зовнішньому управлінню, по-друге, таке управління актор може здійснювати приховано або пояснюючи свої дії іншими, більш прийнятними цілями, по-третє їхнє використання є ефективним, тобто сприяє досягненню цілей агресора. Введено поняття керованої міграції, з’ясовано яким чином може здійснюватися зовнішнє керування міграцією, причому на всіх її етапах, визначена роль в цьому сучасних засобів інформатизації і масової комунікації. Висловлено припущення, що розв’язання гібридного конфлікту в певному регіоні може бути здійснено в тому числі з метою ініціювання і стимулювання міграції з подальшим використанням її для дестабілізації іншого цільового регіону або країни. Проаналізовано конкретні можливості використання політичним актором керованої міграції в умовах гібридної війни для дестабілізації політичної, соціально-економічної і культурно-ідеологічної сфер. При цьому в якості цільової країни може виступати як країна походження мігрантів, так і країна спрямування міграційних потоків. Як приклад створення умов для дестабілізації країни прибуття мігрантів наведено підвищення конфліктогенності суспільства у зв’язку з трансформацією горизонтальної нерівності між мігрантами і приймаючою спільнотою.

БРЕКЗІТ ЯК ПРОЯВ КРИЗИ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ У СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ

В. В. Савон — Mon, 30 Sep 2019 00:00:00 +0300

Здійснено аналіз процесу виходу Сполученого Королівства з Європейського Союзу як прояв системної кризи моделі ліберальної демократії, виявлено причини та складнощі цього процесу в умовах неспроможності політичної системи до ухвалення політичних рішень.

Розглянуто проблемні питання ліберальної ідеології та моделі ліберальної демократії. Встановлено відмінності у ідеологічних переконаннях двох засновників лібералізму – Томаса Гоббса та Джона Локка та роль цих відмінностей у сучасному функціонуванні ліберальної демократії у Сполученому Королівстві. Проаналізовано роль глобалізаційних процесів у світі в контексті розвитку та функціонування ліберальної демократії. Виокремлені деякі особливості протікання глобалізаційних процесів у світі.

Розглянуто особливості Європейського Союзу, як міжнародної наднаціональної організації в контексті його впливу на функціонування та стабільність політичної системи Сполученого Королівства. Підкреслено особливості функціонування моделі ліберальної демократії в умовах посилення міжнародного способу прийняття політичних, економічних та юридичних рішень.

Особливу увагу приділено політичним мотивам організації початку процесу виходу Сполученого Королівства з Європейського Союзу, а також наслідкам прийняття такого рішення. Зʼясовано роль популістських рухів у цьому процесі, що мають євроскептичні позиції. Виділено особливості функціонування популістичних рухів. Визначено сутність кризи моделі ліберальної демократії у Сполученому Королівстві.

Проаналізовано ризики виходу Сполученого Королівства з Європейського Союзу в розрізі миротворчого врегулювання конфлікту в Північній Ірландії в якості одного з індикаторів кризи ліберальної політичної системи. Розглянуто деякі результати референдуму про вихід Сполученого Королівства з Європейського Союзу.