ПРАНКІНГ ЯК СПЕЦИФІЧНА ФОРМА ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

  • О. Л. Авксентьєв Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,майдан Свободи, 4, Харків, 61022 http://orcid.org/0000-0003-0442-2561
Ключові слова: політична комунікація; пранк; структура пранку; розіграш; інформація; безпека; пранкерські атаки

Анотація

Розглядається феномен пранкінгу як специфічної форми політичної комунікації. Простежується еволюція та етапи розвитку цього явища починаючи з кінця ХІХ століття, коли зʼявилися телефони. Акцентується на тому, що саме двостадійна побудова моделі пранкінгу сприяє його укоріненню у політичній культурі суспільства. Виявляється певний звʼязок розвитку пранкінгу з досягненнями науково-технічного прогресу у сфері засобів масової інформації. Показано, як з появою Інтернету відбувається перетворення пранкінгу на важливий сегмент сфери соціальних комунікацій, а пранкерства – чи не на окрему професію, як розширюється коло «жертв» пранкерства за рахунок відомих політичних діячів і лідерів певних держав, що своєю чергою впливає на формування суспільної думки щодо цих обʼєктів пранкерства.

Відзначається, що результатом розвитку пранкінгу є ускладнення та урізноманітнення циркуляції політичної інформації між різними елементами політичної системи, між політичною та соціальною системами, між керованими та керуючими, а також між політично активними і пасивними прошарками населення. Для ілюстрації пропонується схематична структура пранкінгу.  Робиться висновок про необхідність зосередження уваги політологів та інших науковців на вивченні цього феномена, виявленні позитивних і негативних аспектів явища. Актуалізується  проблема наслідків пранкінгу як з точки зору розвитку політичної комунікації, режиму функціонування політичної системи країни загалом та її окремих частин, так і з точки зору внутрішньої та зовнішньої безпеки держави. Ставиться питання про те, які висновки мають зробити самі політичні лідери, аби не попасти на гачок пранкерів та не знизити електоральний рейтинг серед населення своєї країни.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

О. Л. Авксентьєв, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,майдан Свободи, 4, Харків, 61022

Доцент, к. філос. н.

Посилання

Акайомова, А. 2011. “Політична комунікація як процес взаємодії політичних субʼєктівˮ, Політичний менеджмент 1: 87-91.

Лиллекер, Д. 2010. Политическая коммуникация. Ключевые концепты ; пер. с англ. С.И. Остнек. Х.: Изд-во «Гуманитарный центр».

Вован и Лексус. 2018. По ком звонит телефон. СПб.: Питер.

Огаренко, Е.С. 2013. Политические коммуникации: учебно-методическое пособие: Одесск. нац. ун-т имени И.И. Мечникова.

Покровский, А.Н. 2014. “Некоторые аспекты проблемы идентичности в условиях современного коммуникативного пространст-ваˮ, Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки». № 1142: 112-118.

Авксентьєва, Т.Г. 2013. Політика і влада в інформаційну епоху: український контекст. моногр. Х.: ХНУ імені В.Н.Каразіна.

Опубліковано
2019-05-10
Як цитувати
Авксентьєв, О. (2019). ПРАНКІНГ ЯК СПЕЦИФІЧНА ФОРМА ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Питання політології", 34, 23-27. Retrieved із https://periodicals.karazin.ua/politology/article/view/12645
Розділ
ПОЛІТИЧНА ТЕОРІЯ