Лінгвокомунікативна компетентність викладача-мовника: етноспецифіка функціонування антропонімів у навчально-педагогічному дискурсі університетського освітнього простору

Анотація

У статті розглянуто лінгвокомунікативну компетентність викладача-мовника щодо професійно коректного звертання до студента-інофона на занятті з російської / української мови як іноземної за повним власним іменем із урахуванням його етноспецифіки: кількості і функцій складників, їхньої юридично закріпленої послідовності та традицій ім’янаречення. Мета дослідження – актуалізувати, привернути увагу викладачів-мовників до етноспецифіки антропонімічної формули, функціонального й соціокультурного значення її складників, до її зв’язку з національною концепцією особистості та мовною картиною світу, до її особливого місця в процесі адаптації та акультурації студентів-інофонів у новому освітньому просторі. У статті проаналізовано й зафіксовано складники антропонімічних формул мов найчисельніших етносів, що представлені в університетському освітньому просторі (арабських та індійських студентів), виокремлено їхні розбіжності з сучасними офіційними формулами соціальної ідентифікації особистості в Україні, названі типові помилки студентів-інофонів та викладачів-етнокомунікантів, що зумовлені розбіжностями в структурі та функціонуванні антропонімічних формул офіційно-ділового стилю мовлення України та країн студентентів-інофонів. У статті використовується поняття етносу задля означення ієрархії цінностей спілкування, яка відбивається у послідовності складників такої формули та маркерах особистого імені; названо факультети нашого університету, для яких актуальним є вивчення національних особливостей антропонімів. У статті проаналізовано відповідність звертання до співкомуніканта вимогам міжкультурної комунікації, намічено подальші шляхи дослідження етноантропонімів у навчально-педагогічному дискурсі − гендерний аспект та зміни в сучасному світовому антропоніміконі.