Як перекладачі грають в мовні ігри (і перемагають): експериментальне дослідження

Анотація

Статтю присвячено експериментальному висвітленню особливостей перекладу номінативних проявів мовної гри в науково-популярному дискурсі. За основу взято діяльнісне тлумачення мовної гри в працях Людвіга Віттгенштайна та Йохана Хьойзінги, відповідно до якого її різновидами можуть вважатися номінативні акти та переклад. За матеріал дослідження обрано квазітерміни – новоутворення науково-популярного дискурсу, створені з метою не тільки позначити нові об’єкти наукової рефлексії, а й надати контекстові експресивного забарвлення (конотації термінологічності). Спочатку ми алгоритмічно змоделювали потенційні перекладацькі стратегії інтерпретації та іншомовного відтворення квазітермінів, а потім розробили та втілили в життя ретроспективний експеримент для верифікації зазначених психолінгвістичних стратегій. Учасниками експерименту стали 34 напівпрофесійні інформанти – студенти магістерського рівня, які виконали переклад уривків текстів із науково-популярних видань і надали звіти у вигляді відповідей на запитання щодо відтворення контрольних одиниць (квазітермінів). Відсутність стандартизованого підходу до розв’язання різних типів перекладацьких труднощів сукупно з високим рівнем мовної компетентності визначають доцільність залучення напівпрофесіоналів до експериментального вивчення перекладацьких стратегій. Аналіз результатів експерименту не тільки підтвердив валідність змодельованих стратегій, а й дозволив описати перекладацькі рішення в термінах теорії ігор. Зокрема, намагаючись створити відповідник безеквівалентного квазітерміну на основі використаної автором моделі та словотвірних компонентів (стратегія імітації або дзеркального відбиття), перекладачі слідують заданим ним правилам гри, тоді як пропонуючи інші моделі та/або словотвірні компоненти (стратегія компенсації), вони упроваджують свої власні правила відповідно до обставин нової ситуації. В будь-якому разі, відтворення квазітерміну у лексикалізованій формі може вважатися перекладацькою перемогою, тоді як його вилучення з цільового тексту має розцінюватися як поразка. Описовий переклад посідає проміжну позицію, оскільки, з одного боку, дозволяє відтворити зміст оригінальної одиниці, але з іншого боку, втрачає її лексикалізовану форму, а разом із нею конотацію термінологічності.