ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

Вступ У статті встановлено, що згідно свого правового статусу та особливого місця у системі публічного управління та серед центральних органів виконавчої влади, Міністерство оборони - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовіється та координується вищим органом виконавчої влади України. При цьому, Міністерство оборони – це головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, яким забезпечено формування та реалізацію державної політики, яка стосується не тільки загальних питань національної безпеки у воєнній сфері, а й також у сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період; крім цього, це центральний органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба; та уповноважений центральний органом виконавчої влади в галузі державної авіації.

Короткий зміст основних результатів дослідження. У статті відзначено, що введення в Україні воєнного стану спричинило покладення на Міністерство оборони України ряду нових функціональних обов’язків Міноборони, поява яких була обумовлена обставинами та умовами цього правового режиму. Відповідно, перелік повноважень Міноборони відповідно до покладених на нього завдань було значно розширено шляхом появи таких повноважень, як: здійснення підготовки та надання Кабінетові Міністрів України пропозицій що стосуються  застосування, скасування та внесення змін до спеціальних економічних чи інших обмежувальних заходів (санкцій), що вносяться Кабінетом Міністрів України на розгляд Ради національної безпеки і оборони України відповідно до Закону України «Про санкції», та участь щодо формування, реалізації чи моніторингу ефективності державної санкційної політики з питань, що належать до його компетенції. Визначено, що новими повноваженнями Міністерства оборони України під час воєнного стану можна вважати участь у виконанні державних інформаційних завдань у сфері оборони, заходах, що спрямовані на підвищення інформаційного рівня обороноздатності держави та на протидію операціям агресора (противника) в інформаційній сфері; розробка оборонного плану, його структури, організація і розроблення складових оборонного плану; забезпечення згідно до законодавства виконання функції уповноваженого органу з державного гарантування якості, головного органу у сфері здійснення оборонних закупівель та державного замовника у сфері оборони та ін.

Висновок. Аргументовано, що сучасні виклики, які постали перед Україною й, зокрема, спричинили введення воєнного стану, є водночас і тими можливостями, які відкривають нові перспективи побудови якісно нової системи взаємовідносин між воєнною наукою, з одного боку, та усіма суб’єктами державної влади та громадянського суспільства, з іншого, і здатні посилити можливості її впливу на напрацювання та затвердження засадничо-концептуальних та законодавчих положень у сфері безпеки та оборони, у тому числі, на рівні формулювань національних стратегій розвитку і воєнних доктрин, підвищити значимість воєнної науки у науково-технічному прогресі та інноваціях в цілому, а також сприяти посиленню обороноздатності  країни.