Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право» https://periodicals.karazin.ua/law <p style="text-align: justify;">Фахове видання з юридичних наук.</p> <p style="text-align: justify;">Висвітлюється широке коло актуальних політико-правових проблем, серед яких: проблеми становлення і розвитку громадянського суспільства і правової держави в Україні; проблеми забезпечення прав людини; проблеми боротьби зі злочинністю і захисту громадського порядку; проблеми удосконалення національного законодавства та правозастосовчої практики.</p> <p style="text-align: justify;">Вісник є фаховим виданням у галузі юридичних наук, Наказом Міністерства освіти і науки Українивід України від 17.03.2020 р. № 409 (додаток 1) включено до категорії «Б» Переліку наукових фахових видань України з юридичних наук за спеціальностями:&nbsp;081 «Право», 262 «Правоохоронна діяльність» і 293 «Міжнародне право».</p> <p style="text-align: justify;">Для юристів, політиків, науковців і практичних працівників, студентів і аспірантів, а також усіх, хто цікавиться питаннями правової теорії та юридичної практики.</p> V. N. Karazin Kharkiv National University uk-UA Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право» 2075-1834 ПРИНЦИП НЕПРИПУСТИМОСТІ СВАВІЛЬНОГО ВТРУЧАННЯ У СФЕРУ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ЯК ПРОЯВ СВОБОДИ ВОЛІ https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/17816 <p>Вступ. Статтю&nbsp; присвячено питанням зв’язку свободи волі з принципом неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Цивільне праве ґрунтується на базових принципах, які закладені в його основу. Повне розуміння правової природи цих принципів дозволить глибше сприймати парадигми та вектори на яких розвиваються цивільні правовідносини. В той же час, в основі всіх принципів цивільного права знаходиться правова дефініція яка обумовлює всі його ідеї. Такою основою визнається свобода волі.</p> <p>В дослідженні автор доводить, що свобода волі є фундаментальною основою для принципів цивільного права. Також доведено взаємозв’язок принципу неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини та свободи волі.</p> <p>Короткий зміст основних результатів дослідження. В першу чергу визнається однозначним зв’язок свободи волі з принципом неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини є багатовимірним та кореспондує великій кількості цивільних та конституційних прав. Зокрема, в ст. 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Визнання особистого життя людини та заборонна свавільного втручання в нього проходить червоною ниткою крізь все законодавство. Комбінація принципу неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини та свободи волі слід обґрунтовувати&nbsp; через тезу , що право управляє зовнішніми відносинами свободи однієї особи до свободи інших, а мораль – внутрішніми спонуканнями особи.</p> <p>Висновки. свобода волі обов’язково проявляється при застосування принципу неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини. З одного боку, даний принцип проголошує захист свобідної волі яка застосовується у сфері особистого життя людини. З протилежної сторони, даний принцип обмежує свободу волі інших учасників правовідносин забороною на свавільне втручання.</p> Савченко Віктор Олександрович Авторське право (c) 2021 Савченко В.О. http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-01 ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/17944 <p><em>Вступ. </em>Процеси цифровізації бізнесу, запровадження нових форм організації виробництва і праці значно випереджають урегулювання таких інновацій у правничому середовищі.</p> <p><em>Постановка проблеми. </em>Архаїчність трудового законодавства порівняно з тенденціями розвитку цифрової економіки&nbsp; спричиняє виникнення підстав для зниження рівня інформаційної безпеки суб’єктів трудових правовідносин.</p> <p><em>Актуальність </em>обумовлена недосконалістю нормативного врегулювання основних засад інформаційної безпеки, застарілістю норм трудового законодавства, низьким рівнем цифрової культури населення України, внаслідок чого виникає нагальна потреба у дослідженні інформаційної безпеки суб’єктів трудового права.</p> <p><em>Мета. </em>Вивчення шляхів модернізації механізмів забезпечення інформаційної безпеки роботодавців та працівників, викликане тенденцією до поєднання трудових відносин з інформаційними технологіями.</p> <p><em>Методи.</em> Теоретичні та загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація), емпіричний метод (метод порівняння).</p> <p><em>Основні результати дослідження. </em>Міжнародно-правове регулювання значно випереджає розвиток національного законодавства щодо інформаційної безпеки. Український законодавець вбачає у цьому процесі ілюзорність, оминаючи масштабність технологічного розвитку та можливих «цифрових» проблем. Дедалі більше процес праці переміщується у віртуальний простір. Ця тенденція створила умови для успішного розвитку цифрових трудових платформ. Учасники трудових правовідносин в Україні потребують оновлення механізмів захисту від інформаційних загроз, пов’язаних з діджиталізацією діяльності, а також модернізації захисту трудових прав працівників. З метою створення належних умов праці, роботодавці повинні контролювати трудову діяльність робітників, але у способи, що не порушують їх основоположних прав і свобод.</p> <p><em>Висновки</em>. Обов’язок забезпечення невтручання до приватного життя необхідно здійснювати за допомогою єдиного загальнонаціонального нормативного регулятора. Органи державної влади уповноважені на забезпечення невтручання до приватного життя суб’єктів трудового права. Необхідно закріпити механізми захисту учасників трудових правовідносин від інформаційних загроз на рівні єдиного загальнообов’язкового нормативно-правового акту та врегулювати статус цифрових трудових платформ з метою забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, гарантій оплати виконаної роботи, недопущення поширенню тіньової зайнятості працівників.</p> Шабанова Софія Олександрівна Лазебна Анна Володимирівна Авторське право (c) 2021 Шабанова С.О., Лазебна А.В. http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-02 ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПАНДЕМІЇ COVID-19 https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/17843 <p><em>Вступ</em><em>.</em><em>У статті висвітлюються нагальні проблеми правового регулювання продовольчої безпеки України в умовах пандемії коронавірусу Covid-19. Питання продовольчої безпеки є надважливим для національної безпеки країни, при цьому воно завжди актуалізується при наявності внутрішніх або зовнішніх загроз. Наразі такою загрозою, що проникла &nbsp;майже у всі сфери життя суспільства є пандемія </em><em>Covid</em><em>-19: обмеження руху транспорту, закриття кордонів, обмеження імпорту та експорту продукції, масові захворювання – все це завдало сильного удару продовольчій безпеці України. В той же час в Україні відсутній єдиний, уніфікований нормативно-правовий акт, що врегульовував би питання продовольчої безпеки на належному рівні, що послабило вплив правових механізмів на вирішення даної проблеми. Тому метою даної статті є аналіз нормативно-правової бази України на предмет прямого або ж похідного регулювання продовольчої безпеки, а також його дієвості та відповідності сучасним реаліям. Під час такого аналізу були використані систематичний, формально-юридичний, логічний та порівняльно-правовий методи. </em></p> <p><em>Короткий зміст основних результатів дослідження. Автори наводять найбільш вдалі визначення продовольчої безпеки, передбачені як діючими нормативно-правовими актами, так і законопроектами,&nbsp;що мали свого часу потенціал. При цьому підкреслюється неврегульованість суспільних відносин з приводу продовольчої безпеки окремим законом та критикуються підзаконні нормативно-правові акти прийняті без належного орієнтира у формі вказаного закону. Встановлена невідповідність законопроектів щодо продовольчої безпеки вимогам сьогодення. Окрім того, ході дослідження визначаються міжнародні критерії за якими встановлюється рівень продовольчої безпеки, а саме економічна та фізична доступність, безпечність продукції, природні ресурси та стійкість. Окрему увагу було приділено доступності продукції як основоположному елементу продовольчої безпеки, як у правовому, так і у практичному вимірі. Наведено перелік негативних наслідків пандемії </em><em>Covid</em><em>-19, що вплинули на функціонування інститутів аграрного права, від яких напряму залежить рівень продовольчої безпеки України. Автори пропонують шляхи вирішення вже існуючих проблем у сфері продовольчої безпеки, спричинених </em><em>Covid</em><em>-19 та попередження потенційних на законодавчому рівні.&nbsp; </em></p> <p><em>Висновки. На підставі вказаних досліджень автори доходять висновків про те, що задля оперативного реагування на виклики Covid-19 є необхідним прийняття на підставі нового спеціального закону з приводу продовольчої безпеки відповідних підзаконних нормативно-правових актів органами виконавчої влади у сфері економіки та сільського господарства. Тобто наразі існує нагальна необхідність розробки Україною спеціалізованої нормативної бази у галузі продовольчої безпеки з урахуванням зобов’язань у рамках міжнародної співпраці. </em></p> Покальчук Михайло Юрійович Якубов Богдан Вікторович Авторське право (c) 2021 Покальчук М.Ю., Якубов Б.В. http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-03 ЩОДО ПИТАННЯ НАУКОВОГО СУПРОВОДУ ДЕРЖАВНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/17819 <p>Корупція як інтернаціональне глобальне явище притаманне усім країнам незалежно від політичного устрою і рівня економічного розвитку. Україна як Держава-учасниця Конвенції ООН проти корупції зобов’язана на виконання її вимог розробляти й здійснювати ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка сприяє участі суспільства і яка відображає принципи правопорядку, належного управління державними справами й державним майном, чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності. Треба зазначити, що корупція завжди зростає, коли країна знаходиться на стадії трансформації. Оскільки Україна проходить не просто стадію демократизації державного устрою, а здійснює докорінну трансформацію економічного і політичного устрою, правової і соціальної систем, то зростання рівня корупції є об'єктивною обумовленим фактором.</p> <p>У статі зазначається, що ефективні запобігання та протидія корупції неможливі без злагодженої роботи всіх державних органів. При цьому Антикорупційна стратегія охоплює питання функціонування загальної системи запобігання корупції, визначає пріоритети запобігання корупції у конкретних секторах державного управління та приділяє велику увагу питанню відповідальності за корупцію.</p> <p>Тому актуальним є питання наукового супроводу державної антикорупційної політики під час як її розроблення та реалізації, а також сформувати сучасну інфраструктуру науково-експертної та аналітичної діяльності.</p> Гришина Наталія Вікторівна Ростовська Карина Валеріївна Авторське право (c) 2021 Ростовська К.В., Гришина Н.В. http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-04 СУТНІСТЬ ПРИНЦИПУ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/18197 <p><strong><em>Анотація.</em></strong><em> У статті досліджено поняття принципу гендерної рівності в системі органів державної влади, зазначено законодавчі міжнародні та національні основи формування інституту забезпечення принципу гендерної рівності в цілому та в системі публічної влади, зокрема.</em></p> <p><em>Автором проаналізовано зміст понять «принцип», «гендер» та «рівність», наголошено на проблемі недопредставленості жінок в органах публічної влади, необхідності забезпечення справедливого співвідношення владних посадовців за гендерною ознакою, проілюстровано статистичні дані співвідношення посадовців за ознакою статі. Зазначається, що диспропорційне представлення за гендерною ознакою часто є результатом пануючих в суспільстві стереотипів та настроїв. Наголошено на взаємозв’язку гендерної сегрегації у сфері державного управління та професійної сегрегації у суспільстві загалом; підкреслено значний вплив гендерної культури в сфері державного управління на формуванні суспільної думки щодо гендерного питання. Наведено приклади закріплення законодавчих гарантій та запровадження Україною позитивних механізмів для забезпечення гендерної рівності у сфері законодавчої влади. Акцентовано увагу на позитивних та негативних зобов’язанням України в цій сфері.</em></p> <p><em>У статті запропоновано комплексне визначення принципу гендерної рівності в системі органів державної влади України. Вказується на факт розширення змісту принципу гендерної рівності як орієнтиру правового регулювання, а також на взаємозв’язок між необхідністю забезпечення гендерної рівності у сфері державного управління із засадою ефективності державної служби.</em></p> Тетяна Євгеніївна Кагановська Тетяна Олегівна Семененко Авторське право (c) 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-05 НАСИЛЬСТВО ЯК КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/17815 <p><strong>АНОТАЦІЯ:</strong> <em><span style="font-weight: 400;">Вступ.</span></em><span style="font-weight: 400;"> У статті здійснено аналіз поняття насильства як кримінально-правової категорії. Насильство є ознакою кримінальних правопорушень, які зустрічаються в різних розділах Особливої Частини. Разом з тим воно має загальні ознаки, які слід враховувати в кожному конкретному випадку вчинення кримінальних правопорушень з ознаками насильства.</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Короткий зміст основних результатів дослідження.</span></em><span style="font-weight: 400;"> Розглянуто різні підходи до розуміння поняття “насильство”. Доведено, що кримінально-правове поняття "насильство" повинно розумітися з урахуванням загальноприйнятого і філософського значення цього поняття. Слід пам'ятати, що кримінально-правове значення поняття "насильство" набагато ширше, ніж те, яке визначено в нормах права, що передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення, пов'язані із застосуванням насильства. Підкреслено, що насильство має два основних види: фізичне і психічне насильство. Хоча законодавство передбачає і інші. Автором визначено його основні кримінально-правові особливості. Зокрема: це завжди незаконно (захист від протиправних дій самих працівників не може бути віднесений до насильства); такі дії завжди вчиняються умисно; характеризуються двома формами: фізичним насильством і психічним насильством.</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Висновки. </span></em><span style="font-weight: 400;">Насильство в кримінальному праві - це злочинне посягання на особисту безпеку людини у вигляді умисного неправомірного заподіяння фізичної або психічної шкоди потерпілому всупереч (проти або поза) його волі шляхом енергетичного (фізичного) або інформаційного (психічного) впливу на організм (органи, тканини, фізіологічні функції , психіку) людини.&nbsp;</span></p> <p><br><br></p> Даниленко Денис Олександрович Авторське право (c) 2021 Danylenko D.O. http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-06 ПРОЦЕСУАЛЬНІ ВИМОГИ ДО МЕХАНІЗМУ ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/18009 <p><em>Вступ.</em> Стаття розглядає вимоги проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальному процесі, що включають визначення теоретичних положень, які можна охарактеризувати так: умови проведення слідчих (розшукових) дій включають в себе наявність учасника процесу, який має процесуальні повноваження щодо проведення кримінального провадження відносно підозрюваного на стадії досудового розслідування; процесуальні підстави проведення слідчих (розшукових) дій, які вказують на підозрюваного, що вчинив кримінальне правопорушення; місце проведення за чинним КПК України; процедура проведення досудового провадження на підставі розумних строків досудового розслідування, яка включає в себе складання та виконання постанови про проведення процесуальної, слідчої (розшукової) дії, процесуальну форму фіксації результатів проведення слідчої (розшукової) дії за допомогою протоколу; визначення процесуальних прав та обов’язків учасників проведення слідчої (розшукової) дії; пізнавальні прийоми та методи проведення слідчих (розшукових) дій; гарантії участі сторін, учасників кримінального провадження під час встановлення обставин кримінального правопорушення.</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів дослідження.</em> Запропоновано визначення концепції кримінального процесу України як його побудову на підставі інститутів, за якими визначається застосування норм, що регулюють матеріальні положення процедури та процесуального закріплення факту вчинення кримінального правопорушення.</p> <p><em>Висновки</em>. Надано авторське визначення механізму проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, як фактичні та юридичні підстави застосування процедури проведення слідчих дій в динаміці, поєднані з вимогами кримінального процесуального законодавства та рекомендаціями криміналістичної тактики. Запропоновано шляхи удосконалення чинного законодавства України.</p> Лазарев Андрій Павлович Авторське право (c) 2021 Лазарев А.П. http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-07 РОЛЬ РІШЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРОПОРЦІЙНОСТІ ТА ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА У СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/18110 <p><strong>АН</strong><strong>О</strong><strong>Т</strong><strong>АЦ</strong><strong>ІЯ:</strong> <em>В</em><em>ступ.</em> В Україні визнається і діє принцип верховенства права як сучасний принцип системи українського права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та інших нормативних актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України. Конституційний Суд України визначає норми закону, іншого нормативного акта як такі, що відповідають або не відповідають принципу верховенству права. Конституційні принципи верховенства права та захисту прав людини перебувають у системному взаємозв’язку між собою та втілені в нормах Конституції України, якими, зокрема, визначається право на судовий захист.</p> <p><em>Короткий зміст результатів дослідження.</em> Рішення Конституційного Суду України є важливими для розвитку доктрини в кримінальному та кримінальному процесуальному законодавстві України. Необхідно відзначити, що чинний кримінальний процесуальний закон не визначає, до кінця, регулювання апеляційного оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування; не закріплює &nbsp;норми, згідно з якою запобіжний захід у виді тримання особи під вартою або домашнього арешту має вважатися продовженим у разі відсутності клопотань сторін про зміну або скасування такого заходу, позбавляє особу належного захисту від свавілля.</p> <p><em>Висновки</em>. Рішення Конституційного Суду України є важливими для розвитку доктрини в кримінальному та кримінальному процесуальному законодавстві України. Конституційний Суд України сприяє якості законодавства, шляхом скасування неконституційних положень, є важливими для подальшого підвищення ефективності судового розгляду та забезпечення єдності судової практики, сприяють реалізації правовим принципам передбачуваності, верховенству права, ефективному захисту прав людини. Рішення Конституційного Суду України, його правові позиції здійснюють регуляторний вплив на здійснення&nbsp; кримінальної процесуальної діяльності і є засобами усунення прогалин кримінального процесуального законодавства України.</p> <p>&nbsp;</p> Дунаєва Тетяна Євгенівна Авторське право (c) 2021 Дунаєва Т.Є. http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-08 ДОКАЗУВАННЯ ОБСТАВИН КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ СЛІДЧИМ https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/18199 <p><em>Вступ</em>. У статті досліджується проблематика доказування обставин кримінального правопорушення слідчим. Процесуальні повноваження слідчого визначено таким чином, що слідчий приймає самостійно всі рішення про провадження слідчих (розшукових) дій, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання від прокурора погодження, або санкції від слідчого судді і несе повну відповідальність за їх законність. Після отримання фактичних даних, закріплення їх як доказів, слідчий повинен оцінити всі докази за своїм внутрішнім переконанням. Слідчий повинен бути впевнений, що кримінальне правопорушення вчинив підозрюваний. Якщо в нього виникають сумніви щодо вчинення кримінального правопорушення певним підозрюваним, то він повинен шукати докази як вини, так і невинуватості.</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів дослідження.</em> Пропонується встановити межі доказування кримінального правопорушення на підставі нормативного забезпечення КК України. До елементів меж доказування кримінального правопорушення належить факт кримінального правопорушення, фактичні дані, відомості про факти та процесуально закріплені докази, що вказують на вину підозрюваного. Важливо зазначити, що межі доказування мають виходити не тільки з обставин кримінального правопорушення, але й обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення або є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.</p> <p><em>Висновки</em>. Пропонується внести зміни до КПК України та встановити механізм процесуального керівництва слідчого під час проведення оперативно-розшукової діяльності оперативними підрозділами. Діяльність слідчого з визначення предмету та меж доказування на досудовому розслідувані може бути покращена за рахунок вдосконалення його процесуального статусу. Для цього доцільно посилити процесуальну самостійність слідчого, відповідно, зменшивши його залежність від прокурора в аспекті оцінки доказів за ключовими питаннями досудового розслідування. Запропоновано інші шляхи удосконалення чинного законодавства України.</p> Гнатенко Валерія Сергіївна Авторське право (c) 2021 Гнатенко В.С. http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-28 2021-12-28 32 10.26565/2075-1834-2021-32-09 КОДЕКС ЕТИКИ НАГЛЯД ТА ВИКОНАННЯ АДВОКАТІВ В ІНДОНЕЗІЇ https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/18061 <p><strong>Вступ:</strong> У цьому дослідженні була спроба переглянути нагляд та дотримання концепції етики адвокатського кодексу. Адвокат мав дуже стратегічну функцію та роль, щоб виявляти правду та справедливість у правоохоронних органах. Таким чином, цей адвокат був прямо чи опосередковано залучений до створення судової мафії та судової корупції. Роль адвоката повинна надавати юридичні послуги та представляти клієнта, який повільно, але впевнено замінює роль «наближення» посадових осіб правоохоронних органів, щоб справи, які розглядаються, можна було виграти будь-яким способом, включаючи відхилення, зроблене адвокатом у в’язниці-жокеї у в’язниці в Індонезія. Цей жокей справи ув'язнених можна назвати відображенням того, наскільки погані правоохоронні органи в Індонезії. Цей випадок розкрився як вершина айсберга, що фактично робилося в цій країні вже давно. Розробка вище показує нагальну потребу в нагляді та запровадженні етичного кодексу адвоката, щоб адвокат стояв прямо в коридорі правоохоронних органів</p> <p><strong>Методи:</strong> Використовуваний метод – нормативно-соціологічний підхід, який розглядає питання етики нагляду та застосування адвокатського кодексу в законодавчих нормах, а також аналіз відповідальності адвоката в соціології.</p> <p><strong>Результати:</strong> Одним із довірених внутрішніх законів про адвокатуру від 18.2003 є зобов'язання щодо існування кодексу етики адвоката. Це було організовано Кодексом адвокатської етики Індонезії для збереження честі та гідності адвокатської професії (пункт 26 Розділ IX, вірш 1); що законодавчі акти також визначають, як адвокат повинен підкорятися етичному кодексу професії адвоката, а також визначення почесної ради адвокатської організації (вірш 2); Етичний кодекс професії адвоката, як він мається на увазі у вірші (1), не може суперечити нормі законодавства (вірш 3); Нагляд на основі впровадження етичного кодексу професії адвоката здійснюється Адвокатською організацією (вірш 4)</p> <p><strong>Висновки:</strong> можна зробити висновок, що нагляд за адвокатом був обов’язком усіх установ країни та представників правоохоронних органів, таким чином прагнення виявити правову справедливість було б досягнуто, а внесок адвоката у верховенство закону було б максимальним.</p> Йонаеді Ефенді Сулаксоно Авторське право (c) 2021 Jonaedi Efendi, Sulaksono http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-10 БЕЗПЕКА УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/18151 <p><em>Вступ.</em> Безпека повинна забезпечуватись у різних сферах соціально значущої діяльності. Оскільки кримінальне судочинство є одним із найважливіших напрямків діяльності держави, питання про забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства набуває особливої актуальності. Термін «безпека учасників кримінального судочинства» не є абстрактним поняттям, оскільки безпека повинна забезпечуватися конкретним особам, залученим у провадження у кримінальній справі, та за наявності до того реальних підстав.</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів дослідження.</em> Необхідність забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства в Україні виникла не так давно, як деякі інші кримінально-процесуальні інститути (наприклад, інститут захисту підозрюваного та обвинуваченого). Цією проблематикою займалося багато вчених-процесуалістів. Пропонується розширити положення про забезпечення безпеки особи, якій внаслідок злочину завдано шкоди, та вказати, що подібна безпека повинна надаватися фізичній особі, яка постраждала від злочину, незалежно від наявності у неї статусу потерпілого, а також представнику юридичної особи у разі заподіяння шкоди майну або діловій репутації цієї юридичної особи.</p> <p><em>Висновки</em>. Зазначимо, що переважна більшість пропозицій, вироблених та обґрунтованих кримінально-процесуальною наукою, були затребувані законодавцем для формування системи заходів безпеки, закріпленої в КПК України. Водночас велика кількість питань, пов'язаних із встановленням кримінально-процесуальних заходів безпеки, залишилася невирішеною і дотепер. Запропоновано шляхи удосконалення чинного законодавства України.</p> Корецький Олег Павлович Корецька Вікторія Віталіївна Авторське право (c) 2021 О. Корецький, В. Корецька http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-11 АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ В СУДІ https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/18154 <p>Стаття присвячена підставам представництва інтересів держави в суді прокурором. З 2016 року у наслідок реалізації конституційної реформи в сфері правосуддя, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в судів у виключних випадках і в порядку, що визначені в законі.</p> <p>Питання представництва з боку прокуратури останнім часом набуває все більшої актуальності, оскільки зростає як кількість правових спорів так і недостатня захищеність інтересів держави з боку відповідних компетентних органів. Все більшої гостроти набувають питання практичного характеру, які пов’язані з реалізацією цієї конституційної функції прокуратури, зокрема неоднаковим тлумаченням понять «виключні випадки представництва», «державний інтерес», «уповноважений суб’єкт владних повноважень», «нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів», які є ключовими для встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.</p> <p>Здійснено аналіз таких понять, як «виключні випадки», «бездіяльність» компетентного органу (щодо захисту інтересів держави), «нездійснення захисту», «здійснення захисту неналежним чином». Акцентовано увагу на тому, що у разі нездійснення або здійснення неналежним чином органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, а також ознак адміністративного чи кримінального правопорушення одночасно із заходами представницького характеру за наявності підстав прокурор повинен здійснювати передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Все це, приводить до того, що можливість представництва прокурором інтересів держави в суді все більше набуває елементів «виключного представництва прокурором інтересів держави в суді»</p> Гліб Сергійович Рибалко Авторське право (c) 2021 Рибалко Г.С. http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-12 ПРАВА ЖІНОЧОГО ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/18069 <p>Вступ: Здоров'я жінки, зумовлене їх біологічними особливостями та функцією фертильності, а також їх роллю ïхня спрямованість на надання медичної допомоги в сім’ї та громаді відрізняється від чоловіків і має особливе значення.&nbsp; За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, жінки піддаються більшому ризику бідності, голоду та недоїдання через їх різноманітні ролі в сім’ї та суспільстві, які проходять різні фізіологічні курси, такі як статеве дозрівання, менструація, вагітність, пологи та менопауза. І дискримінація за статтю є групою високого ризику. Жіноче здоров'я вразливе з різних причин, а крім біологічних особливостей, Вплив культурних, соціальних, економічних і політичних факторів. Першою умовою здорового та динамічного суспільства&nbsp;і&nbsp;здоров’я є стабільність та зміцнення сім’ї, а жінки гарантують здоров’я та зміцнення сім’ї. Сім'я є основою та наріжним&nbsp;каменемсоціального інституту, враховуючи, що виховання наступного покоління - це відповідальність жінок. Динамічність - це результат існування здорових та обізнаних жінок, що свідчить про важливість права жінок на здоров'я. На жаль, незважаючи на міжнародні, регіональні організації та групи, що працюють у сфері прав жінок,&nbsp;ми все ще бачимо дискримінацію та відсутність доступу до прав жінок сьогодні, і, здається, ця відсутність доступу пояснюється незнанням та визнанням цих прав жінками та відсутністю державної підтримки на практиці для полегшення доступу жінок до здоров'я. Здоров’я жінок у більшості країн є дуже вразливим, і це вважається однією з особливостей розвитку країн, що основний акцент робиться на сприянні та посиленню ролі жінок у досягненні міцного здоров’я та сприянні їхньому становищу в системі. Через жінок розвивається освіта та культура здоров’я.&nbsp; Жінки І одержувачі, і головні надавачі медичної допомоги є в системі охорони здоров’я та частково Вони становлять велику частку постачальників медичних послуг у офіційному секторі охорони здоров’я.</p> <p>&nbsp;У цій статті розглядається стан прав на здоров’я в Україні, історія прав жінок на здоров’я, закони про охорону здоров’я жінок після здобуття Україною незалежності, чинні закони щодо покращення становища жінок та всі міжнародні та глобальні партнерства з метою сприяння здоров’ю жінок.</p> Пурязданхах Мождэ Авторське право (c) 2021 Пурязданхах мождэ http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2021-12-27 2021-12-27 32 10.26565/2075-1834-2021-32-13