Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право»

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УСРР У 20-Х РОКАХ ХХ СТ.

Станіслав Васильєв — 2022-12-27

Вступ. Ефективність виконання державою своїх функцій , забезпечення прав громадян багато в чому залежить від якісного виконання державними службовцями посадових обов’язків. Саме тому дослідження правового регулювання умов проходження державної служби в різні історичні періоди характеризується актуальністю. Метою дослідження є встановлення особливостей правового регулювання державної служби в УСРР у 20-х роках ХХ ст. Джерельну базу вивчення проблеми становлять нормативно-правові акти УСРР, які регулювали правовий статус державного службовця, у досліджуваний період.

Короткий зміст основних результатів дослідження. На початку 20-х років ХХ ст. відбулась мілітаризація цивільної державної служби. Умови проходження цивільної державної служби визначалися на підставі законодавчих і підзаконних актів, які регулювали проходження служби військовослужбовцями. Починаючи з 1922 року правовою основою для проходження служби стали Кодекс законів про працю УСРР та Тимчасові правила про службу в державних установах та підприємствах УСРР. Заходи соціального захисту державних службовців визначалися за нормами трудового законодавства. Умови оплати праці державних службовців буди визначені в окремих постановах уряду УСРР.

Особливості кримінальної відповідальності державних службовців за вчинення посадових злочинів на початку 1920-х років визначалися нормами окремих постанов уряду УСРР. Окремі розділи про відповідальність за службові злочини були передбачені у кримінальних кодексах УСРР 1922 року і 1927 року. Дисциплінарну відповідальність державні службовці несли за рішенням дисциплінарного суду, створеного при професійній спілці або окружному виконавчому комітеті. Згодом право застосовувати дисциплінарні стягнення отримали безпосередні начальники державного службовця.

Висновки. Протягом досліджуваного історичного періоду в УСРР не було прийнято окремого законодавчого акту, який би комплексно регулював особливості проходження державної служби та соціальний захист державних службовців. Визначення правового статусу державного службовця відбувалось на підставі норм трудового права.

АКТИ ДОГОВІРНОГО ПРАВА МІЖ УКРАЇНОЮ І ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ ЯК НОРМАТИВНА ОСНОВА ІННОВАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Олександр Передерій — 2022-12-27

У статті з позицій загального теоретичного аналізу висвітлюється роль і значення актів договірного права, які укладаються між Україною і Європейським Союзом та складають нормативну основу для інноваційних перетворень правової системи України. Автором визначено систему особливостей регуляторної дії та впливу актів договірного права України і ЄС на реформування вітчизняної правової системи: актам договірного права між Україною і ЄС притаманна багатоманітність форм їх зовнішнього вираження, у своїй договірній основі акти договірного права містять правила і положення, які не суперечать міждержавному праву ЄС і спрямовані на покращення правового становища сторін, які його уклали, а також загальна інтеграційна спрямованість.

Окремо виокремлено значення актів «м’якого права» для реформування правової системи України. Зазначено, що рекомендації є основними різновидами актів «м’якого права», які укладаються між Україною і Європейським Союзом. Обґрунтовано висновок про те, що рекомендації у системі нормативного забезпечення двосторонніх відносин України і Європейського Союзу виконують важливу забезпечувальну функцію. Ця функція полягає у тому що їх положення є первинним компонентом функціонування комплексного механізму правового регулювання взаємодії правової системи України і правової системи ЄС. Робиться висновок про те, функціональне призначення актів договірного права сприяє формуванню спільного правового простору України і Європейського Союзу з орієнтацією на примат міждержавного права ЄС. Зауважено, що комплексний науковий юридичний аналіз регуляторної складової таких актів вітчизняною юридичною наукою у перспективі забезпечить формування дієвих пропозицій щодо максимальної ефективності процесів імплементації відповідних положень у законодавство України та кореляції правозастосовної практики. За таких умов процес інноваційних змін правової системи України набуде оптимальної модальності та принесе суспільстві очікувані політичні результати.

ПРАВОПОРУШЕННЯ В ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ СИСТЕМАХ

Максим Рафальський — 2022-12-27

Вступ. Статтю присвячено дослідженню проблеми правопорушень в децентралізованих системах, зокрема в мережах блокчейн. Автор аналізує основні види правопорушень, які можуть виникнути в цих системах, такі як шахрайство, різноманітні атаки та інші. Оскільки децентралізовані мережі не мають централізованого контролю, вони стають більш вразливими до різних видів атак та зловживань. Розуміння природи децентралізованих мереж може допомогти вирішити проблему правопорушень в цих системах більш ефективно, а розуміння принципів вказаних мереж може допомогти розробити ефективні та прозорі методи вирішення таких правопорушень.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Зважаючи на результати проведеного дослідження, надано роз’яснення як влаштовані децентралізовані мережі такі як блокчейн, які є правопорушення в таких мережах, що таке атаки в децентралізованих системах. Також надано детальний перелік основних видів атак, інших видів правопорушень та зловживань в децентралізованих системах, до кожного виду надано опис та роз’яснення, до деяких надані також конкретні приклади.

Висновки. Вперше уніфіковано та надано перелік основних правопорушень в децентралізованих мережах таких як блокчейн саме в контексті кримінального права.

ПРОБЛЕМАТИКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Марк Воронов — 2022-12-27

Вступ. У статті розглядаються найважливіші аспекти проблематики конституційного права ЄС, а саме природа європейського конституціоналізму, європейські цінності та ідентичність, співвідношення оптимальної європейської моделі і глобального управління. Автор обґрунтовує думку про те, що вперше в процесі євроінтеграції сьогодні можна помітити розбіжність між «матеріальною» та «юридичною» Конституцією. Тому видається слушною позиція щодо можливості перегляду договорів, які складають нинішню Конституцію Європи. Міждисциплінарне та інституціоналізоване дослідження серед науковців щодо актуальних питань конституційного права ЄС, зокрема, сучасного стану європейського конституційного процесу, його можливої еволюції та потенційного застосування до глобального управління може сприяти тому, щоб поточні дебати щодо майбутнього ЄС та міжнародних відносин стали більш ефективними. Хоча сьогодні європейський конституційний процес має певні вади, ЄС, тим не менш, зумів легітимізувати себе через підтвердження ідентичності, яка синтезує демократичні цінності та громадянський статус для європейців.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Конституційна модель для Європи повинна враховувати демократичні ідеали та конституційні культури, що існують в ЄС, вивчаючи як взаємозв’язок між різноманітними традиціями та ідентичністю, так і можливості інтеграції існуючих політичних інтересів в спільні інтереси європейських суб’єктів, як проблеми, що пов'язані з питанням про те, як має бути визначений і розподілений суверенітет. Європейська Конституція має стати першою моделлю конституційного плюралізму. Кінцевою метою європейського конституційного процесу є створення нової моделі наднаціональної демократії, яка має бути заснована на прогресивному формуванні єдиного демосу. Вважаємо, що це не лише питання управління, яке саме по собі може бути автократичним або демократичним sui generis, але це є питанням про поширення демократії за межі національної держави (злиття нації з державою). Отже, завершення процесу демократизації ЄС означатиме історичний кінець націоналізму (ідеології національної держави), «природного» політичного поділу Європи на національні держави та початок наднаціонального курсу європейської історії. Основоположні цінності європейської цивілізації, такі як політичні ідеології (лібералізм, демократія, соціалізм і націоналізм), спосіб виробництва (капіталізм), інтелектуальні та моральні парадигми (філософія, наука, громадянські та соціальні права), вперше були випробувані в історії в Європі, а звідси експортовані на планетарний масштаб, поступово перетворюючись на універсальну модель поведінки. Вони стали конститутивними цінностями ідентичності сучасної людини. Саме в цьому полягає непереборна сила європейського магніту. Цінності, які започатковані в Європі, сьогодні є спільним надбанням людства та є загальновизнаним стандартом для вимірювання ступеня культурного, політичного та морального розвитку народу. Цінності визначені історично, тобто вони вписані в історію, що робить їх поступово осмисленими та конкретно досяжними час від часу. Європейська революція має стати увінчанням і завершенням демократичної революції. Європейська революція мала б привести до глобального переосмислення системи категорій, за допомогою яких уявляється світ і стан прав людини. Здається, центральна проблема нашого часу вже не пов’язана лише з питанням досягнення вищого ступеня свободи, рівності чи соціальної справедливості, на нашу думку, сьогодні актуальною є проблема організації мирних і конституційних відносин між націями та державами. Якщо прийняти точку зору, що історична новизна нашого часу збігається з питанням політичної інтеграції людства, тоді видається логічною теза про те, що європейський конституційний процес має велике значення для решти світу.

Висновок. Обґрунтовано висновок про те, що ключова причина існування ЄС полягає не в захисті певної культурної, расової чи релігійної ідентичності, а в специфічному ефективному методі вирішення конфліктів між державами. Що стосується концепції європейської ідентичності, то помилково вважається, що вона не є чітко визначеною або що вона ідентифікується сумою національних ідентичностей. Національні ідентичності є продуктом національних ідеологій, а епоха націоналізмів була лише короткою перервою в європейській історії. Його коріння на поверхні, а європейська єдність, навпаки, має дуже глибокі коріння. Розширення та поглиблення НАТО, керівним ядром якої є G7, на основі принципу умовності щодо демократичного конституціоналізму, спроможності управління та економічної трансформації, призведе таким чином до розширення на планетарному рівні орбіти демократичного правління та надасть можливість запобігти формуванню антагоністичної системи, якою була радянська. Простий союз націоналізмів насправді не може бути тривалим чи ефективним, оскільки його природа є антагоністичною та конфронтаційною. Навпаки, Атлантична система продовжуватиме проявляти до решти світу непереборну силу привабливості лише тому, що цінності, на яких вона заснована, стали універсальними. Саме подолання націоналізму в місці його історичного народження дає можливість ЄС та НАТО керувати процесом політичної інтеграції людства.

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МОДЕЛЕЙ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ПРИКЛАДІ НІМЕЧЧИНИ ТА ШВЕЙЦАРІЇ

Катерина Данічева — 2022-12-27

Вступ. Статтю присвячено історичному аспекту становлення та розвитку моделей місцевого самоврядування в таких державах як Німеччина та Швейцарія. Місцеве самоврядування в цих країнах має свої особливості та принципи здійсення, які зумовлені формою територіального устрою, однак можуть бути застосовані для конструювання суспільних відносин в Україні. Для України як держави, для якої характерні європейські правові стандати побудови місцевого самоврядування цікавим є досвід європейських держав в цьому напрямку.

Короткий зміст основних результатів. В статті висвітлюється конституційно-правові основи становлення та розвитку моделей місцевого самоврядування Німеччині та Швейцарії. Муніципальна система цих держави ґрунтується на Європейських стандартах місцевого самоврядування - децентралізації, субсидіарності, автономії місцевого самоврядування. Для національного законодавства України також характерне закріплення Європейських стандартів.

Висновки. Місцеве самоврядування в Німеччині та Швейцарії охоплює майже всі сторони демократичної організації місцевого життя, дає можливість раціональним способом децентралізувати державну владу, перенести прийняття рішень з усіх питань місцевого життя в територіальні спільноти, стимулюючи тим самим активність громадян і забезпечуючи їх реальну причетність до таких рішень. Позитивний досвід європейських держав залучення громадян до участі в питаннях місцевого значення буде сприяти створенню ефективно діючої моделі місцевого самоврядування в Україні.

ПРИНЦИПИ ПРОЗОРОСТІ, ВІДКРИТОСТІ ТА ПУБЛІЧНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ

Ганна Зубенко — 2022-12-27

АНОТАЦІЯ: Вступ. Статтю присвячено дослідженню нормативно-правового регулювання принципів прозорості, відкритості та публічності в діяльності громадських формувань. Акцентовано увагу на проблематиці цього питання в Україні в аспекті євроінтеграції. Мета дослідження полягає у тому, щоб розкрити особливості та з’ясувати проблемні питання законодавчого закріплення вищезазначених принципів. Для вирішення поставлених мети та завдань використано такі методи наукового дослідження, як логіко-семантичний, формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий та ін.

Короткий зміст результатів дослідження. Розглянуто европейські стандарти щодо принципів прозорості, відкритості та публічності в діяльності неурядових організацій. Проаналізовані деякі міжнародні акти, якими встановлено та розкрито вищезазначені принципи. Акцентовано увагу на законодавстві України, що закріплює принципи прозорості, відкритості та публічності в діяльності окремих громадських формувань: громадських об’єднань, спілок роботодавців, професійних спілок, політичних партій та ін.

Висновки. Наголошено на наявності проблеми щодо нормативно-правового регулювання принципів прозорості, відкритості та публічності щодо діяльності окремих видів громадських формувань, яка має бути вирішена шляхом внесення змін до чинного законодавства України.

КОНСТИТУЦІЯ ЯК РЕГУЛЯТОР ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Інесса Пустовалова — 2022-12-27

Вступ. У статті розглянуто одну з основних проблем сучасної конституційної економіки, а саме роль конституції як основного закону в регулюванні економічної політики держави. Авторка обґрунтовує думку про те, що Конституція закріплює статику економіки у вигляді економічної системи і водночас її визначає її динаміку у вигляді економічної політики. При цьому конституція повинна юридично вирішити протиріччя між економікою як самоврядною системою і державою як суверенною організацією, відповідальною за підтримання стабільності й порядку в суспільстві.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Економічна політика має складну структуру. До її елементів належать цілі, інструменти, індикатори, об’єкти та суб’єкти. В сукупності вони становлять цілісну систему, яка не є незмінною. Втім обсяг нормативного закріплення названих елементів економічної політики у конституціях різних «поколінь» істотно різниться і має тенденцію до зростання.

Конституції першого покоління про економічну політику не згадували. Будучи ліберально-демократичними за своєю ідеологічною основою, в економічній сфері вони обмежувалися визнанням непорушності приватної власності, свободи господарювання та правової рівності всіх громадян. Однак уже конституції другого покоління закріпили за державою активну роль в економічній системі, зокрема її право здійснювати регулятивний вплив на поведінку господарюючих суб’єктів шляхом встановлення податків і мит, встановлення державних прерогатив і преференцій, заборони монополізму тощо. Починаючи з конституцій третього покоління, прийнятих по завершенні Другої світової війни, і дотепер економічна політика держави посіла значне місце в структурі основних законів, де наявність спеціальних глав і розділів стала загальним правилом. Втім і досі обсяг і зміст нормативного закріплення економічної політики в конституціях суттєво різниться і залежить від багатьох чинників: від національних традицій конституціоналізму до специфіки структури національної економіки та головних викликів, що стояли перед країною на момент прийняття основного закону.

Висновок. Обґрунтовано висновок про те, що еволюція конституцій йде шляхом дедалі ширшої регламентації економічної політики держави. Починаючи з конституцій третього покоління, прийнятих по завершенні Другої світової війни, і дотепер економічна політика держави посіла значне місце в структурі основних законів, де наявність спеціальних глав і розділів стала загальним правилом. Сучасні конституції, незалежно від форми держави та ступеня їх економічного розвитку: визначають цілі та завдання економічної політики держави; закріплюють пріоритети економічної політики держави та її окремі підвиди; виокремлюють ключові галузі економіки, котрі потребують підтримки держави; визначають межі втручання держави в економічну систему; закріплюють ініціативність держави в економічній сфері, обов’язкову наявність економічної політики держави; закріплюють окремі, найважливіші інструменти державної економічної політики; встановлюють інституційний механізм вироблення й реалізації економічної політики держави.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА»: АНАЛІТИКА НОВЕЛІЗОВАНИХ ПОЛОЖЕНЬ

Ольга Волощенко — 2022-12-27

АНОТАЦІЯ. Вступ Євроінтеграційний вектор законодавчої діяльності України створює потужну площину процесів удосконалення вітчизняного законодавства. Україна як сторона Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом взяла на себе зобов’язання щодо гармонізації численної кількості вітчизняних нормативно-правових актів із законодавством Європейського Союзу. Реалізація поставлених задач з окреслених напрямів досягається шляхом прийняття низки законів, які новелізують існуючі або доповнюють новизною положення діючого законодавства права інтелектуальної власності. Найновішим «кроком» до наближення вітчизняних норм до стандартів Європейського Союзу стало прийняття нової редакції Закону України «Про авторське право і суміжні права». Дослідження положень останнього, в цілому, складає позитивне враження, з огляду повноти формулювань процедур набуття виключних майнових прав на окремі об’єкти авторського права та їх відповідність Директивам Європейського Союзу. Однак, уточнення деяких положень законодавства, в частині неточностей категоріального апарату тощо, потребує детального доктринального дослідження.

Короткий зміст основних результатів: У статті надано авторське бачення поняття категорії «оригінальність твору», яке трактується через призму особистої творчої праці автора та наявності беззаперечності презумпції правомірності твору, яка доведена у судового або позасудовому порядках розгляду спорів. Доводиться твердження щодо виникнення та існування нового об’єкту авторського права - NFT-твору. Визначено умови надання правової охорони NFT-твір, серед яких виділяється специфічна – необхідність знищення (руйнування) фізичного об’єкту мистецтва у випадках токенізації об’єктів образотворчого мистецтва. Автором висловлюється думка щодо найближчої перспективи закріплення такого об’єкту авторського права на законодавчому рівні, що зумовлено вимогами практики. Висловлено думку щодо можливості існування NFT-твору, як оригіналу так і в якості похідного твору.

Висновок. Проведене доктринальне дослідження змісту ЗУ «Про авторське право і суміжні права» дозволило переглянути новелізовані положення під «кутом» критики та виявити наявні прогалини з наданням переліку рекомендацій щодо подолання та усунення останніх. Однак досліджений перелік окреслених питань не є вичерпним та сприяє подальшим розробкам досліджень у зазначеній сфері.

ДОГОВОРИ ПРО НЕКОНКУРЕНЦІЮ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Антон Гужва — 2022-12-27

Стаття присвячена проблемам правового регулювання договорів про неконкуренцію у цивільному праві України. Автор розглядає договори про неконкуренцію як один із видів негативних зобов’язань. Наголошується на недостатній регламентації досліджуваних у національному законодавстві.

Автор окреслює спектр цивільно-правових договорів, в яких на практиці використовуються застереження про неконкуренцію. З’ясовано зміст застережень про неконкуренцію у договорах поставки, дистрибуції, агентському договорі, договорі оренди. Вказується, що заборона щодо конкуренції може стосуватись переліку товарів, ціни продажу іншим покупцям, території розповсюдження товару, контрагентів за договорами. Наголошується на тому, що правочини щодо укладення договорів про неконкуренцію можуть оспорюватись на підставі порушення принципу свободи договору, свободи підприємницької діяльності, обмеження цивільної дієздатності, неправомірного обмеження конкуренції. Автором пропонується застосовувати до договорів про неконкуренцію доктрину зустрічного надання, яка є надбанням англо-американської правової сім’ї. Відповідно, наявність матеріальної компенсації зобов’язаної особи у договорах про неконкуренцію забезпечує баланс інтересів сторін.

Проаналізовано можливість застосування норму ч. 3 ст. 538 ЦК України про зупинення або відмову від виконання зустрічного обов’язку у разі порушення умови щодо неконкуренції. Автор наголошує на тому, що головним ефектом порушення договору про неконкуренцію є неотримання кредитором доходу, на який він розраховував. Оскільки стягнення упущеної вигоди є проблематичним у національній судовій практиці, то висувається пропозиція враховувати можливий розмір неотриманого доходи під час визначення компенсації за неконкуренцію.

Охарактеризовано договори про неконкуренцію як негативні зобов’язання, яким притаманні нематеріальний об’єкт, неподільність, тривалість, особистий характер, неможливість виконання в натурі у примусовому порядку.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ І ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ У КОМП'ЮТЕРНІЙ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Євген Мічурін — 2022-12-27

Вступ. Правове регулювання індивідуалізації у Інтернеті формується. Практика індивідуалізації фізичних осіб у мережі Інтернет переважно є диспозитивною. В окремих випадках необхідно узгоджувати ім’я фізичної особи та її NickName. Зокрема, для державних послуг, дистанційного навчання, смарт-контрактів. Відтак, необхідно дослідити правову природу індивідуалізації фізичної особи у Інтернеті. Актуальність таких досліджень посилюється із розвитком мережі Інтернет та її правового регулювання.

Метою статті є виявити особливості індивідуалізації та ідентифікації фізичних осіб у Інтернеті. Використані наступні методи дослідження. Формально-логічний – у виявленні видів індивідуалізації фізичної особи у Інтернеті. Системно-структурний метод – при виявленні особливостей індивідуалізації у мережі Інтернет. Діалектичний метод був застосований при співставленні традиційних засобів індивідуалізації фізичної особи та виявленні особливостей таких засобів у Інтернеті.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Практика використання вигаданих імен (псевдонімів) є розповсюдженою у мережі Інтернет. Вона не є виправданою у разі необхідності офіційної ідентифікації фізичної особи у мережі Інтернет. У інших випадках ідентифікація особи у мережі Інтернет не є потрібною згідно до її офіційного імені. Це відбувається тоді, коли вказане припускається правилами Інтернет-спільноти і не суперечить імперативним нормам закону.

Висновки. Ступень формальної індивідуалізації у мережі Інтернет може бути різною. Це залежить від мети ідентифікації, наявності відповідних юридичних прав та обов’язків суб’єктів. Індивідуалізація може бути офіційною (формальною). Тоді має вказуватися справжнє ім’я фізичної особи. У інших випадках може зазначатися вигаданий NickName.

Засобами індивідуалізації фізичної особи у мережі Інтернет можуть бути її ім’я, псевдонім, зображення, URL веб-сторінки, доменне ім’я, IP-адреса, електронна поштова скринька тощо. Коло засобів індивідуалізації фізичної особи у мережі Інтернет не є вичерпним.

ПРАВОВА ПРИРОДА КОНКЛЮДЕНТНИХ ДОГОВОРІВ

Віктор Савченко — 2022-12-27

Вступ. Статтю присвячено дослідженню правової природи конклюдентних договорів. Зазнавши перших спроб правової регламентації у Римському праві, конклюдентні договори пройшли еволюційний шлях до сьогоднішнього розуміння. Судова практика та юридична доктрина демонструють нагальну потребу детального закріплення дефініції та правил застосування конклюдентних договорів. Розвиток міжнародних відносин та інтеграційні процеси, актуалізують доцільність детального аналізу правової природи конклюдентних договорів.

Короткий зміст основних результатів дослідження. В першу чергу визнається нагальну потреба у детальному закріпленні дефініції та правил застосування конклюдентних договорів. Сьогодні конклюдентні договори зазнали широкого застосування: купівля товарів або обмін валюти через автомати, придбання товарів у магазинах самообслуговування, оплата проїзду в громадському транспорті через термінали, дарування через передачу символу (наприклад, ключі від автомобіля), сплата послуг без підписання відповідного акту наданих послуг тощо. Конклюдентні договори ґрунтуються на вчиненні конклюдентних дій, які не є формою договору, а є способом волевиявлення для договорів укладених в усній формі. Самі ж конклюдентні дії можуть вчинятися шляхом вчинення дій, або промови слів. В будь якому випадку, конклюдентні дії є активною формою волевиявлення, на відміну від мовчання. Правова природа конклюдентних договорів виходить з ідеї причинно-наслідкового зв’язку між діями та наслідками. Суть полягає у неможливості заперечувати результат своїх дій, якщо вони були вчинені усвідомлено та вільно.

Висновки. В дослідженні автор зазначає, що конклюдентними є договори у яких втілюється воля особи укласти угоду шляхом вчинення конклюдентних дій. Також доведено, що правова природа конклюдентних договорів ґрунтується на принципах Римського права та характеризує їх як спосіб волевиявлення для договорів, які можуть укладатися в усній формі. В окремих випадках, конклюдентні договори можуть укладатися шляхом промови слів, а не лише вчинення дій.

РОЛЬ І МІСЦЕ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В ЗАГАЛЬНІЙ СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Владислав Горулько — 2022-12-27

Вступ. Інформаційна політика держави є важливою складовою зовнішньої й внутрішньої політики держави та включає усі сфери життя суспільства. Стрімкий розвиток інформаційної сфери викликає появу принципово нових загроз інтересам особи, суспільства, держави та її національній безпеці. Гостроти проблеми додає той факт, що інформаційна складова є стійким об’єктом маніпуляції в умовах гібридної війни. Так як складна політична ситуація, в якій Україна знаходиться останніми роками, безупинне погіршення репутації держави на міжнародній арені спричинені рядом факторів, серед яких істотним фактором є неналежний стан системи забезпечення інформаційної безпеки. В Україні існує об'єктивна потреба в державно-правовому регулюванні науково-технічної та інформаційної діяльності, яке б відповідало реаліям сучасного світу та рівню розвитку інформаційних технологій, нормам міжнародного права, але водночас ефективно захищало власні національні інтереси України.

Короткий зміст основних результатів. В статті розглядається питання інформаційної безпеки як складової національної безпеки держави. Інформаційна безпека держави окреслюється ступенем її захищеності та стійкістю основних сфер життєдіяльності щодо небезпечних, дестабілізуючих та деструктивних інформаційних впливів, що торкаються інтересів держави як на рівні впровадження, так і вилучення інформації. Визначені внутрішні та зовнішні інформаційні загрози національній безпеці України та шляхи забезпечення інформаційної безпеки країни. У сучасних умовах інформаційна складова національної безпеки держави відіграє надзвичайно важливу роль через наявні в ній ризики та загрози, до яких належать кібертероризм, кіберзлочинність, агресивна пропаганда, поширення антиконституційних та антидержавних гасел, обмеження доступу населення до публічної інформації тощо.

Акцентовано увагу на тому, що державна інформаційна політика має відображати нагальні проблеми, які виникли в інформаційній сфері. Ефективне здійснення стратегічних пріоритетів, основоположних засад і завдань державної політики інформаційної безпеки вимагає удосконалення правових та організаційних механізмів управління інформаційною безпекою.

Висновки. В статті запропоновано розглядати інформаційну безпеку як необхідну складову національної безпеки держави, а також глобальною проблемою захисту інформації, інформаційного простору, інформаційного державного суверенітету та інформаційного забезпечення прийняття державних рішень.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: національна безпека, інформаційна безпека, державний суверенітет, гібридна війна, забезпечення інформаційної безпеки.

СОЦІАЛЬНИЙ ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Наталія Гришина — 2022-12-27

Відповідальність у праві є багатогранною категорією, яка використовується різними галузями та має велике значення для правозастосовної діяльності. Інтерес до цієї категорії обумовлений значенням юридичної відповідальності для належного функціонування права та забезпечення ефективного правопорядку. На разі, інститут відповідальності як соціальне явище потребує глибокого осмислення, правового тлумачення та нормативного удосконалення. Соціальна відповідальність розглядається як відображення об’єктивно існуючої потреби упорядкування дій всіх індивідів у процесі їх діяльності. Юридична відповідальність у всьому багатстві її специфіки соціально працюючої конструкції не втратила загальних якостей інституту соціального контролю, більше того, дія її механізму не виходить за межі закономірностей соціального механізму відповідальності в цілому.

ДЕФІНІЦІЯ ВПЛИВУ ВОЄННОГО СТАНУ НА ПОВНОВАЖЕННЯ ПОЛІЦІЇ

Станіслав Певко — 2022-12-27

Введення відповідного виду правового режиму, впливає на правовий статус, як громадян так і службових осіб. У статті було досліджено питання фактору юридичного впливу на діяльність поліції через введення особливого правового режиму воєнного стану через призму обсягу повноважень. Серед методів дослідження даної теми були використані такі, як: аналіз та дедукція. Що дозволили зробити комплексний та всебічний огляд наукового питання та надало змогу визначити сутнісні елементи, які впливають на динаміку поліцейських повноважень в умовах правового режиму воєнного стану. А саме було встановлено, що впливає на зміну статичних поліцейських повноважень при введенні у дію правового режиму воєнного стану. При цьому визначено, що обсяг повноважень поліції є не змінним, а змінюються лише обсяг підстав для їх застосування, що впливає на їх можливість до застосування.

На початку статті було представлено аналіз сутності органу Національної поліції України з точки зору доктринального бачення. У ході розгляду даного питання здійснено огляд наукових праць вчених щодо поняття та історичного витоку поліції у державі. Дані результати надали можливість визначити основну роль поліції та мету її діяльності у суспільстві, що надало змогу здійснити подальший розгляд основної юридичної компоненти, яку має відповідний орган та його працівники, а саме повноваження. Розглядаючи зміст повноважень працівників поліції були застосовані всебічні погляди науковців з цього питання, що надало можливість надати визначення даному поняттю. Повноваження поліції являють собою міру можливої поведінки, сукупність прав та обов’язків, що конкретно визначені у законі, реалізація яких здійснюється від імені держави в особі відповідного владного органу. Говорячи про повноваження поліції було наголошено на незмінності їх обсягу навіть при введенні відповідного правового режиму, але їх розширення все одно має місце. Тому питання впливу правового режиму воєнного стану на повноваження поліції не було завершеним. У зв’язку із цим було здійснено теоретико-доктринальний огляд правового режиму. З нормативної сторони було досліджено правовий режим воєнного стану та його вплив на повноваження поліції. За результатами аналізу було встановлено опосередкований вплив правового режиму воєнного стану на повноваження поліції.

Визначено, що при введенні відповідного правового режиму на території України, представники Національної поліції України наділяються додатковими підставами для застосування владних повноважень у вигляді заходів поліцейського впливу. Що тим самим має безпосередній вплив обсяг випадків для застосування поліцейських повноважень.

ФЕНОМЕН ІМУНІТЕТІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Армен Бегунц — 2022-12-27

Вступ. У статті здійснюється аналіз поки що мало дослідженого феномену імунітетів різних категорій осіб у кримінальному праві України. Визначаються правові підстави існування практики надання державою гарантій незастосування відповідальності певним суб’єктам, котрі вчиняють діяння, подібні до кримінальних правопорушень. Доцільність проведення цих досліджень визначається потребою удосконалення нормативного регулювання правовідносин у кримінальному праві України.

Метою дослідження є спроба конкретизувати природу об’єктивно існуючого в кримінальному праві України феномена, який проявляється у обумовленому статусом особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом діяння, правомірному незастосуванні до неї засобів кримінально-правового характеру (впливу).

Методи дослідження, використані в публікації, об’єднують застосування діалектичного, догматичного, порівняльного методів, а також системного аналізу.

Короткий зміст основних результатів дослідження. З урахуванням традиційного погляду на процес застосування кримінального права відзначено, що не всі діяння, які відповідають за своїми ознаками кримінальним правопорушенням, тягнуть застосування до особи кримінальної відповідальності або застосування інших заходів кримінально-правового характеру. Деякі учасники кримінально-правових відносин мають переваги перед іншими. Їм надаються гарантії про те, що жодні обмеження прав і свобод, передбачені Кримінальним кодексом України, до них не застосовується за будь-які або за окремі дії. Такі гарантії утворюють імунітети в кримінальному праві. Розглядаються деякі підстави таких імунітетів, передбачені міжнародним та національним парламентським правом. Звернено увагу на відсутність належного регулювання цього питання безпосередньо в кримінальному законодавстві. Підтримано необхідність доповнення кримінального законодавства положеннями щодо імунітетів особи.

Висновки. Імунітети в кримінальному праві можна розуміти як зумовлені специфікою правового статусу особи обмеження, особливості або заборони на застосування до неї будь-яких чи певних заходів кримінально-правового впливу за діяння, котре збігається за ознаками із кримінальним правопорушенням, або невизнання вчиненого нею такого діяння кримінальним правопорушенням. Відмова держави від повноважень застосовувати кримінально-правові заходи до особи у зв’язку із наявним у тієї імунітетом є реально існуючим феноменом. Для забезпечення належного спеціального режиму реалізації кримінально-правових відносин за участю наділених імунітетом осіб, зазначений феномен має отримати належне унормування в законодавстві про кримінальну відповідальність.

ПСИХІЧНЕ НАСИЛЬСТВО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ (ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ)

Денис Даниленко — 2022-12-27

Вступ. Метою дослідження виступає аналіз поняття психічного насильства в кримінальному праві та виділення його суб'єктивних і об’єктивних ознак.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Визначено, психічне насильство є складною кримінально-правовою категорією, що вирізняється з поміж інших ознаками, що вказують на можливий прихований характер діянь, що його характеризують З’ясовано, що в доктринальних працях міститься значна кількість поглядів та думок щодо кримінально-правової природи психічного насильства, які можливо об’єднати в три групи: тих хто вважає, що психічне насильство не є самостійною кримінально-правовою категорією; тих, хто вважає, що психічне насильство не може існувати самостійно від фізичного насильства і зазвичай, психічне насильство переростає у фізичне насильство; тих, хто вважає, що психічне насильство - є самостійною правовою категорією і може існувати незалежно від фізичного насильства. Аргументовано, що фізичне насильство існує окремо від фізичного насильства і спільним в них буде лише те, що ці поняття є складовими поняття насильства як такого.

Висновки. Психічне насильство в кримінальному праві характеризується низкою об’єктивних та суб’єктивних ознак, що дозволяє визначити останнє, як самостійну кримінально-правову категорію, можливо віднести: суспільно-небезпечне діяння; протиправність; об’єктом посягання - є психіка та психічне процеси особи чи групи осіб; умисність; здійснюється проти, всупереч або поза волею таких осіб; метою психічного насильства - є той бажаний результат, що формується у свідомості особи, яка вчиняє психічне насильство, прагнучі реалізувати свій суспільно-небезпечний намір шляхом підкорення волі чи придушення волі, здатності на вільне самовираження; вчиняється з ворожих, інструментальних чи негативістських мотивів; його застосування завдає чи може завдавати психічної або фізичної шкоди.

БЕЗГОТІВКОВІ КОШТИ ЯК РЕЧОВИЙ ДОКАЗ. ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Гліб Рибалко — 2022-12-27

У статті досліджується питання накладення арешту на грошові кошти що знаходяться на банківських рахунках юридичної особи або фізичної особи-підприємця як один із заходів забезпечення кримінального провадження. Вивчається питання накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів як підстава арешту майна у кримінальних провадженнях. Аналізуються норми Кримінального процесуального кодексу України, якими закріплені поняття речових доказів, арешту майна у контексті збереження речових доказів.

Автором досліджено зміст поняття «гроші у готівковій та безготівковій формі» за чинним законодавством. Досліджено правову природу безготівкових коштів в аспекті можливості визнання їх речовими доказами.

На прикладі судових рішень звертається увага на неоднозначну практику при визнанні безготівкових коштів речовими доказами.

ЧЕСТЬ ТА ГІДНІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 435-1 КК УКРАЇНИ

Олександр Храмцов — 2022-12-27

Анотація: В статті розглядаються теоретичні та практичні питання кримінально-правового захисту професійної честі та гідності військовослужбовців. Збройна агресія російської федерації проти України разом з іншими заходами потребувала належного кримінально-правового захисту прав та інтересів військовослужбовців, які здійснюють захист територіальної цілісності і суверенітету нашої країни. Потребували такого захисту і честь та гідність військовослужбовців.

В роботі аналізуються основні філософські, етичні та правові підходи щодо визначення честі та гідності особи. Автором наголошується, що честь та гідність військовослужбовця є професійними честю та гідністю. Їх визначення повинно базуватися на загальновизнаних визначеннях цих понять. Зазначається, що потребує кримінально-правового захисту честь та гідність любої особи, в тому числі і їх професійна складова. На підставі, дослідження основних підходів до визначення цих соціальних цінностей та суб’єктивних прав особи дається їх авторське визначення як об’єктів кримінально-правової охорони.

Наголошується на їх єдності, разом з тим честь та гідність мають певні відмінності. На підставі аналізу законопроектів і законів, які були прийняті у відповідній сфері зазначається, що кримінально-правовий захист честі та гідності особи повинен існувати в нашій країні. Це відповідає всім необхідним принципам криміналізації суспільно небезпечних діянь.

Автором підтримується позиція щодо визнання об’єктом кримінального правопорушення саме суспільних відносин. На підставі цього надається визначення професійної честі та гідності військовослужбовців як об’єкту кримінального правопорушення, передбаченого статтею 435-1 КК України.

На підставі аналізу судової практики, робиться висновок про те, що у більшості випадків, разом з образами винні особи вчиняють погрози відносно військовослужбовців, що підтверджує правильність підходу законодавця щодо включення в якості діяння в цьому правопорушенні саме образ разом з погрозами. В більшості випадків, це погрози застосування фізичного насильства в різних формах.

Звертається увага на певні недоліки дій законодавця по впровадженню кримінальної відповідальності за це правопорушення. А саме, через помилку законодавця статтею 435-1 доповнено не розділ XX «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку», а розділ XIX Особливої частини КК «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення)». Суб’єкт всіх без винятку кримінальних правопорушень, передбачених цим розділом – спеціальний. Це прямо визначено у ч. 1 ст. 401 КК («Поняття військового кримінального правопорушення») Але суб’єкт цього кримінального правопорушення є загальним, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Цей недолік повинен бути усунений.

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОГО СПРОТИВУ” У СИСТЕМІ ОБОРОННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Сергій Мельник — 2022-12-27

У статті аналізується Закон України “Про основи національного спротиву” з точки зору подальшого розвитку оборонного та безпекового законодавства. Вказаний Закон розглядається як комплексний нормативно-правовий акт, що урегульовує питання організації та функціонування територіальної оборони, руху опору та підготовки громадян до такої діяльності.

Вказується на те, що за предметом правового регулювання цей нормативно-правовий акт входить до системи оборонного законодавства та взаємодіє з нормативно-правовими актами, що складають безпекове законодавство. Це підтверджується тим, що з одного боку, його положення спрямовані на надання оборонній діяльності України більш змістовного та всеохоплюючого характеру, у тому числі й шляхом сприяння обороні. А з іншого — положення цього Закону сприяють створенню умов для забезпечення національної безпеки України як через посилення оборони та покращення забезпечення воєнної безпеки, так і через інші складові національної безпеки, зокрема, через громадську, інформаційну, правову та деякі інші види національної безпеки.

З огляду на те, що як оборонне, так і безпекове законодавства завжди встановлюють та визначають правові та організаційні засади (основи) у відповідних сферах суспільних відносин, пов'язаних із забезпечення національної безпеки та оборони України, то у назві цього Закону слово “основи” зайве. На підставі цього вказується, що найоптимальнішою назвою цього Закону повинна бути “Про національний спротив”.

Констатується, що цей Закон за своїм предметом правового регулювання стосується організації національного спротиву, а отже діяльності широких верств населення. У зв'язку з цим, вказується на те, що преамбула Закону повинна бути більш розгорнутою та такою, що буде розкривати участь у національному спротиві як формі реалізації конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни (частина 1 статті 65 Конституції України) та справі всього Українського народу у захисті суверенітету та територіальної цілісності України (частина 1 статті 17 Основного Закону України).

При цьому посилання на статтю 65 Конституції України, яка встановлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України зумовлено тим, що національний спротив є однією з форм захисту Вітчизни як найважливішого конституційного обов'язку громадян України.

МІЖНАРОДНИЙ ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ КОРІННИХ НАРОДІВ

Тетяна Сироїд — 2022-12-27

У статті проаналізовано інституційний механізм захисту прав корінних народів на міжнародному універсальному і регіональному рівнях, зокрема в межах Організації Об’єднаних Націй, Африканського Союзу, Організацій американських держав тощо. Встановлено, що з метою всебічного захисту і сприяння заохоченню прав корінних народів у структурі ООН функціонує низка органів і спеціально уповноважених посадових осіб (Постійний форум ООН з питань корінних народів, Міжвідомча група підтримки, Експертний механізм з прав корінних народів, Спеціальний доповідач з питання про права корінних народів). Акцентовано на тому, що діяльність таких органів і спеціальних процедур направлена на підвищення обізнаності про права корінних народів, сприяння інтеграції та координації діяльності у цій сфері, сприяння застосування Декларації ООН про права корінних народів, підготовку і оприлюднення досліджень щодо становища в галузі прав корінних народів, надання допомоги державам-членам та/або корінним народам щодо розробки в державах законодавства та політики, що стосуються прав корінних народів, вивчення шляхів і засобів подолання існуючих перешкод для повного та ефективного захисту прав корінних народів, виявлення найкращої практики та здійснення обміну нею тощо. Визначено, що в межах американського й африканського регіонів також створено організаційно-правову основу у цій сфері (Робоча група з питань корінного населення/громад і меншин в Африці, Офіс Доповідача з прав корінних народів). Підкреслено, що до мандату Робочої групи з питань корінного населення/громад і меншин в Африці було включено права меншин з огляду на те, що захист прав не домінуючих меншин має ключове значення для забезпечення здійснення прав на рівноправній основі, соціально-економічного розвитку, національної згуртованості та мирного співіснування і запобігання конфліктам на континенті.