https://periodicals.karazin.ua/law/issue/feed Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право» 2024-06-12T20:22:27+00:00 Олександр Гавриленко o.gavrylenko@karazin.ua Open Journal Systems <p style="text-align: justify;">Фахове видання з юридичних наук.</p> <p style="text-align: justify;">Висвітлюється широке коло актуальних політико-правових проблем, серед яких: проблеми становлення і розвитку громадянського суспільства і правової держави в Україні; проблеми забезпечення прав людини; проблеми боротьби зі злочинністю і захисту громадського порядку; проблеми удосконалення національного законодавства та правозастосовчої практики.</p> <p style="text-align: justify;">Вісник є фаховим виданням у галузі юридичних наук, Наказом Міністерства освіти і науки Українивід України від 17.03.2020 р. № 409 (додаток 1) включено до категорії «Б» Переліку наукових фахових видань України з юридичних наук за спеціальностями:&nbsp;081 «Право», 262 «Правоохоронна діяльність» і 293 «Міжнародне право».</p> <p style="text-align: justify;">Для юристів, політиків, науковців і практичних працівників, студентів і аспірантів, а також усіх, хто цікавиться питаннями правової теорії та юридичної практики.</p> https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23480 ПРАВО НА НАЛЕЖНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ЯК КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ОСОБИ: ДОСВІД ЄС 2024-06-11T16:31:47+00:00 Тетяна Кагановська rector@karazin.ua Віталій Серьогін v.a.seryogin@karazin.ua <p><em>Вступ.</em> Дослідження вітчизняних правників у сфері належного управління здебільшого орієнтовані на організацію роботи апарату публічної влади, тоді як «людський вимір» здебільшого залишається поза межами наукового дискурсу, що не відповідає тим викликам, котрі стоять перед Україною в умовах європейської інтеграції. Загалом, реформи в сфері публічного адміністрування повинні отримати більш чітке гуманістичне спрямування, для чого потрібно перевести їх у площину правового статусу особи. Одним із важливих завдань на цьому шляху є рецепція в національну правову систему права на належне адміністрування, закріплене в Хартії основних прав ЄС. Така рецепція потребує належної доктринальної бази. Метою даної статті є визначення юридичної природи права на належне адміністрування, його змісту та обсягу, місця в системі основних прав особи, а також його взаємозв’язку з концепціями належного управління та належного адміністрування.</p> <p><em>Короткий&nbsp; зміст&nbsp; основних&nbsp; результатів&nbsp; дослідження. </em>Функціонування адміністрації (насамперед, виконавчої влади та її підсистем, а також органів місцевого самоврядування) є фундаментальним для визначення якості демократичної системи в цілому. У загальних рисах можна сказати, що якість адміністративного функціонування визначається виконанням належної адміністративної практики (яка включає дотримання основних прав) або, навпаки, наявністю неналежного управління.</p> <p>Належне адміністрування розвивалося в адміністративно-правовій теорії та практиці в рамках загальної концепції належного управління, що включає ефективну та демократичну владу з одночасною реалізацією суспільних інтересів і гарантованими правами сторонам на захист в адміністративних справах. Принцип належного адміністрування виник у прецедентному праві Суду ЄС і Суду першої інстанції та ґрунтується на існуванні Союзу, який керується верховенством права та висуває критерій якості функціонування чиновницького апарату.</p> <p>Вперше на нормативно-правовому рівні право на належне адміністрування було закріплене в статті 41 Хартії основоположних прав ЄС. Цей документ, новаційний як за переліком прав, які в ньому закріплені. Прийняття Хартії можна розглядати як вирішальний крок у кодифікації права на належне адміністрування конституційному праві ЄС. Це право стосується не лише громадян ЄС, а будь-якої особи, яка контактує з відповідними установами.</p> <p>У законодавстві ЄС немає чіткого визначення принципу належного адміністрування. Цю концепцію неодноразово використовували як Суд першої інстанції, так і Суд ЄС, але прецедентне право все ще не має чіткої форми. За даних умов конкретний зміст права на належне адміністрування значною мірою визначається через прецедентну практику судів ЄС. При цьому зміст і обсяг права на належне адміністрування за статтею 41 ХОПЄС істотно відрізняється від того, що охоплюється концепцією належного адміністрування.</p> <p><em>Висновки</em>. Концепція належного адміністрування є похідною від концепції належного управління і є його продовженням у процедурних аспектах діяльності органів публічної влади, передусім тих, що здійснюють виконавчо-розпорядчі повноваження. Право на належне адміністрування ґрунтується на концепції належного адміністрування і являє собою інтеграцію даної концепції в основи правового статусу особи. У найбільш загальному плані право на належне адміністрування можна розуміти як метанорму, яка, з одного боку визнає за особою суб’єктивне право бути керованою належним чином, а з іншого ‒ вимагає від тих, хто має владу, поважати права людини та виконувати відповідні вимоги під час ведення публічних справ. Пересічні громадяни є не пасивними адресатами рішень і дій з боку влади, а натомість мають претензії на те, щоб ними керували певним чином, що сприяє реалізації прав людини.</p> <p>Хартія основоположних прав ЄС стала першим у світі документом конституційно-правового характеру, котрий офіційно визнав і закріпив право на належне адміністрування як невід’ємний елемент основ правового статусу особи. Втім розробники Хартії підійшли до нормативного закріплення цього права вельми прагматично: до статті 41 увійшли тільки ті змістовні елементи даного права, котрі мають процедурний характер і можуть бути захищені шляхом звернення до юрисдикційних органів. Зміст і обсяг права на належне адміністрування невпинно уточняється й конкретизується прецедентною практикою судових установ ЄС і має тенденцію до розширення.</p> <p>Правомочності, передбачені статтею 41 Хартії основоположних прав ЄС, стосуються тільки суб’єктів ЄС, однак держави-члени теж визнають і забезпечують право на належне адміністрування на рівні національного законодавства. Україна як держава-кандидат у члени ЄС, хоч і не використовує термін «належне адміністрування» в своїй національній системі права, але вже намагається втілювати відповідну концепцію в адміністративному законодавстві. Водночас невирішеним залишається питання про офіційне визнання права на належне адміністрування в Україні одним з основних політичних прав громадян України.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Тетяна Кагановська, Віталій Серьогін https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23313 УНІВЕРСАЛЬНІ ЦІННОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЯК ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ) 2024-06-11T16:43:07+00:00 Артем Берестень avberesten@gmail.com <p>Статтю присвячено науково-практичному аналізу положень Закону України від 24.08.2023 № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» (далі – Закон) який передбачає врегулювання суспільних відносин у сфері правотворчої діяльності в Україні в умовах євроінтеграції, а саме, діяльності та регулюванні відносин, пов’язаних із її плануванням, розробкою, прийняттям (виданням), застосуванням нормативно-правових актів та правовим моніторингом. У статті наведено аналіз окремих положень закону, юридичні та організаційні принципи правотворчої діяльності, методи і послідовність її здійснення, усунення прогалин і конфліктів у нормативно-правових актах.</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів дослідження</em>. Закон створює основи правотворчої діяльності в Україні «від початку до кінця», включаючи закріплення етапів розробки проектів законів. Зокрема, встановлюється, що проект нормативно-правового акту повинен бути розроблений на основі концепції проекту нормативно-правового акту. Ця концепція відображає принциповий підхід до регулювання суспільних відносин, мету і завдання правового регулювання, нові права і обов'язки учасників правовідносин, а також передбачувані соціально-економічні та інші наслідки його реалізації у випадку прийняття (видання) нормативно-правового акту і т. д.</p> <p>Відмова від радянського принципу монополії на правотворчу діяльність передбачає розширення кола суб’єктів, які згідно з Конституцією та законами України мають право приймати нормативно-правові акти. Це також породжує потребу у громадському контролі за вказаним процесом, що вимагає концептуального переосмислення юридичної практики в процесі правотворчої діяльності в Україні. Проблеми, пов'язані з організаційно-правовим забезпеченням, мають негативний вплив на права та свободи людини, ефективність роботи суб’єктів правотворення та загальну досконалість системи законодавства. Зазначене обумовлює необхідність негайного законодавчого врегулювання правотворчої діяльності в Україні, щоб уникнути негативних наслідків для суспільства і забезпечити ефективне функціонування правової системи країни.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Артем Берестень https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23031 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ 2024-06-11T16:55:26+00:00 Станіслав Васильєв stanisvaler@gmail.com <p>Наукова стаття присвячена особливостям правового регулювання студентського самоврядування у закладах вищої освіти України в умовах воєнного стану. Актуальність обраної проблематики пов’язана із необхідністю врахувати нові умови діяльності закладів вищої освіти в умовах воєнного стану під час розробки законодавчих і підзаконних актів, що будуть регулювати освітню діяльність. Досліджено законодавчі і підзаконні акти, які встановлюють умови діяльності органів студентського самоврядування. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні рекомендацій для вдосконалення правового регулювання роботи органів студентського самоврядування в умовах воєнного стану.</p> <p>Особливості правового регулювання діяльності студентських парламентів в умовах воєнного стану полягають у дистанційному проведенні виборів до органів студентського самоврядування та дистанційних засіданнях обраних студентських рад. Взаємодія між адміністрацією закладу вищої освіти та керівництвом студентської ради повинна відбуватися також дистанційно.</p> <p>Для вдосконалення правового регулювання діяльності органів студентського самоврядування пропонується у локальних положеннях про студентське самоврядування кожного закладу вищої освіти передбачити наступні норми. Закріпити, що вибори органів студентського самоврядування &nbsp;та засідання студентських парламентів в умовах воєнного стану проводяться за допомогою засобів дистанційного зв’язку. Встановити, що діяльність студентських рад окремих гуртожитків припиняється до часу відновлення очного навчання. Передбачити оприлюднення рішень студентських рад на сайті закладу вищої освіти на спеціально створеній електронній сторінці. Серед завдань студентського самоврядування може бути запроваджено надання допомоги здобувачам вищої освіти з числа внутрішньо переміщених осіб або залучення студентів до волонтерської діяльності.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Станіслав Васильєв https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/22075 АКСІОЛОГІЯ ДОКУМЕНТУ У ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ 2024-06-11T17:02:13+00:00 Станіслав Певко Stanislav.advocate@gmail.com <p><em>Вступ.</em> У даній статті здійснено комплексний аналіз визначення цінності документу у діяльності органу Національної поліції в Україні з метою встановлення значущості документів у поліцейській діяльності. Працівники поліції працюють та опрацьовують велику кількість документів, що безпосередньо впливають на правомірність вчинення владних повноважень та рівень ефективності діяльності даного органу. Тому питання значущості документів у діяльності поліції є досить важливим.</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів дослідження.</em> За для всеосяжного та об’єктивного розкриття обраної теми, було здійснено дослідження питання сутності поліцейської діяльності з метою встановлення місця документу у відповідній владній сфері, у результаті чого здійснено висновок щодо основних сутнісних напрямів діяльності поліції, а саме: охорона громадського порядку та громадської безпеки, прав та свобод людини і громадянина, запобігання вчиненням правопорушень, виявлення причин вчинення правопорушень, припинення вчинення правопорушень, розслідування вчинених правопорушень. Що вимагає опрацювання та створення значної кількості документів у ході реалізації поліцейських повноважень, в даних сферах їх діяльності. Також проаналізовано походження документу, як матеріального носія інформації, здійснено історичний екскурс походження даного терміну та визначено його квінтесенцію. Виокремлено ознаки документу та визначено його види. У результаті чого сформовано поняття документу, як матеріального носія фіксації, зберігання та передання інформації. Дане визначення повністю відповідає сутності застосування документу у діяльності поліції, що є підставою встановлення взаємозв’язку документу із поліцейською діяльністю. Визначивши основні питання досліджуваної теми, здійснено аналіз місця документів у діяльності поліції в Україні через конкретизацію їх проявів, у ході здійснення поліцейських повноважень. Виходячи із цього було встановлено обов’язковість складання певних видів документів у діяльності поліції, що пов’язана як з організаційно-розпорядчою діяльністю, так із застосування превентивних чи примусових заходів.</p> <p><em>Висновки.</em> Отже, проаналізувавши обрану тему, можна прийти до висновків про беззаперечну цінність документу у діяльності поліції.&nbsp; А саме, документ служить у діяльності поліції, як засіб фіксації інформації про вчинення певних владних повноважень працівниками поліції, засвідчення факту виконання службових обов’язків, певних фактів та служить засобом доказування. Окрім цього, у документі фіксуються факт, що мають юридичне значення та спричиняють виникнення, зміну чи припинення правовідносин та зміну правового статусу особи. Тому документ є важливими компонентом діяльності поліції в Україні.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Станіслав Певко https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23372 ІННОВАЦІЙНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ЯК УМОВА УЧАСТІ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПОЛІТИКАХ 2024-06-11T17:09:15+00:00 Олександр Передерій rexi2400@ukr.net <p>Вступ. У статті з позицій загального теоретичного аналізу висвітлюється сутність основних інноваційних перетворень, які відбуваються у правовій системі України в умовах активізації процесів європейської інтеграції. Акцентовано увагу на взаємозв’язку змін національної правової системи України і залученням держави до участі у європейських політиках.</p> <p>Короткий зміст основних результатів дослідження. З’ясовано, що поглиблення участі України у європейських політиках залежить від кількох базових чинників організаційного і правового характеру: формування унікальної нормативної основи для імплементації правових стандартів Європейського Союзу,&nbsp; у систему національного законодавства України, проведення інституційних реформ у системі органів державної влади, удосконалення договірних основ розвитку і поглиблення політичних відносин України і об’єднаної Європи. Розкрито основні кластери норм права Європейського Союзу, які на теперішній момент найбільш імплементовано у правову систему України (митна справа, продовольча безпека, ветеринарна та фітосанітарна політика, захист прав споживачів та охорона здоров’я, статистика, зовнішні відносини, транспортна політика, свобода підприємництва і надання послуг, фінансові послуги, свобода руху товарів). Доведено, що формально-юридичне забезпечення «переведення» функціонування багатьох сфер державного управління і життєдіяльності суспільства України на стандарти ЄС сприяє формування нових соціальних практик їх втілення на кшталт європейських (функціонування сфери публічних послуг, охорона правопорядку і забезпечення громадської безпеки, освіта і наука, медичне обслуговування та ін.).</p> <p>Висновок. Обґрунтовано висновок про те, що інноваційні зміни національної правової системи України визначають, ступінь і глибину участі нашої держави у європейських політиках. Поступове поглиблення залучення працівників системи органів державної влади та місцевого самоврядування, а також громадян, які задіяні в інших сферах життя соціуму до участі у магістральних напрямах функціонування ЄС, створює реальне підґрунтя для пришвидшення вступу України до ЄС. Відповідно, перспективним завданням юридичної науки є обґрунтування найбільш ефективних способів подальшої імплементації правових стандартів регулювання суспільних відносин, які на рівні ЄС визнаються модельними.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Олександр Передерій https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23330 ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ СЕКРЕТАРІАТОМ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ СВОЇХ ФУНКЦІЙ 2024-06-11T17:14:46+00:00 Дар'я Барвіцька barv.daria@gmail.com <p><em>Вступ. </em>Секретаріат Конституційного Суду України відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі – Закон) здійснює, зокрема, організаційне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Конституційного Суду України (далі – Суд). Нині Україна розвивається в епоху постіндустріального суспільства, де визначну роль відіграють розвиток сучасних технологій, штучного інтелекту, надання інноваційних послуг тощо. Безумовно, такий розвиток суспільства вимагає трансформації усіх сфер життя, зокрема й щодо здійснення конституційного судочинства.</p> <p>Незважаючи на повномасштабну триваючу агресію Росії проти України, національний та європейські уряди вже зараз розробляють певні кроки щодо нинішнього та післявоєнного розвитку України. Так, одним з таких кроків стало затвердження Комітетом міністрів Ради Європи 14 грудня 2022 (CM/Del/Dec(2022)1452/2.4) Плану дій Ради Європи для України на 2023-2026 роки «Стійкість, відновлення та відбудова» від 29 листопада 2022 року. Відповідно до цього плану одним із запропонованих заходів щодо підтримки українських органів державної влади в частині реформування Суду під час війни та в післявоєнний період відповідно до рекомендацій Європейської комісії за демократію через право (Венеційської комісії) та стандартів Ради Європи визначено сприяння ефективній діяльності Суду та розвитку конституційного правосуддя [4; С.10]. Реалізація цього напрямку, на нашу думку, неможлива без ефективного використання інформаційно-комунікативних технологій під час виконання своїх функцій Судом.&nbsp;</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів дослідження. </em>Поліпшення роботи Секретаріату Суду з використанням інформаційно-комунікативних технологій вбачається у покращенні комунікативної діяльності між громадянами та Судом як передумові підвищення довіри громадського суспільства до діяльності Суду, вдосконаленні системи електронного документообігу Суду, нормативному урегулюванні впровадження електронного судочинства Суду з метою дотримання принципів гласності та відкритості при здійсненні своєї діяльності.&nbsp; <em>&nbsp;</em></p> <p><em>Висновок. </em>У статті висновано, що умовою для більш широкого використання інформаційно-комунікативних технологій в діяльності Секретаріату Суду є в першу чергу ухвалення відповідного нормативного регулювання, розробка необхідного програмного забезпечення, навчання персоналу щодо його використання, забезпечення Секретаріату Суду достатньою кількістю технічних ресурсів, приміщень та устаткування задля ефективного виконання його функцій. Цифровізація усіх сфер суспільного життя, зокрема прогресуючий розвиток електронного правосуддя, безумовно має вплинути на нормативне регулювання відповідних процесів у Секретаріаті Суду.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Дар'я Барвіцька https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23320 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У КОНТЕКСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ГОЛОСУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПЕРСПЕКТИВИ ТА РИЗИКИ 2024-06-11T17:23:53+00:00 Людмила Гудзь shelyukhina_l@ukr.net <p><em>Вступ. </em>У статті акцентується увага на перевагах електронного голосування та недостатньому дослідженні аспектів забезпечення прав людини у цьому процесі. Тому мета дослідження полягає у визначенні стратегій державної політики для успішного впровадження е-голосування в Україні, з урахуванням міжнародного досвіду та забезпечення прав та свобод людини у виборчому процесі.</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів дослідження. </em>Основні результати дослідження вказують на актуальність впровадження електронного голосування з урахуванням пандемії COVID-19 та інших викликів. Система е-голосування може забезпечити дотримання міжнародних виборчих стандартів та прав людини, таких як приватність, доступність, недискримінація, інформованість та перевірка голосів. Досвід зарубіжних країн, зокрема Естонії, підтверджує успішність і переваги е-голосування, аналіз якого є важливим для інших країн, в тому числі для України, у впровадженні власних систем е-голосування.</p> <p>У Швейцарії, США, Норвегії, Швеції, Індії та Бразилії теж&nbsp; використовується е-голосування &nbsp;з різними результатами успішності та викликами, пов'язаними з безпекою та конфіденційністю. Наприклад, у Швейцарії е-голосування використовувалось експериментально у деяких кантонах, проте зіткнулося із суттєвими проблемами безпеки, тоді як у Індії система EVMs стала стандартом на більшості виборчих дільниць, підвищуючи довіру громадян до виборчого процесу. Однак, останні події у Бразилії та США свідчать про те, що недобросовісні політики можуть піддавати сумніву роботу будь-якої електронної системи голосування, що може призвести до масових протестів і заворушень.</p> <p>Рада Європи та Венеціанська комісія сформулювали принципи та стандарти для використання інформаційно-комунікаційних технологій у виборчих процесах, які включають заходи безпеки, прозорості та дотримання основних прав людини. Україна активно готується до впровадження електронного голосування, про це свідчить велика кількість законопроектів, які були зареєстровані у Верховній Раді України, але поки що не були прийняті, хоча це свідчить про усвідомлення необхідності використання цифрових технологій для забезпечення виборчих прав громадян.</p> <p><em>Висновки.</em> Досвід зарубіжних країн підтверджує популярність е-голосування завдяки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Україна, з високим науково-технічним потенціалом, має перспективи у впровадженні е-голосування. Однак успішне застосування вимагає комплексної підготовки, включаючи сертифікацію програмного забезпечення, пілотні проекти, захист особистих даних, зміцнення кібербезпеки та прийняття спеціального закону про використання е-голосування на різних рівнях та впровадження е-голосування як альтернативного методу разом з традиційним голосуванням.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Людмила Гудзь https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23411 ОБОВ’ЯЗОК ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ПОДАВАТИ ЗВІТ ПРО МАЙНО, ДОХОДИ, ВИТРАТИ І ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ФІНАНСОВОГО ХАРАКТЕРУ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ 2024-06-11T17:34:38+00:00 Ганна Зубенко zubenkoa@ukr.net <p><em>Вступ.</em> Статтю присвячено дослідженню нормативно-правового регулювання обов’язку політичних партій подавати звіт про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру. Мета дослідження полягає у тому, щоб розкрити особливості та з’ясувати проблемні питання законодавчого регулювання та практичної реалізації вищезазначеного обов’язку. Для вирішення поставленої мети використано такі методи наукового дослідження, як логіко-семантичний, формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий та ін.</p> <p><em>Короткий зміст результатів дослідження</em>. Розглянуто європейські стандарти щодо регулювання обов’язку політичних партій звітувати про фінансову діяльність. На підставі аналізу європейських регіональних стандартів в сфері організації та функціонування політичних партій виокремлено засади реалізації вищезазначеного обов’язку політичних партій. &nbsp;Акцентовано увагу на законодавстві України, що закріплює порядок подання політичними партіями звіту про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру до Національного агентства з питань запобігання корупції.</p> <p><em>Висновки</em>. Наголошено на необхідності посилення відповідальності політичних партій, зокрема за систематичне ненадання або несвоєчасне надання звітів про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Ганна Зубенко https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23295 ЮРИДИЧНІ ПОЗИЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ЩОДО КОНСТИТУЦІЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА 2024-06-11T17:41:51+00:00 Антон Казаков anton.kazakov@student.karazin.ua <p>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; У статті проаналізовано властивості конституційних обов'язків людини та громадянина у світлі юридичних позицій Конституційного Суду України. Адже, для поновлення розуміння юридичної природи, змістовної спрямованості та соціальної значущості конституційних обов'язків людини та громадянина слід проаналізувати розуміння цієї важливої категорії юриспруденції крізь призму юридичних позицій Конституційного Суду України. Останні у силу їх конкретизованого та змістовного наповнення, а також авторитетності органу, що їх формулює можуть розглядатися як своєрідні джерела конституційного права України. Ретельний аналіз багатогранної практики Конституційного Суду України дозволив виявити та проаналізувати базові юридичні позиції, які, у свою чергу, доповнюючи та розвиваючи здобутки конституційно-правової доктрини України з практичної точки зору вказують на такі властивості конституційних обов'язків. По-перше, всі конституційні обов'язки, щодо яких орган конституційної юрисдикції сформулював юридичні позиції прямо чи опосередковано пов'язані із забезпечення національної безпеки України як комплексної соціально-юридичної категорії. По-друге, юридичні позиції підтверджують той факт, що конституційні обов'язки є соціально значущими через особливе призначення та роль у процесах життєдіяльності суспільства та держави. По-третє, Конституційний Суд України у сформульованих юридичних позиціях наголошує на тому, що реалізація конституційних обов'язків потребує з боку держави належних гарантій. По-четверте, окрім формалізованих гарантій орган конституційної юрисдикції вказав на те, що реалізація деяких конституційних обов'язків потребує суспільної підтримки та поваги до осіб, що їх реалізують. По-п'яте, конституційні обов'язки, породжуючи найрізноманітніші правовідносини, здатні впливати на відповідних суб'єктів та змінювати, посилювати чи докорінно трансформувати їхній правовий статус. По-шосте, Конституційний Суд України у деяких рішеннях формулює юридичні позиції, які підтверджують відповідні потенційні можливості конституційних обов'язків щодо їх реалізації в умовах екстраординарних ситуацій та у тому числі й тих, що тягнуть запровадження особливого періоду. І, нарешті, по-сьоме, орган конституційної юрисдикції вказав на те, що належна реалізація конституційних обов'язків спрямована на нейтралізацію чинників, що викликають потребу у запровадженні особливого періоду.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Антон Казаков https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23296 ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДЛЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ: РОЗВИТОК СТАЛОЇ ПЕРЕРОБКИ ПЛАСТИКОВИХ ВІДХОДІВ У НІГЕРІЇ 2024-06-11T17:53:30+00:00 Олюделе Соладжа solaja.oludele@oouagoiwoye.edu.ng <p><em><span style="font-weight: 400;">Вступ</span></em><span style="font-weight: 400;">. Стаття спрямована на вивчення етико-правових принципів використання штучного інтелекту для переробки пластикових відходів, проблем прав людини, пов’язаних із переробкою пластикових відходів у Нігерії, та інтеграції штучного інтелекту для захисту прав людини в управління відходами. Крім того, в ній обгрунтовано важливість партнерства з багатьма зацікавленими сторонами в інтеграції штучного інтелекту з правами людини в утилізації відходів, потенційні довгострокові наслідки впровадження технологій штучного інтелекту у переробці пластикових відходів, а також політика та нормативна база, необхідна для підтримки етичного використання ШІ в цьому контексті.</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Короткий виклад основних результатів дослідження</span></em><span style="font-weight: 400;">. У статті обгрунтовано критичну важливість інтеграції технологій штучного інтелекту (ШІ) з міркуваннями прав людини при переробці пластикових відходів. Аналіз було зосереджено на кількох ключових моментах, у тому числі на ключовій ролі державної політики та нормативних актів у забезпеченні захисту прав людини в контексті переробки пластикових відходів. Крім того, у статтті підкреслено необхідність створення етичних принципів і стандартів для використання штучного інтелекту в утилізації відходів, а також потенціал ШІ для підвищення безпеки працівників і зменшення забруднення навколишнього середовища на підприємствах з переробки.</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Висновок.</span></em><span style="font-weight: 400;"> Пріоритезація етики та прав людини в розробці ШІ для поводження з відходами передбачає забезпечення прозорості, підзвітності та справедливості в процесах прийняття рішень ШІ, а також усунення будь-яких потенційних упереджень в алгоритмах ШІ. Необхідно провести дослідження з оцінки впливу, щоб оцінити ефективність технологій штучного інтелекту для захисту прав людини при переробці пластикових відходів, зосередившись на аналізі їхнього впливу на безпеку працівників, захист навколишнього середовища та здоров’я громади. Співпраця між зацікавленими сторонами, включаючи уряди, промисловість і громадянське суспільство, має першочергове значення для ефективного впровадження технологій ШІ у переробці пластикових відходів.</span></p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Олюделе Соладжа https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23377 МОДЕРНІЗАЦІЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ 2024-06-11T18:01:53+00:00 Ольга Волощенко o.voloshchenko@karazin.ua <p><em>Вступ.</em> Підписання угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом стало потужним поштовхом щодо оптимізації законотворчих процесів, спрямованих на удосконалення вітчизняного законодавства. Прийнятий Україною ряд зобов’язань щодо наслідування та фіксації європейських законодавчих цінностей у вітчизняному правовому полі став належним орієнтиром для законодавця в питаннях модернізації та доповнення сталих положень у провідних галузях права в цілому, та у сфері цивільного процесуального права, зокрема. Прийняття у 2017 році нової редакції Цивільного процесуального кодексу України стало основним кроком з питань наближення та удосконалення сфери цивільного судочинства до стандартів Європейського союзу. Огляд новелізованих положень в частині функціонування та реалізації принципів цивільного процесуального права складає позитивне враження з огляду відповідності останніх вимогам практики Європейського суду з прав людини. Оновлення підходів бачення щодо розуміння сутності деяких принципів&nbsp; цивільного судочинства спонукало до формування нових доктринальних висновків на предмет базового значення таких та їх взаємодії.</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів.</em> Доктринальне дослідження процесів новелізації принципів цивільного процесуального права у світлі євроінтеграційних процесів надало можливість сформулювати наступні тези: розширення переліку джерел цивільного процесуального права, як спосіб новелізації принципу Верховенства права підсилило останній як у аспекті розширення інструментів забезпечення змагальності процесу так і у процесах правотворчо-застосовної практики; прецедентна практика Великої палати Верховного суду розглядається як елемент правової визначеності принципу верховенства права; законодавче закріплена можливість подання позовної заяви з використанням сервісів «Електронний суд» підсилило принцип Верховенства права в частині забезпечення прав людини, а також розширило механізми панування та реалізації принципу диспозитивності (в частині можливості обрання способів подання заяв по суті справи тощо); констатовано, що закріплення принципу пропорційності у ст 11 ЦПК України є додатковою гарантією забезпечення належного обґрунтування суддею прийнятого рішення (в контексті написання мотивувальної частини рішення суду).</p> <p><em>Висновок. </em>Проведене доктринальне дослідження змісту цивільного процесуального кодексу України через призму практики ЄСПЛ надало можливість зробити висновки загальнотеоретичного значення, які можуть бути використані у подальших наукових доробках питань функціонування&nbsp; та взаємодії принципів цивільного процесуального права.</p> <p>&nbsp;</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Ольга Волощенко https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23154 МІСЦЕ ДОГОВОРУ ПРО НЕРОЗГОЛОШЕННЯ КОНФІДЕНЦІЙНОЇ ІНФОРМАЦІЇ В СИСТЕМІ ПРАВОЧИНІВ 2024-06-11T18:10:48+00:00 Максим Гура m.gura@karazin.ua <p><em>Вступ</em>. В статті досліджуються правова характеристика договору про нерозголошення конфіденційної інформації.</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів дослідження. </em>Визначено місце договору про нерозголошення конфіденційної інформації серед каузальних, абстрактних, еквівалентних (мінових) та алеаторних (ризикових) договорів, а також можливість його визнання публічним, умовним, змішаним, та договором приєднання. Наголошено, що сausa договору про нерозголошення конфіденційної інформації є чітко визначеною та полягає у створенні негативних зобов’язань, які обов’язково відображаються в договорі. Мета має принципове значення для дійсності цього договору та відображається шляхом формулювання його предмету та інших положень змісту. Доведено, що через те що договір про нерозголошення конфіденційної інформації направлений на створення негативних зобов’язань та у більшості випадків має безоплатний характер, доцільно говорити не про передачу сторонами благ одна-одній, а про створення зустрічних зобов’язань з нерозголошення. Зазначено, що договір про нерозголошення конфіденційної інформації укладається не для того щоб передати благо (інформацію), а для того, щоб стало можливим виконання трудових обов’язків, зобов’язань з надання послуг тощо. Автор зазначає, що досліджуваний договір носить не міновий, а превентивний характер, створюючи умови для недопущення розголошення інформації.</p> <p><em>Висновок</em>. В результаті дослідження автор робить висновок, що у більшості випадків, договір про нерозголошення конфіденційної інформації є каузальним, алеаторним, взаємопогоджуваним, комплексним та не є публічним. Проте, через відсутність детального правового регулювання цього договору, сторони можуть укласти договору про нерозголошення конфіденційної інформації який буде змішаним, мати форму умовного правочину тощо.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Максим Гура https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23773 ОСОБЛИВОСТІ ВИКУПУ ПАМ’ЯТОК КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ 2024-06-12T04:59:22+00:00 Олена Устименко ustymenko@karazin.ua <p><em><span style="font-weight: 400;">Вступ</span></em><span style="font-weight: 400;">. Надзвичайно важливу роль у становленні України як самостійної європейської держави відіграє підвищення рівня культурної самосвідомості її громадян, й окрему ланку в цьому процесі займає належне законодавче врегулювання здійснення права власності на пам’ятки культурної спадщини. Аналіз нормативно-правових актів, що врегульовують правовий статус та обіг пам’яток культурної спадщини, свідчить про певну фрагментарність, суперечливість та наявність колізій. На сьогоднішній день проблема правового регулювання окремих аспектів припинення права власності на пам’ятки культурної спадщини є доволі актуальною також і в доктринальному аспекті. Недостатня кількість у цивілістичній науці окремих спеціальних досліджень пам’яток культурної спадщини в якості об’єктів права власності свідчить про корелятивний зв’язок з відповідною законодавчою невизначеністю та водночас підкреслює нагальну практичну значущість таких теоретичних досліджень. Метою дослідження є з’ясування особливостей особливості викупу пам’яток культурної спадщини.</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Короткий зміст основних результатів дослідження.</span></em><span style="font-weight: 400;"> Оскільки у відповідній статті ЦК законодавець оперує терміном «власник», а Закон України «Про охорону культурної спадщини» також не містить прямої вказівки суто на право приватної власності, а, навпаки, вказує, що пам’ятки можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, зроблено висновок про те, що можливий примусовий викуп не тільки пам’яток, що перебувають у праві приватної власності. Акцентовано увагу на тому, що позов може бути пред’явлено тільки власнику пам’ятки культурної спадщини, а не її володільцю або користувачу та вказано на потребу доведення причинно-наслідкового зв’язку між діями або бездіяльністю власника пам’ятки культурної спадщини та її пошкодженням або знищенням. В свою чергу, орган охорони культурної спадщини має аргументувати та обґрунтувати наявність невідкладної необхідності, за якої позов про викуп пам’ятки культурної спадщини подається без попередження її власника.&nbsp;</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Висновок</span></em><span style="font-weight: 400;">. На сьогодні у правовому регулюванні відносин, об’єктом яких виступають пам’ятки культурної спадщини, спостерігається певна невизначеність. Аналіз основних аспектів означеної підстави припинення права власності дозволяє стверджувати про наявність «взаємопроникнення» норм приватного та публічного права, оскільки притаманний цивільному праву диспозитивний метод правового регулювання стосується лише окремих аспектів обігу пам’яток культурної спадщини, наприклад, підстав набуття права власності на неї. Натомість імперативи публічного права в більшій мірі поширюються на правовідносини, об’єктом яких виступають пам’ятки культурної спадщини, зокрема, коли мова йде про їх викуп – сам примусовий характер такого викупу, визначення викупної ціни за рішенням суду при недосягненні згоди сторонами тощо.</span></p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Олена Устименко https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23445 ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖПРАЦІ УКРАЇНИ: ЗМІЦНЕННЯ СТАНДАРТІВ ПРАЦІ, КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ ТА МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО 2024-06-12T05:01:41+00:00 Людмила Кулачок-Тітова l.kula4ok@gmail.com Ірина Пахомова pakhomova@karazin.ua <p><span style="font-weight: 400;">Проведена спроба комплексного аналізу діяльності Державної служби з питань праці України як центрального органу виконавчої влади, його контрольних та наглядових повноважень, процесу реформування, що повинен слугувати підвищенню ефективності діяльності, сприйняттю Держпраці, насамперед, не як карального, а як сервісного органу, зміні умов праці інспекторів праці, імплементації міжнародних правових стандартів, зокрема, в світлі виконання положень Угоди про асоціацію з ЄС. Місія Держпраці, як цей орган її розглядає, - </span><span style="font-weight: 400;">забезпечення задекларованих (контроль за оформленням трудових відносин), безпечних (під час виконання робіт у всіх сферах: від металургії до лікарень і шкіл), оплачуваних</span> <span style="font-weight: 400;">(своєчасна та в повному обсязі виплата заробітної плати, дотримання мінімального розміру і мінімальних гарантій в оплаті), а також здорових (контроль за проведенням медичних оглядів, наявністю шкідливих факторів на робочих місяцях) трудових відносин</span><em><span style="font-weight: 400;">. </span></em><span style="font-weight: 400;">Ця діяльність, насамперед, спрямована на захист прав працівників, але, на підставі проведення консультацій зі сторонами соціального діалогу, так само повинна підтримувати й іншу сторону трудових відносин - роботодавців, надаючи рекомендації, консультативну допомогу, проводячи добровільний аудит тощо.</span></p> <p><span style="font-weight: 400;">Проаналізовано зміст основних міжнародних норм, які містять стандарти стосовно діяльності інспекторів праці - Конвенцій МОП № 81 та 129, а також Протоколу 1995 року до Конвенції про інспекцію праці 1947 року (№ 81), підкреслено необхідність їх імплементації в українське законодавство. Наведено завдання інспекції праці, її статус, організацію та основні повноваження інспекторів праці в промисловості, торгівлі та сільському господарстві, визначені у цих міжнародних нормативних актах. Проведено огляд змісту та завдань ряду міжнародних проектів за участі Держпраці України, а також їхніх основних результатів.&nbsp;</span></p> <p><span style="font-weight: 400;">Проаналізовано деякі питання розмежування нагляду та контролю, проблемних питань його здійснення та думок фахівців права щодо шляхів їх вирішення. Висвітлені основні сучасні проблеми у сфері трудових відносин в цілому: досі висока доля незадекларованих трудових відносин, що тягне цілий ряд проблем для працівників, роботодавців та держави, переміщення підприємств зі сходу країни у зв’язку із збройною агресією проти нашої держави, необхідність забезпечення здорових та безпечних умов на робочому місці тощо. Окреслено основні недоліки у діяльності інспекторів Держпраці України, зокрема, велике навантаження, невисока заробітна плата, обмеження в діяльності, викликані неузгодженістю законодавства.&nbsp;</span></p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Людмила Кулачок-Тітова, Ірина Пахомова https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23339 ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ АДРЕСНОСТІ, ЯК ОСНОВИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ 2024-06-12T18:53:29+00:00 Дар'я Божко d.bozhko25345@ukr.net <p style="font-weight: 400;"><em>Вступ.</em> &nbsp;Актуальність обраної теми полягає в тому, що система надання соціальної допомоги завжди базується на дотриманні головного принципу – підтримати тих, хто не в змозі подбати про себе самостійно.</p> <p style="font-weight: 400;"><em>Короткий зміст основних результатів дослідження</em>. На сучасному етапі трансформації українського суспільства, враховуючи прогресуючу диференціацію доходів населення, найважливішим завданням системи соціального забезпечення є боротьба з бідністю. Напрацьована система надання соціальної допомоги, є важливим елементом сучасної ринкової економіки, оскільки люди протягом життя стикаються з певними економічними ризиками та іншими невдачами, які можуть призвести до втрати доходу. Більш того, бідність та такі взаємопов’язані з нею явища, як хвороби, злочинність та соціальна зневага, позначаються на суспільстві та економічному розвитку. Однак досить складно визначити, хто є бідним. Це особливо важко в Україні через наявність значної тіньової економіки, недозвітування доходів та досить слабкої адміністративної систем.</p> <p style="font-weight: 400;">Проблема полягає в тому, що останні роки внаслідок законотворчої̈ діяльності з’явилося багато нових правових принципів, що спрямовують правову регламентацію соціальної сфери і позначають загальні напрями реалізації соціальних прав. Деякі принципи зникали, втрачаючи свою актуальність і перестаючи впливати на реалізацію соціальних прав, інші, навпаки, ледве з’явившись у соціально забезпечувальному законодавстві, займають усе впевненіші позиції у системі галузевих принципів. Одним із таких принципів є принцип адресності. Адресність є характерним інструментом програм боротьби з бідністю і скорочення витрат. У статті сформульовано головні принципи адресної соціальної допомоги для бідних. Надано коротку оцінку української системи соціальної допомоги.</p> <p style="font-weight: 400;"><em>Висновок</em>. Досліджено теоретичний огляд адресності соціальної допомоги як складової соціальної політики держави, &nbsp;яка в свою чергу позитивно вплине на ефективність соціального захисту населення.</p> <p style="font-weight: 400;">Важливо зазначити, що за сучасних умов розвитку економіки проблема подолання бідності та забезпечення гідних умов життя громадян є пріоритетним завданням кожної держави. Поставлена мета досягається за рахунок спрямування коштів цільовим, найменш забезпеченим категоріям населення.</p> <p style="font-weight: 400;">Отже, в ідеалі всі нужденні, бідні мають отримувати допомогу передбачену Законами України на умовах адресності&nbsp; соціальних виплат. Адресність є характерним інструментом програм боротьби з бідністю.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Дар'я Божко https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23454 ВІДБУДОВА АГРОСЕКТОРУ В РАМКАХ ПРОГРАМИ «UKRAINE FACILITY» 2024-06-12T19:09:14+00:00 Костянтин Пейчев peychev.lawyer@gmail.com <p><em><span style="font-weight: 400;">Вступ. </span></em><span style="font-weight: 400;">Аграрний сектор має в Україні значний потенціал і він може стимулювати економічне зростання. В цьому напрямку ключовими факторами є подальша інтеграція&nbsp; України в Європейський Союз.</span> <span style="font-weight: 400;">З метою втілення зазначених пріоритетів на законодавчому рівні була розроблена програма «Ukraine Facility».&nbsp; Ефективність нормативного регулювання аграрного сектору повинна здійснюватись виходячи із дослідження взаємодії економічних, правових та соціальних&nbsp; інтересів і має суттєву наукову актуальність. Систематизація, структурування та узагальнення основних правових положень у напрямку реформування&nbsp; агропродовольчого сектору України в межах регламенту програми «Ukraine Facility» має достатню доцільність. Дослідження проводиться з метою збирання, оновлення, систематизації, аналізу фактів, синтезу нових знань та узагальнень, що описують правові явища та дозволяють будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і в подальшому прогнозувати їхній перебіг.</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Короткий зміст основних результатів дослідження.</span></em><span style="font-weight: 400;"> Для аналізу, застосовуються правові норми викладені у регламенті програми для України «Ukraine Facility» який передбачає відбудову агросектору нашої країни протягом 2024-2027 років. Проаналізовані законодавчі приписи існуючого правового регулювання наступних секторів аграрного ринку: інституційні основи сільськогосподарського виробництва і сталого розвитку сільських територій; забезпечення роботи ринку сільськогосподарських земель; адміністративна та інституційна здатності для керування інвестиційними планами аграрного виробництва; перспективність електронного реєстру сільськогосподарських товаровиробників; іригаційний сектор.&nbsp;</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Висновки.</span></em><span style="font-weight: 400;"> Концепція нормативного впорядкування та регулювання аграрних відносин повинна враховувати, що їх учасники наділені обізнаністю&nbsp; та незалежною волею, а саме сільськогосподарське виробництво повинно регулюватися не тільки економічними чинниками але в більшості екологічними та соціальними перевагами. Класична наука передбачає, що всі учасники продовольчого сектору&nbsp; діють найбільш слушно, ставлячи за ціль отримання найбільшого доходу, дослідження аграрних відносин та спроби спрогнозувати поведінку суб’єктів ринкових відносин та стан сектору проводився саме на цій гіпотезі. Співставлення зазначених показників свідчіть про доцільність&nbsp; прийняття правових норм викладених у регламенті програми для України «Ukraine Facility» який передбачає відбудову агросектору нашої країни протягом 2024-2027 років.&nbsp;&nbsp;</span></p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Костянтин Пейчев https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23494 ЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ КІБЕРБЕЗПЕКИ В УМОВАХ ВІЙНИ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ 2024-06-12T19:20:13+00:00 Владислав Горулько vl.gorulko@karazin.ua <p><em>Вступ.</em> У переважній більшості країн спостерігається постійна тенденція до значного збільшення кількості та розширення спектру кібератак з метою порушення конфіденційності, цілісності та доступності державних інформаційних ресурсів, зокрема тих, що поширюються в мережі Інтернет та об'єкти критичної інформаційної інфраструктури.</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів. </em>Широкомасштабне розгортання гібридної війни проти нашої держави серйозно впливає на всі аспекти суспільного життя. Значною мірою стратегічний успіх протидії викликам гібридної війни залежить від ефективноcті та якості правового реагування. Забезпечення належного рівня кібербезпеки важко уявити без чітко спланованих спільних дій та заходів, розроблених відповідальними суб’єктами, які мають бути синхронізовані та реалізовуватися згідно з єдиним стратегічним планом та вектором розвитку національної системи кібербезпеки декларативного характеру. Саме тому кібербезпека у більшості країн світу визнається важливою складовою національної безпеки, забезпечення якої неможливе без формування та функціонування національної системи у сфері кібербезпеки, яка базується на таких принципах, як повага до принципів і норм міжнародного права, захист основоположних цінностей, визначених чинним законодавством, захист національних інтересів у кіберпросторі. Наголошується, що національна безпека держави значною мірою залежить від стану кібербезпеки. Доведено, що гібридна війна значно посилює вплив кіберзагроз на українське суспільство та актуалізує небезпеку цілеспрямованих кібератак як інструменту агресії проти нашої держави в контексті глобальних тенденцій щодо загроз у кіберпросторі.</p> <p><em>Висновки.</em> У процесі проведення дослідження нами сформульовано висновки, в яких особливу увагу приділено особливостям сучасного стану функціонування законодавства з кібербезпеки та розглянуто перспективні напрями його вдосконалення у майбутньому, що, у свою чергу, стане основою для удосконалення адміністративно-правового регулювання кібербезпеки в Україні.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Владислав Горулько https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23419 ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДГОТОВКИ ДЕРЖАНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ 2024-06-12T19:29:36+00:00 Кирило Чехоєв chexoevw@gmail.com <p>У контексті глобалізації та інтенсифікації міжнародного співробітництва, ефективність державного управління значною мірою залежить від рівня підготовки державних службовців. Актуальність теми обумовлена необхідністю адаптації системи підготовки до сучасних вимог та викликів, а також гармонізації вітчизняних стандартів із міжнародними практиками. Мета статті полягає у вивченні та аналізі існуючого механізму правового забезпечення підготовки державних службовців в Україні, ідентифікації основних проблем та викликів, а також розробці рекомендацій щодо їх вирішення. Дослідження базується на аналізі нормативно-правових актів, порівняльному аналізі з міжнародним досвідом, а також використанні статистичних даних.</p> <p>Основні результати дослідження включають детальний аналіз нормативно-правової бази, що регулює підготовку державних службовців в Україні, виявлення ключових проблемних аспектів та прогалин у чинній системі. Автор надає порівняльний огляд міжнародних практик та рекомендації щодо адаптації успішних моделей для вдосконалення вітчизняної системи підготовки.</p> <p>У висновках наголошується на необхідності комплексного підходу до реформування системи підготовки державних службовців, включаючи оновлення нормативно-правової бази, впровадження інноваційних методів навчання та підвищення кваліфікації, а також зміцнення співробітництва з міжнародними організаціями та інституціями.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Кирило Чехоєв https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23427 ПРЕДСТАВНИЦТВО ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ В СУДІ: У ПОШУКАХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ 2024-06-12T19:34:37+00:00 Марина Стефанчук m.stefanchuk@gmail.com <p><em><span style="font-weight: 400;">Вступ</span></em><span style="font-weight: 400;">. У статті здійснено розвідку тенденцій розвитку концептуального обґрунтування представництва прокурором інтересів держави в суді, як однієї із функцій прокуратури в Україні, що являє собою один із конституційно закріплених напрямів діяльності прокуратури, спрямований на захист інтересів держави в суді у виключних випадках і у порядку, визначених законом. Правова невизначеність, властива нормативно-правовій регламентації цієї функції прокуратури, зумовлює активний науковий, а також експертно-практичний дискурс, який періодично актуалізується із появою нових правових позицій судів або законопроектних ініціатив у цій сфері, що створює передумови для виокремлення нових тенденцій розвитку концептуального обґрунтування цієї функції прокуратури. </span><em><span style="font-weight: 400;">Мета статті</span></em><span style="font-weight: 400;"> полягає у виокремленні сучасних тенденцій розвитку концептуального обґрунтування представницької функції прокуратури крізь призму динамічних змін законодавства, неоднорідності практики його застосування та законопроектних ініціатив у сфері досліджуваних питань.</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Короткий зміст основних результатів дослідження. </span></em><span style="font-weight: 400;">Констатовано, що</span> <span style="font-weight: 400;">п</span><span style="font-weight: 400;">редставницькій функції прокуратури в умовах актуальної законодавчої регламентації характерна певна правова невизначеність та дефекти законодавчої регламентації. Законопроектні ініціативи, спрямовані на врегулювання цього питання, характеризуються не системністю та демонструють потребу у </span><span style="font-weight: 400;">формуванні чіткого законодавчого бачення шляхів концептуального розвитку представницької функції прокуратури. Встановлено відсутність єдності поглядів стосовно особливостей реалізації представницької функції прокуратури на рівні наукового дискурсу, особливо стосовно обсягу об’єкту прокурорського представництва. Висвітлено правову позицію Конституційного Суду України стосовно представницької функції прокуратури, аргументовано підстави розцінювати її як таку, що визначає новий вектор </span><span style="font-weight: 400;">концептуального розвитку представницької функції прокуратури на сучасному етапі.</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Висновки. </span></em><span style="font-weight: 400;">Виокремлено такі сучасні тенденції розвитку концептуального обґрунтування представницької функції прокуратури: невідповідність законодавчої регламентації представницької функції прокуратури конституційним положенням стосовно обсягу об’єкту прокурорського представництва; незначний рівень уваги до питань концептуального розвитку цієї функції прокуратури в документах, що формують стратегічні напрями розвитку прокуратури в Україні; </span><span style="font-weight: 400;">відсутність чіткого законодавчого бачення щодо шляхів концептуального приведення законодавчої регламентації представницької функції прокуратури у відповідність із її конституційно-правовим закріпленням; </span><span style="font-weight: 400;">полярність доктринальних поглядів на об’єкт та обсяг прокурорського представництва, зумовлена їхньою нечіткою нормативною визначеністю; формування нового вектору концептуального розвитку представницької функції прокуратури - монополізація повноважень прокурора на представництво інтересів держави в суді.</span></p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Марина Стефанчук https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23606 ПОНЯТТЯ ТА ЗАСОБИ ФОРМАЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ 2024-06-12T19:42:43+00:00 Олександер Хань aa_khan@ukr.net <p><em><span style="font-weight: 400;">Вступ.</span></em><span style="font-weight: 400;"> На сучасному етапі розвитку кримінального процесу та криміналістики сфера кримінального судочинства часто розглядається з точки зору діяльнісного підходу – тобто як діяльність окремих суб’єктів (дізнавача, слідчого, прокурора, підозрюваного (обвинуваченого), захисника, слідчого судді, суду, інших учасників кримінального провадження (тощо) та їх взаємодія. Так само й значна кількість пропозицій у літературі пов’язана із удосконаленням або оптимізацією їх діяльності з огляду на загальні засади кримінального провадження. Ця стаття не є виключенням та спрямована на уточнення підходів до розуміння діяльності у сфері кримінального провадження та її упорядкування (формалізацію).</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Короткий зміст результатів дослідження. </span></em><span style="font-weight: 400;">У статті здійснено спробу узагальнити існуючі погляди на зміст таких понять як кримінальна процесуальна діяльність, діяльність слідчого, прокурора, слідчого судді та інших учасників кримінального провадження. Запропоновано термін «діяльність у сфері кримінального провадження» як узагальнюючий та такий, що розкриває соціальну природу діяльності із розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень. У роботі також запропоновано підхід, за якого нормативно-правове регулювання, інші види соціального регулювання та організаційно-тактичні рекомендації розглядаються як засоби формалізації діяльності у сфері кримінального провадження, тобто такі, які спрямовані на її впорядкування, приведення до певного стандарту. При цьому, зазначені заходи запропоновано диференціювати в залежності від ступеня формалізації.</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Висновки. </span></em><span style="font-weight: 400;">За результатами проведеного дослідження автор дійшов висновку, що під формалізацією діяльності у сфері кримінального провадження слід розуміти процес упорядкування дій та рішень учасників кримінального провадження за допомогою їх правого регулювання, встановлених етичних, релігійних норм, а також таких засобів як планування діяльності суб’єктом та застосування ним правил рекомендаційного характеру, що зосереджені у наданих алгоритмах та програмах. Вказані засоби формалізації мають різну юридичну природу, але все-таки можуть розглядатись в одному порядку відповідно до їх функції у сфері кримінального судочинства, що і передбачає можливість їх класифікації.</span></p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Олександер Хань https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23380 ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ МОБІЛІЗАЦІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ ТА ВЗАЄМОВПЛИВУ 2024-06-12T19:53:06+00:00 Ірина Кірєєва kireeva.ira91@gmail.com <p style="font-weight: 400;"><em>Вступ</em>. Статтю присвячено правовим аспектам мобілізації та соціальної (громадянської) відповідальності, їхнім особливостям та проявам у період дії воєнного стану. Також проаналізовано взаємозвʼязок між ними та проявами процесів, пов'язаних з ними. Окрім того, наголошується, що мобілізація та громадянська відповідальність є одними з ключових складових успішного захисту Вітчизни.</p> <p style="font-weight: 400;"><em>Короткий зміст</em>. Мобілізаційні процеси та подальша військова служба під час дії воєнного стану регламентується законодавством України, зокрема: Конституція України, Законом України «Про військовий обовʼязок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Законом України «Про чисельність Збройних Сил України», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Проаналізовано підходи до визначення поняття «мобілізація» з боку законодавства та з точки зору науковців. Визначено дефініцію поняття «воєнний стан» та кількість можливої чисельності у звичному режимі та в особливий період. Зазначено, що конституційний обовʼязок стосується всіх громадян України, як чоловічої, так і жіночої статі. При цьому, продемонстровано за допомогою діаграми відсоткове співвідношення кількості представників жіночої та чоловічої статі. Також за допомогою діаграми показано зміну чисельності Збройних Сил України до повномасштабного вторгнення російської федерації на територію нашої Батьківщини та після його початку.</p> <p style="font-weight: 400;">Визначено поняття «громадянська відповідальність» як вид соціальної відповідальності, що розглядається науковцями по-різному, але стосується безпосередньо особистості громадянина. Далі розглядається взаємозвʼязок між громадянською відповідальністю та мобілізацією, яким чином вони впливають один на одне. Визначено, що сформованість громадянської відповідальності у представників населення країни впливає на бажання до добровільного проходження військової служби за призовом під час мобілізації, а в подальшому – контрактної військової служби. Окрім того, було викладено думку авторки щодо вираження факту сформованості громадянської відповідальності населення під час перебування в тилу.</p> <p style="font-weight: 400;"><em>Висновки</em>. Обґрунтовані висновки на основі викладеного матеріалу про особливості дефініцій понять «мобілізація» та «громадянська відповідальність»; про специфіку виконання конституційного обовʼязку захисту Вітчизни громадянами країни, загальну чисельність Збройних Сил України, яка зросла під час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України в 2,7 разів, що є підставою стверджувати про сформованість громадянської відповідальності у громадян України та приєднання до лав Збройних Сил України та інших військових формувань не лише як виконання конституційного обов’язку. Окрім того, автором підкреслено, що сформованість такого виду відповідальності полягає не лише у готовності до захисту Батьківщини, а й у інших аспектах, зокрема, волонтерстві, допомозі та підтримці військових та їхніх родин, участь у заходах, дотримання громадського порядку, особливо на період дії воєнного стану.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Ірина Кірєєва https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23463 ФОРМУВАННЯ ОСНОВ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ПРОЦЕСІВ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ЧЕРЕЗ ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ: ІСТОРИКО-ЮРИДИЧНИЙ НАРИС 2024-06-12T19:59:35+00:00 Олександр Гавриленко o.gavrylenko@karazin.ua <p><em><span style="font-weight: 400;">Вступ.</span></em><span style="font-weight: 400;"> У статті висвітлено процес формування основ міжнародно-правового регулювання процесів міграції населення через екологічні чинники, визначення його основних етапів та виявлення специфіки відповідних міжнародно-правових джерел, притаманних кожному періоду.&nbsp;</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Короткий зміст основних результатів дослідження</span></em><span style="font-weight: 400;">.</span> <span style="font-weight: 400;">Зазначено, що природні зміни та екологічні катастрофи, які унеможливлювали проживання груп людей в ареалі їхнього традиційного мешкання, з найдавніших часів спричиняли масові переселення до теренів, більш придатних для проживання, усе ж підґрунтя міжнародно-правового регулювання процесів міграції населення через екологічні чинники становлять лише напрацювання міжнародних організацій протягом 20-х рр. ХХ – початку ХХІ ст. З певними застереженнями можемо виокремити три основні етапи цього процесу: 1) етап функціонування Ліги Націй, підготовчий, коли закладалися міжнародно-правові засади регламентації статусу біженців загалом; 2) етап вдосконалення міжнародно-правового підґрунтя для вирішення проблем міграції (без спеціального виокремлення міграції з екологічних причин), що хронологічно охоплював другу половину 40-х – початок 70-х рр. минулого століття; 3) етап опрацювання міжнародно-правових актів, в яких вже відображається розуміння взаємозв’язку між гострими проблемами навколишнього середовища та міграційними процесами, а також передбачаються певні заходи, спрямовані на захист прав екологічних мігрантів. Останній етап триває й досі.&nbsp;</span></p> <p><em><span style="font-weight: 400;">Висновок</span></em><span style="font-weight: 400;">. Обґрунтовано висновок про те, що міграція населення через екологічні чинники є складним міжнародним феноменом, який ставить перед світовою спільнотою низку важливих завдань. Для задоволення потреб правового регулювання екологічної міграції населення на універсальному рівні нині вже сформовано певну нормативну базу, яка, однак, все ж потребує вдосконалення. Поступово також наростає актуальність здійснення кодифікації міжнародно-правових норм, спрямованих на отримання детальної оцінки стану навколишнього середовища та міграційних потоків, регламентацію процесів міграції через екологічні чинники та захист прав екологічних мігрантів. Однак, нині така діяльність поки що може розглядатися лише як перспектива.</span></p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Олександр Гавриленко https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23384 РОЛЬ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ У ФОРМУВАННІ БЕЗПЕКОВОГО СЕРЕДОВИЩА 2024-06-12T20:10:51+00:00 Владислав Грічаніченко vhrichanichenko96@icloud.com <p><span style="font-weight: 400;">У статті звернено увагу на існуванні нагальної потреби у реформуванні усіх сфер життєдіяльності та функціонування держави, що сприятиме формуванню безпечного середовища. Проблематика даного питання набуває особливої актуальності після повномасштабного вторгнення на територію України 24 лютого 2022 року, що обумовлено складністю міжнародного становища нашої держави, ведення активних бойових дій, поширення міжнародного тероризму, загострення загроз для інтересів окремих громадян, суспільства і держави у цілому, що вимагає розробки ефективних заходів забезпечення національної безпеки</span></p> <p><span style="font-weight: 400;">Визначено, що безпекове середовище виступає в якості сукупності соціальних, матеріальних, геополітичних, політичних та дипломатичних умов, що забезпечують безпечне та ефективне існування фізичних та юридичних осіб, суспільства і держави. Додатково проаналізовано положення окремих міжнародно-правових актів, якими врегульовано питання забезпечення безпечного існування міжнародної спільноти в інформаційному середовищі, захисту від тероризму, а також недопущення порушення будь-яких міжнародних зобов’язань з боку інших держав. Встановлено, що відповідальність за порушення міжнародних зобов’язань, у тому числі й шляхом здійснення негативного впливу чи спричинення шкоди безпековому середовищу на міжнародному рівні, передбачено виключно у разі закріплення відповідних положень у нормах міжнародно-правових актів.</span></p> <p><span style="font-weight: 400;">За результатами дослідження ролі міжнародно-правових інструментів у формуванні безпекового середовища встановлено, що на сьогоднішній день відсутній єдиний міжнародно-правовий акт, яким визначено інструменти формування безпекового середовища та способи їх використання, а усі заходи у зазначеній сфері здійснюються на підставі положень окремих міжнародних договорів. У цьому зв’язку запропоновано прийняття окремого нормативно-правового акту з питань формування безпекового середовища та проведення додаткових переговорів на міжнародному рівні.</span></p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Владислав Грічаніченко https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23157 ГЕНЕЗА ЗАСАД ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІЙ ДІЙСНОСТІ 2024-06-12T20:16:41+00:00 Тетяна Псьота psota.tetiana@gmail.com <p><em>Вступ.</em> У статті розглянуто історико-правові витоки засад правового статусу особи в європейській системі захисту прав та свобод людини як частині міжнародно-правової дійсності регіону. Робота бере до розгляду явище правового становища людини в європейській міжнародно-правовій реальності з огляду на його сучасне нормативне регулювання, механізми захисту на регіональному рівні та світоглядні джерела еволюції його засад.</p> <p><em>Короткий зміст основних результатів дослідження.</em> Визначено, що європейська міжнародно-правова дійсність становить регіональний феномен міжнародного права та вміщує в себе універсальні та загальноєвропейські норми і принципи, субрегіональні європейські міжнародно-правові акти, правову культуру та правосвідомість, морально-ціннісні характеристики та інститути європейського міжнародного права. Остання категорія тісно пов’язана з явищем європейської міжнародно-правової реальності в частині відображення об’єктивної правової дійсності в Європі. Основною метою функціонування європейської міжнародно-правової дійсності є захист прав та свобод людини в регіоні. Дана регіональна система захисту прав та свобод людини становить невід’ємну частину європейської міжнародно-правової дійсності та забезпечує гарантування основ правового статусу особи в Європі. Основними засадами правового статусу особи в європейській міжнародно-правовій дійсності є загальні принципи та стандарти права, морально-ціннісні та ідеологічні характеристики європейського міжнародного права. Генезою засад правового статусу особи в Європі та європейської ідентичності загалом є давньоримське право, християнські догмати та германські звичаї. Саме збереження основних системотворчих складових римськоправового комплексу принципів та норм, вплив концепції християнської духовності на загальноєвропейське ставлення до індивіда та виокремлення ознак романо-германської правової сім’ї на ґрунті германського феномену стали основою сучасної європейсько-правової дійсності та заклали засади правового становища індивіда.</p> <p><em>Висновки.</em> На сучасному етапі розвитку європейської міжнародно-правової дійсності правовий статус людини є фундаментальною категорією, яка виникла та розвинулася на основі багатовікових правових традицій регіону. Нинішнє нормативно-правове закріплення та функціонування даного регіонального механізму захисту прав та свобод людини становить результат історико-правової еволюції засад правового статусу особи в Європі.</p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Тетяна Псьота https://periodicals.karazin.ua/law/article/view/23125 МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ У ПРИВАТНІЙ СФЕРІ 2024-06-12T20:22:27+00:00 Тетяна Сироїд t.l.syroid@karazin.ua <p><span style="font-weight: 400;">У статті&nbsp; досліджено міжнародно-правову основу протидії корупції універсального і регіонального характеру, що визнається&nbsp; стандартами та містить норми щодо запобігання цьому правопорушенню у приватній сфері. Зокрема, приділено увагу положенням єдиного універсального міжнародного договору – Конвенції ООН проти корупції, в якому знайшли своє закріплення норми щодо протидії корупції в приватному секторі. Зазначено, що положення Конвенції стали підґрунтям для розробки всеосяжної відповіді на глобальну проблему.</span></p> <p><span style="font-weight: 400;">Висвітлено положення договірних (Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією&nbsp; (ETS 173), Додатковий протокол до Конвенції (ETS 191), &nbsp; Конвенція Ради Європи про цивільно-правову відповідальність за корупцію (ETS 174))&nbsp; і рекомендаційних норм, прийнятих у межах Ради Європи з протидії корупції. Підкреслено, що підхід цієї організації до боротьби з корупцією має три взаємопов’язаних аспекти: вироблення загальноєвропейських норм та стандартів, контроль за їх дотриманням, а також надання технічної допомоги державам і регіонам.&nbsp;</span></p> <p><span style="font-weight: 400;">Зосереджено увагу на антикорупційних&nbsp; нормах Європейського Союзу (Договір&nbsp; про функціонування Європейського Союзу, директиви, галузеві норми тощо) та політиці Союзу щодо реформування існуючих правових приписів і відповідних заходів у цій сфері.&nbsp; Зазначено, що особливістю актів ЄС є акцентування уваги на ролі&nbsp; приватного сектору, як партнера у боротьбі з корупцією.</span><span style="font-weight: 400;">&nbsp;</span></p> <p><span style="font-weight: 400;">Здійснено аналіз правових інструментів Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) по боротьбі з корупцією, хабарництвом та сприяння сумлінності у державному і приватному секторах. Підкреслено, що ОЕСР є основним джерелом рекомендацій та керівних вказівок у галузі доброчесності бізнесу.&nbsp; Значимими є також практичні матеріали мета яких полягає в наданні допомоги державам-членам організації в реалізації положень договірних норм у галузі відповідальної ділової поведінки суб’єктів підприємницької діяльності. Зроблено відповідні висновки.</span></p> 2024-05-28T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2024 Тетяна Сироїд