Модель національно орієнтованого навчання української і російської мов як іноземних у сучасній лінгводидактичній парадигмі

Анотація

У статті висвітлюються домінуючі на сучасному етапі тенденції в інтерпретації поняття «національно орієнтована модель навчання іноземних мов» у контексті взаємодії універсальних і національно специфічних аспектів навчання чужомовного (українського та російського) мовлення носіїв неспоріднених мов. Прослідковано еволюцію поглядів на основний принцип цієї моделі – врахування рідної мови студентів – у сучасному освітньому просторі, а також у зв’язку з корекцією кінцевої мети оволодіння іноземною мовою – навчання спілкування іноземною мовою, на відміну від «навчання іноземної мови». Виявлено суттєві зрушення в предметній віднесеності, змістовому наповненні й дидактико-методичному забезпеченні аналізованої моделі навчання. Особливої уваги надано обґрунтуванню необхідності лінгводидактичної інтерпретації результатів зіставно-типологічних досліджень української та китайської мов із метою визначення потенційних зон інтерференції, виявлення і систематизації труднощів у засвоєнні специфічних особливостей української мови та шляхів їх подолання. Наголошено на методичній доцільності лінгводидактичного опису в напрямку від універсальних смислів, семантико-синтаксичних відношень, комунікативних намірів до національно специфічних форм їх вираження. На основі практичного досвіду авторів статті представлено деякі особливості роботи з китайськомовними студентами – філологами і нефілологами. Констатовано нагальну необхідність створення навчальних матеріалів – «традиційних» та інноваційних – із навчання українського мовлення для носіїв різносистемних мов і типологічно відмінних культур; забезпечення на міжуніверситетському рівні підвищення етнометодичної та етнопедагогічної кваліфікації викладачів української мови як іноземної.