Віршована байка і жарт: подібні і відмінні риси зі стилістико-синергетичної точки зору.

Анотація

У статті на матеріалі німецькомовних текстів розглядаються жарт і вiршована байка як споріднені і водночас різні форми малого жанру, якщо розглядати їх із протилежних полюсів: як власне-байку і власне-жарт. Залежно від співвідношення стильових рис та їхньої інтенсивності, передусім риси комічного, утворюються перехідні форми, змішані тексти. З посиленням ролi комiчного байка виявляє тенденцiю до перетворення в жарт. Всі різновиди комiчного були завжди властиві байцi. Але комiчнiсть у ній не домінувала, оскільки перевага надавалася дидактичному призначенню байки. Комiчнiсть поступалася повчанню, моралі, вiддаючи їй перше мiсце. Якщо ж перше мiсце займає комiчнiсть, вiдтiсняючи мораль на заднiй план, то байка перетворюється на жарт. Щодо питання про спiввiдношення байки i жарту в статті викладено концепцiю В. Лiбхена, сучасного німецького теоретика байки і байкаря. Своєю формою жарт вiдповiдає формi Езопової байки, а саме риторичнiй байцi. В її основi, як i в основi жарту, лежить також ситуативна частина (чекання) та евристична, когнiтивна, частина (пуант) У статті наводиться риторично-стисла байка Лібхена „Witz und Fabel“, яка є образно-символічним відбитком цієї концепції. У ній метафорично і прозоро зображено цінність жанру байки, її спорідненість із жартом, його підпорядкованість стародавній байці. За моїм баченням, в основі створення комічних ефектів лежить невідповідність форми і змісту: первісна форма об’єкта висміювання руйнується через метафоричне порівняння цього об’єкта з будь-яким іншим об’єктом або с тим самим, але як таким, що отримує нові характеристики, які знижують його  значимість. Межi мiж байкою та жартом дуже рухливi: вони визначаються спiввiдношенням комiчного й повчального. Власне-жарту моралiзування не є властивим. У цьому вiн повнiстю вiдповiдає старiй формi байки, яка не мала тлумачення, експлiцитної моралi. У статті наведено ілюстрації німецькомовних текстів байок, у яких риса комiчностi настiльки посилена, що можна говорити про тенденцiю до перетворення в жарт (М. Клаудiус, Ф. В. Цахарія, Г. К. Пфеффель, В. Буш, В. Лібхен). Під час визначення спорідненості чи несхожості байки й жарту за моєю методикою аналізу враховується iнтенсивнiсть стильових рис: комiчностi, пiд якою в даному випадку можна розумiти iнтенсивнiсть ефекту вiдчуження (пуанту), та повчальностi, яку треба розумiти не лише в прямому вузькому значеннi, а також у значеннi пiзнання та cтвердження певної iстини. За моєю дефiнiцiєю та класифiкацiєю байок, крiм того, треба пам’ятати про рису образної символiчностi, що пов’язана з алегоричнiстю та фантастичнiстю, завдяки якiй утворюється бiльш або менш узагальнений та глобалiзований образ-символ, котрий бiльше пов’язаний із евристичним, нiж із комiчним. Тому це є також одним із найголовнiших критерiїв вiдокремлення байки вiд жарту. Спiввiдношення, перевага тiєї чи iншої риси перемiщують текст у зону впливу байки або жарту. До перспектив подальших досліджень належить включення жарту в діаграми зон взаємовпливу споріднених форм (байки, притчі, дидактичної поеми, повчального вірша, епіграми, афоризму), дослідження мовностилістичних засобів вираження комічного, які реалізуються у текстах цих жанрових форм. Важливою перспективою вважаю також подальший розвиток досліджень жарту і споріднених форм в лінгвосинергетичному і прагмастилістичному напрямках.