ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Анотація
Проаналізовано інформаційну безпеку в якості складової національної безпеки України. Національний інтерес є сукупністю потреб держави, суспільства, людини. Зроблено висновок, що національна безпека є результатом управління потенційними чи реальними загрозами, небезпеками і має на меті задоволення національних інтересів держави, суспільства, людини. Існування та розвиток держави підтримуються шляхом належного функціонування відповідних державно-правових інституцій.Завантаження
Посилання
Лопатин В.Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство / В.Н. Лопатин – СПб.: Фонд «Университет», 2000. – 428 с.
Про Концепцію Національної програми інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 27-28. – Ст. 182.
Про основи національної безпеки України: Закон України // Офіційний Вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1433.
Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енцик., 1998. – 1999. – Т. 2.: Д – Й. – 744 с.
Кормич Б.А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України: Монографія / Б.А. Кормич – Одеса: Юридична література, 2003. – 472 с.
Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? / А.Баранов // Нац. безпека і оборона. – 2001. – № 1(13). – С.70-76.
Гурковський В.І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки: Автореф. Дис. канд. юрид. наук: 25.00.02 / В.І. Гурковський [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://otherreferats.allbest.ru/law/00440507_0.html.
Ярочкин В.И., Шевцова Т.А. Словарь терминов и определений по безопасности и защите информации / В.И. Ярочкин, Т.А. Шевцова – М.: «Ось-89», 1996. – 86 с.
Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1998. – № 27-28. – Ст. 181.
Авксентьєва Т.Г. Політика і влада і інформаційну епоху: український контекст / Т.Г. Авксентьєва – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2013. – 324с.
Авторські права та ліцензування.
Ліцензійні умови: автори зберігають авторське право, а також надають право журналу публікувати оригінальні наукові статті, що містять результати досліджень і не знаходяться на розгляді для опублікування в інших віданнях. Всі матеріали поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License International CC-BY, яка дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства цієї роботи і першої публікації в цьому журналі.
Якщо стаття прийнята до друку в журналі "Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Питання політології", автор має підписати угоду про передачу авторських прав. Угода надсилається на поштову (оригінал) або електронну адресу (сканована копія) Редакції журналу.
Цією угодою автор засвідчує, що поданий матеріал:
- не порушує авторських прав інших осіб або організацій;
- не був опублікований раніше у інших видавництвах та не був поданий до публікації у інші видання.
Автор передає редколегії права на:
- публікацію статті українською (англійською) мовою та розповсюдження її друкованої версії;
- переклад статті англійською мовою (для статей українською мовою) та розповсюдження друкованої версії перекладу;
- розповсюдження електронної версії статті, а також електронної версії англомовного перекладу статті (для статей українською та російською мовою), через будь-які електронні засоби (розміщення на офіційному web-сайті журналу, в електронних базах даних, репозитаріях тощо).
Автор зберігає за собою право без узгодження з редколегією та засновниками:
- Використовувати матеріали статті повністю або частково з освітньою метою.
- Використовувати матеріали статті повністю або частково для написання власних дисертацій.
- Використовувати матеріали статті для підготовки тез, доповідей конференцій, а також усних презентацій.
- Розміщувати електронні копії статті (у тому числі кінцеву електронну версію, завантажену з офіційного web-сайту журналу) на:
- персональних web-ресурсах усіх авторів (web-сайти, web-сторінки, блоги тощо);
- web-ресурсах установ, де працюють автори (включно з електронними інституційними репозитаріями);
- некомерційних web-ресурсах відкритого доступу (наприклад, arXiv.org).