УКРАЇНА У СУЧАСНІЙ ГЕОПОЛІТИЦІ

Анотація

Проаналізовано роль України на світовій геополітичній арені від 1991 р. до 2025 р. На підставі робіт Х. Маккіндера та Зб. Бжезінського підкреслено геостратегічне значення України для балансу сил в Євразії. Виокремлено три варіанти геостратегії, що були можливими для України, починаючи з 1991 р.: нейтралітет, здобуття Україною статусу регіонального лідера, приєднання до інтеграційних проектів зовнішніх «центрів сили». Досліджено, якою мірою та наскільки успішно Україна використовувала ці геостратегії.

Проаналізовано роль, що відігравала Україна в геополітиці починаючи з 1991 р.:

з 1991 р. до приблизно «помаранчевих подій» 2004 р. українська еліта позиціонувала Україну переважно як суверенного «нейтрального гравця». Були мали невдалі спроби стати «регіональним лідером» (ГУУАМ); - після 2004 р. команда президента В. Ющенка вперше задекларувала зміну геополітичного вектору на прозахідний. Всередині України розпочався складний процес геополітичного вибору, який остаточно завершився після початку російської агресії у 2014 р.

В результаті наслідків помилкових рішень 1990-х років, а також частковості євроінтеграційних зусиль всередині України, неготовності Заходу прийняти Україну ціною конфлікту з РФ, реальне значення України поступово деградувало до ролі «буферної зони» між Заходом та РФ, внаслідок чого зовнішні впливи на українську політику зростали і з часом вона стала зручною «жертвою агресії». Виділено етап після 2014 р. (і особливо після 2022 р.), який позначився тим, що українська політична нація хотіла бачити Україну в якості «форпосту» для США і країн Європи, призначенням якого було б стримування реваншистських намірів Кремля. Однак необхідних ресурсів для перетворення України на «форпост» від Західу не надійшло, а реальна підготовка до бойових дій зі ЗС РФ, спираючись переважно на внутрішньоукраїнські ресурси, не проводилась. Робиться висновок, що наслідком цього стала неготовність України до повномасштабної війни. Після 24.02.2022 Україна отримала допомогу від країн Заходу доволі суттєву, але недостатню, щоб зупинити і відкинути агресора. Поточний геополітичний стан України визначено, як «поле бою».

Зроблено три висновки. Перший - за умови продовження повномасштабної війни на виснаження, відсутності (або обмеженості) зовнішньої допомоги, невпровадження ефективних системних змін у самій українській державі – українська геополітична суб’єктність є умовною, а виживання України, як незалежної суверенної держави, не є гарантованим. Другий – Україні необхідно перейти від стану «поля бою» до менш руйнівного і більш суб᾽єктного для України. Третій – виокремлено варіанти подальшого розвитку подій для України: продовження стану «поля бою»; поширення бойових дій на європейські країни; вихід України з гарячої фази поточної війни і далі: або «буферизація» України з подальшим ризиком втрати державності, або «форпостизація» України, або звернення по безпекову допомогу до незахідних «центрів сили».