УКРАЇНА У СУЧАСНІЙ ГЕОПОЛІТИЦІ

  • Олексій Баталов Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, майдан Свободи, 4, Харків, 61022 http://orcid.org/0000-0001-8285-2036
  • Артур Гребенюк Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, майдан Свободи, 4, Харків, 61022 http://orcid.org/0009-0003-0400-1465
Ключові слова: Україна, геополітика, геостратегія, «центри сили», нейтралітет, регіональний лідер, прозахідний геополітичний вектор, «буферна зона», «поле бою», «форпост»

Анотація

Проаналізовано роль України на світовій геополітичній арені з 1991 р. по 2025 р. На підставі геополітичних висновків з робіт таких вчених, як Х. Маккіндер та Зб. Бжезінський, продемонстровано геостратегічне значення України. Виокремлено три варіанти геостратегії, що були можливими для України починаючи з 1991 р., а саме: нейтралітет, здобуття статусу регіонального лідера, приєднання до інтеграційних проектів зовнішніх «центрів сили».

Проаналізовано ті геополітичні ролі, що відігравала Україна в геополітиці починаючи з 1991 р. З 1991 р. до «помаранчевих подій» 2004 р. українська еліта позиціонувала нашу державу як суверенного «нейтрального гравця». Були невдалі спроби стати «регіональним лідером» (наприклад, проект ГУУАМ). Після 2004 р. команда президента В. Ющенка вперше задекларувала реалізацію прозахідного геополітичного вектору.

В результаті наслідків помилкових рішень 1990-х – початку 2010-х років (зокрема, нездатності одразу і надовго обрати напрямок руху країни і розробити відповідну стратегію, недалекоглядна політика роззброєння, олігархізація економіки, корумпованість державного управлінського апарату, тощо), а також частковості євроінтеграційних зусиль України, неготовності Заходу прийняти Україну ціною конфлікту з РФ, реальне значення України на геополітичній арені поступово деградувало до ролі «буферної зони» між Заходом та РФ, внаслідок чого починаючи з 2014 р. вона стала зручною «жертвою для агресії».

Виділено етап після 2014 р., який позначився тим, що українська політична нація хотіла бачити Україну в якості «форпосту» для США і країн Європи, призначенням якого було б стримування реваншистських намірів Кремля. Однак необхідних ресурсів для перетворення України на «форпост» від Заходу не надійшло, а реальна підготовка до повномасштабних бойових дій зі ЗС РФ, спираючись переважно на внутрішньоукраїнські ресурси, не проводилась. Наслідком цього стала фактична неготовність України до повномасштабної війни. Після 24.02.2022 Україна отримала деяку допомогу від країн Заходу, проте недостатню, щоб зупинити і відкинути агресора. Поточний геополітичний стан України визначено, як «поле бою» (тобто це вже навіть не роль, що передбачало б якусь певну активну позицію, а саме стан).

Зроблено три висновки. Перший – за умови продовження повномасштабної війни на виснаження, відсутності (або обмеженості) зовнішньої допомоги, невпровадження ефективних системних змін в українській державі – українська геополітична суб’єктність буде умовною, а виживання України, як незалежної суверенної держави, не є гарантованим. Другий – Україні необхідно перейти від стану «поля бою» до менш руйнівного і більш суб’єктного. Третій – виокремлено такі варіанти подальшого розвитку подій для України: продовження стану «поля бою» (з відповідними наслідками); поширення бойових дій на європейські країни; вихід з гарячої фази поточної війни і далі: або «буферизація» України з подальшим ризиком втрати державності, або «форпостизація» України (завдяки ефективній мобілізації власних ресурсів та європейській допомозі), або звернення по безпекову допомогу до незахідних «центрів сили» (наприклад, до Туреччини та/або Індії).

Завантаження

##plugins.generic.usageStats.noStats##

Біографії авторів

Олексій Баталов, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, майдан Свободи, 4, Харків, 61022

Доцент кафедри політології, к. філос. н.

Артур Гребенюк, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, майдан Свободи, 4, Харків, 61022

Cтудент магістратури кафедри політології.

Посилання

Mackinder, H. J. The Geographical Pivot of History. The Geographical Journal. 1904. Vol. 23, № 4 : 421–437. URL: https://ondisc.nd.edu/assets/422105/mackinder_1904_heartland_article_17_pages.pdf

Brzezinski Z. The Great Chessboard. American Primacy and Its Geostrategic Imperatives / trans. from English. Lviv – Ivano-Frankivsk : Lilia–NV, 2000. 236 p. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Bzhezinski_Zbigniev/Velyka_shakhivnytsia.pdf (in Ukrainian)

Kuzio, T. Ukraine’s Orange Revolution: The Opposition’s Road to Success. Journal of Democracy, 2005. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Taras_Kuzio/Ukraines_relations_with_the_West_since_the_Orange_Revolution.pdf

D’Anieri P. 2012. Ukrainian foreign policy from independence to inertia. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/DAnieri_Paul/Ukrainian_foreign_policy_from_independence_to_inertia_anhl.pdf

Dergachоv, O. 2010. Geopolitics and Security of Ukraine. Kyiv: NISS. 67 p. (in Ukrainian)

Wilson A. 2015. Ukraine Crisis: What It Means for the West. Yale University Press. 224 p. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/12211/file.pdf

Geopolitical and geoeconomic changes shaped by russian aggression and renewal of the place of Ukraine in the world. 2022. Razumkov Center. URL: https://razumkov.org.ua/uploads/article/2022_TRANSFORMANS_UKR.pdf (in Ukrainian)

Опубліковано
2025-12-30
Як цитувати
Баталов, О., & Гребенюк, А. (2025). УКРАЇНА У СУЧАСНІЙ ГЕОПОЛІТИЦІ. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Питання політології", 48, 94-102. https://doi.org/10.26565/2220-8089-2025-48-10
Розділ
ЗАГАЛЬНИЙ