P. P. S. ОБВЕРСІЯ: ЧИ Є РЕАЛЬНА ЛЮДСЬКА ІСТОТА НАПИСАНОЮ?
Анотація
У статті розглядається стан людської істоти в пост-постмодерних умовах, а також привертається увага до обверсії як однієї з версій постлюдської реальності в її поліверсії, що є «пишномовною». Обверсія розглядається як логічна й водночас динамічна фігура дис-ідентичності та не-присутності. Намагання з’ясувати, чи написано справжню людину, призводить до розгляду відносин реальної і письмової реальності, а також можливості постлюдського письма. Постлюдське письмо постає у треках, слідах, шрамах і пережитках (таких, як-от @, котре виступає ознакою того, що стає хв@статим). Пережитки, рудименти людини досліджуються через звернення до актуальних пост-постмодерних концепцій, як-от спекулятивний реалізм, спекулятивний постгуманізм, темна екологія тощо. У пост-постмодерному контексті досліджуються до/віра і добро/якісність на противагу надмірному постмодерному цитуванню й теоретизуванню. Отже, людина як пост-постскриптум стає водночас передмовою. У запропонованій статті розглядаються також такі вирішальні постмодерні проблеми, як ітерабельність і підпис, причому – у контингентному контексті, де іманентність самого проживання стає письмом у постцифровій, пост-Інтернет і пост-медіа протяжності у зв’язку з усвідомленням провалу технічного або навіть механічного як людського. Таке дослідження здійснюється на прикладі пост-постмодерної архітектури як іманентної просторово-часової контингентності – нав-колишнього о-точення людської істоти. У підсумку воно показує, як мінімалістський стиль у пост-постмодерній етиці та естетиці співвідноситься з обверсивним розгойдуванням (на відміну від бінарної опозиційної логіки). Отже, у статті осягається рух від людини до постлюдини як скриптора, що пише посткриптум, і далі – до пост-постлюдини як постскриптора, який пише пост-постскриптум (до) людської істоти, і фактично пише сам себе у своїй контингентній іманентності.
Завантаження
Посилання
Boyle, C. (2018). Posthumanism as Postscript. In J. Alexander, J. Rhodes (Eds.), The Routledge Handbook of Digital Writing and Rhetoric (pp. 189–198). New York: Routledge. DOI: https://doi.org/10.4324/9781315518497-19.
Boyle, C. (2016). Writing and Rhetoric and/as posthuman practice. College English, 78(6), 532–54.
Broekhuizen, F., Dawes, S., Mikelli, D., Wilde, P., & Hall, G. (2016, February 15). Just Because You Write about Posthumanism Doesn’t Mean You Aren’t a Liberal Humanist: An Interview with Gary Hall. Networking Knowledge: Journal of the MeCCSA Postgraduate Network, 9 (1). DOI: https://doi.org/10.31165/nk.2016.91.422.
De Clercq, R. (2014). Building Plans as Natural Symbols. Architecture Philosophy, 1(1), 59–80.
Hall, G. (2017). The Inhumanist Manifesto: Extended Play. Boulder: The Techne Lab.
Morey, S. (2015). Becoming T@iled. In S. I. Dobrin (Ed.), Writing Posthumanism, Posthuman Writing (pp. 133–154). Anderson, SC: Parlor Press.
Morton, T. (2017). Humankind: Solidarity with Nonhuman People. London, New York: Verso.
Senaldi, M. (2014). Obversione Media e Disintetità. Milan: Postmediabooks.
Turner, T. (1995). City as Landscape: A Post Post-modern View of Design and Planning. London: Taylor & Francis.
Weinstein, J., & Colebrook, C. (2017). Preface: Postscript On the Posthuman: Theorizing Beyond the Posthuman. In J. Weinstein & C. Colebrook (Eds.), Posthumous Life: Theorizing Beyond the Posthuman (pp. IX–XXXII). New York: Columbia University Press. DOI: https://doi.org/10.7312/wein17214.
Цю роботу ліцензовано за Міжнародня ліцензія Creative Commons Attribution 4.0.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License 4.0 International (CC BY 4.0), котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
3.gif){kind=logo}
