Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філософія. Філософські перипетії»

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ КОНОТАЦІЇ ВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО МИСЛИТЕЛЯ

Олександр Головко — 2022-12-26

Стаття присвячена дослідженню правових аспектів філософського вчення Григорія Сковороди. Попри всю парадоксальність і символізм філософського учення Сковороди, пошук морально-релігійної основи в усіх суспільних явищах, а отже і правових, і державних робить його одним із найбільш оригінальних адептів природно-правового розуміння права. І в цьому вбачаємо певну спадковість (при всій оригінальності, самобутності й набагато більшій масштабності особистості) поглядам М. Козачинського.

Саме серце є головним у досягненні спорідненості («сродності») – відповідності між внутрішнім і зовнішнім, між Богом і «твар’ю». І хоча Сковорода не користувався поняттями природного права і позитивного права, відповідність другого першому (тобто правовий закон), як видається, і є спорідненістю. Мислитель поєднує розум, серце і дію в одне: «…серце є думок безодня… думки – насіння і джерело діям». Про прихильність Сковороди до природноправового розуміння свідчить, зокрема, те, що дві натури в людині проявляються і у наявності двох законів (слід за аналогією розуміти внутрішнього – природного і зовнішнього – людського, позитивного).

Через категорію спорідненості у Сковороди фактично втілюються ідеї, суголосні західним раціоналістичним концептам справедливості та моральної автономії особистості. Вони отримали прояв через поняття «споріднена праця». Спорідненість кожної людини проявляється у спорідненій праці, що робить її щасливою, а суспільство – гармонійним. Споріднена праця є наслідком забезпечення справедливості у суспільстві, а вона втілюється через право.

Віра в знання, в гуманізм, в природу людини та її удосконалення – все це дає підстави віднести вчення Сковороди до Просвітництва, причому не лише українського, а й європейського. Раціоналістична складова, розуміння єдності людини і світу, пошук гармонізації індивіда і суспільства є аргументами на користь твердження, що саме з Сковороди починається українська класична філософія (у тому числі філософія права). Містицизм, символізм й особливо інтуїтивізм вчення Сковороди в окремих аспектах виходять за межі навіть класичної філософії (зокрема філософії права), а отже, мають риси, притаманні некласичній філософії й філософії права ХХ століття.

Містичне, духовне для Сковороди невід’ємне від раціонального, звідси – той самий «розум серця», який створює єдність психоемоційного та інтелектуально-раціонального начал у людині й розумінні змісту права або природного права. Мислитель не зупинявся на особливостях філософського обґрунтування саме права. Вчення про дві натури і три світи поруч із чітким усвідомленням неправового характеру позитивного казуїстичного права часів Сковороди з його інквізиційним процесом, писемністю і закритістю процедури, а також становістю, створювали оригінальне уявлення мислителя про справедливість і правду як основу права

ПОШУКИ ГЛОБАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ У ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ (ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ)

Михайло Бойченко — 2022-12-26

Розглянуто потенціал соціальної філософії як пояснювального засобу для процесів пошуку глобальної справедливості. Визначено, що дослідження глобальної справедливості задає не лише концептуальну рамку для осмислення локальної проблематики справедливості, але уможливлює успішне практичне розв’язання цієї проблематики, оскільки глобальна справедливість у сучасному суспільстві набуває більшої дієвості, аніж локальна справедливість. Прикладом цього може слугувати підтримка України провідними демократіями світу у її протистоянні збройній агресії російської федерації, яка переважає Україну за економічними, військовими та інформаційними ресурсами. Полікультурність сучасних суспільств розглянуто як результат інтенсифікації міжнародної соціальної комунікації. Виявлено сутнісний взаємозв’язок між інституційною та соціокультурною складовими соціальної комунікації: соціокультурні зміни набувають свого інституційного закріплення, а також нерідко виявляються результатом інституційних перетворень. Глобальна справедливість розглянута не лише як діяльність у відповідності до певних соціальних норм, але і як утвердження певних соціальних цінностей. Суб’єктом глобальної справедливості можна розглядати необмежену комунікативну спільноту, однак такий підхід потребує врахування низки теоретичних і практичних застережень. Конкретні форми універсалізації соціальних цінностей розглянуто як такі, що досягаються завдяки процедурі генералізації партикулярних цінностей локальних соціальних спільнот. Як приклад такої генералізації розглянуто завдання формування національної ідентичності. Формування кожної соціальної спільноти запропоновано аналізувати у єдності процесів горизонтальної та вертикальної соціальної інтеграції.

ДОЦІЛЬНІСТЬ У ГЛОБАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ БУТТЯ І МАЙБУТНЄ ЛЮДСТВА

Володимир Шаповал — 2022-12-26

У статті зроблена спроба показати новий ракурс проблем доцільності людської діяльності та процесів, що відбуваються у сущому взагалі, визначити їх раціональний і ірраціональний компоненти, а також розкрити їх глибинний сенс. Автор обстоює думку, що послідовний розвиток доцільності йде у напрямку набуття все більшого ступеню складності. Людську цивілізацію можна розглядати закономірною ланкою цього процесу. Сьогоднішній етап розвитку цивілізації показує, що вона стоїть на роздоріжжі, маючи перед собою різні альтернативи, але всі вони пов’язані з переходом до нового рівня складності. Або йти шляхом послідовного впровадження нових технологій і створення штучного інтелекту з безмежними можливостями, який стане наступником людського етапу еволюції; або, за допомогою генної інженерії, знайти шляхи вдосконалення людини як біологічній істоті, яка буде мати надзвичайні фізичні та інтелектуальні здібності, що будуть набагато перевершувати якості сучасної людини. У будь якому випадку, перехід на новий рівень складності є нагальною потребою, але чи здійсниться цей перехід доцільно і розумно, чи хаос буде наростати і станеться обвал до більш сталого рівня простоти – питання, на яке поки що немає переконливої відповіді.

НАУКОВІ ШЛЯХИ ОПАНУВАННЯ НЕВИЗНАЧЕНІСТЮ В ТУРБУЛЕНТНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Олег Кубальський — 2022-12-26

Для сучасного суспільства характерними є перманентні виклики, які створюють ситуацію необхідності збереження ключових параметрів суспільного розвитку з урахуванням тимчасових і ситуативних відхилень від стратегічного напряму цього розвитку. Ключем до розуміння проблеми детермінації у сучасній науці може слугувати виявлення закономірностей у розвитку самої науки. З одного боку, не викликає жодних сумнівів необхідність систематизації знань і дотримання чітких критеріїв науковості – особливо у ситуації експоненціального зростання обсягу і розмаїття знань, якими володіє сучасне суспільство. З іншого боку, наука постійно відмовляється від деякої частини своїх недавніх постулатів, які виявляються лише частково доведеними гіпотезами, які мають лише часткову істинність. Врешті-решт, поза сумнівами і змінами залишаються лише базові критерії науковості та настанова на невпинну внутрішню критику і само-удосконалення науки, тоді як змістова частина науки перебуває у стані перманентної трансформації і уточнень. У постмодерному суспільстві така методологічна і світоглядна настанова науки отримує додаткову ідейну легітимацію завдяки постмодерністським принципам організації знання – таким як ризоматичність, дискурсивність, наративізм, інтертекстуальність тощо. Ознаками науки на її сучасному етапі розвитку є: істотне збільшення питомої ваги міждисциплінарних та інтердисциплінарних досліджень; виникнення нових інтегрованих наук; використання точних методів у дослідженні методологічних та епістемологічних проблем науки й демаркації знання; пошук нових форм дослідження, адекватних новітній специфіці предмета соціогуманітарного дисциплінарного спектру; інтенсивний аналіз взаємозв’язків між гносеологічними та аксіологічними основами соціогуманітарної науки. Дослідницький підхід, в основі якого перебуває осмислення фактору нестабільності, максимально повно відповідає сучасному науковому і суспільному запиту для позначення змістового формату і проблемних викликів сучасності, надає можливість осягати нові пізнавальні горизонти й зрізи реальності, яким притаманні ознаки становлення, нелінійності, невизначеності – тобто практично всі атрибути турбулентного суспільства.

ВЕРНЕР ЄГЕР: КОНЦЕПЦІЯ «ТРЕТЬОГО ГУМАНІЗМУ»

Володимир Прокопенко — 2022-12-26

У статті розглядається розвиток класичної гуманістичної традиції в німецькій думці ХХ століття та головний діяч цієї традиції – Вернер Єгер. Автори аналізують ситуацію у німецькому антикознавстві на початку ХХ ст. і доходять висновку, що німецький проєкт класичної філології, Altertumswissenschaft, опинився в кризовому стані в цей час. Єгер і його однодумці запропонували вихід з цієї кризи за допомогою концепції «третього гуманізму». «Третій гуманізм» став значним явищем у духовному русі початку ХХ ст. в Європі. Єгер називає цей гуманізм «третім», тому що вважає першим – гуманізм Відродження, а другим – німецький гуманізм XVIII-XIX ст. Основним принципом «третього гуманізму» є переконання, що антична культура не просто відчутно вплинула на народи наступних епох, а й стала вічним зразком культури для всього людства. Гуманізм – це традиція, якою античність може дати нам поштовх до збереження «незмінних цінностей», втілених у грецькій культурі. Єгер також аналізує вплив античного гуманізму на середньовічних християнських мислителів і стверджує, що вони спираються на античну політичну філософію у своєму вченні про церкву. Автори пояснюють той факт, що концепція Єгера довгий час не була широко відомою, тим, що її хибно пов’язували з нацистською ідеологією в Німеччині 20-х та 30-х років ХХ ст. В статті наводяться аргументи проти такого хибного розуміння третього гуманізму та ідей Єгера в цілому. Кінцеві висновки із статті вказують на те, що концепція третього гуманізму є перспективним напрямком у сучасному антикознавстві, вона також може стати ефективною стратегією культурного розвитку, політикою виховання, яка орієнтується на гуманістичні цілі. Автори також наполягають на тому, що ідеологія третього гуманізму може стати шляхом до вироблення дійсно гуманістичної політики у сучасному світі.

НЕГАТИВНА КОПУЛА БУТТЯ СЕРЕД ПЕРСПЕКТИВ ГАЙДЕҐҐЕРОВОГО ПРОЄКТУ РАДИКАЛЬНОЇ ОНТОЛОГІЇ

Дар’я Захлипа — 2022-12-26

Через втрату абсолютного статусу дієслова бути з часів греків до Гайдеґґерового проєкту радикальної онтології буття дотепер потребує ректифікації, тобто відшкодування буття для самóго буття, що за причини логічної помилки petitio principii тільки передбачалось, але не обґрунтовувалось. Анулювання грецького статусу дієслова бути спричинило цілковиту дезорієнтацію буття щодо власного предмету і способу дії, що у висновку призвело до індиферентності онтологічного фону як такого. Буття внаслідок цього не перетворилося на найменшу семантичну одиницю, подібно до діючих частин мови, але його смислове наповнення еклектичним чином розширилось до безкінечності, а отже буття остаточно втратило автономію та границі власного феноменологічного прояву. Дана стаття, яка водночас є частиною більшого за об’ємом дослідження, виходить із думки про те, що у найпершому із суджень про буття, а сáме буття є, вже присутня його вихідна характеристика: негативність. Виявляється, що буття є, але виключно на рівні висловлювання, тоді як безпосередньо воно не присутнє, тобто полишене властивих виключно йому предикативних ознак, за винятком однієї: буття є не (тільки) як дещо або ж буття не є (тільки) як дещо. Мета статті полягає у тому, аби визначити негативну буттєву копулу (не є) в якості предмету Гайдеґґерового проєкту радикальної онтології, лише нарисом означеного у Марбурзькому циклі лекцій 1927 р. Крім того, сьогоденне пожвавлення наукового інтересу у бік суб’єктності та просторових локалізацій ніщо потребує затвердження буттєвого характеру останнього, що логічно витікає із набуття буттєвою копулою ознаки негативності, і вже надалі – витлумачення негації як суто онтологічного способу дії серед перспектив переходу до нового початку, яке обіймало усі наукові пошуки пізнього Гайдеґґера. З огляду на вищесказане, актуальність дослідження проблематики копули тільки зростає.

НАРАТИВ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ЧАСТИНА РОСІЙСЬКОГО ІМПЕРСЬКОГО ГІБРИСУ

Володимир Панов — 2022-12-26

Стаття присвячена проблемі поєднання російської мови з російським імперіалізмом. Запропоновано концепцію імперського гібрису, під яким розуміється думка нації про себе, згідно з якою вона "на ступінь вище", ніж інші (нації); думка, що засновується на відчутті гонору. Таким чином, джерела імперіалізму містять два компоненти: ірраціональне відчуття гонору та раціональна епістема, що має підкріпити це відчуття. Остання зазвичай будується довкола бінарної опозиції “цивілізація-варварство”. Розкрито саморозуміння російської мови як “кращої” за інші мови, що найкраще виражається у міфі про “великий і могутній”. Під саморозумінням мови мається на увазі те, які засоби та міфи є у мови для репрезентації себе, або якими засобами опису та міфами користується носій мови для її репрезентації. Проаналізовано декілька таких міфів, зокрема теорія П. Флоренського щодо слова “істина”. Показано, як саме російська мова поєднується з російським імперським гібрисом. Зокрема, російська мова вплітається до більш загального наративу про “Загниваючий Захід” (раціональний компонент), згідно з яким вона вважається кращою за мови західної цивілізації. Також міфи про російську мову, метою яких є формування думки про її перевагу і відчуття гордості за неї (ірраціональний компонент), завдяки тропу синекдохи (за Вайтом), передають цю гордість представникам російської нації (тобто підживлюють ірраціональний компонент). Розглянуто історію експансії російської мови в російській державі. Розкрито, як сприйняття російської мови як кращої призводить до політики її “захисту”, чому цей “захист” вважається особливо необхідним ззовні російської держави та як російська мова використовується для наділення об'єкта інтервенції статусом варвара.

PEER-TO-PEER (ПОСТ)АВТОРСТВО

Георгій Храбров — 2022-12-26

У статті здійснюється концептуалізація (пост)авторства в контексті розвитку сучасних мережевих технологій. Розглянуто розвиток і специфіку сучасних інформаційних технологій, визначено їх вплив на культуру. Зазначено, що сучасні технології змінюють людину, суспільні відносини, характер культурного виробництва. Наголошується на значенні співробітництва, мережевого способу взаємодії, значущості вільного доступу, принципів свободи у користуванні і поширенні інформації, технологій, що забезпечуються, зокрема, такими мережевими системами, як Peer-to-peer (P2P). Саме з цієї технологічної перспективи здійснюється концептуалізація P2P (пост)авторства. Наголошується на важливості розділення понять авторського права і автора, визначається характер зміни їх функцій в контексті розрізнення між автономністю і авторитетом. Акселерація розвитку технологій потребує постійної взаємодії, співавторства, що може реалізуватися на підґрунті вільного доступу до інформації. Це вимагає зміни концепції авторського права, яка формувалась на засадах приватної власності, що сьогодні лише гальмує розвиток соціальних відносин. Разом із цим, важливо переглянути і фігуру автора, зосереджуючись не лише на значущості співавторства у виробництві культурної продукції, але й на концептуалізації своєрідного множинного, децентрованого автора або (пост)автора. Разом із тим йдеться про визначну роль зміни у сприйнятті часу, акцентуацію на своєчасності й одночасності взаємодії. В такій перспективі приватна власність і авторське право втрачають своє звичне значення. Цифровий, інтелектуальний, культурний автор/продукт виходить за межі матеріального виробництва, віртуалізується як співавтор. Peer-to-peer (пост)автор реалізується через підживлення творчістю інших

NAKED ATTRACTION: СТРУКТУРА БАЖАННЯ

Олег Перепелиця — 2022-12-26

У статті здійснюється концептуалізація структури бажання, що властива суспільству спектаклю споживання. Визначається характер репрезентацій різноманіття, рівності, рівновартості, що конституюють сучасного суб’єкта бажання й експонують сингулярність бажання, що спрямоване на частковий об’єкт. Специфіка культури сучасного суспільства, орієнованого на різноманітні способи «самовинаходження» через оприлюднення конструювання особистості, зациклена на тілесності, на винесенні усього тілесного на поверхню. Йдеться про панування дефрагментованих образів, що виробляються за принципами товарної форми через репрезентацію/експонування, що забезпечується розвитком сучасних медіа-технологій. У цій перспективі капіталізоване тіло зводиться до його інструментальності, виробничого потенціалу його частин, що легітимується процесом трансформації сексуальності, який можна спостерігати в сучасному медіа-просторі, в ток-шоу, зокрема Naked Attraction, характерні риси якого розглянуто в статті.

Суб’єкт суспільства спектаклю споживання є суб’єктом бажання, яке зосереджується на поверхнях тіла як обгортки, в яку запаковане задоволення. Процес розпаковування постає як такий, що дає насолоду. В делезіанській проєкції такий тип бажання і такий спосіб насолоди тлумачиться як мазохистський, що реалізується в формі договору і, зокрема в «саспенсі» розпаковування/роздягання. В спектаклі споживання йдеться про поступовість бажання, що рухається від органів/частин за логікою розпакування як роздмухування бажання. Фігура суб’єкта бажання/спектаклю/споживання визначається через точки (ро)збіжності: природне/культурне, ціле/часткове, єдине/множинне, інтимне/екстимне. Відтак стверджується, що єдиного цілісного суб’єкта, особистості, яку потрібно відтворювати чи наслідувати, не існує. Натомість є частковість множини, що перебуває в трансформаційному процесі само(ре)презентації. В цьому контексті життя постає як рух від частки до частки, якість яких оцінюється здатністю давати/отримувати, продукувати/споживати, експонувати/споглядати задоволення/насолоду, що розгортається в деконструкцію і трансформацію суб’єкта бажання і зокрема, сексуальності.

АКТУАЛЬНІСТЬ ЕТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ СКОВОРОДИ: РОЗМОВА СКОВОРОДИ ПРО СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ

Крістоф Люмер — 2022-12-26

В статті з позицій систематичної аналітичної філософії аналізується етичний твір Григорія Сковороди «Розмова п'яти подорожних про істинне щастя в житті». Визначаються новаторські аргументи Сковороди, зокрема щодо критики матеріалістичного гедонізму. Наголошується на значній стилістичній різниці між філософською та теологічною частинами тексту Сковороди. Виокремлюється особливості його філософських аргументів і догматичної проповіді християнського евдемонізму

ВІЗУАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ СУЧАСНОЇ МАНДРІВНОЇ ЛЮДИНИ

Ігор Нещерет — 2022-12-26

У статті актуалізується візуальна філософія, розкриваються перспективи сучасних візуально-філософських творів. Дослідження містить аналіз і авторську інтерпретацію філософських плакатів, створених сучасними митцями-мандрівниками. Пропонується авторська програма щодо можливостей філософської фотографії. В статті коментуються фотографії з виставок «Мандрівка містами культурної спадщини ЮНЕСКО», «Акваграфія», «Місто, де позує сама Історія». Визначаються основні складові феномену сучасної філософської мандрівки та види візуально-філософських творів, з нею пов’язаних. Представлено дев’ять основних складових сучасної філософської мандрівки: зацікавлення, рух, відпочинок, спостерігання, враження, трансцендування, досвід, осмислення, творча дія. Визначено види візуально-філософських творів: символістичні, афористичні, дефініційні, концептуальні, релаксивні.

НАУКОВЕ ЖИТТЯ. ДО ЮВІЛЕЮ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ

Редакція — 2022-12-26