ПРАВОВІ ОБМЕЖЕННЯ УЧАСТІ ЖІНОК У ВИКОНАННІ ЗАВДАНЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Анотація

Вступ. Статтю присвячено аналізу змісту інституту правових обмежень, що накладаються на жінку, яка перебуває на державній службі та виконує завдання у сфері державного управління. На основі опрацювання положень актів міжнародного права та чинного законодавства України про державну службу, встановлено, що стосовно жінок - державних службовців застосовуються спеціальні правові обмеження, які являють собою законодавчо передбачені заборони залучення жінок до певних форм виконання професійних управлінських функцій і завдань задля звуження загального обсягу їх робочого навантаження з метою збереження їх здоров’я і створення умов для повноцінного виконання соціальної функції матері.

Основні результати дослідження. Доведено, що відповідні норми законодавства про державну службу України одночасно і накладають обмеження на жінку-державного службовця щодо залучення її до виконання завдань державного управління і, у той же час, спрямовані на її соціальний захист. Такий підхід сприяє налагодженню режиму «нормальних умов життєдіяльності державних службовців. Зокрема, передбачені законодавством обмеження стосуються участі жінок у службових відрядженнях, обмеження робочого часу для жінок, обмеження, пов’язані з переведенням жінки-державного службовця в іншу місцевість тощо. Окрему вагу приділено специфічним специфіці виконання жінками завдань у сфері державного управління обороною і національною безпекою. Встановлено, що багато правових обмежень для жінок у зазначених сферах не завжди дотримуються. Зокрема, акцентовано увага на нерівних вікових умовах укладення контракту на проходження військової служби для жінок, встановленого граничного віку перебування у запасі військовозобов’язаних жіночої статі незалежно від службових здобутків, можливості чоловіків проходити військову службу у запасі на 15 років довше ніж жінки. Розкрито також останні зміни у законодавство щодо виправлення такої ситуації.

Висновки. Зазначено, що передбачені у законодавстві правові обмеження, які передбачені для жінок, що залучаються до виконання функцій державного управління, незважаючи на свій позитивний вплив, звужують певним чином обсяг їх професійних можливостей, а також обмежують фактичні можливості здійснювати владну компетенцію. Разом із тим, їм притаманний соціальний характер і держава зобов’язана передбачити адекватні компенсаторні механізми стимулювання професійної діяльності жінок-державних службовців і мінімізації впливу на жінку-державного службовця наслідків відповідних обмежень. У свою чергу, оптимальне адміністрування подібних заходів має на меті підвищити не лише професійні показники жінки як державного управлінця, а й посилити соціальну ефективність системи державного управління в цілому.