Підручник і методичний посібник: головні інструменти шкільного вчителя з історії середніх віків упродовж 1934–1956 років

Анотація

Комуністична тоталітарна система відмовилася від освітнього експерименту, який панував у народній просвіті перші п’ятнадцять років радянської влади. Зокрема, реформа 1934 р. передбачала рішучі зміни в організації історичної освіти в середній школі СРСР. Радянська держава озброювала освітян різноманітним «арсеналом» навчально-методичних засобів. У загальноосвітній школі сталінського періоду (1934–1956) бібліотека пересічного учителя історії середніх віків складалася з єдиного «всесоюзного» підручника, до якого додавався методичний посібник для вчителів, а також хрестоматія і книга для читання. Цю статтю присвячено аналізу головних «робочих» книжок вчителя: підручника та методичного поурочного посібника. Важливою особливістю радянського підходу до шкільної системи викладання та навчання було залучення провідних науковців вищої школи і академічних установ, а також висококваліфікованих методистів. У зазначений період визначена партійною верхівкою професорська «обойма» виступала авторами та редакторами підручників, методичних посібників, хрестоматій та книг для читання (Є. Космінський, С. Сказкін, М. Граціанський та ін.). До команди науковців залучали довірену групу методистів, які разом з професурою забезпечували відповідний рівень фахової підтримки навчального процесу. На думку радянських керівників, така науковометодична сполука гарантувала високий рівень навчання. Найбільш важливі видання (підручники, хрестоматії, посібники) перекладали мовами союзних республік, — зокрема українською, — забезпечуючи виконання радянської освітньої політики серед національних меншин. Важливою особливістю та компонентою викладання історії середніх віків у загальноосвітній школі була перевантаженість змісту й суті навчання радянськими ідеологічними настановами та марксистсько-ленінськимисталінськими постулатами на шкоду реальним знанням та розумінню історичних процесів, явищ та подій.