Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія» https://periodicals.karazin.ua/history <p>У “Віснику” відображено актуальні проблеми історії України, стародавньої та середньовічної історії, археології, нової та новітньої історії, історіографії та джерелознавства. Для наукових працівників, фахівців, викладачів вищих навчальних закладів, аспірантів, студентів.</p> uk-UA <p>Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:</p> <ol type="a"> <ul> <li class="show">Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії&nbsp;<a href="http://creativecommons.org/licenses/by/4.0/" target="_new">Creative Commons Attribution License</a>, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.</li> </ul> </ol> <ol type="a"> <ul> <li class="show">Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.</li> </ul> </ol> <ol type="a"> <ul> <li class="show">Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див.&nbsp;<a href="http://opcit.eprints.org/oacitation-biblio.html" target="_new">The Effect of Open Access</a>).</li> </ul> </ol> yevhen.rachkov@karazin.ua (Рачков Євген Сергійович) yevhen.rachkov@karazin.ua (Рачков Євген Сергійович) Tue, 08 Jun 2021 23:32:26 +0000 OJS 3.1.2.4 http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss 60 Наступ радянської держави на релігійні конфесії: утиски та переслідування духовенства на Харківщині (кінець 1920-х – початок 1930-х рр.) https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17348 <p>У статті вивчається кампанії радянської тоталітарної держави проти релігійних конфесій на Харківщині наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. Огляд історіографії проблеми дозволяє зробити обґрунтований висновок про недостатнє та навіть фрагментарне її висвітлення в літературі. Досліджуються причини потужного антирелігійного наступу більшовиків в умовах поновленого Сталіним воєнно-комуністичного штурму країни з метою швидкого створення безрелігійного соціалістичного суспільства. Автор визначає основні напрями та методи атеїстичної кампанії в Харківському регіоні: позбавлення виборчих прав «служителів релігійних культів» усіх без винятку конфесій, що фактично перетворювало цю суспільну групу на ізгоїв радянського суспільства. Встановлено широке застосування такого заходу, як виселення священнослужителів разом із сім’ями з націоналізованого та муніципалізованого житлового фонду в містах і селищах Харківщини, що ставило цю категорію громадян у доволі складне становище, нерідко на межу виживання. Показано, що утиски та адміністративне свавілля представників місцевої влади щодо священно- та церковнослужителів, що часто супроводжувалися приниженням людської гідності останніх, перетворилися у той час на повсякденне явище. Висвітлено практику незаконного «переобкладання» місцевими податками і зборами «служителів релігійних культів», встановлення для них непомірних ставок квартирної плати, сплати ними різних поборів, примусового розміщення облігацій державних позик в їхньому середовищі, свавільного стягнення зі священнослужителів незаконних натуральних платежів тощо. Розкрито значне посилення на межі 1920–1930-х рр. органами ДПУ переслідувань і репресій проти різних груп духовенства і віруючих, що належали до різних релігійних конфесій (РПЦ, УАПЦ, протестантських громад та ін.). Показано різке скорочення чисельного складу духовенства на Харківщині на початку 1930-х рр. внаслідок масованого антирелігійного наступу радянської влади, а також значне посилення контролю держави за діяльністю цієї соціальної групи.</p> Юрій Петрович Волосник Авторське право (c) 2020 Волосник Юрій Петрович https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17348 Sun, 20 Dec 2020 00:00:00 +0000 Трудова династія як метафора https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17349 <p>У статті проаналізовано процес виникнення і становлення метафори трудової династії в радянському дискурсі. У роки перших п’ятирічок радянська влада найбільш рішуче намагалася підкреслити елітарний статус робітників. У цей час партійні чиновники використовували генеалогічний підхід для маркування «своїх» та «інших». Людина, що мала статус «спадкового пролетаря», вважалася більш політично благонадійною. На межі 1920–1930-х рр. у публічній риториці «спадкові пролетарі» протиставлялись «робітничій аристократії» – кваліфікованим робітникам, що опиралися владі, та негативно впливали на «маси» новоприбулих робітників. Окрім профспілкових переписів та спеціальних робіт з історії структури робітничого класу СРСР цей термін не вживався. Тому можемо вважати цю метафору «мертвою» (П. Рікер). У 1930-ті рр. та протягом наступних десятиліть сформувався секуляризований культ праці робітника. Він мав свій пантеон та меморіали. Складовою цього процесу було створення практик репрезентації фізичної праці як почесної. Для опису нового статусу трударів з’явилися відповідні мовлені засоби, метафори, що відображали сенс соціальних перетворень. Їх фіксують тлумачні словники. Так, наприкінці 1940-х рр. слово «династія» у словнику С. Ожегова має два значення. Одне з яких означає «робітників, які послідовно передають від покоління до покоління майстерність та трудові традиції». У такий спосіб відбувалася семантична інновація. Метафора трудової династії утвердилася протягом 1950-1980-х рр. Вона активно функціонувала в публіцистичному дискурсі. З цієї теми публікували статті та нариси, знімали документальні фільми, відкривали спеціальні музеї, проводили всесоюзні з’їзди представників трудових династій тощо. Формування та наслідування моделі трудових відносин на підприємстві за зразками родинних мало сприяти дисципліні та запобігати виробничим конфліктам.</p> Роман Геннадійович Любавський Авторське право (c) 2020 Любавський Роман Геннадійович https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17349 Sun, 20 Dec 2020 00:00:00 +0000 До питання про «провокаторство» В’ячеслава Заїкина https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17351 <p>У статті досліджується раніше актуалізоване в історичній та публіцистичній літературі питання про можливу причетність відомого історика, вихованця Харківського університету В’ячеслава Заїкина до так званого «провокаторства» в роки Першої світової війни. В українській історіографії, на відміну від російської, агентурна діяльність імперських правоохоронних органів практично не вивчається. Існують великі труднощі з необхідними джерелами, які або відсутні, або недоступні. Сенс дослідження полягає у спробі співставити відомі звинувачення на адресу В. Заїкина, висловлювані його сучасниками, з жандармськими документами, насамперед агентурними донесеннями, про діяльність українських молодіжних осередків, до яких він міг бути чи був причетний. Такий підхід не гарантує точної відповіді на ключове питання, але, принаймні, дає можливість зробити певні кроки в цьому напрямку: з’ясувати, чи взагалі була можлива ситуація «провокаторства» за участі В. Заїкина (і в такий спосіб виключити протилежне); встановити (не)можливість надання ним агентурної інформації через співставлення її з обставинами його життя й діяльності; визначити відповідність змісту цієї інформації статусу і зв’язкам В. Заїкина в українських організаціях тощо. В результаті проведеного дослідження було встановлено: якість інформації в агентурних донесеннях відповідала можливостям В. Заїкина, його місцю в українському молодіжному середовищі Харкова; дуже підозріло виглядає відсутність у жандармських документах згадок про самого В. Заїкина; для категоричних висновків бракує підстав через недостатність і суперечливість наявної інформації.</p> Сергій Олександрович Наумов, Дар’я Володимирівна Ланько Авторське право (c) 2020 Наумов Сергій Олександрович, Ланько Дар’я Володимирівна https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17351 Sun, 20 Dec 2020 00:00:00 +0000 Формування нормативно-правової бази пам’яткоохоронної діяльності в радянській Україні (1919–1926 рр.) https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17352 <p>У статті досліджується процес формування нормативно-правової бази охорони пам’яток в радянській Україні у 1919–1926 рр. За цей час простежується еволюція підходів до збереження надбань минулого. Виокремлено два етапи формування спеціального законодавства, рубежем між якими був 1922 р. Під час першого етапу представники більшовицького режиму, відповідальні за культурну політику, досить мало уваги приділяли пам’яткоохоронній діяльності. Особливо помітними кризові явища в галузі охорони історико-культурного надбання стають під час кампанії із вилучення церковних цінностей (1922 р.). У цей період пам’яткоохоронна галузь регулювалася нормативно-правовими актами, прийнятими у радянській Росії. Рецепція загальноросійських нормативно-правових актів у радянських республіках, в тому числі – УСРР, зазвичай відбувалася пізніше та без чіткого механізму імплементації. При цьому, галузеве законодавство спершу з’явилося в галузі охорони музейних цінностей та архівних фондів. Після переходу до політики «коренізації» в радянській Україні, у пам’яткоохоронній галузі поступово виокремилися республіканські особливості. Підсумком цього процесу можна вважати ухвалення положення «Про пам’ятки культури й природи» (16 червня 1926 р.). У статті акцентується увага на особливостях фінансування видатків, класифікації пам’яток та активній участі громадськості, що можна вважати республіканською специфікою радянської України. Зазначається, що після утворення у 1926 р. крайових інспектур і комітетів охорони пам’яток культури та природи можна казати про паралельне існування державних і громадських пам’яткоохоронних структур. Робиться висновок, що процес формування нормативно-правової бази охорони історико-культурного надбання в УСРР протягом 1919–1926 рр. не був лінійним. Впровадження спеціальних республіканських норм щодо регулювання пам’яткоохоронної діяльності стало можливим завдяки досвіду та активності представників вітчизняного фахового середовища.</p> Олександр Сергійович Новак Авторське право (c) 2020 Новак Олександр Сергійович https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17352 Sun, 20 Dec 2020 00:00:00 +0000 «Гарбологічна місія» Харківського міського самоврядування наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17353 <p>У статті проаналізовано становлення практик міського самоврядування Харкова щодо утилізації відходів. Наприкінці ХІХ ст. очищення простору міста було переважно обов’язком домовласників. Міське самоврядування здійснювало видання регламентуючих постанов. Поліція наглядала за виконанням цих правил. Зі свого боку, домовласники винаймали приватних асенізаторів для вивезення сміття на звалища. У розвідці з’ясовано порядок організації циклу переробки твердого сміття. У цей період важливими акторами повторного споживання були тряпичники та костяники. Артілі цих своєрідних професійних спільнот перебирали сміття та фасували його для подальшої обробки. На межі ХІХ–ХХ ст. активний промисловий розвиток і посилення урбанізаційних тенденцій призвели до знецінення ринку вторинної сировини та погіршення санітарно-епідеміологічної ситуації в місті. Розглянуто особливості формування нової гарбологічної стратегії Харківського міського самоврядування. Також у статті простежено трансформацію поглядів членів міської думи та інженерів стосовно розвитку цієї галузі. Міське самоврядування змінило підходи до унормування середовища губернського центру. Почали функціонувати спеціальні відділи міської управи, котрі інспектували стан і чистоту вулиць, тротуарів, майданів та стічних канав. Першим значним технологічним компонентом утилізаційної інфраструктури став водогін. Просторовий розвиток цієї мережі дозволив перейти міському самоврядування до створення замкнутого циклу фільтрації рідких відходів. Між тим, будівництво каналізації не вирішило всіх проблем з очищення простору міста. У 1910-х рр. міське самоврядування організувало муніципальний обоз для твердого сміття. У цей період почав функціонувати Утилізаційний завод, котрий не тільки сприяв звільненню міста від відходів тваринного походження, а й здійснював протиепідемічні та протиепізоотичні заходи. Зроблено висновок про те, що протягом досліджуваного періоду Харківське міське самоврядування відреагувало на новий комунальний виклик реалізацією сучасних гарбологічних проектів та засобів утилізації відходів.</p> Анастасія Сергіївна Ховтура Авторське право (c) 2020 Ховтура Анастасія Сергіївна https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17353 Sun, 20 Dec 2020 00:00:00 +0000 Король Данило Романович у відносинах Русі і Польщі в 1245–1264 рр. https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17354 <p>У статті автор аналізує актуальні питання взаємовідносин Русі й Польщі після завершення боротьби Романовичів за батьківську спадщину 1245 р. Розглянуто дискусійні аспекти зовнішньої політики Данила Романовича. Розкрито специфіку міждержавних відносин Русі, Польщі, Литви й Золотої Орди. Зроблено висновки про те, що русько-польські відносини після завершення боротьби Романовичів за батьківську спадщину мали регулярний характер. Впевнена перемога Романовичів у Ярославській битві 1245 р. мала своїм наслідком визнання ханом Батиєм князя Данила своїм «мирником». Це призвело до укладення союзних відносин Данила Романовича з угорським королем Белою ІV. Після цього були налагоджені взаємини із Болеславом V Сором’язливим. Як результат, Болеслав V, Владислав Опольський і Лешко Чорний взяли участь у чеському поході Данила і Василька Романовичів, Льва Даниловича в червні – липні 1253 р. Необхідно відзначити, що польський чинник відіграв важливу роль у коронації Данила Романовича, оскільки її підтримали Болеслав V і Земовит І. При цьому легенда про «подвійну коронацію», яка виникла під впливом неправильного розуміння М. Меховським інформації з рукопису Я. Длугоша, де початкова дата 1253 р. була виправлена на 1246 р., є недостовірною. На нашу думку, вірогідною датою коронації є друга половина 1253 р. Русько-польське зближення мало своїм наслідком встановлення протекції Данила Романовича над мазовецьким князем Земовитом І, який одружився з Переяславою Данилівною. Після цього Романовичі разом із Земовитом І провели успішні військові походи на ятвягів взимку 1248–1249 рр., 1253–1254 рр. і 1254–1255 рр. За угодою Данила Романовича, Земовита І Конрадовича і Бургарда фон Горнхауза кінця 1254 р., Тевтонський орден офіційно визнав перехід третини земель ятвягів у володіння короля Русі й мазовецького князя. Важливим чинником русько-польських відносин став монгольський. Хан Берке спрямував досвідченого полководця Бурундая спочатку проти Литви, а наприкінці 1259 р. – проти Польщі. За умов вимушеної еміграції короля Данила, військову підтримку монголам змушені були надати Василько Романович і Лев Данилович. У такий спосіб монголи змогли зруйнувати формування антимонгольської коаліції, відновити контроль над володіннями самих Романовичів. Після повернення короля Данила з еміграції, восени 1262 р. відбувся з’їзд у Тернаві, який засвідчив не тільки вирішення русько-польських протиріч, а й об’єднав руських і польських правителів у протистоянні Міндовгу Литовському і ятвягам.</p> Тарас Олексійович Чугуй Авторське право (c) 2020 Чугуй Тарас Олексійович https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17354 Sun, 20 Dec 2020 00:00:00 +0000 Торгово-промислові музеї як засіб збільшення товарообігу: світовий та вітчизняний досвід (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17355 <p>Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. для пожвавлення експорту та збільшення товарообігу між країнами ділові кола вдаються до заснування спеціальних музейних установ – торгово-промислових музеїв, експортних музеїв або музеїв зразків. Дослідження процесу створення таких закладів, функціонального призначення їхніх основних структурних компонентів і головних напрямів діяльності стало можливим у результаті залучення значного масиву поточних і аналітичних даних із періодичних видань початку ХХ ст., діловодних матеріалів представницьких об’єднань підприємців та урядово-підприємницьких організацій сприяння зовнішній торгівлі (Російська експортна палата, м. Санкт-Петербург; З’їзди гірничопромисловців Півдня Росії, м. Харків; Харківський біржовий комітет тощо). Торгово-промислові музеї в статті проаналізовано як один зі складників реалізації економічних завдань окремих груп підприємців та держав у цілому. Підкреслюється, що ці установи сприяли пожвавленню товарообігу між країнами та обміну найновішими підходами й прийомами ведення зовнішньоторгових операцій (укладання й супровід комерційних угод, створення широкої інформаційної бази й надання довідкової інформації, підтримка контактів між виробниками й споживачами, особливості доставки товарів й новинки їхнього пакування тощо). У статті подано кілька варіантів класифікації експортно орієнтованих музейних установ: за місцем знаходження (на теренах країни виробництва, на теренах країни можливого експорту); за головним призначенням (експортні, іміджеві). У результаті порівняльного аналізу діяльності західноєвропейських експортних музеїв та музеїв зразків Російської імперії у дослідженні робиться висновок про суттєве відставання останньої у справі заснування інституційних форм сприяння зовнішній торгівлі, незначне кількісне поширення таких музеїв у імперії та недостатнє представлення в них експортованих товарів.</p> Ірина Олександрівна Шандра Авторське право (c) 2020 Шандра Ірина Олександрівна https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17355 Sun, 20 Dec 2020 00:00:00 +0000 Вивчення історії освіти Харківщини: черговий крок https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17356 <p>Рецензія на книгу: Высшая школа Харьковщины: 80-е годы ХХ века – начало ХХІ века (воспоминания, интервью, документы). Харьков, 2020. 542&nbsp;с.</p> Валентина Іларіонівна Астахова Авторське право (c) 2020 Астахова Валентина Іларіонівна https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17356 Sun, 20 Dec 2020 00:00:00 +0000 Гордість харківської та світової індологічної науки (пам'яті Д. М. Овсянико-Куликовського) https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17357 <p>-</p> Олександр Олександрович Чувпило, Лідія Олександрівна Чувпило Авторське право (c) 2020 Чувпило Олександр Олександрович, Чувпило Лідія Олександрівна https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/17357 Sun, 20 Dec 2020 00:00:00 +0000