Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія» https://periodicals.karazin.ua/history <p>У “Віснику” відображено актуальні проблеми історії України, стародавньої та середньовічної історії, археології, нової та новітньої історії, історіографії та джерелознавства. Для наукових працівників, фахівців, викладачів вищих навчальних закладів, аспірантів, студентів.</p> Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна uk-UA Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія» 2220-7929 «Міланський папірус» Посідіппа як джерело з історії набатеев https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15355 <p>Автор розглядає зміст «Міланського папірусу» з епіграмами Посідіппа з Пелли, перша редакція якого була опублікована в 2003 р., для реконструкції історії набатейских арабів. Згадка у праці набатейского царя є найпершим у відомих наративних джерелах, що дозволяє переглянути деякі традиційні точки зору на життя набатеев в ранній елліністичний період до їх переходу до осілості. Слід зазначити, що звертаючись до раннього періоду історії набатеев, дослідники неминуче стикаються з проблемою, яка пов’язана з нестачею наративних джерел. Дані, які маються на сьогоднішній день, не дозволяють повністю відновити хід історичних подій, особливо в той період, коли набатейські племена вели кочовий спосіб життя. Певною мірою, фрагментарність відомостей письмових джерел компенсують дані археології, епіграфіки і нумізматики, проте ранній елліністичний період історії набатеев, на жаль, як і раніше висвітлений джерелами недостатньо. Тим часом, саме в ту добу у набатеев відбувався поступовий перехід від кочового способу життя до осілого, а також проходили ті найважливіші історичні процеси, які визначили шлях їх подальшого існування в умовах державності. Проте, коло джерел поступово розширюється, що дозволяє дослідникам ставити перед собою нові задачі та шукати шляхи їх вирішення. Так, в результаті дослідження автор приходить до висновку, що на підставі даних «Міланського папірусу» можна стверджувати, що царська династія набатеїв має більш глибоке коріння, ніж це було прийнято вважати, і з середини III ст. до н. е. на чолі стояв цар, під командуванням якого знаходився кавалерійський корпус. Цей висновок змінює загальноприйняте уявлення про соціально-політичний розвиток набатейского суспільства на ранніх етапах його історії.</p> А. С. Походнякова ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 11 18 10.26565/2220-7929-2019-56-01 Проблеми мусичного виховання в античних державах Північного Причорномор’я https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15356 <p>Стаття присвячена проблемам освіти і виховання в античних містах Північного Причорномор’я. Систематизовані дані літературних, епіграфічних та речових джерел, що характеризують мусичне виховання, а саме: вивчення граматики, літератури, арифметики, музики. Проаналізовано написи, які можна вважати шкільними вправами; тексти епітафій; повідомлення античних авторів, археологічні матеріали, зокрема поховальний інвентар. На матеріалі графіті показано особливості навчання граматиці і літературі, процес формування єдиної для всього Північного Причорномор’я системи письма. Для розкриття питання про навчання музиці і танцям використане широке коло іконографічних та археологічних матеріалів. В історіографії різні аспекти мусичного виховання висвітлені нерівномірно. З-поміж останніх робіт аналізуються монографії М. В. Скржинської «Освіта та дозвілля в античних державах Північного Причорномор’я» (2014 р.) та О. А. Ручинської «Культура і суспільство грецьких міст Північного Причорномор’я (VI ст. до н. е. – IV ст. н. е.). На думку автора, зміст і форми навчання у містах Північного Причорномор’я в цілому були такими ж, як і в містах самої Еллади. Підкреслюється можливість здобуття представниками місцевої еліти освіти найвищого рівня, що підтверджено даними про видатних філософів – вихідців з Північного Причорномор’я, таких як Посидоній Ольвіополіт, боспорянин Сопеід, Біон Борисфеніт, та ін. Розглянуто форми організації шкільного навчання: питання шкільних приміщень і навчального приладдя, методи навчання і виховання; соціальне походження учнів і вчителів. Показана роль мусичних агонів та релігійних свят як форм контролю якості освіти; зв’язок мусичного виховання з фізичною підготовкою, вплив політичного устрою держав на розвиток освіти.</p> А. О. Рябко ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 19 29 10.26565/2220-7929-2019-56-02 Лихварі в системі ринків Візантії (IV – IX ст.) https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15357 <p>У статті розглядається спеціалізація візантійського ринку стосовно інституту приватного і державного лихварства. У мові візантійської «економіки з ринками» чітко виявляються поняття кредит - хріофілет (chreopheiletes), кредитний відсоток - токос (tokos), а серед фахівців цієї справи виявляються міняйли, аргіропрати (argyroprates), даністікі (daneistikos), зітонуми (zetonoumios), сімодаріі (semodarios). Для вірного визначення місця лихварства в системі візантійської «економіки з ринками» вельми показово, що, працюючи з усіма ними, лихвар не прирівнювався ні до виробника, ні до торговця. Ромеї підкреслювали, що він експлуатує час, тобто щось невловиме і безкоштовне, оскільки час належить всім. Проте робиться висновок про те, що негативне ставлення до лихварства в візантійському менталітеті перебільшено. При всіх строгих засудженнях, фінансових і ментальних витратах лихварства, візантійська «економіка з ринками» не могла без нього обійтися. Незважаючи на незабезпеченість кредиту і викликані цією обставиною високі кредитні відсотки по ньому, бажаючих брати, а значить, і давати в борг ніколи не бракувало, причому, як можна помітити, на всіх трьох рівнях - секторах системи ринків і серед усіх верств суспільства. Уряд намагався лише контролювати місце лихварства в системі ринку, розмір відсотка з кредиту, ставки позик. Будь-які короткочасні спроби обмежити приватне лихварство, цілком замінити його державним або зовсім заборонити позики під відсотки незмінно завершувалися провалом, а самі лихварі всіх рівнів (включаючи державний) входили в сектор ринку послуг і при цьому постійно обслуговували і торговий, і виробничий сектори ринку Візантії протягом IV-IX ст. Ця обставина переконливо свідчить про гостру економічну необхідність приватного і державного інституту лихварства в системі ринкових послуг.</p> С. Б. Сорочан ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 30 36 10.26565/2220-7929-2019-56-03 Кілька зауважень про поняття Res Publіca у творах Цицерона https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15358 <p>В останні десятиліття сучасні дослідники, які тлумачать значення поняття res publica, виходять з висловлювання М. Тулія Цицерона, що est ... res publica res populi, тобто «справа або надбання народу». Більшість з них зазначає, що знаменитий оратор тільки висловив спільну думку, яка поділялася усіма громадянами Риму. При цьому, на їхню думку, res publica слід розглядати не як «державу», що характерно для попередніх поколінь вчених, а як ціннісне поняття, що асоціювалося з прямим вираженням суверенітету римського народу, що характеризує систему, наріжним каменем якої є законність і порядок. Протилежність res publica – це тиранічне правління. На перший погляд, таке трактування res publica начебто наближає нас до римських реалій і дає можливість відмовитися від використання сучасних понять, які часто спотворюють сутність подій і явищ античної епохи. Однак ця інтерпретація викликає питання, коли ми стикаємося з тим, як сучасники Цицерона, та й він сам, застосовували цей термін на практиці. В результаті, автор статті вважає, що вираз res publica res populi est – це винахід Цицерона, який навмисно переклав грецький термін πόλις латинським терміном res publica, який мав полісемантичний характер і невизначену дефініцію. Його трактування свідомо затемнювало значення гасла res publica в політичній боротьбі («оптимати» говорили тільки про res publica, тоді як «популяри» використовували конструкцію res publica = res populi (plebi)), а з іншого боку таке трактування потрібне було для того, щоб з її допомогою уявити ідеальний державний устрій, який знаходиться під загрозою, якщо владу захопив тиран. Власне, згідно з Цицероном, головною характерною рисою res publica є її протиставлення владі тирана, бо остання загрожує існуванню сенату і, відповідно, видатному положенню «кращих» людей.</p> А. М. Токарев ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 37 44 10.26565/2220-7929-2019-56-04 Університети Російської Імперії в автобіографіях істориків ХІХ – початку ХХ ст.: «події», «дійові особи», «історії» https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15359 <p>У роботі аналізуються автобіографії істориків XIX – початку ХХ ст.: І. М. Снегирьова, М. Г. Устрялова, М. О. Максимовича, С. М. Соловйова, К. М. Бестужева-Рюміна, М. І. Костомарова, В. Б. Антоновича, М. П. Драгоманова, В. І. Семевського та ін. Ключовими поняттями для дослідження є такі концепти, як «події життя», «дійові особи», «історії». У роботі досліджується насиченість «подіями» різних етапів і різних сфер університетського життя мемуаристів, а також особливості інтерпретації та репрезентації відповідних «подій». Особлива увага приділяється аналізу «історій», які являють собою закінчену розповідь і надають деяким «подіям» статус «ключових» або «поворотних». Крім того, в роботі аналізується коло спілкування мемуаристів (так званих «значущих інших»), яке дозволяє говорити про взаємини в системі «вчитель – учень», «клієнт – патрон» і т. ін. Розуміння автобіографічних текстів як культурних й інтелектуальних конструктів, що складаються під впливом цілої низки факторів (культурної та історіографічної традиції, життєвого досвіду мемуариста і т. п.) дозволяє глибше зрозуміти не тільки індивідуальний «життєвий шлях» університетського історика, а й феномен університету в цілому. Зокрема, фіксується поява в автобіографіях істориків молодшого покоління роздумів про сучасну їм систему освіти, спроб осмислення морального кодексу «університетської людини», акценту на визнанні наукових досягнень з боку колег, що свідчить про початок процесу формування професійного співтовариства і усвідомлення університетських цінностей.</p> В. Ю. Іващенко ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 46 55 10.26565/2220-7929-2019-56-05 «Старожитності» та «археологія»: еволюція понять і використання їх у навчальному процесі (на прикладі Харківського університету 1805–1884 рр.) https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15360 <p>Стаття присвячена становленню археологічної освіти у Харківському класичному університеті. Автор зосереджується на розкритті відповідної термінології та еволюції її змісту, яку використовували у назвах навчальних курсів. Саме це дає можливість простежити процес зародження викладання елементів археології та її становлення як окремої дисципліни в університетських освітніх програмах. Поряд із цим характеризуються основні етапи інституалізації археології як окремої освітньої дисципліни. Зазначається, що в першій половині ХІХ ст. термін «археологія» тільки входить до наукового обігу і у навчальних планах практично не зустрічається. Для назв предметів, які розповідали про далеке минуле, використовували термін «старожитності». У поняття «старожитності» включали писемність, мову і матеріальну культуру. Частіше всього, курси з подібними назвами мали літературно-філологічний та загальноісторичний характер і мало відносилися до археології у сучасному розумінні. У другій половині ХІХ ст. ситуація змінюється, оскільки в Російській імперії гостро стояло питання про розвиток археології. Розпочалися систематичні археологічні розкопки, тому необхідні були кваліфіковані фахівці. Акцентовано увагу на тому, що не дивлячись на якісні зміни в археологічній науці, її прогресивний розвиток, викладання відставало від наукових досягнень. Велику роль відіграло проведення археологічних з’їздів, де обговорювали варіанти викладання археології в університетах. Але такої окремої дисциплін як «Археологія» в освітньому процесі Харківського університету не було, що пояснюється відсутністю необхідних фахівців. Автор зазначає, що в Харківському університеті одним із перших, хто почав читати курси із конкретно археологічною спеціалізацією, був М. Я. Арістов (1834–1882), але в назві дисципліни термін «археологія» не фігурував.</p> О. В. Калугін ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 56 66 10.26565/2220-7929-2019-56-06 Міжнародні відносини середньовічної Європи у творчості Д. І. Каченовського (1827–1872) https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15361 <p>У статті розглядається науково-педагогічна діяльність Д. І. Каченовского в Харківському університеті. Показано його внесок у вивчення історії міжнародних відносин в Середні віки. Підкреслюється, що Д. І. Каченовского з повним правом можна вважати одним з найбільших вітчизняних фахівців в даній області, незважаючи на деяку ідеалізацію їм феодального суспільства. Основними предметами викладання Д. І. Каченовского були міжнародне право і державне право європейських держав. Головною науковою роботою Д. І. Каченовского стала його докторська дисертація «Про капери і призовому судочинстві в ставленні до нейтральної торгівлі» (1855), яка отримала широку популярність як в Російській імперії, так і в Європі. Д. І. Каченовський визнавав закономірність каперства, охарактеризував його сутність і поділяв думку відомого французького вченого Ж.-М. Пардессю про те, що статут арагонского короля Альфонса III 1288 р. був першим законодавством щодо каперства. Перший період історії європейського каперства, коли «морська війна майже нічим не відрізнялася від піратства», тривав, на думку вченого, до кінця XVI ст. «Курс міжнародного права» був опублікований в 1863 р, хоча і в незавершеному вигляді, і включав в себе, поряд з епохою стародавнього світу, епоху Середньовіччя. Концепція розвитку міжнародного права в Середні віки, висунута Д. І. Каченовским, включала в себе кілька головних елементів. Серед них: визнання величезної ролі у формуванні цього права християнської церкви, римських пап і німецьких імператорів, вплив на цей процес суспільного ладу і національного характеру германських племен, а також констатація загального пом'якшення під впливом вищевикладених чинників моралі та міжнародної напруженості в Середні віки. Вчений підкреслював позитивний вплив лицарства на військові звичаї та міжнародні відносини. Середньовічне міжнародне право, історія каперства і торгівлі, суспільно-політичне та культурне життя Флоренції і вплив на її розвиток зовнішніх факторів становили головні напрямки досліджень вченого. Творчість Д. І. Каченовський мала значний вплив не тільки на студентів, а й на колег, а більшість його наукових трактувань з успіхом витримали випробування часом.</p> С. І. Лиман ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 67 77 10.26565/2220-7929-2019-56-07 Правила про розгляд сварок, що трапляються в офіцерському середовищі: значення та наслідки зміни дуельного законодавства у 1894 р. https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15362 <p>У статті характеризуються Правила про розгляд сварок, що трапляються в офіцерському середовищі 1894 р., які змінили дуельне законодавство в Російській імперії. Згідно з новою дуельною постановою будь-яка конфліктна ситуація в офіцерському середовищі передавалася на розгляд Суду товариства офіцерів, який наділявся повноваженнями, що дозволяли чи то визнавати примирення згідним до гідності офіцера та традиціям частини, чи то призначати поєдинок як єдиний пристойний засіб удовольнити ображену честь. Як пояснювалося в журналі «Русский инвалид», мета зазначеного нововведення полягала в підвищенні загального рівня понять про честь в офіцерському середовищі. Правила про розгляд сварок, що трапляються в офіцерському середовищі не були узгоджені з Укладенням про покарання 1885 р., які забороняли поєдинки всіх громадян Російської імперії, зокрема й військовослужбовців. Ця юридична колізія стала перешкодою для розробки законодавчої регламентації дуелі та обумовила неможливість укладання офіційного дуельного кодексу. Відповідно, виникли труднощі в процесі застосування «Правил». На практиці це призвело до безлічі поєдинків, які відбувалися через незначні приводи. До того ж, новий дуельний закон породив ще одну суперечність, пов’язане з тим, що поєдинки за участю цивільних осіб, як і раніше, розглядалися жорстко, і могли закінчуватись суворим покаранням. Це створювало підґрунтя для додаткових конфліктів між ними та представниками офіцерського корпусу. Окрім того, закон 1894 р. впливав на стосунки в офіцерському середовищі, адже через нові обов’язки Судів суспільства офіцерів тепер більше значення мала не особиста оцінка того чи іншого випадку, а корпоративна (суспільна) думка щодо нього. У висновку зазначається, що дуельна постанова 1894 р., спрямований на те, аби підвищити загальний рівень уявлень про честь в офіцерському середовищі та взяти під контроль усталені норми захисту особистої честі, не отримав намічених результатів.</p> М. Ю. Мар’єнко ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 78 87 10.26565/2220-7929-2019-56-08 Створення цифрових образів документів та фотоматеріалів у музейній практиці за технологіями державної системи страхового фонду документації України https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15363 <p>У статті представлено методику створення зображень, що містять інформацію про культурні цінності, у цифровому вигляді для формування, ведення і використання страхового фонду документації (СФД) України на основі створення і реєстрації їхніх інформаційних змістів (комплексних цифрових образів) за результатами наукової атрибуції. Методику апробовано на матеріалах (документах, фотографіях, негативах на плівках та склі) Музею історії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Під інформаційним змістом матеріальних результатів людського витвору вважається результат виділення людиною контексту зі знань про них, які слід розуміти як організоване, інтегроване зібрання фактів та узагальнень. Результат процесу виділення людиною контексту зі знань залежить від великої кількості чинників, серед яких можна виділити цілепокладання, зміст та обсяг знань, уявлень та умінь осіб, які виконує цей процес, суспільних уявлень про цінність та значущість тощо. Вирішення проблеми зберігання інформаційного змісту культурних цінностей полягає у комплексному вирішенні таких задач: виділення людиною контексту зі знань про матеріальні результати людського творення, тобто створення цілком конкретної інформації; представлення цієї інформації даними; визначення виду представлення даних та носія, відповідного такому представленню. Результати апробації запропонованої методики підтвердили справедливість гіпотези про можливість створення комплексних цифрових образів культурних цінностей на основі наукової атрибуції з метою забезпечення отримання більш повних кількісних і якісних даних про об’єкти матеріальної та духовної культури при створенні страхового фонду культурної спадщини.</p> А. В. Савич В. Ю. Іващенко О. О. Тімров І. І. Надточій В. В. Бабенко ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 88 102 10.26565/2220-7929-2019-56-09 Ліга Націй і положення російських емігрантів в Польщі в 20–30-ті роки XX ст. https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15364 <p>На території європейських держав з'явилися тисячі біженців без документів, що визначає юридичний статус емігрантів. Найбільш трагічним в їхньому становищі було те, що вони були позбавлені будь-якого міжнародноого та дипломатичного захисту. У такій ситуації тільки Ліга націй змогла стати гарантом прав і свобод осіб без громадянства. Верховним комісаром у справах російських і вірменських біженців у серпні 1921 р. призначений Ф. Нансен. Результатом його діяльності стало створення «нансенівських паспортів» у 1922 р. в яких графа про громадянство взагалі була відсутня. Російськими біженцями відала виключно польська влада у Варшаві – урядовий комісар, а в провінції – воєводи і старости. Завдяки зусиллям представника Ліги націй Шарпанье між польською владою та російськими емігрантськими організаціями було укладено угоду про створення особливого правового становища для російських емігрантів. Всі вони виявилися розділені на дві категорії: біженців і емігрантів. Оскільки влада взяла курс на вигнання біженців з країни, то за фінансової підтримки Ліги націй Руський Піклувальний Комітет відкрив в 1923 р. 14 пунктів з надання правової допомоги. Правове становище емігрантів впливало на їх працевлаштування. Ліга націй виділила кошти на створення 55 трудових артілей, які перебували в Біловезькій пущі і Августові. У зв'язку з масовим безробіттям в Польщі, за підтримки Ліги націй близько 2 тис. біженців у 1924–1926 рр. виїхало на роботи у Франції. Під час світової кризи 1929–1933 рр. на сільськогосподарські роботи у Франції, за підтримки представників Ліги націй у Варшаві, виїхало близько 500 емігрантів. Російські емігранти, опинившись на території Польщі, були позбавлені допомоги посольства і консульств, тут не існувало спеціальних державних органів, які надавали допомогу біженцям.</p> А. І. Йолкін ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 104 114 10.26565/2220-7929-2019-56-10 Національно-патріотичні організації народів Індостану – попередники Індійського національного конгресу https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15365 <p>У статті аналізуються програми й діяльність національно-патріотичних організацій Британської Індії, що були попередниками Індійського національного конгресу, заснованого в 1885 р. Серед них особливо виділені Асоціація Британської Індії, Індійська асоціація, Асоціація Бомбейського президентства та Пуна сарваджанік сабха, оскільки вони заклали основи для створення конгресистської організації. Національно-патріотичні організації, виховуючи у населення патріотичні почуття, виступали за надання Індії самоврядування, за виборну більшість у легіслатурах і муніципальних радах, розширення участі індійців у центральних і місцевих державних органах і в органах місцевого самоврядування, введення політики державного протекціонізму для захисту національного підприємництва та створення умов для розвитку індійської промисловості, ремесел і торгівлі, проведення реформ у країні, введення громадянських прав і свобод, заборону расової дискримінації, а також за розвиток національної освіти, мов і культури. Незважаючи на їхню поміркованість, обмеженість програмних настанов і діяльності, для свого часу це був значний крок уперед порівняно з програмами їхніх попередників. Національно-патріотичні організації 60−80-х років ХІХ ст. заклали основи для об’єднання патріотичного руху по всій Індії та утворення загальноіндійської національної організації – Індійського національного конгресу.</p> О. О. Чувпило ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 115 124 10.26565/2220-7929-2019-56-11 «Інцидент Раковського»: стратегія поведінки радянського повпреда в Парижі https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15366 <p>У статті проаналізовано діяльність радянського повпреда в Парижі у період серпня-жовтня 1927 р. в зв'язку з «Інцидент Раковського» – скандалом у французькій пресі, що виник після підписання Х. Раковським на початку серпня 1927 р. заяви лівої опозиції. Виявлено чотири основних напрямки: контакти з французькими політиками; співпраця з паризькою пресою; нова пропозиція щодо франко-радянського договору про борги та кредити; взаємодія з Москвою. Радянський повпред в Парижі використовував всі свої зв'язки та знайомства, намагаючись вийти на контакт з різними французькими політиками і заручитися їхньою підтримкою. Але наростаюча кампанія в пресі призводила до того, що все менше політиків йшло з ним на контакт. Навіть близький друг Х. Раковського – Анатоль де Монзі, вів себе дуже нерішуче. З іншого боку – як зафіксовано в ряді документів – і сам Х. Раковський іноді поводився занадто самовпевнено, ігноруючи поради, або навіть зухвало сприймаючи їх. Стосовно преси – з загостренням кампанії кількість газет, яка йшла на контакт з радянським повпредом в Парижі, зменшувалася: одним за це платили гроші, інші – друкували критичний матеріал за вказівкою власників газет (різних промисловців, які вороже ставились як до СРСР, так і особисто до Х. Раковського), треті – йшли за домінуючою тенденцією критики щодо дипломата. По суті, лише орган компартії «L'Humanité» до кінця залишався лояльним до Х. Раковського. Великі надії радянський повпред покладав на свою нову пропозицію щодо боргів та кредитів. Але вона було розкритикована буквально всіма: французькими політиками, паризької пресою, і навіть власним радянським урядом (в тісній взаємодії з яким ці тези і були вироблені). Керівництво СРСР в особі Й. Сталіна прикладало великі зусилля щоб дискредитувати Х. Раковського і погіршити його становище. Особливо яскраво це проявилося в період «Інциденту». До 13 вересня офіційна Москва мовчала, а всі запити про допомогу та пропозиції щодо покращення ситуації – по суті ігнорувалися. Все вищезазначене стало причиною дуже слабкої результативності дій Х. Раковського та призвело до його подальшого від'їзду з Франції.</p> Я. І. Шкабура ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 125 134 10.26565/2220-7929-2019-56-12 Листи про прекрасне https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15367 <p>Рецензія на книгу: Письма к А. Ф. Лунёву / сост., автор вступ. статьи и комментариев О. Г. Павлова. Харьков : ХНУ имени В. Н. Каразина, 2016. 320 с. (Серия «Джерелознавчі зошити»: Тетрадь 7)</p> І. І. Селищева ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 136 137 10.26565/2220-7929-2019-56-13 А. П. Ковалевський – визначний український орієнталіст https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15369 <p>А. П. Ковалевський – визначний український орієнталіст</p> О. О. Чувпило ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 138 141 10.26565/2220-7929-2019-56-14 Гордість харківської та української індології (присвячується 90-річчю від дня народження Ю. Г. Литвиненка) https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/15370 <p>Гордість харківської та української індології (присвячується 90-річчю від дня народження Ю. Г. Литвиненка)</p> О. О. Чувпило ##submission.copyrightStatement## 2020-01-28 2020-01-28 56 142 144 10.26565/2220-7929-2019-56-15