Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія» https://periodicals.karazin.ua/history <p>У “Віснику” відображено актуальні проблеми історії України, стародавньої та середньовічної історії, археології, нової та новітньої історії, історіографії та джерелознавства. Для наукових працівників, фахівців, викладачів вищих навчальних закладів, аспірантів, студентів.</p> Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна uk-UA Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія» 2220-7929 <p>Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:</p> <ol type="a"> <ul> <li class="show">Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії&nbsp;<a href="http://creativecommons.org/licenses/by/4.0/" target="_new">Creative Commons Attribution License</a>, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.</li> </ul> </ol> <ol type="a"> <ul> <li class="show">Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.</li> </ul> </ol> <ol type="a"> <ul> <li class="show">Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див.&nbsp;<a href="http://opcit.eprints.org/oacitation-biblio.html" target="_new">The Effect of Open Access</a>).</li> </ul> </ol> Новатор дослідження Реформації: специфіка проблематики та індивідуального стилю в наукових роботах Ю. Голубкіна https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20873 <p>Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити основний зміст наукових робіт видатного медієвіста Юрія Олексійовича Голубкіна, присвячених вивченню Реформації. Ю. Голубкін — автор понад 90 наукових, науково-популярних, навчально-методичних праць з історії Середньовіччя і раннього Нового часу. Зазначено, що діяльність ученого була пов’язана з вивченням творчості Мартіна Лютера і його участі в подіях Реформації. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні історико-генетичного, історикотипологічного, історико-порівняльного методів, у поєднанні з принципами науковості, історизму, об’єктивності. Наукова новизна дослідження визначається з’ясуванням провідних напрямів вивчення Реформації у працях Ю. Голубкіна й аналізом змісту основних етапів наукової діяльності дослідника. Визначено, що на першому етапі (у працях 1970–1980-х рр.) Ю. Голубкін приділяв основну увагу соціально-політичним поглядам Мартіна Лютера і його участі в ранньобуржуазній революції в Німеччині. Встановлено, що на другому етапі (у роботах 1990–2000-х рр.) дослідник проаналізував формування релігійних переконань Лютера і його участь у створенні Євангелічної церкви. У статтях і перекладах вченого яскраво виражено особливості його індивідуального стилю. Йому притаманні експресія, широке використання метафор, епітетів, фразеологізмів. Зроблено висновок, що наукова діяльність Ю. Голубкіна була тісно пов’язана з його перекладами основних творів реформатора. Необхідність вивчення новаторського підходу Ю. Голубкіна до діяльності Мартіна Лютера визначає перспективи подальших досліджень творчості історика як вагомого внеску в історіографію Реформації.</p> Сергій Каріков Інна Підгородецька Авторське право (c) 2021 Сергій Каріков, Інна Підгородецька https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 8 26 10.26565/2220-7929-2021-60-01 Зовнішньополітичні орієнтири віфінського царя Зіела. У світлі нових коських написів https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20874 <p>Поява цієї публікації зумовлена відкриттям нового блоку написів з острову Кос, що їх опублікували у 50-му томі журналу «Chiron» Д. Боснакіс і К. Халлоф. З-поміж цих написів, датованих 243 р. до Р.Х., особливий інтерес викликають два царські листи, пов’язані з визнанням асилії коського храму бога Асклепія. Перший з них належить цареві Віфінії Зіелу, другий — селевкідській цариці Лаодіці І, матері Селевка ІІ й Антіоха Гієракса. Комплексний аналіз змісту цих документів спонукає до перегляду наших уявлень про зовнішньополітичні пріоритети царя Зіела, починаючи з другої половини 240-х рр. до Р.Х. На підставі вже відомого більш раннього листа Зіела Віфінського до громадян Косу (IG XII, 4, 1, 209), поєднаного зі змістом пасажу Хроніки Євсевія Кесарійського (Euseb. Chron. Schoene, I, 251), значна кількість сучасних дослідниківдоходила висновку стосовно існування тривалого союзу між зазначеним віфінським царем і володарем держави Птолемеїв — Птолемеєм ІІІ Евергетом. На їхню думку, цей союз, утворений на початку другої половини 240-х рр. до Р.Х., проіснував як мінімум до середини 230-х рр. до Р.Х. Натомість, з огляду на спостереження, що їх зробили на підставі нових царських листів Д. Боснакіс, К. Халлоф і автор цієї публікації, можна говорити лише про дуже нетривалий характер політичного альянсу між Зіелом і Птолемеєм ІІІ. Невдовзі після угоди Зіел повернувся на звичну для себе селевкідську політичну орбіту. Такий висновок випливає з огляду на відсутність згадок про Птолемея ІІІ в новому листі віфінського царя у поєднанні з вказівками на контакти між останнім і відверто ворожою до Евергета Лаодікою І. Імовірно, цей крок Зіела був продиктований відсутністю реальної військово-політичної підтримки з боку олександрійського володаря. Факт розриву короткочасних відносин між Зіелом і Птолемеєм ІІІ разом зі свідченнями відомих нам джерел дозволяє говорити про незмінність подальшого перебування віфінського царя у сфері впливу Селевкідів.</p> Андрій Зелінський Авторське право (c) 2021 Андрій Зелінський http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 27 48 10.26565/2220-7929-2021-60-02 Осяяні вогнем: Столітня війна у творчості професора імператорського Харківського університету М. Н. Петрова (1826-1887) https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20876 <p>У статті розглянуто внесок провідного медієвіста Харківського університету третьої чверті XIX століття професора М. Н. Петрова у вивчення ключових подій і персоналій Столітньої війни між Англією і Францією. Контекстно деякі події заключного етапу цієї війни він розглядав у магістерській дисертації «Про характер державної діяльності Людовика XI» (1850). М. Н. Петров зумів показати, що королівська влада Франції у війні проти англійців була змушена в обмін на військову підтримку йти на поступки французьким великим феодалам. Серед поступок, на які пішов Карл VII заради перемоги над Англією, М. Н. Петров справедливо називає антианглийский Арраський договір 1435 р. французького короля з герцогом Філіпом III Бургундським. Попри це, закінчення Столітньої війни, зростання національної самосвідомості французів і занепад феодального лицарства об’єктивно сприяли посиленню королівської влади. Показано, що М. Н. Петров став першим ученим Харківського університету й українських земель Російської імперії, який опублікував роботу, цілком присвячену Столітній війні — «Жанна д’Арк (Історико-психологічний досвід)» (1867). М. Н. Петров розмежував об’єктивні й суб’єктивні причини перелому в Столітній війні, а успіх Орлеанської діви пояснював співчуттям і підтримкою широких народних мас. Підкреслюється, що, на відміну від французького вченого Ж. Мішле, для якого Жанна д’Арк — посланниця Неба, дитя Церкви, служниця Бога, М. Н. Петров представив у своєму нарисі її діяльність як один із проявів зростання самосвідомості народу, а не волі Провидіння. Висвітлено, що така оцінка ролі простого народу в історичному процесі була характерна для вітчизняної ліберальної медієвістики перших пореформених років. Короткий виклад основних подій Столітньої війни представлено в посмертному виданні «Лекції з всесвітньої історії» (1888) М. Н. Петрова. Це був перший у Російській імперії університетський навчальний посібник із зазначеної дисципліни. Підкреслено, що трактування М. Н. Петровим подій Столітньої війни сприяли популяризації історії Середньовіччя, а об’єктивність його оцінок була пов’язана передусім з критичним вивченням історичних джерел, зокрема «Спогадів» Філіпа де Комміна, та дотриманням норм позитивізму.</p> Сергій Лиман Авторське право (c) 2021 Сергій Лиман http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 49 71 10.26565/2220-7929-2021-60-03 Кілікійське намісництво Цицерона: зовнішньополітичний аспект https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20878 <p>Листування Марка Тулія Цицерона під час проконсульства в Кілікії дає можливість вивчити складнощі управління римськими провінціями під час кризи Республіки, передусім оцінити спроможність Риму протистояти зовнішнім загрозам. Проте специфічний жанр джерела привів до формування історіографічної традиції, яка базується на поглядах на хід подій самого автора більшості листів, тому в роботах сучасних науковців ми бачимо, як правило, повну підтримку та виправдання дій проконсула. В поодиноких дослідженнях, автори яких намагаються критично поглянути на дії Цицерона під час намісництва, заходи, які були зроблені на протидію парфянській загрозі, оцінюють негативно, але причини невдалих дій пов’язуються саме з фігурою римського намісника. На нашу думку, листування Цицерона дозволяє хоча б частково поглянути на проблему римських провінцій на Сході в цілому, абстрагуючись від постаті конкретного губернатора. Можна з високим ступенем впевненості стверджувати, що система провінційного управління Риму періоду пізньої Республіки не відповідала вимогам ефективної оборони фронтиру на Сході. Призначення намісників (проконсулів і пропреторів) залежало від занадто великої кількості випадкових чинників (як і вибори консулів і преторів), щоб на цих найважливіших посадах завжди виявлялися професійні управлінці й військові. Приклад Цицерона найбільш яскравий, але, очевидно, не єдиний. Орієнтація еліти на внутрішньополітичні цілі автоматично робила зовнішньополітичні завдання другорядними. При цьому в руках намісників перебували лише обмежені ресурси, які ефективні для поліцейських операцій на Амані, але не здатні протистояти навіть масштабному грабіжницькому рейду, не кажучи вже про велике вторгнення. Союзники, які багато десятиліть прикривали римські кордони своїми військами і територіями, переважно втратили навіть здатність контролювати власні володіння. Традиційна опора на союзних монархів не тільки позбавляла римлян військової підтримки, але й вела до дезінформації про становище на кордоні. Оперативна реакція центру на нестабільність периферії стримувалася не тільки низькими темпами передавання інформації, але й відсутністю чіткого механізму прийняття рішень у Римі. Як не дивно, Республіку рятувала відсутність реального супротивника на Сході.</p> Сергій Литовченко Авторське право (c) 2021 Сергій Литовченко http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 72 85 10.26565/2220-7929-2021-60-04 Походження й становлення образу богині Афіни в олімпійському пантеоні https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20879 <p>Стаття присвячена дослідженню формування образу богині Афіни як представниці олімпійського пантеону богів. Слід зауважити, що наразі дискусійними залишаються досить багато проблемних аспектів у дослідженні давньогрецької релігії та міфології. Зокрема, можна відзначити, що в історіографічній традиції більш детально розглядали сам культ богині Афіни та Панафінеї, тоді як питання про сутнісне походження її образу й теоніма досить дискусійне та менше висвітлене. Дослідження саме цих питань дозволить проаналізувати трансформацію образу богині та з’ясувати її роль і місце серед інших богів-олімпійців. На основі аналізу джерел зроблено висновок про те, що образ богині Афіни є досить давній та належить ще до часу крито-мікенської епохи. Проте сам теонім за даними лінгвістичного аналізу має індоєвропейське походження. Уже в мікенський період богиня була відома давньогрецькому населенню та на її честь називали міста. Аналіз джерельної бази дозволяє говорити про сутнісний зв’язок образу богині Афіни з мінойським Верховним жіночим божеством, зокрема йдеться про збереження зооморфних рудиментів в описі її зовнішнього вигляду та наявність одного з основних атрибутів егіди — щита з козячої шкіри. Також на Криті було виявлено статуї, що зображують богиню, яка тримає в руках змій, а в більшості грецьких міфів простежується тісний зв’язок Афіни зі зміями. Це стає більш переконливим через наявність функційної подібності між мінойським божеством та власне Афіною. Також у цій роботі здійснено архетипну характеристику образу богині, виокремлено саме такі архетипи, як: войовниця, покровителька жіночих і чоловічих ремесел та уособлення мудрості. Архетипна характеристика виконує допоміжну роль у дослідженні, оскільки завдяки цьому можна дослідити еволюцію функційної характеристики богині. Отже, можна стверджувати, що, хоча теонім і має індоєвропейські корені, витоки сутнісного походження її образу безпосередньо пов’язані з мінойською релігією.</p> Анастасія Семибратська Авторське право (c) 2021 Анастасія Семибратська http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 86 100 10.26565/2220-7929-2021-60-05 Херсонеська «казарма»: велика міська садиба I–III ст. н. е. https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20880 <p>У 1993–1999 рр. об’єднана експедиція Харківського державного університету й Національного заповідника «Херсонес Таврійський» вела дослідження «казарми» — великого архітектурно-археологічного комплексу херсонеського городища. Комплекс споруд та інших об’єктів «казарми» загальною площею понад 500 кв. м розташований поблизу міських воріт IV ст. до н. е. і XVI куртини оборонних стін. У перших століттях н.е. на площі «казарми» виник і успішно функціонував великий виробничо-господарський і житловий комплекс. На місці ділянки «Центр казарми» і приміщення 38 був розташований атріум. У північній і східній частині «казарми» на місці середньовічних приміщень були виробничі об’єкти. У римський час на місці приміщень 35 й 36 в скелі вирубано дві цистерни, улаштовано давильний майданчик з великим важільним каменем. Отже, будівельні залишки, стратиграфічні особливості, а також знахідки, виявлені на ділянці приміщень 35 і 36, вказують, що в I–III ст. н.е. в північній частині «казарми» функціонувала досить потужна виноробня. У засипу цистерн виноробні виявлена надзвичайно багата колекція червонолакової кераміки I–III ст., яка в такому обсязі в комплексах херсонеського городища трапляється вкрай рідко. Знахідки ілюструють велику різноманітність керамічного посуду. Серед знахідок переважають посудини імпортного виробництва. Значний інтерес, наприклад, представляють фрагменти ойнофора з малоазійського міста Книда. Більшість аналогічних ойнофоров зі Східного Середземномор’я датовані II ст. н. е., так само, як і велика частина Книдського керамічного імпорту до Північного Причорномор’я. Окрему колекцію серед знахідок склали епіграфні та анепіграфні клейма на червонолакових тарілках. У римський час у садибі було домашнє святилище. Про це свідчать знахідки канелюрованої вапнякової колони, пошкодженої жіночої скульптури, уламків безфризового антаблементу й численних залишків поліхромної штукатурки. До рідкісних знахідок слід віднести перстень з гемою Афіни, а також витончену мініатюрну підвіску з єгипетського фаянсу, яка зображує Кибелу або Ісіду на троні. Розкопки «казарми» показують, що в перші століття н. е. відбулася істотна зміна функціонального призначення портового району Херсонеса. Серед жителів міста з’явилися численні вихідці з балканських та малоазійських провінцій Римської імперії. Зміну соціального й етнічного складу населення міста слід пов’язувати з тривалим перебуванням у міській цитаделі підрозділів римського гарнізону.</p> Сергій Д’ячков Авторське право (c) 2021 Сергій Д’ячков http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 102 117 10.26565/2220-7929-2021-60-06 До питання про доцільність періодичного перевидання перекладів творів античних авторів сучасними мовами https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20882 <p>В статті йдеться про доцільність періодичного перевидання творів античних авторів сучасними мовами. На думку автора, необхідність видання нових перекладів творів давніх авторів виникає не тільки внаслідок того, що раніше видані переклади стають бібліографічною рідкістю, але й тому, що розвиток дослідження давньої історії може ставити під сумнів правильність перекладу деяких термінів з латини або давньогрецької сучасними мовами у цих перекладах. Для обґрунтування цієї тези автор статті критично аналізує переклади російською, англійською, українською тих фрагментів текстів «Життєпису дванадцяти цезарів» Светонія Транквілла та «Анналів» Корнелія Таціта, в яких міститься інформація про зміст так званого breviarium totius imperii, записаного імператором Августом незадовго до його смерті. При цьому його увага зосереджується на трактовці перекладачами таких термінів як fiscus, tributum, vectigal. Автор вказує на те, що в новітній історіографії висловлюються заперечення проти перенесення сучасного розуміння організації управління державними фінансами на характеристику фінансового господарства давніх римлян. Тому деякі сучасні історики категорично спростовують тезу авторів перекладів текстів зазначених творів Светонія Транквілла та Корнелія Таціта про те, що вже за часів правління імператора Октавіана Августа в Римській імперії поряд зі старою сенатською скарбницею (ерарієм) була створена окрема імператорська казна (fiscus). Спираючись на вивчення сучасними антикознавцями питання щодо основ поділу податків, які збирались в римській державі в період правління перших імператорів, автор статті стверджує, що трактовка перекладачами термінів tributum та vectigal веде до помилкового поділу податків, які збирались з населення держави, на прямі та непрямі. Ці міркування приводять автора статті до висновку про доцільність періодичного перевидання оновлених перекладів творів не тільки Светонія та Таціта, а й інших давніх авторів.</p> Іван Сергєєв Авторське право (c) 2021 Іван Сергєєв http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 118 130 10.26565/2220-7929-2021-60-07 Візантійський ринок IV–IX ст.: поняття й дефініції https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20893 <p>У статті зроблено спробу визначити філологічні критерії візантійських джерел, що дозволяють знайти ключ до понять і дефініцій візантійського ринку, точніше візантійської «економіки з ринками». Тільки користуючись таким ключем, можна навчитися виокремлювати з письмових джерел матеріали, що належать до візантійських товарів, ремесла, торгівлі, їх спеціалізації. Враховуючи, що таку спробу зроблено в історіографії вперше, можна стверджувати, що її результати стануть особливо корисні з методологічного погляду для подальших досліджень у цьому напрямку. Особливо важливим є поняття «товар», позначене в джерелах як empolema, ergocheiron, pragma, pragmatos, pragmateia, emporeia, emporeuma, empoeumata, agoraima, agoraro, onia. Також вирізняється поняття «торгові стосунки» synallagmata. Ознаки спеціалізації в області ремесла й торгівлі добре вичленяються з письмових джерел за допомогою таких дефініцій, як «заняття», «служба», «робота» (yperesia, douleia, douleusis, doulagodia, latreia, pragma, praxis, episteme, epistedeuma, epitedeuma, epeiserchestha, techne, ergosia). Згадки різних категорій ремісників передано через терміни cheirotechnes, cheirourgos, demiourgos, technites і їх варіанти (technai de pantoiai, cheirotechnai, cheirourgoi, yphantike), тоді як торговців, купців зазвичай узагальнено позначали agoraios, emporos. Крім того, вживали лексеми «содельнік», «співробітники» (omotechnois), називаючи так осіб однієї спеціальності. У цьому ж значенні застосовували термін omoergoi, etairos або sygkeimenoi tes autes technes. У низці випадків ними позначали найрізноманітніших продавців, тих, які займалися продажем (poles, poletes, prates) і тому в таких найменуваннях був елемент «продаю» (poleo).</p> Сергій Сорочан Авторське право (c) 2021 Сергій Сорочан http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 131 144 10.26565/2220-7929-2021-60-08 Рецензія на книгу https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20894 <p>Любичев, М. В. Ранняя история днепро-донецкой лесостепи. Харьков, 2019. Ч. 1, 268 с.; Ч. 2., 368 с.</p> Олександр Дзиговський Авторське право (c) 2021 Олександр Дзиговський http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 146 149 До 100-річчя від дня народження Бориса Андрійовича Шрамка https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20895 <p>До 100-річчя від дня народження Бориса Андрійовича Шрамка</p> Ігор Корост Авторське право (c) 2021 Ігор Корост http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 150 155 Рецензія на книгу https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/20896 <p>Сорочан, С. Б. Ромейское царство. Книга для чтения по истории Византии. Харьков, ч. 1, 2018, 720 с.; ч. 2, 2019, 476 с.; ч. 3, 2020, 1086 с.</p> Олексій Опарін Авторське право (c) 2021 Олексій Опарін http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-10-16 2022-10-16 60 156 159