Закриття храмів на Харківщині під час Великого терору та напередодні німецько-радянської війни (1937–1941 років)

Анотація

Стаття присвячена вивченню процесу закриття церков і молитовень на Харківщині в умовах Великого терору та після його завершення в період, що передував німецько-радянській війні. В статті розкрито актуальність цієї теми та необхідність її подальшого опрацювання. На основі аналізу вітчизняної історіографії зроблено висновок про недостатній рівень дослідження цієї проблематики (зазвичай автори обмежуються 1920 – серединою 1930 х рр., коли в країні припинили функціонування більшість церков і молитовень). Також здійснено огляд джерельної бази статті, основних її складових. У статті розглядається процес безперервного закриття під тиском тоталітарної влади тих нечисленних церков і молитовень, що ще продовжували попри дуже важкі умови, що склалися в 1937–1941 рр., функціонувати на території Харківської області. Проводячи антирелігійну політику, державні органи з метою зменшення кількості працюючих молитовень активно застосовували цілий арсенал «перевірених» засобів. В умовах Великого терору внаслідок масових арештів священнослужителів і членів церковного активу органи місцевої влади, використовуючи ситуацію, що склалася, під різними приводами намагались закривати храми, а після цього їхні приміщення передавали під різні «культурні установи». Під час і після завершення Великого терору для припинення діяльності церков представниками влади досить широко використовувалася соціальна демагогія, постійні посилання під час ухвалення відповідних рішень на «волю» нібито самих «широких мас виборців». Також з метою закриття певного храму владними структурами використовувався (нерідко надуманий) мотив нібито незадовільного (або аварійного) стану його будівлі, що могло становити загрозу життю та здоров’ю віруючих громадян. Часто закриті за постановою органів влади церкви і молитовні підлягали зносу, а будівельний матеріал зруйнованих у такий спосіб храмів мав використовуватися для будівництва інших об’єктів. Внаслідок активного здійснення процесу закриття церков і молитовень, що охопив усі релігійні конфесії, в області перед німецько-радянською війною залишилися чинними всього декілька храмів на території Харкова.