Нотаріат у системі ринку послуг Візантії (IV–IX століття)

Анотація

Проблема диференціації та спеціалізації візантійського нотаріату і особливо його присутність у сфері ринкових послуг залишається однією із слабо досліджених. У статті розглянуто категорії приватних актів та наймасовіших серед них — купчих, а також клерків, які їх виконували, місця, де відбувалася фіксація документів, та нотаріальні контори. Нотарії, пов'язані зі сферою ринкових послуг, мали такі назви (і невеликі відмінності у спеціалізації): notarius, semiographos, nomikos, ypographeus, tachygraphos, tabularios, symbolographos, tabellion, grammateis, kankellarios. Наративні та законодавчі джерела дозволяють встановити вимоги, що висувають до їх класифікації, майновий та віковий цензи, статус (вільні та неповноправні), функції та саму процедуру оформлення документів, інтенсивність нотаріальної роботи. За допомогою методики квантитативних досліджень підраховано, що для отримання місячного заробітку приблизно в 30 золотих номісм нотарію було необхідно оформити не менше 60 письмових актів, що передбачали мінімальний гонорар до 12 кератіїв за кожен, або близько 10-15 документів, що оплачувалися по 2-3 номісми за документ. Інтенсивність нотаріальної роботи є цілком відповідною рівню ділового життя ранньосередньовічної Візантії та її «економіки з ринками». На кожні з 20 днів, що залишалися незайнятими протягом місяця неділями та святами, припадало в середньому не більше двохтрьох угод, контрактів, укладених однією нотаріальною конторою. Навіть для багатолюдного Константинополя до кінця ІХ ст. було достатньо 24 кафедр нотаріусів, які спільно щодня в робочі дні могли обслуговувати 50-70 солідних клієнтів. Більшість ромеїв порівняно рідко зіткалася зі сферою нотаріальних послуг, зокрема з угодами, що перевищували літру золота. Проте загалом виходить чимала цифра, що становила 15–20 тис. нотаріально оформлених протягом робочого року документів, і це без урахування провінційних контор.