КЛАСИЧНА КНИЖНА ПОЛИЦЯ ЕУДЖЕНІО КОРТІ: В МАЙСТЕРНІ РОМАНУ “CATONE ANTICO”
Анотація
У статті йдеться про перше дослідження матеріалу, який італієць Еудженіо Корті (1921-2014), – цього року ми святкуємо соту річницю з його дня народження, - використовував для написання свого історичного роману Catone l'antico (Арес, Мілан, 2005). Це третя частина трилогії, яку сам Корті охарактеризував як “racconti per immagini” (історії в малюнках). Тут у автора з’являється не притаманний йому раніше літературний стиль, дуже подібний до мови кінематографу, телебачення та комп’ютерів.
Дослідження генезису роману дозволяє зрозуміти, як сучасний письменник бореться з часами, коли художнє виробництво постійно змінюється, та дає можливість визначити усі специфічні особливості його творчості.
Після вивчення матеріалів, котрі автор використовував під час написання Catone, (їхній короткий виклад подано наприкінці статті), можна виділити основні напрямки досліджень Корті, розглянути його твір з різних точок зору та знайти зв’язки з іншими роботами.
Взявши до уваги усі вказані аспекти, дослідження виводить тезис, що Еудженіо Корті не змінює мету свого письма, навіть коли змінюється тема. Так через картинку життя одного римлянина (давнього лише за рахунок історичної дистанції) автор роману Il cavallo rosso («Червоний кінь») продовжує демонструвати помилковість ідеї, згідно з якою усі жили б щасливо, якби не існувало людського зла. Ця ідея була базисною і для комуністів, які, керуючи частиною правлячого та інтелектуального класу, завжди тримали письменника в тіні.
Завантаження
Посилання
Il presente saggio è un estratto della tesi di laurea magistrale L’Antico e i moderni: tra le pagine di Eugenio Corti per il suo Catone, ispirata da Cesare Cavalleri e Alessandro Rivali, discussa presso l’Università Cattolica di Milano il 30 novembre 2018 con la relazione del ch.mo prof. Giuseppe Langella e la controrelazione della prof.ssa Elena Rondena.
La consultazione è stata resa possibile grazie alla cortesissima disponibilità della signora Vanda di Marsciano e del direttore della biblioteca, rev. prof. don Federico Gallo.
Il focus su quest’ultimo aspetto va senza dubbio ricollegato all’interesse generale di Eugenio Corti per la preistoria in terra italiana, come si evince dal fatto di possedere Guida della preistoria italiana, a cura di A.M. Radmilli, Sansoni, Firenze 1975.
Si veda, per esempio, P. Scaglione, Parole scolpite (I giorni e l’opera di Eugenio Corti), pref. di F. Livi, Edizioni Ares, Milano 2002, p. 38.
E. Corti, Catone l’antico, postf. di C. Cavalleri, Ares, Milano 2005, p. 430.
M. Caprara, La milizia dello scrivere, in La trama del vero (Scritti in onore di Eugenio Corti, Bellavite Editore, Missaglia 2000, p. 13.
E. Corti, Catone l’antico, pp. 429-431.
Sono considerazioni che vengono dall’applicazione al romanzo di quanto teorizzato in J. Truby, Anatomia di una storia (I ventidue passi che strutturano un grande script), trad. di V. Tavini, Dino Audino Editore, Roma 2009 e in R. McKee, Story (Contenuti, struttura, stile, principi per la sceneggiatura e per l’arte di scrivere storie), trad. di P. Restuccia, Omero, Roma 2010, manuali di storytelling di vasta accoglienza internazionale. Per quanto un’indagine in questo senso su tutti e tre i racconti per immagini sarebbe molto interessante da affrontare, non è possibile farlo in questa sede.
E. Corti, Catone l’antico, pp. 426-428.
V. Ibi, p. 309.
Ibidem.
V. Ibi, p. 24. e p. 301.
Ibi, p. 310.
Eugenio Corti diceva che vivere con la moglie era come «avere sempre davanti un modello» e difatti la signora Vanda è il modello delle molte figure femminili che costellano le pagine delle opere di Corti, non solo del Catone. A questo proposito si veda P. Scaglione, Parole scolpite, pp. 114.
Per approfondire questo tema, Corti studia anche i greci di età non certo catoniana, come Erodoto Tucidide, Plutarco, ma anche Mommsen e Jean-Noël Robert, testo – quest’ultimo – che, come scrive su un foglietto ritrovato tra le pp. 406 e 407 del Caton ou le citoyen, è «incomparabile in merito all’influenza della cultura greca sul mondo romano».
E. Corti, Catone l’antico, pp. 18-19.
V. I. Calvino, Italiani, vi esorto ai classici, in «L’espresso», 28 giugno 1981, pp. 58-68.
La prova che proprio in questo senso fili il ragionamento cortiano, evidentemente ispirato dall’ottimismo cristiano, è fornita anche in P. Scaglione, Il mondo del vivere solidale, in La trama del vero, pp. 95-96.
S. Moscati, Antichi imperi d’Oriente, Club del libro fratelli Melita, La Spezia 19872, p. 30.
Plinio il Giovane, Lettere ai familiari, a cura di G. Vitali, Zanichelli, Bologna 1963, p. 247.
Si veda, per esempio, J.-N. Robert, Caton ou le citoyen, pp. 24, 66-67 e 232.
V. E. Corti, Catone l’antico, p. 243.
Si veda, per esempio, Ibi, p. 131.
Ibi, pp. 345-346.
Ibi, p. 89.
V. T.M. Plauto, Asinaria, trad. di M. Scàndola, Bur, Milano 2004, p. 144.
E. Corti, Catone l’antico, p. 136.
V. P. Scaglione, Parole scolpite, p. 17.
Su questi aspetti si veda l’interessantissima contaminatio post contaminationem proprio sulla bellezza (e la bruttezza) nell’arte alle pp. 417-418 del romanzo.
Così Livi alla cerimonia di premiazione del Primo Premio Internazionale Eugenio Corti, svoltosi il 17 gennaio 2018 a Milano, nella sede del Consiglio Regionale della Lombardia.
Mc 7, 21-23.
V. S. Senese, Controcorrente, fedele a una tradizione di bellezza e verità, in «Fides Catholica», I (2006), 2, p. 194.
V. M. Meschini, Catone, il bisbetico che vedeva lontano, in «Il Giornale», Milano, 28 aprile 2005.
Tucidide, La guerra del Peloponneso, vol. I, trad., intr. e note di L. Annibaletto, Mondadori, Milano 1952, p. 11.
