Accents and Paradoxes of Modern Philology

Син харківщини та його подвійний ювілей

Felix M. Andreev — 2019-12-05

Статтю присвячено дослідженню творчості Л. Мечникова та приурочено до його подвійного ювілею у 2018 році. Старший брат відомого І. Мечникова тісно пов’язаний з Харковом та Харківським університетом. Протягом свого життя, мандруючи країнами Європи, Близького Сходу, Азії та Америки, Л. Мечников проявив широких спектр своїх талантів – як соціолога, письменника, журналіста, викладача. Увагу в статті зосереджено на літературній спадщині Л. Мечникова, зокрема його літературно-критичних публікаціях, які дотепер не отримали належної дослідницької уваги. Л. Мечников насамперед відомий як автор наукової праці «Цивілізація та великі історичні ріки» (Париж, 1889), де висуває оригінальну теорію розвитку людства. Утім він є автором більш ніж 400 власних творів, у тому числі романів, мемуарів, статей і сатиричних нарисів. Стаття присвячена насамперед дослідженню автобіографічних романів Л. Мечникова, що зображують його дитинство та юнацтво в Харківській області, років еміграції до Франції та Італії. Його пізніша праця «Записки гарібальдійця» розглянута як майстерна реконструкція епохи Рісорджіменто з широким набором яскравих персонажів, деталей та описів. У дослідженні виявлено, що протягом зрілих років, Л. Мечников присвятив себе дослідженню історії італійської літератури в соціо-політичному ракурсі. Він актуалізував проблему зіставлення романтизму та реалізму в літературі періоду національної визвольної боротьби, акцентував важливість громадянської літератури, висловив власне бачення використання художніх форм, жанрів та національних ідей в літературі як її найвищу мету. Він продовжував критичні дослідження літературних творів до своїх останніх років життя, звернувши увагу на постаті таких французьких письменників як Оноре де Бальзак, Жорж Санд, Віктор Гюго, Еміль Золя. Стаття доходить висновку, що Л. Мечников є яскравим взірцем сина Харківщини, який розвинув свої таланти в літературі, критиці та соціальних теоріях, що має бути високо оціненим та осмисленим співгромадянами.

Християнські ідеали і комуністична ідеологія в романі Еудженіо Корті «Червоний вершник»

Simona Mercantini — 2019-12-05

У статті розглянуто феномен творчості італійського письменника Еуженіо Корті, автора історичного роману «Il Cavallo Rosso» («Червоний вершник»). Зокрема проаналізовано специфіку його художнього способу та сюжетів. Історичний роман «Il Cavallo Rosso» описує 30-річний період італійської історії від довоєнного періоду до референдуму про розведення в післявоєнній Італії у сімдесяті роки, з огляду на що роман має низку цікавих особливостей. У статті увагу переважно зосереджено на проблематиці, що охоплює питання цінності людського життя та людства з бачення як християнських ідеалів, так і комуністичної ідеології. У цьому контексті роман видається особливо актуальним для сучасної України, оскільки демонструє, в який спосіб досвід війни може допомогти переосмислити національну ідентичність, значення історії та людського життя. Сама війна надала авторові можливість реалізувати своє завдання, а саме – відкрити істину про себе та про світ. Він зауважував, що війна може бути перевагою, оскільки вона оновлює людину, вчить її нескінченій кількості речей, виявляє в ній саме те, чим вона є, вчить по-справжньому знати людину. Прийняття реальності в тому вигляді, в якому вона є представленою, стає для Е. Корті можливістю реалізувати свою місію – усвідомити себе і стан людини в цілому. Динаміка наративу в романі «Il Cavallo Rosso» віддзеркалює саму динаміку життя: життя ніколи не зупиняється, люди ніколи не відмовляються від надії, вони продовжують пошуки нових і кращих відповідей та свої екзистенційні питання. У цьому ракурсі роман Е. Корті доцільно вважати історичним: не лише за схильністю автора (який дійсно жваво цікавився історією) бути точним щодо історичної достовірності фактів, а й за чудове вміння відтворювати у художній формі ті механізми, які історія створює в реальному житті. Завдяки своїй великій любові до реальності та бажанню її осягнути й донести до читача, Е. Корті відкрив своє літературне призначення: бути Свідком. Відтак, досліджений роман є тому яскравим підтвердженням, оскільки водночас розповідає життєвий досвід письменника та його генерації. Відштовхуючись від ключової мети роману «Il Cavallo Rosso» - осмислення Людини, історії, життя та його сенсу – в статті виокремлені такі поняття як «досвід», «свідчення», «анті-свідчення» як основні компоненти літературної і життєвої концепції автора.

Образ Мінотавра у творчості Пабло Пікассою Іконологічне досідження підсвідомого

Jorge Latorre — 2019-12-05

У статті осмислюється образ Мінотавра у творчості Пабло Пікассо, де художник самоототожнюється з цією міфічною істотою. Таке ототожнення коріниться ще в періоді стосунків Пікассо з Марі-Терез Вальтер, коли митець із новою силою повертається до тематики кориди, кульмінацією чого пізніше стане картина «Ґерніка». У ті роки Пікассо цікавиться також сюрреалізмом та теорією Фройда. Між митцем та інтелектуалами й письменниками з кола сюрреалістів очевидне взаємне захоплення, і сюрреалістичні впливи відчутні в його творчості. Мінотавр символізує інстинктивну силу підсвідомого, Пікассо використовує його для уособлення злочинного й сексуального імпульсу, що підкоряє собі, здавалось би, найміцніші підвалини моралі. Всі персонажі «Мінотавромахії» уособлюють самого Пікассо в різних психологічних вимірах. Мінотавр – людина й звір водночас, синтез двох головних антагоністичних учасників кориди, любителем якої був Пікассо; Мінотавр, у тому, що в ньому людського, теж наділений свідомістю. Корида, будучи національним святом, є також і національною трагедією, й у символістському баченні Пікассо смерть – єдиний переможець. Наголошено вплив стосунків Пікассо з коханими жінками на образність його живопису, зокрема, зображення самого себе як сліпого Мінотавра, що дозволяє вести себе дівчинці, та образ жінки-тореро. Еволюція тематики кориди у становленні митця сприяє кращому розумінню символіки його картини «Ґерніка». Для Пікассо античні міфи є не просто вигаданими сюжетами, а джерелом натхнення життєвих імпульсів, дію яких він відчуває у своїй особистості.

Російська армія Миколи І очима англійців під час російсько-турецької війни 1853-1856 рр. (лінгвоімагологічний аспект)

Andriy Moroz — 2019-12-06

У статті проаналізовано погляди британських солдатів, офіцерів і журналістів на їхніх противників – росіян під час Російсько-турецької війни 1853-1856 рр. з точки зору лінгвоімагології. Ця наука вивчає засоби вербалізації іміджу. Для дослідження були відібрані спогади свідків Кримської війни, примітки журналістів, листи англійських солдатів і офіцерів. Особливий інтерес представляє оцінка, яку англійці надають ворогу. Досліджуються такі аспекти: росіяни в бою, хитра поведінка солдатів війська Миколи I, озброєння. Британські письменники звернули увагу на колір офіцерів (синій) і виділили колір солдатів (сірий), який відрізнявся від червоного, що використовувався в Англії. Автори наголошують на незадовільному стані звичайного солдатського одягу (низька оцінка) та відмінному стані елітних військ (висока оцінка). Крім того, англійські письменники звертали увагу на бороди росіян, які в той час не були широко поширені в Європі, але вважалися ознакою святості в Росії, і їх носили переважно дворяни. Автори мемуарів використовують наступні засоби інтерпретації лінгвоімагологічного аспекту: інверсія, метафора, знаки оклику, суперлативи, лексичні повторення, стереотипи, деталі і навіть французькі запозичення. Естетична та етична оцінка використовується для додавання оповіді виразності.

Еудженіо Корті: вияви безкорисливості у Другій світовій війні

Elena Rondena — 2019-12-06

Еудженіо Корті (Безана, 1921-2014) народився в м. Бріанза у католицькій родині, вступив до факультету юриспруденції Католицького університету в Мілані в 1940 році, а у лютому наступного року вступив до лав озброєних сил. Він був одним із перших італійських письменників, які художньо осмислили відступ італійців з Росії у Другій світовій війні, описавши ці події в своєму щоденнику «Мало хто повернувся». У щоденнику описане Зло у всіх його формах та виявах, але в той самий час репрезентовано подорож аскетизму; насправді ж молодий солдат Еудженіо Корті, який пішов на фронт волонтером з метою осягнути комунізм, був здатний осмислити концепти Добра й Істини в контексті «білого пекла» Східного фронту. Його філософські погляди сформувалися під впливом родинного виховання, військової відповідальності й образів друзів: намагання пошуку Добра та Істини стає для нього єдиним способом генерувати й вибудовувати щось позитивне. Його життєпис можна зіставити зі свідченнями про війну таких великих письменників, як Рігоні Стерн, Карло Гноччі, Джуліо Бедескі. Але військовий досвід Е. Корті – це також шлях піднесення до викриття власного покликання як письменника, у якому поєднані воєдино всі його таланти – як історика, вченого та християнина. Аналізуючи сукупність літературної творчості, констатуємо, що Е. Корті, як справжній історик, фіксує факти, оцінює історичні події та осмислює їх, залучаючи різні літературні жанри, такі як есей, новела, щоденник та роман; він надає історії літературних форм, перетворює сухі факти на витвір мистецтва. Еугеніо Корті, солдат, письменник, друг, чоловік, супутник, педагог, свідок милосердя, залишив по собі фундаментальні твори, які поряд із видатними письменниками, такими як Т. Манн, Л. Толстой, Ф. Достоєвський та А. Мандзоні (і цей перелік не є вичерпним), спонукає читача до громадянської відданості та моральної місії, які необхідні для виховання та вдосконалення культури народу.

Еудженіо Корті і комунізм

Paola Scaglione — 2019-12-06

Еудженіо Корті (1921–2014) у юному віці осягнув своє призначення бути письменником і сфокусував увагу на комунізмі як головній небезпеці ХХ століття. З метою особисто побачити продовження радянського експерименту, він відгукнувся на заклик до зброї та відправився на східний фронт, незважаючи на той факт, що був проти нападу німецьких союзників на Росію. Перебуваючи в Україні, він осмислює нелюдяність комуністів та після повернення присвячує себе служінню істині. Він засуджує потурання західної культури з масовими вбивствами, спровокованими комуністичною ідеологією.

Трагедія Processo e morte di Stalin (1962) стала результатом прискіпливого вивчення теорії та практики комунізму в Радянському Союзі, а також у Китаї та Індокитаї. У цій роботі грузинський диктатор внаслідок змови членів Політбюро аналізує справжню сутність комунізму й в решті решт демонструє неможливість створення ідеального суспільства «нового людства», якого жадала досягнути ця ідеологія. Еудженіо Корті народився 21 січня 1921 року – в той самий день, коли розпочалася історія Комуністичної партії Італії після розпаду Італійської соціалістичної партії: цей збіг дат є символічним як в історичному, так і в транцендентному ракурсі, в яких автор і досліджує витоки й результати комуністичного експерименту, засуджуючи жахи, що мали місце в ході реалізації марксистських теорій. Реалізуючи своє екзистенційне покликання, слідом за щоденником спогадів про відступ зі Східного фронту та роману про власний досвід перебування в регулярній армії протягом війни за визволення Італії від німецької армії, Е. Корті присвятив себе довготривалому й послідовному дослідженню комуністичної ідеології. Поряд із роботами Маркса, Сталіна та Леніна він проаналізував велику кількість досліджень філософських засад комунізму, включаючи ґрунтовну працю Ісаака Дойчера про Сталіна. На думку Е. Корті, поразка утопічного проекту Сталіна пов’язана з незмінністю природи і людської душі. Спростовуючи тези марксизму-ленінізму на прикладах з реального життя, Е. Корті показує, що джерелом зла не є класова нерівність, а скоріше людська душа, яка в той самий час є й захисником загальнолюдських цінностей.

Завоювання і супротив, жінка і чоловік: феміністичне та імагологічне прочитання «Нескореної» В. С. Моема

Khrystyna Semeryn — 2019-12-06

У статті досліджено взаємопов’язані національний та жіночий контексти новели В. С. Моема «Нескорена» (1943 р.). На основі аналізу мотивів завоювання і супротиву зроблено висновок, що військове завоювання й сексуальне насильство мають на меті встановити владу чоловіків над певною частиною світу. У патріархальному дискурсі підкорення жінки та захоплення території розглядають як певною мірою рівнозначні дії. З огляду на це, кожен чоловік-завойовник намагається досягти обох цілей не лише заради перемоги, а й задля утвердження свого статусу як гідного члена суспільства (нації), де панують чоловіки. Крім того, авторка з’ясовує роль стереотипів як рушіїв негативних явищ національного та ґендерного характеру – нерівності, насилля і війни. Простежуючи складні взаємини між, з одного боку, французами і німцями, а, з другого боку, – між жінками і чоловіками, наголошено, що, зрештою, фінальне дітовбивство набуває кількох тлумачень: позначає визволення жінки та помсту чоловічому світові й, одночасно, уособлює апогей національного супротиву проти нацизму.