ВЗАЄМОВІДНОСИНИ УРЯДУ ТА ОПОЗИЦІЇ В ПЕРІОД РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ (2014 Р.)

Анотація

Проаналізовано особливості взаємовідносин між урядом та опозицією в Україні у період Революції гідності (листопад 2013 – лютий 2014 рр.) як ключового етапу розвитку сучасної української політичної системи. На основі аналізу наукових джерел та нормативно-правових документів розкрито, як поступове звуження інституційних механізмів парламентського контролю, концентрації владних ресурсів в руках виконавчої влади та монополізації медіапростору сприяло ескалації конфлікту та переходу опозиції до позаінституційних форм дії. Показано, що хронологія розвитку подій 2013-2014 рр. характеризувалася трьома послідовними моделями: керованою конкуренцією (обмежена ефективність парламентських інструментів), «подвійним тиском» (поєднання парламентської діяльності з масовою вуличною мобілізацією) та розривом інституційної угоди (делегітимація парламенту та перехід до вуличної фази протистояння). Обґрунтовано, що ухвалення законів 16 січня 2014 р. стало переломним моментом, після якого парламент втратив функцію переговорного пункту, а опозиція перестала виступати як повноправний учасник політичного процесу.

Окрему увагу приділено ролі громадянського суспільства як позапартійного арбітра, здатного впливати на обидві сторони конфлікту та трансформувати логіку політичної взаємодії. Показано, що саме поєднання самоорганізації суспільства, зростання рівня горизонтальних мереж та ослаблення монополії влади на інформаційні ресурси сприяло делегітимації авторитарних практик. Проаналізовано післяреволюційні зміни, пов’язані з переформатуванням парламентської більшості, оновленням партійного поля та підвищенням ролі інституційного забезпечення опозиційної діяльності. Порівняльний аналіз європейської практики показує, що запобігання новим кризам потребує законодавчого закріплення статусу опозиції, незалежного медіарегулювання та прозорої урядової комунікації.