ФЕНОМЕН ВОЖДИЗМУ: ВІД ДОСВІДУ МИНУЛИХ РОКІВ ДО СЬОГОДЕННЯ
Анотація
Розглядаються витоки нгл.ог й те, як цей феномен здатний існувати в сучасному світі. На основі співвідношення конкретних прикладів (Північна Корея, нацистська Німеччина) досліджується відмінність і схожість нгл.ог в різних країнах. Виділяються та більш детально аналізуються три фактори, які сприяють виникненню та розвитку нгл.ог. Розглядається характеристика самої фігури вождя, а також типи суспільств, де вождизм може потенційно розвиватись, а де ні.
Завантаження
Посилання
Сидорчик А. Восходящее солнце. Как сын травника создал Северную Корею. 40 лет аргументы и факты. 2014. URL: http://www.aif.ru/society/history/voshodyaschee_solnce_kak_syn_travnika_sozdal_severnuyu_koreyu (дата звернення: 12.03.2018).
Млечин Л. Мрачные чары вождя: чем Гитлер околдовал немецкий народ? Российская газета. 2013. - №6. URL: https://rg.ru/2013/10/11/gitler.html (дата звернення: 12.03.2018).
Валевич Е.С. Эволюция коллективности в аспектах массы, толпы и вождизма. 2014. URL: https://cyberleninka.ru/article/v/evolyutsiya-kollektivnosti-v-aspektah-massy-tolpy-i-vozhdizma (дата звернення: 12.03.2018).
Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс /пер. с фр. М.: Центр психологии и психотерапии, 1998. 480 с.
Московичи С. Машина, творящая богов / пер. с фр. М., 1998. 560 с.
Габриелян Е. Руанда через 20 лет после геноцида: палачи и жертвы живут бок о бок 2014. URL: http://ru.rfi.fr/v-mire/20140705-ruanda-cherez-20-let-posle-genotsida-palachi-i-zhertvy-zhivut-bok-o-bok (дата звернення: 12.03.2018).
Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии /пер. с англ. Л.Л. Галкина. URL: https://www.civisbook.ru/files/ File/1992-4-Almond_Verba.pdf (дата звернення: 12.03. 2018).
Костина А. В. Традиционная культура: к проблемеопределенияпонятия. Информационный гуманитарный портал «Знание. Понимание. Умение». 2009. №4. URL: http://www.zpu-journal.ru/e-zpu/2009/4/Kostina/ (дата звернення: 12.03. 2018).
Авторські права та ліцензування.
Ліцензійні умови: автори зберігають авторське право, а також надають право журналу публікувати оригінальні наукові статті, що містять результати досліджень і не знаходяться на розгляді для опублікування в інших віданнях. Всі матеріали поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License International CC-BY, яка дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства цієї роботи і першої публікації в цьому журналі.
Якщо стаття прийнята до друку в журналі "Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Питання політології", автор має підписати угоду про передачу авторських прав. Угода надсилається на поштову (оригінал) або електронну адресу (сканована копія) Редакції журналу.
Цією угодою автор засвідчує, що поданий матеріал:
- не порушує авторських прав інших осіб або організацій;
- не був опублікований раніше у інших видавництвах та не був поданий до публікації у інші видання.
Автор передає редколегії права на:
- публікацію статті українською (англійською) мовою та розповсюдження її друкованої версії;
- переклад статті англійською мовою (для статей українською мовою) та розповсюдження друкованої версії перекладу;
- розповсюдження електронної версії статті, а також електронної версії англомовного перекладу статті (для статей українською та російською мовою), через будь-які електронні засоби (розміщення на офіційному web-сайті журналу, в електронних базах даних, репозитаріях тощо).
Автор зберігає за собою право без узгодження з редколегією та засновниками:
- Використовувати матеріали статті повністю або частково з освітньою метою.
- Використовувати матеріали статті повністю або частково для написання власних дисертацій.
- Використовувати матеріали статті для підготовки тез, доповідей конференцій, а також усних презентацій.
- Розміщувати електронні копії статті (у тому числі кінцеву електронну версію, завантажену з офіційного web-сайту журналу) на:
- персональних web-ресурсах усіх авторів (web-сайти, web-сторінки, блоги тощо);
- web-ресурсах установ, де працюють автори (включно з електронними інституційними репозитаріями);
- некомерційних web-ресурсах відкритого доступу (наприклад, arXiv.org).