ПРАВОВІ ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АВТОНОМІЇ УНІВЕРСИТЕТІВ У МІНЛИВОМУ КОНТЕКСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Анотація

Україні в умовах швидкозмінного контексту вищої освіти, сформованого глобалізацією, цифровіза цією, війною та реформою політики. Університетська автономія, що охоплює академічний, організаційний, фінансовий та кадровий аспекти, є фундаментальним принципом забезпечення якості, адаптивності та стійкості систем вищої освіти. Хоча Закон України «Про вищу освіту» 2014 року формально гарантує широку інституційну автономію, її практична реалізація залишається непослідовною через суперечливі правові норми, надмірне бюрократичне регулювання та відсутність ефектив
них гарантій від політичного втручання.
У статті пропонується багатотеоретична основа, що ґрунтується на державній політиці (теорія принципала-агента), правовому конституціоналізмі та управлінні освітою (трикутник координації Кларка), для аналізу розбіжності між де-юре та де-факто автономією. Вона також спирається на філософські перспективи Гумбольдта для посилення етичного імперативу інституційної незалежності. Порівняльний огляд міжнародної практики, зокрема Німеччини, Сполучених Штатів, Фінляндії та Австрії, розкриває практичні стратегії, які Україна може адаптувати до реалій воєнного часу.
У статті пропонуються комплексні правові та інституційні реформи, включаючи гармонізацію нормативних актів, кодифікацію процедурної автономії, створення незалежних механізмів нагляду та гнучке фінансове управління через контракти, що базуються на результатах діяльності. Акцент робиться на необхідності адаптивних правових рамок, що реагують на кризові умови та регіональні відмінності. У висновках обґрунтовується необхідність багаторівневої моделі автономії, яка поєднує інституційну свободу з підзвітністю та стійкістю. Така модель є важливою не лише для підвищення якості академічної діяльності та інновацій, але й для захисту демократичних цінностей та відновлен
ня інтелектуальної інфраструктури України на етапі післявоєнного відновлення.