ЗМІСТ І СПРЯМОВАНІСТЬ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ПРАВА І ДЕРЖАВИ ЗА МАКСИМОМ КОВАЛЕВСЬКИМ

Анотація

Вступ. Стаття присвячена комплексному аналізу наукового доробку видатного вченого-суспільствознавця Максима Максимовича Ковалевського (1851-1916) у контексті історіософії та соціології права. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю подолання невиразності соціологічної традиції в сучасному українському правовому дискурсі, а також потребою деконструкції імперських міфів щодо «приватизації» постаті вченого російською наукою. Метою статті є характеристика змісту розвитку права крізь призму соціологічної теорії М. Ковалевського, виокремлення його самобутніх поглядів на право як соціокультурний феномен. У роботі використано методи: історико-генетичний, системний, порівняльно-історичний. Науковий підхід автора дозволяє простежити зв’язок між європейським позитивізмом та оригінальною українською правничою думкою межі ХІХ–ХХ століть.

Короткий зміст результатів дослідження. У результаті аналізу встановлено, що М. Ковалевський виступив одним із фундаторів соціологічного різновиду позитивізму, який радикально відрізнявся від легістично-догматичного підходу. В основі його вчення лежить концепція генетичної соціології, яка розглядає право як невіддільний соціальний продукт, що зароджується одночасно з першими людськими союзами, випереджаючи появу держави. Центральною категорією в теорії вченого є соціальна солідарність. На відміну від марксистської теорії класової боротьби, Ковалевський вбачав у солідарності головну рушійну силу суспільного прогресу. Для Ковалевського право є нормативним виразом солідарності. Вчений критикував метафізичні доктрини природного права, вважаючи їх відірваними від практики, проте водночас заперечував і всевладдя держави у творенні правових норм. У статті детально розібрано трансформацію категорій «справедливість», «свобода» та «права людини» в системі Ковалевського. Справедливість трактується не як абсолютна ідея, а як мінлива вимога суспільної солідарності, що еволюціонує разом із середовищем. Свобода ж розглядається як умова розвитку автономії особистості, яка не суперечить солідарності, а є необхідним елементом сучасного конституціоналізму. Особливу увагу приділено внеску вченого у порівняльне правознавство та його впливу на світову науку.

Висновки. Наголошується на об’єктивістському характері теорії М. Ковалевського, де право постає продуктом соціогенезу, а не лише державною волею чи абстрактним ідеалом. Концепція соціальної солідарності дозволила вченому обґрунтувати еволюційний шлях розвитку суспільства як альтернативу революційним потрясінням. Спадщина Ковалевського, просякнута українським культурно-ідентичним кодом та європейським інтелектуалізмом, залишається фундаментальним підґрунтям для розвитку сучасної філософії права та соціологічної юриспруденції в Україні.