ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ КОНОТАЦІЇ ВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО МИСЛИТЕЛЯ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню правових аспектів  філософського вчення Григорія Сковороди. Попри всю парадоксальність і символізм філософського учення Сковороди, пошук морально-релігійної основи в усіх суспільних явищах, а отже і правових, і державних робить його одним із найбільш оригінальних адептів природно-правового розуміння права. І в цьому вбачаємо певну спадковість (при всій оригінальності, самобутності й набагато більшій масштабності особистості) поглядам М. Козачинського.

Саме серце є головним у досягненні спорідненості («сродності») – відповідності між внутрішнім і зовнішнім, між Богом і «твар’ю». І хоча Сковорода не користувався поняттями природного права і позитивного права, відповідність другого першому (тобто правовий закон), як видається, і є спорідненістю. Мислитель поєднує розум, серце і дію в одне: «…серце є думок безодня… думки – насіння і джерело діям». Про прихильність Сковороди до природноправового розуміння свідчить, зокрема, те, що дві натури в людині проявляються і у наявності двох законів (слід за аналогією розуміти внутрішнього – природного і зовнішнього – людського, позитивного).

Через категорію спорідненості у Сковороди фактично втілюються ідеї, суголосні західним раціоналістичним концептам справедливості та моральної автономії особистості. Вони отримали прояв через поняття «споріднена праця». Спорідненість кожної людини проявляється у спорідненій праці, що робить її щасливою, а суспільство – гармонійним. Споріднена праця є наслідком забезпечення справедливості у суспільстві, а вона втілюється через право.

Віра в знання, в гуманізм, в природу людини та її удосконалення – все це дає підстави віднести вчення Сковороди до Просвітництва, причому не лише українського, а й європейського. Раціоналістична складова, розуміння єдності людини і світу, пошук гармонізації індивіда і суспільства є аргументами на користь твердження, що саме з Сковороди починається українська класична філософія (у тому числі філософія права). Містицизм, символізм й особливо інтуїтивізм вчення Сковороди в окремих аспектах виходять за межі навіть класичної філософії (зокрема філософії права), а отже, мають риси, притаманні некласичній філософії й філософії права ХХ століття.

Містичне, духовне для Сковороди невід’ємне від раціонального, звідси – той самий «розум серця», який створює єдність психоемоційного та інтелектуально-раціонального начал у людині й розумінні змісту права або природного права. Мислитель не зупинявся на особливостях філософського обґрунтування саме права. Вчення про дві натури і три світи поруч із чітким усвідомленням неправового характеру позитивного казуїстичного права часів Сковороди з його інквізиційним процесом, писемністю і закритістю процедури, а також становістю, створювали оригінальне уявлення мислителя про справедливість і правду як основу права