Духовенство Харківщини в часи гонінь та поневірянь (1931–1933)

Анотація

Стаття присвячена вивченню становища духовенства та релігійних громад Харківщини під час насильницької колективізації та Голодомору. Проаналізовано науковий доробок попередників та зроблено висновок, що хоча за останні десятиріччя з’явилися численні роботи, у яких висвітлено різні аспекти цієї проблематики, загалом розвиток подій у регіонах і особливості їх перебігу, зокрема в Харківській області, вивчені в історіографії все ще недостатньо та здебільшого поверхово, що робить її дослідження науково актуальним. Джерельна база статті ґрунтується на матеріалах періодики, опублікованих тематичних збірниках документів, а найважливішим її складником є раніше не опубліковані матеріали архівів. Насильницька суцільна колективізація сільського господарства супроводжувалась атеїстичним штурмом суспільства, форсованою його секуляризацією, різким погіршенням становища духовенства та релігійних громад усіх конфесій. Для боротьби з релігією та духовенством більшовицька влада в умовах голоду і Голодомору активно застосовувала широкий набір методів: податковий натиск, непосильні натуральні поставки сільськогосподарської продукції та перешкоджання священникам збору пожертвувань, примусову купівлю облігацій державних позик, безпідставні штрафи, «трудові мобілізації», репресії, розкуркулення і вислання, заборону здійснювати богослужіння, відмову реєструвати священнослужителів, створення нестерпних умов їх перебування в селах і закриття молитовень. Нормою повсякденної поведінки представників місцевої адміністрації щодо духовенства та церковного активу стали відверта брутальність та приниження їх людської гідності, знущання над церковно- та священнослужителями, що нерідко набували демонстративного характеру, наруга над релігійними почуттями вірян, грубе порушення норм законодавства, зокрема свободи совісті.