Діяльність Йоганна Бугенхагена у період 30–50-х років XVI сторіччя: єдність теорії та практики лютеранської конфесіоналізації

Анотація

У статті розглянуто діяльність видатного лютеранського реформатора Йоганна Бугенхагена (1485–1556) у період 30–50-х рр. XVI ст. Представлено основні підходи до діяльності Бугенхагена в історіографії ХІХ — початку ХХІ ст. Проаналізовано основні напрями активності Бугенхагена в церковній, теологічній, політичній та організаційній сферах. Показано, що Бугенхаген відіграв першорядну роль у створенні й затвердженні низки євангелічних церковних статутів. Зазначено, що схема церковного статуту, яку він розробив у Брауншвейгу, Гамбургу, Любеку, набула поширення на багатьох євангелічних територіях Німеччини та за її межами; зокрема, приділено увагу реформаторській діяльності Бугенхагена в Данії. Наголошено, що реформування Бугенхагеном церковного права на засадах Реформації було пов’язано зі змінами в інших сферах права. Підкреслено, що після Шмалькальденської війни 1546–1547 рр. Бугенхаген залишався одним із лідерів євангелічного угруповання і продовжував реформаторську діяльність у церквах та в університеті Віттенберга. У 50-х рр. XVI ст. він активно співпрацював із представниками «другого покоління» прибічників лютеранства Паулем Ебером, Мартіном Хемніцем, Андреасом Вольфом, Давидом Хітройсом, що відображено в листуванні Бугенхагена. Схарактеризовано підходи Бугенхагена до розв’язання теологічних проблем, що визначалися прагненням утвердити ідеї лютеранства в усіх сферах церковної діяльності; зокрема, розглянуто творчість реформатора останніх років життя. Зроблено висновок, що Йоганн Бугенхаген досягнув значних успіхів у всіх напрямах діяльності, яка поєднувала теорію і практику розв’язання найважливіших теологічних, політичних та організаційних питань. Найбільш важливими досягненнями реформатора у період 30–50-х рр. XVI ст. були створення низки євангелічних статутів, розроблення догматики лютеранства, участь у перетвореннях університетського навчання. Його активна й багатогранна діяльність зміцнила зв’язки Віттенберга з іншими центрами євангелічного руху, тим самим сприяючи поширенню лютеранської конфесіоналізації в Німеччині і в інших країнах.