Медіаосвіта у системі підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування

Анотація

Стаття присвячена проблематиці медіаосвіті у системі підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. В умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства та глобалізації, публічні службовці щоденно стикаються з потоками інформації, яка може містити фейки та дезінформацію. Недостатній рівень медіаграмотності призводить до ризиків прийняття помилкових рішень та підриву довіри до державних інституцій. Проблема полягає у відсутності системного підходу до інтеграції медіаграмотності як невід›ємної професійної компетенції в рамках програм підвищення кваліфікації. Аналіз останніх досліджень, зокрема «Індексу медіаграмотності українців 2020–2024», свідчить про зростання рівня медіаграмотності населення. Українські науковці (Гарматій, Проневич, Кірдани, Слюсаренко) підкреслюють актуальність медіаосвіти для публічних службовців. Метою статті є визначення ролі медіаграмотності у системі підвищення кваліфікації та розробка рекомендацій щодо її інтеграції. Основний матеріал розкриває, що споживання інформації формує світогляд та суспільну думку, спираючись на соціологічні теорії Дюркгейма, Ліппмана, Габермаса, Бергера і Лукмана. В умовах домінування соціальних мереж, зростає особиста відповідальність за поширення інформації, а медіаграмотність для публічних службовців стає необхідною складовою професійної етики та інформаційної безпеки. Наводяться визначення медіаграмотності від провідних дослідників, що сходяться на її розумінні як навичок аналізу та оцінки медіа. Закон України «Про медіа» та «Загальні правила етичної поведінки державних службовців» підкреслюють зв›язок медіаграмотності з етичними нормами публічної служби. Дослідження підтверджує, що медіаосвіта є необхідною умовою формування компетентностей публічних службовців. У системі вищої освіти та програмах підвищення кваліфікації НАДС спостерігається позитивна тенденція до інтеграції медіаосвіти, кібербезпеки, інформаційної безпеки та основ штучного інтелекту, що відображається у збільшенні навчального часу. У висновках підкреслюється, що трансформація медіапростору підвищує особисту відповідальність, а медіаграмотність є критично важливою професійною та етичною компетентністю. Перспективні напрями подальших досліджень включають: оцінку ефективності існуючих програм, розробку диференційованих програм, дослідження впливу ШІ (включаючи протидію дипфейкам та дезінформації), аналіз міжнародного досвіду, формування культури медіаграмотності на інституційному рівні та дослідження моделей взаємодії з громадянським суспільством.
Ці напрями дозволять поглибити розуміння проблеми та розробити практичні рекомендації для системного та ефективного впровадження медіаграмотності.