Порівняльний аналіз теоретичних моделей цифрового залучення громадян: європейський досвід та українські реалії

Анотація

У статті проведено компаративний аналіз теоретичних моделей цифрового залучення громадян у європейському та українському контекстах. Систематизовано основні теоретичні підходи: інституційно-процесуальний, соціотехнічний, партисипативно-делібертативний, екосистемний та інноваційно-трансформаційний. Порівняно балтійську, скандинавську, центральноєвропейську, турецьку та українську моделі за критеріями інституційної укоріненості, технологічної інтегрованості, соціокультурної контекстуалізації та трансформаційного потенціалу. Проаналізовано розвиток і впровадження ключових інструментів цифрового залучення: е-консультацій, партисипативного бюджетування, е-петицій та платформ прямої демократії. Обґрунтовано концептуальні засади адаптації європейських практик цифрового залучення до українських реалій із урахуванням специфіки трансформаційних процесів у системі місцевого самоврядування. Запропоновано п'ять моделей адаптації: безпекоорієнтованого цифрового залучення, інтегрованої громадської партисипації, кризово-адаптивного управління, інклюзивного цифрового залучення та міжнародної інтеграції цифрової демократії. Доведено, що механічне копіювання навіть найуспішніших європейських моделей неефективне без урахування унікального контексту одночасної децентралізації, цифровізації та протидії зовнішній агресії в Україні. Встановлено, що найбільш перспективними для України є інструменти та підходи, що забезпечують стійкість і безпеку в умовах цифрових загроз, адаптивність в умовах кризи та інклюзивність для подолання цифрового розриву. Обґрунтовано, що український досвід цифрового залучення в умовах війни може становити цінність для глобальної практики цифрової демократії та створює інноваційний потенціал для розвитку нових форм громадської участі в складних безпекових умовах.