МОВЧАННЯ ЯК МОВА: ЛІНГВІСТИЧНІ ЗСУВИ І ЖІНОЧА СУБ’ЄКТИВНІСТЬ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ ПРОЗІ

Анотація

У статті досліджується зв’язок між мовними експериментами та артикуляцією жіночої суб’єктивності в сучасній англійській прозі. У критичному ландшафті, сформованому постструктуралістськими та феміністичними теоріями, мова постає не як прозорий інструмент, а як суперечливе поле, на якому постійно конструюються та переглядаються ідентичність, влада й значення. Спираючись на твори Джанет Вінтерсон, Анджели Картер, Алі Сміт та Дебори Леві, дослідження аналізує, як ці авторки використовують мовні зрушення – фрагментацію синтаксису, мовчання, багатозначність і тілесні метафори – для вираження того, що Гелена Сіксу назвала écriture féminine.

Застосовуючи текстуальний аналіз у межах теоретичних підходів Сіксу, Крістевої, Батлер і Дерріди, у статті демонструється, як руйнування традиційних наративних структур стає засобом спротиву логосентричним і патріархальним дискурсам. Через дестабілізацію звичних форм репрезентації ці письменниці виводять на передній план тіло, невимовне та множинність жіночого досвіду. Водночас читач постає як співтворець значення у текстах, які відмовляються від однозначності та лінійної побудови. У підсумку стверджується, що мовна інновація в цих творах є не лише стилістичним прийомом, а глибоко політичним і онтологічним актом, що дозволяє проявитися маргіналізованим голосам – як у тексті, так і поза ним.