ЧИ МОЖЛИВА ЩЕ ПАМ’ЯТЬ?

Анотація

Зважаючи на популярність серед туристів музеїв та різних форм комеморації, стає очевидним той факт, що минуле отримує чималу увагу та пошану. У цьому контексті сучасний французький письменник Філіпп Мюре актуалізує проблему самої можливості сучасної людини осягнути минуле, якому вона з такою завзятістю віддає шану, зважаючи на факт наявності антропологічного розриву між світом «вічності» та нашим, сучасним. У чому сутність цього розриву та його вияви? У своїй творчості Філіпп Мюре репрезентує картину цього «сучасного» світу та нової людини, яка живе в ньому: відштовхуючись від концепції «кінця історії», висунутої Александром Кожевим, Ф. Мюре констатує, що сучасна людина, або «Homo festivus» («людина, що святкує»), звільнилася від усього негативного, обов’язків та обмежень історичного часу. Вона живе у нескінченій «неділі», де на перший план виходить райський пошук свята, тоді як ідея Первородного гріху йде в небуття. У такій ситуації письменник доходить висновку, що минуле може бути осмисленим та гідним чином вшанованим лише в тому випадку, коли буде позбавлене усіх ознак, які не відповідають сучасним цінностям та моралі; і врешті комеморація минулого, можливо, є лише «споживанням часу, якого не вистачило», що відсилає до язичницької концепції циклічності часу в її майже релігійному вимірі. У цьому світі, де панує пафос, Ф. Мюре повертає на своє міце сміх, який вимагає водночас дистанціювання та осмислення. Гіперболізуючи та аналізуючи низку сучасних контекстів, він робить спробу перетворити на «бульварний театр» «пекельну серйозність» сучасної нам епохи.