ПРИВ'ЯЗАНІСТЬ ДО РІДНОГО МІСТА ЯК РЕСУРС СТІЙКОСТІ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ (НА ПРИКЛАДІ ІНТЕРВ'Ю З ПРОЄКТУ «ТІ, ХТО ЛИШИЛИСЬ: СВІДЧЕННЯ МЕШКАНЦІВ ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»)

Анотація

Досліджується досвід харків’ян, які свідомо залишаються в місті в умовах постійної небезпеки, зумовленої Повномасштабною війною. Джерельною базою дослідження стали усноісторичні інтерв’ю, зібрані в рамках проєкту «Ті, хто лишились: свідчення мешканців Харкова та Харківської області» протягом 2023–2025 років за підтримки Центру міської історії Центрально-Східної Європи. Метою статті є визначити аргументи мешканців міста для пояснення свого рішення залишитись через прив’язаність до рідного міста, що проявляється в усних свідченнях, і яким чином ця прив’язаність сприяє формуванню психологічної та соціальної стійкості під час повномасштабної війни. Усноісторичний підхід у поєднанні з тематичним аналізом дозволяє виявити основні мотиви, що зумовлюють вибір залишитися: відчуття обов’язку, ідентифікація з містом, емоційний зв’язок і пам’ять про міське середовище як особистий та спільний ресурс. Визначаються чинники, що допомагають, попри значне пошкодження інфраструктури та втрату соціальних зв’язків, відігравати Харкову роль суб’єкта, який підтримує людину, його тісний зв’язок із містом, його історією та перспективою розвитку себе, своєї родини й міста. Дослідження спрямоване на глибше розуміння стійкості у міському просторі крізь призму особистих досвідів мешканців у воєнний час. Аналізуються відповіді містян з точки зору їхнього сприйняття сучасної ситуації, мотивації залишатись або повертатись поки триває війна. Роз’яснюються принципи проведення інтерв’ю та головні питання, розроблені та записані відповіді командою дослідників в Харкові впродовж 2023–2025 років.

Учасники наголошують на своєму зв’язку з містом – через народження, довготривале проживання або емоційну прив’язаність. Досвід міських жителів порівнюється з досвідом мешканців сільських територій, де адаптація до війни проходила інакше. Мотивація залишатись або повертатись включає турботу про рідних, бажання бути корисним, а також потребу зберегти свою ідентичність та зв’язок із Батьківщиною. Висвітлюється й парадоксальна реальність, у якій загроза війни для багатьох виявляється менш стресогенним чинником, ніж життя в незнайомому середовищі поза межами рідного міста.