ПЕРША МАРОККАНСЬКА КРИЗА: НЕВЕЛИЧКА ДЕРЖАВА МІЖ ВЕЛИКИХ ВОГНІВ

Анотація

Детально розглядається сповнена протиріч боротьба найпотужніших сил світової політики кінця ХІХ – початку ХХ ст.. за встановлення неформального контролю над султанатом Марокко під час відповідної кризи 1905 року, якій судилося стати першим своєрідним апогеєм великого геополітичного протистояння держав навколо «північноафриканського яблука розбрату». Передісторія подій досліджується одночасно у двох вимірах, тісно пов’язаних між собою багатогранними причинно-наслідковими зв’язками. По-перше, з точки зору відносно локального протистояння, зосередженого в адміністративних кордонах марокканського султанату й умовних політико-географічний межах північноафриканського субрегіону та зумовленого глибинними економіко-політичними протиріччями, що досягнули свого апогею у момент входження світу до нової, індустріальної епохи. По-друге, робиться плавний перехід від місцево-регіонального тлумачення витоків марокканської кризи до більш «глобального» її розуміння. Аналіз здійснюється ніби у двомірній системі координат: по осі «Франція-Німеччина» та осі «Антанта – Троїстий союз». Постулюється нерозривна взаємозалежність зазначених факторів та недоречність надмірної концентрації на певному «рівні» розвитку кризової ситуації навколо Марокко. Належну увагу приділено структуризації подій Першої марокканської кризи шляхом виділення та упорядкування її внутрішніх фаз; оцінюються наслідки Альхісераської конференції для всіх сторін конфлікту. Акцент робиться також на поляризації системи міжнародних відносин напередодні Першої світової війни.