ФЕНОМЕН МОВИ В ОНТОЛОГІЧНОМУ, ГНОСЕОЛОГІЧНОМУ ТА АКСІОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТАХ

Анотація

Стаття присвячена комплексному філософському аналізу феномену мови як багатовимірного явища, що включає онтологічні, гносеологічні й аксіологічні аспекти, тісно пов’язані з конституцією людського буття, соціальної реальності та культурної ідентичності. Мова постає не лише як інструмент комунікації. Вона є фундаментальним елементом існування, що формує межі пізнання, мислення, сприйняття світу й соціальної взаємодії. У статті простежено еволюцію філософського осмислення мови: від античних роздумів Платона та Арістотеля про природу імен, значення слів і зв’язок мови з мисленням, через середньовічні суперечки реалізму й номіналізму щодо універсалій, до «лінгвістичного повороту» XX століття, коли мова стала центральним об’єктом філософського аналізу. Особливу увагу приділено сучасним міждисциплінарним підходам, зокрема когнітивній лінгвістиці й аналізу взаємозв’язку людської мови і штучного інтелекту, що підкреслює унікальність людської мовної діяльності й онтологічну значущість граматичних категорій, таких як особа, час і відношення. Досліджено внесок українських учених, які розглядають мову як провідник між онтологією й гносеологією, акцентуючи на її аксіологічному вимірі, що реалізується у носінні культурних цінностей, механізмі соціалізації та формуванні колективної та індивідуальної ідентичності. Онтологічний аспект аналізується через теорії значення, гносеологічний – через дихотомію «мова / мовлення» й гіпотезу лінгвістичної відносності, а аксіологічний – через демонстрацію ролі мови у збереженні, передаванні, трансляції та розвитку культурних, моральних і соціальних норм. Висновок полягає в тому, що мова постає як універсальний семіотичний простір, у якому нерозривно поєднуються буття, пізнання й цінності, а синтез трьох аспектів дає змогу глибше усвідомити сутність людини, її когнітивну, комунікативну, культуроносну й соціальну діяльність, відкриваючи перспективи для подальших міждисциплінарних досліджень.