З українського лінгвокультурного простору. Хмара

Анотація

У статті розглянуто словообраз хмара як один із важливих складників українського лінгвокультурного простору, визначено особливості його змістового наповнення, схарактеризовано специфіку вияву міфологічних імплікацій у різних жанрах народної словесності. Особливу увагу звернуто на номінативну поліфонію поняття ʻхмараʼ, наявність варіантних назв та образних уявлень. У національній мовній картині світу представлені численні загальномовні та діалектні номінації зі значенням ʻхмараʼ, що акцентують особливості візуального сприйняття номінованих явищ. Маркером лінгвокультурної значущості семантики слова хмара є надзвичайно різнопланові оцінні характеристики аналізованого образу. З-поміж вторинних номінацій на позначення хмари слід виділити зооморфні образи, що найтіснішим чином пов’язані з базовими для архаїчних культур міфами, які концентровано відображаються в міфологемах небесного змія, небесної корови та небесних коней. Виокремлено ціннісно значуще протиставлення чорної та білої хмари, яке знаходить своє втілення в стереотипних для народної культури образах коня. Тексти народної словесності фіксують історичну динаміку міфологічних персонажів, пов’язаних із хмарою (змій → відьма). Розлоге номінативне поле денотата хмари засвідчує закоріненість аналізованого явища в народній культурі та художній словесності. Проаналізовано функційну спеціалізацію словообразу хмара в текстах замовлянь, народних казок та ліричних пісень. Акцентовано оцінну амбівалентність хмари. Парадигма поетичних слововживань словообразу хмара в народнопоетичних та літературно-художніх текстах засвідчує особливості розвитку його оцінної семантики в напрямку деталізації психічних станів, емоцій. Наведено словотвірне гніздо з коренем -хмар- та відзначено його денотативне різноманіття.