Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філологія» https://periodicals.karazin.ua/philology <p>Фахове видання з філологічних наук (літературознавство).</p> <p>Вісник містить оригінальні статті, присвячені актуальним проблемам сучасного мовознавства та літературознавства, а також огляди книг.</p> <p>Призначений для науковців, аспірантів, докторантів, студентів філологічного напрямку та всіх, хто цікавиться проблемами філології.</p> uk-UA philology@karazin.ua (Безхутрий Юрій Миколайович) rus.lit@karazin.ua (Гребенщикова Олександра Геннадіївна) Wed, 08 Jul 2020 17:31:10 +0300 OJS 3.1.1.4 http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss 60 П’єса «Завойовники» у листуванні Ю. Яновського та П. Зенкевича https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16004 <p>Зосередження уваги літературознавців на прозовій частині доробку Юрія Яновського зумовлює недолік такої уваги до драматургічної частини авторської творчості. Через це дослідження драматургічних текстів Яновського є актуальним для сучасного літературознавства, як для дослідження і переосмислення періоду, у який жив Яновський, так і для розуміння його внеску до української літератури загалом. У статті проаналізовано листування Юрія Яновського та Павла Зенкевича в період з вересня 1931-го по квітень 1932-го року. Виявлено та розглянуто свідчення, що стосуються змін у тексті п’єси «Завойовники». Виявлено чотири джерела впливу на зміни у тексті – вимоги Репертуарного комітету, вимоги театру Корша, за очільництвом художньої частини Дмитром Лазаревичем Тальніковим, та приватно-професійні погляди колег Яновського – Миколи Гурійовича Куліша та Павла Болеславовича Зенкевича. Зміни вносилися після того, як Репертуарний комітет, загалом схваливши п’єсу, все ж висунув вимоги до змін, і Тальніков, будучи зацікавленим у п’єсі як потенційній частині репертуару, також обговорив з автором необхідні зміни. Зміни вносилися у два етапи – спочатку автором самостійно, а потім після вичитки і разом з Кулішем. Зміни торкнулися усіх дій у п’єсі, і, як вказано автором у листуванні, зокрема четверта дія була майже переписана заново. Зазнали змін також окремі персонажі – Франц, Міллі, Венгер, мати Франца і дід-пастух. Дискурсивним стало у листуванні питання про основну ідею п’єси. Так, Зенкевич і Тальніков бачили у питанні про купівлю чи побудову заводу основне філософське питання твору, тоді як сам автор зазначав, що ця проблема поставлена лише для конкретної ситуації і вирішується діалектично. Дослідження виявляє важливу частину творчої історії «Завойовників», однак необхідним є продовження дослідження історії п’єси зокрема та драматургічного доробку Яновського загалом.</p> Світлана Ігорівна Кондратьєва ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16004 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Суспільна стратифікація, психологія девіантної поведінки: теорія й художня практика https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16005 <p>У статті обгрунтовано перспективність вивчення змодельованого письменником світу в інтердисциплінарній площині, що є актуальним із огляду на можливість об’єктивно, глибоко, переконливо досліджувати світ і людину в ньому, виходячи з особливостей розвитку соціальних спільнот і психології індивіда як взаємозумовлюючих складників. Відповідно, метою пропонованої студії є узагальнення напрацювань із соціології, психології у вивченні деструктивних процесів, які відбуваються в суспільстві й провокують соціальну нестабільність, кризи як загальносуспільного масштабу, так і стратифікаційну нестійкість, вужче – хара́ктерну нівеляцію. Ключовим поняттям, що розглядається, є поняття «асоціальна поведінка». Виділено й прокоментовано її специфіку: причини виникнення, наслідки, реактивність (девіанта й соціуму). Також дотичні поняття: «суспільство», «соціум», «страта», «стратифікація», «маргінал», «девіантність», кожне з яких проаналізовано з урахуванням множинності існуючих визначень. Зроблено висновок щодо уніфікованого вживання вказаних понять у літературознавчому дослідженні. Зокрема під соціумом (суспільством) ми розуміємо цілісну систему, яка включає сукупність форм діяльності людини й об’єднання певного типу – страти; стратифікація (диференціація) – процес розшарування населення, його поділ на верстви, класи; девіантність – відхилення, зумовлені індивідуальними, соціальними впливами, обставинами; девіантна поведінка – особливий спосіб позиціонування себе в соціумі, який суперечить встановленим правилам і тягне за собою негативні наслідки як для окремої особи, так і для всього суспільства.</p> <p>Виділено й охарактеризовано особливий прошарок соціуму – маргінали (люди, які перебувають на межі протилежних соціальних груп). Із маргіналізованих спільнот виокремлено жебраків, злодіїв, убивць. Названо об’єктивні й суб’єктивні чинники відповідної маргіналізації, обґрунтовано її вплив на оточуюче середовище.</p> <p>Теоретичні спостереження, зроблені за оглядово-теоретичною методологією, стали необхідним підґрунтям для окреслення маргінального простору деяких епічних творів І. Франка, для висновку про необхідність задля поглиблення об’єктивності вивчення такого простору використовувати здобутки біографічного методу й наукового помежів’я.</p> Тетяна Степанівна Матвєєва, Катерина Сергіївна Корецька ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16005 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Архетипні первні «другої реальності» (за п’єсами «Memento», «Чорна Пантера і Білий Медвідь» В. Винниченка) https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16006 <p>У статті виділено й проаналізовано архетипічні образи, що відтворюються на полотнах художників у п’єсах В. Винниченка. Це новий аспект вивчення драматургії митця, що зумовило актуальність пропонованої студії й формулювання її мети: обґрунтувати художню природу, змістову й функціональну специфіку архетипних первнів. Ідеться про подібні образи, які мають архетипну природу й пов’язані із символічним зображенням сутності життя. Одним із основних джерел архетипів є фантазія людини. Так само вона є основою творчого процесу, оприявнюючи, серед іншого, праобрази, що знаходяться в колективному несвідомому. Саме в мистецтві оречевлюються образи, що містяться в глибинах людських страхів і сподівань, тому викликають у душі реципієнтів резонанс. Будь-яке ефективне навіювання здійснюється через архетипи, відтак художник – і це зближує йогo, на думку К. Г. Юнга, з пророком й іншими психологічними типами – це людина, що відрізняється неабиякою чутливістю до архетипних форм і особливо точно їх реалізує. Отже, поняття «архетип» як інструмент дослідження дозволяє виділити нюанси в змісті творів, зрозуміти механізм психологічного впливу художнього цілого на читача.</p> <p>Результатом здійснення аналізу стало наступне: архетипи матері, батька, дитини є міфологічними ірраціональними символами, їхні варіанти видозмінюються, але сутність спільна для всіх. Вони безпосередньо пов’язані з архетипом самості, що позначає реалізацію процесу індивідуації як утвердження себе в світі. Таке дешифрування допомагає усвідомити філософський підтекст п’єс, дозволяє означити авторське світосприйняття.</p> <p>Наявність в обох творах картин з архетипом дитини – наслідок складних психологічних процесів у свідомості В. Винниченка.&nbsp; Особисті переживання (шлюб, смерть сина), безсумнівно, неабияк&nbsp; вплинули на автора, що сублімувалося й реалізувалося у його художній творчості. Фактично йдеться про вплив продуктів несвідомої фантазії (забутих чи витіснених), а також колективної пам’яті, що успадковується й реалізується в свідомості завдяки певним подіям.</p> Тетяна Степанівна Матвєєва, Аліса Сергіївна Рудаченко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16006 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Роль антологій у розробці підходів до вивчення азійсько-американської літератури https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16007 <p>&nbsp;</p> <p>В статті розглянуто роль і місце перших антологій американської літератури, написаної письменниками азійського походження, завдяки яким було окреслено обриси того, що натепер прийнято називати азійсько-американськими літературними студіями. Уважний аналіз цих антологій дозволяє зрозуміти, чому проголошена в другій половині 20 століття наявність єдиної колективної азійсько-американської ідентичності піддається сумніву на зламі 20-21 віків. Він дає підстави констатувати, що антології не просто позначили статус-кво літератури, створеної американськими письменниками азійського походження, а і сформували лінії розлому, вздовж яких в кінці 20 століття будуть прикладатись зусилля позбавити азійсько-американську літературу статусу маргінальної, другорядної і представити її повноцінною складовою американського літературного континуума. Першу можна охарактеризувати як «подолання дефіса» (“beyond the hyphen”). Друга траєкторія пошуків виходу з етнічного укриття в кінці ХХ століття спрямована на «реконфігурацію канону» (“reconfiguring the canon”). Вона передбачає не лише зазіхання на те, щоби бути повноцінно залученими до американської літературної традиції, а і пошук своєї ролі у формуванні обрисів, якщо не генерації, сучасної американської літератури.&nbsp; Антології, яким належить першість у відкритті американських письменників азійського походження, як літературознавчий факт з одного боку були продовженням-переосмисленням традиції східних (китайських/японських) антологій. З іншого боку вони, не дивлячись на вкрай стисле теоретичне обґрунтування суті цього крила американської літератури, демонструють ступінь і динаміку його осмислення та інтерпретації як <em>integral part</em> західного літературного дискурсу.</p> Олена Анатоліївна Мащенко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16007 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Жанровий інваріант конспірологічного роману https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16008 <p>Метою статті є обґрунтування теоретичного конструкту дослідження – жанрового інваріанта конспірологічного роману. Виявлено, що теоретичний конструкт має таку структуру: жанрова парадигма авантюрно-пригодницької літератури, до якої входить конспірологічний роман; теоретична модель жанру – її інваріант; прецедентний текст – конспірологічний роман «денбраунівського» типу; жанрова типологія (варіанти модифікацій).</p> <p>Доведено, що «закон жанру» конспірологічного роману як нової форми постмодерністської прози маркує жанрова поліфонія. Жанрова модель інваріанта охоплює три плани: 1) план змісту, 2) план структури, 3) план сприйняття (за Н. Лейдерманом). План змісту включає інваріантні конспірологічні мотиви, які є жанротвірними. Домінантою плану структури вважаємо просторово-часову організацію, до якої входять сюжет, система характерів, вставні елементи. Специфічним для конспірологічного роману є квест-хронотоп. Його характер визначає сюжетна об’єднаність мотивів пошуку, складний малюнок суб’єктно-об’єктних відносин, предикат – багаторівневий «лабіринт». Сюжетотвірними константами конспірологічного роману є таємниця – змова – розслідування як цілеспрямований пошук. Завдяки жанровому маркеру – таємниці змови, яка залишається ядром сюжету, світ роману розподіляється на «свій» / видима реальність і «чужий» / невидима реальність. Квест-хронотоп актуалізує рецептивний план конспірологічного роману – сприяє ідентифікації читача з героями, підвищує цікавість до твору, встановлює ігрові відносини між автором та читачем, бо саме завдяки пошуку вони разом йдуть до істини.</p> <p>Прецедентним текстом теоретичного конструкту є конспірологічний роман «денбраунівського» типу. Дескриптивна модель інваріанта дає змогу простежити жанрові модифікації та описати типологію конспірологічного роману в українській та американській літературах. Модель виконує як теоретичну, так і практичну функції – сприяє розробці методологічних підходів та інструментарію до вивчення масової літератури.</p> Олена Олексіївна Плетена ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16008 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Роль міфопоетики у формуванні хронотопу п’єси Л. Андрєєва «Анатема» https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16009 <p>Проведений у статті аналіз п’єси Л. Андрєєва показує, що продуктивне дослідження поетики розглянутої драми можливе лише в широкому контексті творів: не тільки тих, що складають драматичний цикл за назвою «Бог, дьявол и человек», але й цілої низки новел і повістей Л. Андрєєва, в яких під різними кутами зору інтерпретувалися біблійна історія Іова («Жизнь Василия Фивейского», «Сын человеческий») та євангельська історія Христа та Іуди («Бен-Товит», «Иуда Искариот»). При цьому мова, насамперед, може йти про роль в драмі «Анатэма» інтертексту й іронічного, неортодоксального неоміфологізму.</p> <p>Відзначено, що в драмі «Анатэма» Л. Андрєєв переважно використовував потужний філософський і міфосимволічний потенціал не закритих, як в п’єсах «Жизнь Человека» і «Черные маски», а відкритих художніх просторів – пустелі й особливо моря, яке стає ідейно-художнім центром драми. При цьому письменник створив об’ємний, багаторівневий хронотоп, у якому розділені воротами місто, з одного боку, і море – з іншого, стають не тільки найбільш символічно значущими просторовими планами, а й сюжетотвірними полюсами.</p> <p>У статті також доведено, що важливу роль у п’єсі відіграють модерністські принципи та форми зображення: неоміфологізм, інтертекстуальність, мотивність, домінування образів-символів, іронія, гротеск. «Нова драма» Л. Андрєєва вимагала такого типу конфлікту, що відповідає колізії, в якій Людині протистояла би «Стіна» в різних її виявах. У «новому міфі» письменника вона обернулася Роком (Некто в сером). Тому в основу драми «Анатема» був покладений конфлікт «Людина і Рок», втілений в адекватних художніх формах. Для формування неоміфологічного рівня драми автор активно використовував семантичний потенціал ще більш багатозначного, ніж у ранніх п’єсах, хронотопу, інтертекстуальних й автоінтертекстуальних міфосимволічних мотивів, а також метатекстуальні й художні можливості рамкового комплексу й декупажу.</p> <p>Дослідження хронотопу драм Л. Андрєєва різних періодів творчості, поряд з варіативністю, демонструє його очевидну концептуальну однорідність. Локальні рамки, в які автор переносить дію досліджуваної п’єси (кімната, де проходить Життя Людини) є своєрідним інваріантом просторових варіацій локусів як ранніх драм, так і п’єс «панпсіхе».</p> <p>Як у прозі, так і в драматургії письменника була відсутня еволюція, хоча змінювалися акценти в авторській концепції та варіювалися відповідні художні засоби і форми зображення. Створена Л. Андрєєвим вже у перших п’єсах оригінальна модель стала інваріантною і лише варіювалася в усіх наступних творах.</p> Віктор Анатолійович Сухоруков ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16009 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Iзоморфізм номінативних моделей абстрактних субстантивів душевного і фізичного станів https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16010 <p>У статті автор проводить дослідження ізоморфізму номінативних моделей полів духовного стану і фізичного стану, зазначає, що ізоморфізм проявляється на всіх мовних рівнях. Наявність в полі духовного стану значної кількості лексем зі стертою внутрішньою формою, яка пов'язує номінацію поля духовного стану людини з фізичним станом предметів, а також наявність фразеологізованих поєднань, типу <em>гарячність натури</em>, один з членів яких є також і ознакою фізичного предмета, показує, що явище даного ізоморфізму було властиво мові протягом тривалого періоду історичного розвитку. Синтаксичні деривати зі значенням духовного стану утворюються від дієслів, що номінують фізичні стани і процеси. Ізоморфізм номінативних моделей духовного і фізичного станів пов'язаний з явищем мовної економії. Згідно зі спостереженнями, мова, якщо це можливо, прагне до мінімалізації форм при багатстві значень; при номінації духовного стану обраною формою виступили моделі опису видимого і відчутного всіма людьми речового світу, передумовою чого послужила така особливість людського сприйняття як синестезія. Ізоморфізм номінування духовного і фізичного стану значною мірою сприяв об'єктивації та персоніфікації абстрактних понять, що може впливати на свідомість мовців та характер концептуалізації духовного стану. У статті також наголошується, що активним процесом в сучасній мові є розширення семантики абстрактних субстантивів і збільшення кількості відвернених понять, за рахунок чого також може поповнюватися поле духовного стану людини. Абстрактність та відверненість розмежовуються автором. Відверненість формується на основі багатозначності, головною ознакою відверненого поняття є розширення семної структури і формування нового семантичного ядра, відмінного від мотивуючої бази. У статті наводяться приклади розширення семантики абстрактними субстантивами.</p> Ілона Володимирівна Заманова ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16010 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Граматичні архаїзми у новолатинській поезії України ранньомодерного періоду: інваріантність форм та функцій https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16011 <p>У статті досліджується вживання граматичних архаїзмів у новолатинському поетичному тексті на матеріалі історичної поеми Симона Пекаліда <em>De bello Ostrogiano</em> (Краків, 1600), що послідовно відображає одну з найважливіших властивостей поетичного мовлення – реалізацію фонетико-граматичних та лексико-словотвірних можливостей мовної системи і наочно показує динамічний характер мовних елементів на усіх рівнях латинської мови. Визначається, що основними чинниками, які вплинули на вживання граматичних архаїзмів, були метричні вимоги та стилістичні канони античного епосу.</p> <p>Ранньомодерна латинська мова, яка мала гнучку мовну систему зі збереженою від класичної латини граматичною основою, у силу тих функцій, які вона виконувала у поетичній сфері, характеризувалася значною варіантністю мовної структури, зумовленою наявністю елементів різночасового походження. Належна до пасивного словникового запасу мови архаїчна лексика у більшості випадків була стилістично маркованою і нерідко переходила в розряд традиційно-поетичної. Традиція епічного жанру та стилістична диференціація різних варіантів мовлення передбачала наявність у епічному тексті певної кількості архаїчних морфологічних форм, внаслідок чого в латинській мові виникла стилістична диференціація флексій-дублетів, один з яких був архаїчним.</p> <p>Функціонування архаїчних форм у новолатинському поетичному тексті має подвійний характер: як мовна одиниця архаїзми займають своє особливе місце в межах синхронічних відношень, але як стилістична одиниця вони декодуються згідно з другою, більш ранньою системою літературної мови. Використання різночасових морфологічних форм пов’язане з їх поетичною функцією у мові, яка упродовж віків поступово виробляла певні стилістичні норми у вживанні граматичних форм.</p> Оксана Миколаївна Кощій ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16011 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Давньогрецький ад’єктив: семантико-граматичні особливості https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16012 <p>У статті висвітлена сутність давньогрецького ад’єктива як самостійної частини мови. Розглянуто, таким чином, субстанціальну природу прикметника, починаючи з часів його зародження як окремої частини мови, з подальшим акцентом на нерозділеності прикметників та іменників за зовнішніми ознаками в давньогрецькій мові. Здійснено аналіз давньогрецьких ад’єктивів шляхом характеристики основних особливостей його семантики, морфологічних ознак, синтаксичних функцій. Семантичний аналіз виконано через поняття категорійного, словотвірного та лексичного значення. Категорійне (найзагальніше частиномовне) значення – це атрибутивність прикметників. Семантико-граматичні групи нижчого порядку (якісні, відносні та присвійні) розглянуто з урахуванням словотвірної та лексичної вмотивованості. Словотвірне та лексичне значення розглядаються за поділом ад’єктивів на первинні та похідні. Значення деривата трактується на основі аналізу його структури (з особливим акцентом на складних одиницях, які здебільшого утворені на базі словосполучень), а також на встановленні зв’язку (сильного, слабкого, метафоричного) загального значення деривата зі значенням його компонентів. Таким ад’єктивам властиве синтагматичне словотвірне значення, лексична ж семантика залежить ще й від контексту. В роботі продемонстровано основні морфологічні категорії роду, числа та відмінка давньогрецьких ад’єктивів, що вказує водночас на його семантичну залежність від іменника. Ступенювання ад’єктивів, як міжрівневу категорію, розглянуто і з погляду морфологічних засобів, і з погляду такої синтаксичної особливості, як лівобічна та правобічна валентність. Первинна (роль узгодженого означення) та вторинна (роль предикатива) синтаксичні функції давньогрецького ад’єктива однаково реалізуються і в препозиції, і в постпозиції відносно іменника.</p> Христина Ігорівна Куйбіда ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16012 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Лексико-семантичні та словотвірні процеси в сучасній українській термінології архітектури (на прикладі запозичених інновацій «графіті» і «мурал») https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16013 <p>Мета дослідження – проаналізувати особливості застосування в сучасному українському архітектурному лексиконі запозичених термінологічних одиниць «графіті», «мурал» та їхніх похідних в аспекті їх нормативного вживання в науковому спілкуванні, системного структурування в термінологічних словниках, неологічних та тлумачних словникових виданнях. Об’єкт дослідження – українська термінологічна лексика архітектури в наукових та лексикографічних виданнях. Предмет дослідження – лексико-семантичні та словотвірні відмінності інноваційних архітектурних запозичених номінацій «графіті» та «мурал». Матеріалом дослідження слугували сучасні наукові тексти з архітектури, уміщені у друкованих та електронних фахових виданнях; словникові статті галузевих термінологічних і тлумачних словників, словників синонімів й іншомовних слів. Приділено увагу лексико-семантичним та словотвірним особливостям інноваційних архітектурних запозичених номінацій «графіті» і «мурал». У результаті дослідження з’ясовано, що семантичні зрушення й словотвірний потенціал аналізованих термінів засвідчує динаміку сучасної архітектурної лексики, виявляє основні тенденції її розвитку. У зв’язку з розширенням поняттєвого поля семантика зазначених інноваційних іншомовних термінів архітектури зазнала суттєвого розширення, що не зафіксовано в галузевих та загальних термінологічних словниках. Водночас вони стали основою творення нових термінологічних лексем із залучанням українських словотвірних засобів, а також аналітичних термінів, при цьому значна частина терміноодиниць, якою активно послуговуються фахівці, не кодифікована. Урахування лексико-семантичних та словотвірних відмінностей зазначених лексем сприятиме послідовному впорядковуванню, систематизуванню та уніфікуванню архітектурного термінологічного фонду в лексикографічних та фахових виданнях.</p> Олена Федорівна Кучеренко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16013 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Суржик як засіб пейоративної оцінки у мові засобів масової комунікації https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16014 <p>У статті зазначено, що публіцистичне мовлення покликане створювати громадську думку або виробляти певне ставлення суспільства до тих чи інших явищ і подій внутрішньополітичного й міжнародного життя. Українсько-російський суржик перебуває не тільки у фокусі мовного смаку та загостреної мовленнєвої уваги сучасника, але й у позиції пізнання через його належність до іншої мови, зокрема російської, через його високу частотність і семантичне коректування відповідно до модної комунікації. У мові засобів масової комунікації початку ХХІ століття суржик найчастіше слугує для передавання мовної неграмотності, відсутності культури мови героїв публікацій, а також для привернення уваги читачів до особи, події, явища, про які йдеться в тексті. Українсько-російський суржик – це переважно відповідники до загальновідомих і широковживаних нормативних слів. Їх подають здебільшого в цитатах героїв публікацій.</p> <p>З’ясовано, що пейоративна лексика – це лексичні одиниці, в структуру лексичного значення яких входить конотативний аспект (негативна емотивна сема), за допомогою якого виражається негативне ставлення мовця до адресата. Часто це може бути вульгарна, просторічна, жаргонна лексика. Дослідники пейоративної лексики в мові преси зауважують, що друкованим медіа-текстам притаманна в цілому нейтральність оповідального тону, але останнім часом вживання лексем з негативною оцінкою значно активізувалося.</p> <p>У мові сучасних засобів масової комунікації серед суржикізмів виділено тематичні групи: слова ввічливості, лексеми на позначення їжі, назви побутових речей, предметів повсякденного користування, особистих речей, а також суржикізми вживають у сфері торгівлі між продавцем і покупцем, подекуди вони мають іронічне забарвлення тощо. Уважаємо, що суржик – це різновид української загальнонародної мови, який виник унаслідок уживання мовцями слів української та російської мов; він створений поза будь-якими нормами й становить загрозу для національної мови. Суржик має цілу низку об’єктивних передумов, зокрема історичного характеру, пов’язаного з російським фактором. Багатовікове насаджування російської мови не могло не позначитися на чистоті мови української.</p> Тетяна Миколаївна Левченко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16014 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Концептосфера ПРИРОДНИЙ ПРОСТІР в українській поезії початку ХХІ століття https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16015 <p>У статті висвітлено особливості втілення концептосфери ПРИРОДНИЙ ПРОСТІР в українській поезії початку ХХІ століття, визначено її склад, описано змістову структуру концептів-складників, схарактеризовано засоби їх художнього втілення з погляду традицій українського поетичного слововживання та вияву індивідуально-авторського начала. Матеріалом послужили поезії сучасних українських авторів, зокрема Л. Белея, Ю. Іздрика, В. Калашника, М. Кіяновської, С. Осоки, С. Татчина, Г.&nbsp;Яновської та багатьох інших.</p> <p>Підкреслено, що склад і будова художніх концептосфер пов’язані з природою поезії: митці використовують загальнокультурні мовні коди, намагаючись проте вийти за їхні межі, тому авторські образи є пізнаваними, хоча не тотожними загальномовним. Концептосфера ПРОСТІР в українській поезії початку ХХІ століття – одна з ключових. Її складником є концептосфера ПРИРОДНИЙ ПРОСТІР, в українській поезії початку ХХІ століття представлена концептами, що втілюють горизонтальний, вертикальний та водний простори, ключовими серед яких є ЛІС, САД, ПОЛЕ, СТЕП, РІКА, НЕБО. Їх вербалізатори відбивають як традиційні асоціації, так і закодовані авторські смисли.</p> <p>Словообраз ліс, з одного боку, як утілення чужого простору, набуває негативної оцінки, з другого, – має сему життя і є позитивним. Сад – свій простір, тому його образ постає як позитивний, щоб передати значення життєвого простору ліричного героя. Ця семантика увиразнена біблійними алюзіями райського саду. Так само образи поля, лану, ниви переважно містять сему ‘свій’, але водночас здатні розвивати семантику смерті. Традиційний образ степу як свободи здатний також – через ознаку безмежжя – виражати тривожні емоційні стани. Небо – це сакральний простір, недосяжне місце і водночас життєвий простір людини, свобода, ознака «межовості», утілена, зокрема, в образах обрію, виявляється актуальною для вираження часової семантики. Концепти, що втілюють водний простір, передають традиційні амбівалентні смисли життєдайності, часоплину і небезпеки.</p> Людмила Олександрівна Петренко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16015 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Еволюція концептуального моделювання «магічних» та «медичних» метафор у давньогрецьких риторичних та філософських творах https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16016 <p>&nbsp;</p> <p>Взявши за теоретичну основу теорію концептуальної метафори, дана робота досліджує метафоричне використання магічних та / або медичних термінів у Горгія, Емпедокла, Платона, Діонісія Галікарнаського та Псевдо-Лонгіна. Зокрема, йдеться про те, як глибинний рівень когнітивного образу магії та медицини в давньогрецькій лінгвокультурі перегукується з «фреймами», які складають цільову область риторики. Фокус уваги зосереджено на «Похвалі Єлені» Горгія як одному з найбільш ранніх та репрезентативних творів у використанні цих концептуальних метафор у межах риторичного та філософського дискурсу. Судячи з самого тексту Горгія та інших творів давньогрецької літератури, слоти концептуальної сфери джерела метафори, перетинаються з етимологічними основами магічного лексикону <em>(«сила»; «звукова сугестія»; «формування візуальних образів»)</em>, а також доповнюються новими <em>(«протиприродність впливу», «ефективність»; «легковірність цільової аудиторії», «зміна емоційного та когнітивного стану»)</em>. Ця горгієва модель риторичного впливу знайшла своє плідне застосування в Платона та риторів елліністично-римського періоду, щоправда з діаметрально протилежними аксіологічними значеннями: негативними – для Платона і позитивними для – Діонісія Галікарнаського та Псевдо-Лонгіна. Справді, в елліністичній риторичній теорії, імовірно, під впливом тогочасних поглядів у медицині зникли негативно марковані слоти метафоричного фрейму, а також поняття з амбівалентним трактуванням, такі як φάρμακον. Нарешті, складається враження, що серед розглянутих нами авторів єдиним, хто звернув увагу на методологічну подібність між риторикою і медициною, з огляду на вжиті Горгієм медичні терміни і метафори, виявився Платон.</p> Анна Сергіївна Поліщук (Шадчина) ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16016 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Антирезультативність в латинській мові https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16017 <p>У статті розглядається семантична зона антирезультативності (відсутності результату) та засоби її вираження в латинській мові. Представлена у вигляді недосягнутого або анульованого результату, вона виражається граматичними і лексичними засобами.</p> <p>Недосягнутий результат може реалізуватись у трьох напрямах: тимчасове припинення ситуації, яке не виключає можливості її наступного продовження (перервана дія); спроба суб’єкта досягти результату (намірена дія); припинення ситуації у точці, максимально наближеній до фіналу. Припинення ситуації з її можливим продовженням і логічним завершенням виражається виключно на лексичному рівні за допомогою фазових дієслів з семантикою припинення (<em>desino</em>, <em>desisto</em>, <em>cesso</em>) або обставинних показників, які вказують на відсутність результату до певного моменту (<em>nondum</em>). При цьому основна роль відводиться контексту. Засобом вираження наміреної, але не реалізованої дії, виступає імперфект (т. зв. <em>imperfectum</em> <em>de</em> <em>conatu</em>), конативне значення якого виникає завдяки взаємодії акціональної семантики предикатів (переважно телічні дієслова) та контексту і може трактуватись як прагматична імплікатура. Експліцитно намірена дія також виражається синтагмами з дієсловами відповідної семантики (типу <em>conor</em><em>, </em><em>tempto</em><em> + інфінітив</em>).</p> <p>Припинення ситуації у критичній точці близькій до завершення трактується у статті як проксимативність (часткова результативність). Вона реалізується виключно на лексичному рівні за допомогою прислівників <em>paene</em> та, рідше, <em>prope</em>.Засобом вираження анульованого результату є <em>plusquamperfectum</em>.</p> <p>Антирезультативність латинського імперфекта, як і антирезультативність плюсквамперфекта є наслідком прагматичної імплікатури, яка виникає під впливом контексту та/або комунікативної ситуації. У першому випадку відсутність результату можна розглядати як імплікатуру дуративності, якщо відсутня інформація про досягнення фінальної точки, а лише повідомляється про розвиток ситуації у напрямку до неї. Антирезультативне значення плюсквамперфекта зумовлене властивим для цієї часової форми замкнутим часовим інтервалом і зв’язком із вторинною точкою відліку.</p> Богдан Васильович Чернюх ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16017 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 М. Булгаков і світова література https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16018 <p>Рецензія на монографію доцента кафедри англійської філології Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди Алексєєвої Н. С.</p> Олена Олександрівна Гусєва ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16018 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Світлої пам’яті Лілії Олексіївни Бикової https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16019 <p>Світлої пам’яті Лілії Олексіївни Бикової</p> Олена Вадимівна Чернцова ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16019 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300 Харбінець у Харкові (пам'яті філолога й китаєзнавця В. В. Левитського) https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16020 <p>Харбінець у Харкові (пам'яті філолога й китаєзнавця В. В. Левитського)</p> Світлана Борисівна Глибицька ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/philology/article/view/16020 Wed, 08 Jul 2020 00:00:00 +0300