«Жива історія» як туристичний продукт: типологія міжнародних практик

Анотація

Статтю присвячено аналізу явища «живої історії» як туристичного продукту, що формується на перетині музейної справи, історичної реконструкції, експериментальної археології та культурного туризму. Предметом дослідження є сучасні центри живої історії, представлені музеями просто неба, живими музеями, центрами спадщини та спеціалізованими туристично-науковими комплексами. Метою роботи є концептуалізація поняття «жива історія» у туристичному контексті та розробка типології відповідних центрів на основі міжнародного досвіду. Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання: проаналізувати еволюцію поняття «жива історія» в гуманітарних і туристичних дослідженнях; розмежувати суміжні концепти музею просто неба та «живого музею»; систематизувати ключові моделі функціонування центрів «живої історії»; окреслити їх туристичний, науковий та освітній потенціал. Методологічну основу дослідження становлять міждисциплінарний підхід, методи порівняльного аналізу, типологізації. Результати роботи полягають у запропонованій типології центрів «живої історії» з урахуванням конфігурацій поєднання реконструкції, експериментальної археології та туристичної складової, а також у визначенні ключових характеристик «живої історії» як форми інтерпретації культурної спадщини. Доводиться, що в сучасних умовах «жива історія» трансформується з музейної практики у самостійний напрям туристичної діяльності. Висновки підтверджують доцільність розгляду «живої історії» як перспективного інструмента розвитку культурного туризму, а також актуальність подальших досліджень зарубіжного досвіду та варіанти його можливої адаптації в українському контексті.