Міф про Рема в I столітті до нашої ери
Анотація
На нашу думку, постаті Рема, одного з божественних близнюків, засновників «вічного міста», несправедливо приділено мало уваги в сучасному антикознавстві, бо безпосередньо йому присвячено лише кілька наукових робіт. При цьому образ Рема використовували досить широко, особливо в I ст. до н. е. — у бурхливу добу громадянських війн, падіння Республіки та встановлення Принципату. Ба більше, його образ протягом цього сторіччя зазнавав значних змін. На громадянській війні перших десятиліть I ст. до н. е. позначилося протистояння двох ідеолого-політичних течій — оптиматів і популярів. Представники кожної з них активно використовували образ Рема на свою користь. Для оптиматів він був символом розбрату, одним з ініціаторів «першої громадянської війни», що протидіяв своєму однокровному братові — Ромулу, засновнику Рима, освяченому авгуральним та феціальним правом. Популяри сприймали Рема як героя і захисника, покровителя плебсу і взірець для себе. У цей час його постать поєднується з образом іншого плебейського героя — легендарним царем Авентином. Брати навіть були роз’єднані географічно: Ромула асоціювали з Палатинським пагорбом, а Рема — з Авентинським. Встановлення монархії в Римі спричинило різку зміну ролі Рема. В августовській ідеології брати помирилися. Тепер Рем був соратником Ромула, символом та запорукою мирного життя. Легенда про заснування Міста ніби передувала появі другого conditor’а та настанню золотого століття. Образ Рема тепер став синонімом як Ромула, так самого Риму (в архітектурних образах він навіть «переїжджає» до Палатина, тепер і його ім’я також асоціювалося з Палатином). Водночас сприйняття образу Рема сучасниками Августа фактично спричинило династичну боротьбу в будинку першого принцепса. Август сам хотів здаватися Ромулом, а свого найближчого помічника і певною мірою співправителя Марка Агріппу зображував у вигляді Рема. Після смерті останнього він намагався продовжити династичну дуальність, використовуючи пасинків та прийомних синів, але ця політика провалилася зі смертю Августа та з приходом до влади Тіберія, який зовсім не збирався терпіти суперників та вітати нових «Ремів».
Завантаження
Посилання
Alföldi, A. Die Geburt der kaiserlichen Bildsymbolik, 2: Der neue Romulus. Museum Helveticum, Bd. 8, 1951, pp. 190–215.
Badian, E. Sulla’s Augurate. Arethusa, vol. 1, 1968, pp. 26–46.
Beaujeu, J. Le frère de Quirinus (à propos de Virgile, Enéide I, 292 et de Properce IV, 1, 9). In: Mélanges de philosophie, de littérature et d'histoire ancienne offerts à Pierre Boyancé. Rome, 1974, pp. 57–72.
Bremmer, J. Romulus, Remus and the Foundation of Rome. In: J. N. Bremmer, N. M. Horsfall (eds.), Roman Myth and Mythography. London, 1987, pp. 25–48.
Carettoni, G. Das Haus des Augustus auf dem Palatin. Mainz, 1983.
Champlin, E. Tiberius and the Heavenly Twins. Journal of the Roman Studies, vol. 101, 2011, pp. 73–99.
Classen, C. J. Zur Herkunft der Sage von Romulus und Remus. Historia, Bd. 12, 1963, pp. 447–457.
Cornell, T. J. La leggenda délla nascità di Roma. In: A. Carandini, R. Cappelli (eds.), Roma. Romolo, Remo e la fondazione délla città. Milan, 2000, pp. 45–50.
Drossart, P. La mort de Rémus chez Ovide. Revue des études latines, t. 50, 1972, pp. 187–204.
Gagé, J. Romulus-Augustus. Mélanges d’Archéologie et d’Histoire de l’École Française de Rome, t. 47, 1930, pp. 138–181.
Hartwig, P. Ein römisches Monument der Kaizerseits mit einer Darstellung des Tempels des Quirinus. Mitteilungen des deutschen archaeologischen Instituts, römische Abteilung, Bd. 19, 1904, pp. 23–37.
Lucot, R. Domus Rémi (Properce IV, 1, 9-10). Pallas, t. 5, 1957, pp. 63–70.
Martin, P. M. La tradition de la double royauté dans la Rome des origines. In: V. Fromentin, S. Gotteland (éds.), Origines gentium. Bordeaux, 2001, pp. 241–262.
Mommsen, Th. Die Remuslegende. Hermes, Bd. 16, 1881, pp. 1–23.
Poulsen, B. The Dioscuri and ruler ideology. Symbolae Osloenses, Vol. 66, 1991, pp. 119–146.
Roddaz, J.-M. Un thème de la «propagande» augustéenne: l’image populaire d’Agrippa. Mélanges d’Archéologie et d’Histoire de l’École Française de Rome, T. 92, 1980, pp. 947–956.
Schilling, R. Romulus l’élu et Rémus le réprouvé. Revue des études latines, t. 38, 1960, pp. 182–189.
Scott, K. Drusus, nicknamed «Castor». Classical Philology, vol. 25, 1930, pp. 155–161.
Sumi, G. S. Monuments and memory: the Aedes Castoris in the formation of Augustan ideology. Classical Quaterly, vol. 59, 2009, pp. 167–189.
Tassini, P. Una memoria di Remo alle pendici del Palatino. Archeologia Classica, vol. 45, 1993, pp. 333–350.
Tomažinčič, Š. Remo Cum Fratre Quirinus: Preobrazbe mita o ustanovitvi Rima od začetkov do Horacija. Keria: Studia Latina et Graeca, vol. 10, no. 1, 2008, pp. 7–31.
Ungern-Sternberg, J. Romulus – Versuche, mit einem Stadtgründer Staat zu machen. In: K.-J. Hölkeskamp; E. Stein-Hölkeskamp (Hg.), Von Romulus zu Augustus. Große Gestalten der römischen Republik. München, 2000, pp. 37–47.
Ver Eecke, M. De l’Aventin au Palatin: le nouvel ancrage topographique de Rémus au moment du passage de la République à l’Empire. Dialogues d’histoire ancienne, t. 32, 2, 2006, pp. 75–94.
Ver Eecke, M. La République et le roi. Le mythe de Romulus à la fin de la République romaine. Paris, 2008.
Wagenvoort, H. The Crime of Fratricide. The Figure of Romulus-Quirinus in the Political Struggle of the First Century Β. C. In: Wagenvoort, H. Studies in Roman Literature, Culture and Religion. Leiden, 1956, pp. 169–183.
Wiseman, T. P. Remus. A Roman Myth. Cambridge, 1995.
Zanker, P. The Power of Images in the Age of Augustus. Ann Arbor, 1988.
Авторське право (c) 2024 Андрій Токарев
Цю роботу ліцензовано за Міжнародня ліцензія Creative Commons Attribution 4.0.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
