Влада та конфесійне життя на Харківщині напередодні великого терору (1934 – середина 1937 рр.)

Анотація

Стаття присвячена вивченню релігійного життя на Харківщині та впливу на нього радянської держави напередодні великого терору. У статті проаналізовано історіографію проблеми, зроблено висновок, що не дивлячись на появу в останні десятиліття наукових робіт, в яких розглядаються різні сторони функціонування окремих релігійних конфесій Харківщини у 1930-ті рр., питання щодо спротиву державному антирелігійному тиску, впливу Конституції 1936 р. на релігійне середовище та посилення вияву релігійного життя в регіоні напередодні розв’язаного тоталітарним режимом великого терору все ще залишається практично поза увагою сучасних науковців і не стали об’єктом спеціального дослідження. У статті розкрито умови діяльності релігійних конфесій напередодні великого терору та проаналізовано вплив дії різних чинників на пожвавлення релігійного життя. З’ясовано різні форми вияву релігійного життя на Харківщині, а також рівні спротиву віруючих неконституційним діям влади, що порушували свободу совісті. Показано, що внаслідок публічного обговорення проекту та прийняття Конституції 1936 р., що формально скасовувала обмеження політичних прав духовенства та проголошувала свободу совісті громадян, мало місце помітне посилення діяльності різних груп духовенства і віруючих. Останні під впливом радянської пропаганди сподівалися на швидку нормалізацію та лібералізацію державно-конфесіональних відносин. Проте це пожвавлення відбувалося на тлі збереження попередньої практики репресій проти представників різних релігійних конфесій та закриття ще діючих храмів і молитовень. Вказана діяльність «релігійників» не виходила за межі, встановлені чинним радянським законодавством, і загалом, була спрямована на забезпечення проголошеної Конституцією свободи совісті громадян. Зокрема це виявилося у намаганні віруючих проводити збір підписів щодо відкриття закритих (всупереч чинному законодавству) місцевою владою храмів, поданні ними численних звернень та направленні делегацій до місцевих та вищих органів влади з вимогами повернути молитовні релігійним громадам. Також релігійними общинами активно створювалися різні гуртки (хорового співу, шахові тощо) з метою залучення молоді. Як певна форма спротиву мали місце звернення представників релігійних громад до консульських установ іноземних держав за підтримкою проти антирелігійних утисків. Одночасно спостерігається посилення участі віруючих (зокрема молоді) у публічному відправленні релігійних обрядів, масовому відвідуванні богослужінь, особливо під час церковних свят тощо. Перепис 1937 р. засвідчив наявність високого рівня релігійності населення в країні (у тому числі й серед молодої генерації), що стало переконливим доказом провалу сталінської «безбожної п’ятирічки». Ще одним важливим чинником активізації релігійного життя були підготовка і проведення за новим законодавством виборів до вищого органу влади – Верховної Ради СРСР, підчас яких владі був продемонстрований досить високий рівень самоорганізації духовенства і віруючих, їх наміри взяти участь у виборчих перегонах. Це серйозно налякало представників радянсько-компартійної номенклатури, які (виходячи з класово-ідеологічних настанов) продовжували сприймати релігію та церкву як «класово-ворожі» інститути та вважали державний терор найбільш ефективним методом боротьби з релігією.