Трудова династія як метафора

Анотація

У статті проаналізовано процес виникнення і становлення метафори трудової династії в радянському дискурсі. У роки перших п’ятирічок радянська влада найбільш рішуче намагалася підкреслити елітарний статус робітників. У цей час партійні чиновники використовували генеалогічний підхід для маркування «своїх» та «інших». Людина, що мала статус «спадкового пролетаря», вважалася більш політично благонадійною. На межі 1920–1930-х рр. у публічній риториці «спадкові пролетарі» протиставлялись «робітничій аристократії» – кваліфікованим робітникам, що опиралися владі, та негативно впливали на «маси» новоприбулих робітників. Окрім профспілкових переписів та спеціальних робіт з історії структури робітничого класу СРСР цей термін не вживався. Тому можемо вважати цю метафору «мертвою» (П. Рікер). У 1930-ті рр. та протягом наступних десятиліть сформувався секуляризований культ праці робітника. Він мав свій пантеон та меморіали. Складовою цього процесу було створення практик репрезентації фізичної праці як почесної. Для опису нового статусу трударів з’явилися відповідні мовлені засоби, метафори, що відображали сенс соціальних перетворень. Їх фіксують тлумачні словники. Так, наприкінці 1940-х рр. слово «династія» у словнику С. Ожегова має два значення. Одне з яких означає «робітників, які послідовно передають від покоління до покоління майстерність та трудові традиції». У такий спосіб відбувалася семантична інновація. Метафора трудової династії утвердилася протягом 1950-1980-х рр. Вона активно функціонувала в публіцистичному дискурсі. З цієї теми публікували статті та нариси, знімали документальні фільми, відкривали спеціальні музеї, проводили всесоюзні з’їзди представників трудових династій тощо. Формування та наслідування моделі трудових відносин на підприємстві за зразками родинних мало сприяти дисципліні та запобігати виробничим конфліктам.