Арабо-візантійське протистояння як чинник становлення Вірменської держави за правління Феодора Рштуні (639-658)
Ключові слова:
ішхан Феодор Рштуні, Вірменія у VII столітті, нахарари, ара- бо-візантійська боротьба, Двін, монофізиство, діофізитство, католикос Нарсес ІІІ.
Анотація
У статті розглядається історія Вірменської держави у VII столітті, а саме
передумови та причини створення незалежної Вірменії на уламках держави Сасанідівта Візантії, в середині VII століття та її становище в часи правління першого ішхана Феодора Рштуні (639-658). Визначається місце Вірменської держави у арабо-візантійській боротьбі за вплив над Кавказьким регіоном. Аналізується вірмено-арабські та візантійсько-вірменські відносини в часи правління Феодора Рштуні та дається спроба визначити чинники, котрі згодом призвели до падіння Вірменської держави на початку VIII століття.
Завантаження
##plugins.generic.usageStats.noStats##
Посилання
1. Адонц Н. Армения в эпоху Юстиниана / Николай Адонц. – Ереван, 1971. — 526 с.
2. Артамонов М. История хазар / Михаил Артамонов. – Ленинград, 1962. – 517 с.
3. Ахмед ибн-Яхья Белазури. Книга завоевания стран [ХІ ст.] // Большаков О. История Халифата: в 3т. / Олег Большаков. – Москва, 1993. – Т.2. – С. 177.
4. Большаков О. История Халифата: в 3т. / Олег Большаков. – Москва, 1993. – Т.2. – 229 с.
5. Большаков О. История Халифата: в 3т. / Олег Большаков. – Москва, 1998. – Т.3. – 266 с.
6. Бубенок О. Евреи и арабы Палестины и Сирии в конце VI – начале VII в. // Східний світ. — № 1 — 1999. — C. 56-77.
7. Всеобщая история Вардана Великого [XIII ст.] / [пер. Н. Эмина]. – Москва, 1861. – С. 87-88 [Електронний ресурс] / ttp://www.vostlit.info/Texts/rus11/ Vardan/frametext2.htm
8. Всеобщая история Степаноса Таронского Асохика по прозванию [XI ст.] / [пер. с арм. Н. Эмина]. – Москва, 1864. – С. 91 [Електронний ресурс] / http:// www.vostlit.info/Texts/rus17/Asohik/frametext2.htm
9. Гевонд. История Халифов // Хрестоматия по истории СССР. Т.1. / Сост. В. Сыроечковский, В. Лебедев, М. Тихомиров. – Москва, 1949. – С. 15-17.
10. Діофізитство – релігійне вчення, за яким Ісус Христос мав дві подоби: божественну і людську, які гармонійно між собою взаємодіяли. Це віровчення сповідував офіційний Константинополь, котрий хотів, щоб Вірменська церква зреклася монофізитського вчення (віра в одну божественну природу Ісуса Христа), і прийняла діофізитство. 11. История Востока: В 6 т. / [отв. ред. Л.Б. Алаев, К.З. Ашрафян]. – Т. 2. Восток в средние века – Москва, 2002. – 716 с.
12. История императора Ираклия. Сочинение епископа Себеоса [VII ст.] / [под. ред. К. Патканьяна.] – Москва, 1862. – С. 115, 119-120, 121, 129, 133, 152-155. [Електронний ресурс] / http://www.vostlit.info/Texts/rus10/Sebeos/frametext3.htm
13. История Ирана с древнейших времен до конца XVIII века / [под ред. В. Струве]. – Ленинград, 1958. – 392 с.
14. История халифов вардапета Гевонда [VIII cт.] / [пер. с арм. К. Патканьяна]. – Санкт-Петербург, 1862. [Електронний ресурс] / http://www.vostlit.info/Texts/ rus11/Gewond/frametext2.htm
15. Ішхан – намісник, цар Вірменії. Займався адміністративними та соціально-економічними справами. Обирали ішхана та спарапета нахарари і вони були повністю підконтрольні візантійському василевсу або шахиншаху відповідно (до сер. VII ст.) 16. Киракос Гандзакеци. История Армении [XIII ст.] / [пер. Л. Ханларян]. – Москва, 1976. – С. 68-69 [Електронний ресурс] /http://www.vostlit.info/Texts/rus8/ Gandzakeci/frametext1.htm
17. Кривов М. Византия и арабы в раннем средневековье / Михаил Кривов. – Санкт-Петербург, 2002. – 189 с.
18. Мюллер А. История ислама: От доисламской истории арабов до падения династии Аббасидов / Август Мюллер. [пер. с нем]. – Москва, 2004. – 911 с.
19. Нахарари – місцева вірменська знать. У VII ст. Вірменія фактично була поділена на “удільні князівства”, якими керував певний нахарарський рід. Ці “князівства” де-факто були незалежними одне від одного і від влади ішхана.
20. Новосельцев А. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа / Анатолий Новосельцев. – Москва, 1990. – 206 с.
21. Cпарапет – головнокомандувач вірменських військ. Друга людина в державі після ішхана.
22. Тер-Гевондян А. Армения и Арабский халифат / Арам Тер-Гевондян. – Ереван, 1977. – 319 с.
2. Артамонов М. История хазар / Михаил Артамонов. – Ленинград, 1962. – 517 с.
3. Ахмед ибн-Яхья Белазури. Книга завоевания стран [ХІ ст.] // Большаков О. История Халифата: в 3т. / Олег Большаков. – Москва, 1993. – Т.2. – С. 177.
4. Большаков О. История Халифата: в 3т. / Олег Большаков. – Москва, 1993. – Т.2. – 229 с.
5. Большаков О. История Халифата: в 3т. / Олег Большаков. – Москва, 1998. – Т.3. – 266 с.
6. Бубенок О. Евреи и арабы Палестины и Сирии в конце VI – начале VII в. // Східний світ. — № 1 — 1999. — C. 56-77.
7. Всеобщая история Вардана Великого [XIII ст.] / [пер. Н. Эмина]. – Москва, 1861. – С. 87-88 [Електронний ресурс] / ttp://www.vostlit.info/Texts/rus11/ Vardan/frametext2.htm
8. Всеобщая история Степаноса Таронского Асохика по прозванию [XI ст.] / [пер. с арм. Н. Эмина]. – Москва, 1864. – С. 91 [Електронний ресурс] / http:// www.vostlit.info/Texts/rus17/Asohik/frametext2.htm
9. Гевонд. История Халифов // Хрестоматия по истории СССР. Т.1. / Сост. В. Сыроечковский, В. Лебедев, М. Тихомиров. – Москва, 1949. – С. 15-17.
10. Діофізитство – релігійне вчення, за яким Ісус Христос мав дві подоби: божественну і людську, які гармонійно між собою взаємодіяли. Це віровчення сповідував офіційний Константинополь, котрий хотів, щоб Вірменська церква зреклася монофізитського вчення (віра в одну божественну природу Ісуса Христа), і прийняла діофізитство. 11. История Востока: В 6 т. / [отв. ред. Л.Б. Алаев, К.З. Ашрафян]. – Т. 2. Восток в средние века – Москва, 2002. – 716 с.
12. История императора Ираклия. Сочинение епископа Себеоса [VII ст.] / [под. ред. К. Патканьяна.] – Москва, 1862. – С. 115, 119-120, 121, 129, 133, 152-155. [Електронний ресурс] / http://www.vostlit.info/Texts/rus10/Sebeos/frametext3.htm
13. История Ирана с древнейших времен до конца XVIII века / [под ред. В. Струве]. – Ленинград, 1958. – 392 с.
14. История халифов вардапета Гевонда [VIII cт.] / [пер. с арм. К. Патканьяна]. – Санкт-Петербург, 1862. [Електронний ресурс] / http://www.vostlit.info/Texts/ rus11/Gewond/frametext2.htm
15. Ішхан – намісник, цар Вірменії. Займався адміністративними та соціально-економічними справами. Обирали ішхана та спарапета нахарари і вони були повністю підконтрольні візантійському василевсу або шахиншаху відповідно (до сер. VII ст.) 16. Киракос Гандзакеци. История Армении [XIII ст.] / [пер. Л. Ханларян]. – Москва, 1976. – С. 68-69 [Електронний ресурс] /http://www.vostlit.info/Texts/rus8/ Gandzakeci/frametext1.htm
17. Кривов М. Византия и арабы в раннем средневековье / Михаил Кривов. – Санкт-Петербург, 2002. – 189 с.
18. Мюллер А. История ислама: От доисламской истории арабов до падения династии Аббасидов / Август Мюллер. [пер. с нем]. – Москва, 2004. – 911 с.
19. Нахарари – місцева вірменська знать. У VII ст. Вірменія фактично була поділена на “удільні князівства”, якими керував певний нахарарський рід. Ці “князівства” де-факто були незалежними одне від одного і від влади ішхана.
20. Новосельцев А. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа / Анатолий Новосельцев. – Москва, 1990. – 206 с.
21. Cпарапет – головнокомандувач вірменських військ. Друга людина в державі після ішхана.
22. Тер-Гевондян А. Армения и Арабский халифат / Арам Тер-Гевондян. – Ереван, 1977. – 319 с.
Опубліковано
2015-04-05
Як цитувати
Димидюк, Д. А. (2015). Арабо-візантійське протистояння як чинник становлення Вірменської держави за правління Феодора Рштуні (639-658). Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія», (50), 208-215. вилучено із https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/1558
Розділ
Статті
Авторське право (c) 2015 Д. А. Димидюк
Цю роботу ліцензовано за Міжнародня ліцензія Creative Commons Attribution 4.0.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
