БОЛГАРИ БАЛКАН ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ ЗА ДАНИМИ МУСУЛЬМАНСЬКИХ АВТОРІВ РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Анотація
Відомо, що в хозарський період у VII–X ст. болгари проживали щонайменше в трьох-чотирьох місцях Європи: на правому березі Середньої Волги, де виникла Волзька Болгарія; в пониззі Дунаю, на території Першого Болгарського царства; і в степах басейнів Дону і Приазов'я. Саме це заганяло в глухий кут багатьох мусульманських географів. Серед них – ал-Мас‘уді та анонімний автор «Худуд ал-‘Алам».
Дослідники давно помітили, що у своєму творі «Мурудж аз-захаб…» ал-Мас‘уді плутає волзьких булгар з дунайськими. Додамо до цього згаданих ал-Масуді приазовських та донських болгар. Так, на самому початку 17-го розділу його праці «Мурудж аз-захаб…» зазначається, що Волга «витікає з верхніх частин тюркських земель». При цьому автор підкреслює, що «від неї відтікає відгалудження в напрямку країни булгар» і впадає в «Майтас (Азовське море)». Булгари також згадуються в розповіді ал-Мас‘уді про похід русів до Каспійського моря через Волго-Донську переволоку після 912 р.
Що стосується даних «Худуд ал-‘Алам» про болгар, то вони ще більш заплутані і потребують детальнышого аналізу. Так, говорячи про населення Середнього Поволжя, анонімний автор використовує відомий етнонім Б-ртас для позначення мешканців лівобережжя, де були відомі булгари.
Однією з найзагадковіших етнічних груп, згаданих у «Худуд ал-‘Алам», є «внутрішні болгари». Ф. Вестберг та М. Й. Мерперт були схильні ототожнювати їх з «чорними болгарами», які мешкали в регіоні Північного Приазов’я. Й. Маркварт свого часу висловив припущення, що «внутрішні болгари» мусульманських авторів були споріднені з дунайськими болгарами. В. Ф. Мінорський припускає, що поділ болгар на «зовнішніх» і «внутрішніх», ймовірно, був введений в географічну літературу ал-Балхі (IX–X ст.), який згадує про «зовнішніх болгар». Більше того, ал-Балхі був першим, хто згадав про «внутрішніх болгар». Цей термін – «внутрішні болгари» – ал-Балхі використовував для позначення придунайських болгар. За спостереженнями В. Ф. Мінорського, він міг широко використовуватися ал-Істахрі (IX–X ст.), але в ал-Істахрі немає жодних записів про «зовнішніх болгар». Такі плутані і суперечливі відомості, як у ал-Істахрі, так і в інших арабських авторів, а також у анонімного автора «Худуд ал-Алам», змусили В. Ф. Мінорського припустити, що термін «внутрішні болгари» явно протиставляється терміну «зовнішні болгари».
Можливо, ал-Балхі та ал-Істахрі називали дунайських болгар «внутрішніми», оскільки, за словами їхніх інформаторів, вони були найзахіднішою групою серед усіх болгар. В інших випадках, однак, автор «Худуд ал-‘Алам» називає дунайських болгар В-н-н-д-р, а волзьких – Б-ртас. Метод виключення дозволяє не відносити дунайських і волзьких болгар до «внутрішніх». Так, наприклад, анонімний автор «Худуд ал-‘Алам» називає «внутрішніми», тобто західними, тих болгар, які живуть у степах Подоння та Приазов'я.
Ці суперечливі повідомлення мусульманських авторів раннього Середньовіччя про болгар пояснюються не лише їхньою значною розпорошеністю, але й використанням різноманітних джерел, в яких окремі групи болгар були відомі під різними назвами. Це змушувало мусульманських географів вносити певні корективи в тексти своїх трактатів.
Завантаження
Посилання
Афанасьев, Г. Е. 1984. Этническая территория буртасов во второй половине VIII – начале X вв. Советская этнография. Москва, № 4, с. 28–41.
Alikhova, A. E. 1949. K voprosu o burtasakh [To the Question of the Burtas People]. Sovetskaya etnografiya. Moscow, No 1, s. 48–57. (In Russian).
Алихова, А. Е. 1949. К вопросу о буртасах. Советская этнография. Москва, № 1, с. 48–57.
Bartol’d, V .V. 1940. Arabskiye izvestiya o russakh [Arabic Reports about the Rus’ian People]. Sovetskoye vostokovedeniye. Moscow, No 1, s. 15–50. (In Russian).
Бартольд, В. В. 1940. Арабские известия о руссах. Советское востоковедение. Москва, № 1, с. 15–50.
Garkavi, A. Ya. 1870. Skazaniya musul’manskikh pisateley o slavyanakh i russkikh (s poloviny VII veka do kontsa X veka po R. Kh.). [Tales of Muslim Writers about the Slavs and Rus’ian People (Since the Half of the 7th Century to the End of the 10th Century AD)]. Sankt-Peterburg, Imp. AN, 308 s. (In Russian and Arabic).
Гаркави, А. Я. 1870. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских (с половины VII века до конца X века по Р. Х.). Санкт-Петербург, ИАН, 308 с.
Istakhri, 1927. Kitab al-masalik va al-mamalik [Book of Ways and Countries]. Biblioteka Geographicorum Arabicorum. Ed. M. J. de Goeje, vol. I, edicio secunda. Lugduni Batavorum, apud E. J. Brill, 348 s. (In Arabic).
Khvol’son, D. A. 1869. Izvestiya o khazarakh, bolgarakh, mad’yarakh, slavyanakh i rusakh Abu-Ali Akhmeda Ben Omar ibn-Dasta [Information about the Khazars, Bulgarians, Magyars, Slavs and Rus by Abu Ali Ahmed Ben Omar ibn-Dasta]. Sankt-Peterburg, Imp. AN, 199 s. (In Russian and Arabic).
Хвольсон, Д. А. 1869. Известия о хазарах, болгарах, мадьярах, славянах и русах Абу-Али Ахмеда Бен Омар ибн-Даста. Санкт-Петербург, ИАНб 199 с.
Khudud al-‘Alem (rukopis’ Tumanskogo) s vvedeniyem i ukazatelem V. Bartol’da. 1930. Leningrad, AN SSSR, 45 s. text, 78 s. fax. (In Russian and Persian).
Худуд ал-‘Алем (рукопись Туманского) с введением и указателем В. Бартольда. Ленинград: АН СССР, 1930. 45 с. текста, 78 с. факсимиле.
Marquart, J. 1903 Osteuropäsche und Ostasiatische Streifzüge: ethnologische und historisch-topographische Studien zur Geschichte des 9. und 10. Jahrhunderts (ca. 840–940). Leipzig, 429 s. (In German).
Mas‘udi, 1966. Murudzh az-zakhab va ma‘adin al-dzhavakhir [Gold Washing and Gem Mines], vol. 1, without place of publication, 352 s. (In Arabic).
Merpert, N. Ya. 1958. Drevneyshiye bolgarskiye plemena Prichernomor’ya [The Ancient Bulgarian Tribes of the Black Sea Region]. Ocherki istorii SSSR. Moscow, AN SSSR, s. 587–616. (In Russian).
Мерперт, Н. Я. 1958. Древнейшие болгарские племена Причерноморья. Очерки истории СССР. Москва, АН СССР, с. 587–616.
Minorsky, V. 1937. Hudud al-‘Alam. The Regions of the World. London–Oxford, 1937, 320 p.
Minorskiy, V. F. 1963. Istoriya Shirvana i Derbenta X–XI vv. [History of Shirvan and Derbent in 10th–11th century AD]. Moscow, Izd. vost. lit., 265 s. (In Russian)
Минорский, В. Ф. 1963. История Ширвана и Дербента X–XI вв. Москва, Изд. вост. лит., 265 с.
Novoseltsev, A. P. 1990. Khazarskoye gosudarstvo i yego rol’ v istorii Vostochnoy Evropy i Kavkaza [Khazar State and its Role in the History of Eastern Europe and the Caucasus]. Moscow, Nauka, 264 s. (In Russian).
Новосельцев, А. П. 1990. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. Москва, Наука, 264 с.
Pletneva, S. A. 1984. Drevniye bolgary v basseyne Dona i Priazov’ya [The Ancient Bulgarians in the Don and Azov Basins]. Pliska-Preslav. Prabalgarskata kultura. Materiali ot balgaro-savetskata sreshta. Shumen, 1976. Sofia, Balg. Akad. nauk, vol. II, s. 9–19. (In Russian).
Плетнева, С. А. 1984. Древние болгары в бассейне Дона и Приазовья. Плиска-Преслав. Прабългарската култура. Материали от българо-съветската среща. Шумен, 1976. София, Бълг. Акад. наук, т. II, с. 9–19.
Romashov, S. A. 1993. Gde nakhodilas’ Chernaya Bolgariya [Where was Black Bulgaria]. Vostochnaya Evropa v drevnosti i srednevekov’ye. Spornyye problemy. Moscow, RAN, s. 66–68. (In Russian).
Ромашов, С. А. 1993. Где находилась Черная Болгария. Восточная Европа в древности и средневековье. Спорные проблемы. Москва, РАН, с. 66–68.
Steingass, F. A. 1998. Comprehensive Persian-English Dictionary. Beirut, ROUTLEDGE, 1539 s.
Tumanskiy, A. 1914. Burtas i Berdas [The Burtas People and the Berdas People]. Izvestiya Vysshikh Tiflisskikh zhenskikh kursov. Tiflis, book 1, issue 1, s. 94–96. (In Russian).
Туманский, А. 1914. Буртас и Бердас. Известия Высших Тифлисских женских курсов. Тифлис, кн. 1, вып. 1, с. 94–96.
Vestberg, F. 1908. K analizu vostochnykh istochnikov o Vostochnoy Evrope [To the Analysis of Oriental Sources on Eastern Europe]. Zhurnal ministerstva narodnogo prosveshcheniya. Moscow, part XIII, fevr., s. 364–400. (In Russian).
Вестберг, Ф. 1908. К анализу восточных источников о Восточной Европе. Журнал министерства народного просвещения. Москва, ч. XIII, февр., с. 364–400.
