Анти на лівому березі Нижнього Дунаю у VII ст.
Анотація
У VII ст. анти Нижнього Подунав'я вже не згадувались у письмових джерелах як учасники подій того часу. Причину цього дослідники пояснювали тим, що тоді анти переселилися на правий берег Дунаю в межі Візантійської імперії. Є навіть відомості Феофілакта Сімокатти та Феофана, згідно з якими у 602 р. у візантійсько-аварській війні анти лівобережжя Нижнього Дунаю виступили на боці візантійців і за це зазнали нападу аварів. Їх і називали у VII ст. «северами». На думку деяких дослідників, існує зв'язок між «северами» Нижнього Подунав'я та «сіверянами» Середньої Надніпрянщини, тому що термін «север» означає – «лівобережний». Відомості Феофана дозволяють визнати, що після 602 р. частина антів залишилася на лівому березі Дунаю. Цілком можливо, що ці анти-перевізники стали васалами аварів. Їхній етнографічний опис цілком відповідає даним візантійських авторів про слов'ян на човнах-моноксилах, які у 626 р. допомагали аварам та персам штурмувати Константинополь. Феофан повідомляє, що вони прибули сюди з берегів Дунаю. Лише у 680 р. болгарський хан Аспарух зміг вигнати остаточно з лівого берега Дунаю нащадків антів, бо ті були союзниками аварів, які були конкурентами болгарам. Тим нічого не залишалося, як повернутися на свою історичну батьківщину на Лівобережжі Середньої Надніпрянщини. Не виключено, що це переселення могло б сприяти політичному домінуванню
репатріантів з берегів Дунаю серед місцевих слов'янських племен. Археологічні знахідки того часу, представлені насамперед скарбами, свідчать, що ці переселенці не були носіями провінційної візантійської культури, але брали активну участь у торговому обміні з Візантією. Щодо поширення етноніму «сіверяни» (севери) серед слов'янських племен Нижнього Дунаю та Лівобережної Надніпрянщини існують два варіанти пояснення: або цей термін з'явився серед слов'ян на лівому березі Дунаю та на лівому березі Дніпра конвергентно; або нащадки антів принесли його з собою до Надніпрянщини і поширили його там. На користь другого припущення може свідчити те, що термін «север» у російській та деяких слов'янських мовах означає частину світу – Північ (Север). Для позначення південної частини східних слов'ян це дивно. Зате на північ від слов'ян, які проживали на правому березі Дунаю у VII ст., знаходилися лівобережні анти. Цілком можливо, що у VII ст. серед нижньодунайських слов’ян термін «север» отримав ще одне семантичне значення і завдяки репатріації слов’ян з лівого берега Дунаю на лівий берег Дніпра поширився серед східних слов’ян у новому значенні.
Завантаження
Посилання
/Посилання
Feofan. 1890. Letopis’ vizantiytsa Feofana ot Diokletiana do tsarya Mikhaila i syna ego Feofilakta [Chronicle by the Theophanes Byzantine from Diocletian to Tsar Michael and his Son Theophylact] / Per. s grech. V. I. Obolenskogo i F. A. Ternovskogo. Sankt-Peterburg, 680 s. (In Russian).
Feofilakt Simokatta. 1957. Istoriya [History] / Per. s grech. S. P. Kondrat’yeva. Moscow, AN SSSR, 224 s. (In Russian).
Gumilev, L. N. 1993. Tysyacheletiye vokrug Kaspiya [Millennium around the Caspian Sea]. Moscow, 340 s. (In Russian).
Khaburgayev, G. A. 1979. Etnonimiya «Povesti vremennykh let» [Ethnonymy of "Tale of Bygone Years"]. Moscow, MGU, 232 s. (In Russian).
Prikhodnyuk, O. M. 1989. Anty i pen’kovskaya kul’tura [The Antes and Pen’kovskaya culture]. Drevniye slavyane i Kiyevskaya Rus’ [The Ancient Slavs and the Kievan Rus’]. Kiyev, Naukova dumka, s. 58–69. (In Russian).
Prykhodnyuk, O. M. 1997. Anty ta avary [The Antes and the Avars]. Problemy pokhodzhennya ta istoriya rozvytku slov”yan [Problems of Origin and History of Development of the Slavs]. Kyyiv –L’viv, s. 142–148. (In Ukrainian).
Prykhodnyuk, O. M. 2005. Pastyrs’ke horodyshche [The Pastyrs’ke Fortress]. Kyyiv–Chernivtsi, Zelena Bukovyna, 244 s. (In Ukrainian).
SDPIS – Svod drevneyshikh pis’mennykh izvestiy o slavyanakh [A Collection of Ancient Written Evidence about the Slavs]. 1995, ed. G. G. Litavrin, Moscow, «Vostochnaya literatura» RAN, vol. II (VII–IX vv.), 590 s. (In Russian).
Sukhobokov, O. V. 1975. Slavyane Dneprovskogo Levoberezh’ya (Romenskaya kul’tura i eyë predshestvenniki) [The Slavs of the Dnieper Left Bank (Romenskaya Culture and its Predecessors)]. Kiyev, Naukova dumka, 163 s. (In Russian).
Sukhobokov, O. V. 2004. Tyurkomovni narody v istoriyi naselennya livoberezhno-dniprovs’kykh lisostepiv Ukrayiny (arkheolohichnyy aspekt) [The Turkophone Peoples in the History of the Population of the Left-Bank-Dnieper Forest-Steppes Zone of Ukraine (Archaeological Aspect)]. Khazarskyy al’manakh [Khazar almanac], Kyev–Khar’kov, vol. 3, s. 160–175. (In Ukrainian).
Terpylovs’kyy, R. V., Shekun O. V. 1996. Oleksandrivka I – Bahatosharove slov”yans’ke poselennya bilya Chernihova [Oleksandrivka I – A Multi-Layered Slavic Settlement near the Chernihiv City]. Chernihiv: Siveryans’ka dumka, 128 s. (In Ukrainian).
Theophanis. 1839. Chronographia. Corpus scriptorum Historiae Byzantinae. Bonnae, vol. I, 620 p.
Trubachev, O. N. 2003. Etnogenez i kul’tura drevneyshikh slavyan: Lingvisticheskiye issledovaniya [Ethnogenesis and Culture of the Ancient Slavs: Linguistic Researches]. Moscow, Nauka, 489 s. (In Russian).
Trubachev, O. N. 2009. Lingvisticheskiy analiz gidronimov Verkhnego Podneprov’ya [Linguistic Analysis of Hydronyms of the Upper Dnieper Region]. Trubachev O. N. Trudy po etimologii: Slovo. Istoriya. Kul’tura [Trubachev O. N. Works on Etymology: Word. History. Culture]. Moscow: Rukopisnyye pamyatniki Drevney Rusi, t. 4, s. 9–382. (In Russian).
Theophanis. 1839. Chronographia. Corpus scriptorum Historiae Byzantinae. Bonnae, vol. I, 620 p.
Гумилёв Л. Н. 1993. Тысячелетие вокруг Каспия. Москва, 340 с.
Приходнюк, О. М. 1989. Анты и пеньковская культура. Древние славяне и Киевская Русь. Киев, Наукова думка, с. 58–69.
Приходнюк, О. М. 1997. Анти та авари. Проблеми походження та історія розвитку слов’ян. Київ –Львів, с. 142–148.
Приходнюк, О. М. 2005. Пастирське городище. Київ–Чернівці, Зелена Буковина, 244 с.
СДПИС – Свод древнейших письменных известий о славянах. 1995. Т. II (VII-IX вв.) / Отв. ред. Г. Г. Литаврин. Москва, «Восточная литература» РАН, 590 с.
Сухобоков, О. В. 1975. Славяне Днепровского Левобережья (Роменская культура и её предшественники). Киев, Наукова думка, 163 с.
Сухобоков, О. В. 2004. Тюркомовні народи в історії населення лівобережно-дніпровських лісостепів України (археологічний аспект). Хазарский альманах, Киев–Харьков, т. 3, с. 160–175.
Терпиловський, Р. В., Шекун О. В. 1996. Олександрівка I – Багатошарове слов’янське поселення біля Чернігова. Чернігів: Сіверянська думка, 128 с.
Трубачев, О. Н. 2003. Этногенез и культура древнейших славян: Лингвистические исследования. Москва, Наука, 489 с.
Трубачев, О. Н. 2009. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. Трубачев О. Н. Труды по этимологии: Слово. История. Культура. Москва: Рукописные памятники Древней Руси, т. 4, с. 9–382.
Феофан. 1890. Летопись византийца Феофана от Диоклетиана до царя Михаила и сына его Феофилакта / Пер. с греч. В. И. Оболенского и Ф. А. Терновского. Санкт-Петербург, 680 с.
Феофилакт Симокатта. 1957. История / Пер. с греч. С. П. Кондратьева. Москва, АН СССР, 224 с.
Хабургаев Г. А. 1979. Этнонимия «Повести временных лет». Москва, МГУ, 232 с.
Чичуров, И. С. 1980. Византийские исторические сочинения: «Хронография» Феофана, «Бревиарий» Никифора / Отв. ред. В. Т. Пашуто. Москва, Наука, 216 с.