Апроксимація і метафора в італійській номінативній стратегії

Анотація

У даній статті аналізуються номінативні стратегії італійської мови і розглядаються різні випадки, які не можна описати прямими номінативними засобами.  Зокрема, я розглядаю апроксимацію і метафору як два взаємодоповнюючих засоби, що використовуються мовцем для опису ситуації. Апроксимація і метафора – це семантичні категорії, що підпорядковуються певній системі правил. У відповідності до своїх специфічних семантичних властивостей апроксимативи “розширюють” семантичне поле концепту, щоб його можна було застосовувати до різних ситуацій, що призводить до нечіткого опису ситуації; метафори, навпаки, чітко ідентифікують певні аспекти нечіткої ситуації, щоб вона стала більш зрозумілою для співрозмовника. І апроксимативні, і метафоричні оператори використовуються для перевизначення концепту і зміни діапазону його застосованості. У цій статті дається визначення апроксимативів і метафор, а потім описуються їх семантичні властивості, включаючи прагматичну інформацію, яку вони передають. Я також надаю оригінальну класифікацію апроксимативів, розділяючи їх на дві різні групи – градуюючі і граничні. І апроксимативні, і метафоричні оператори дозволяють мовцям передавати своє суб’єктивне ставлення до описуваної ситуації: в цій статті аналізується відмінність в оцінці ситуації мовцем залежно від обраного оператора, бо апроксимативні і метафоричні оператори передають різні оцінки. Функції та значення апроксимативів і метафор суттєво розрізняються залежно від локальної мовної культури. Друга частина статті містить докладні ілюстрації ходу аналізу метафор, пов’язаних з їжею, в італійській мовній культурі.