Зарубіжний досвід публічного управління в умовах надзвичайних ситуацій
Анотація
У статті розглянуто зарубіжний досвід публічного управління в умовах надзвичайних ситуацій з акцентом на його адаптацію до українських реалій. Наголошується на актуальності тематики в умовах зростання масштабів природних, техногенних та гуманітарних криз, що вимагають ефективної роботи державних інституцій. Особливу увагу приділено викликам, спричиненим повномасштабною російською агресією проти України, яка супроводжується значними руйнуваннями та соціально-економічними кризами. У статті здійснено огляд найкращих практик публічного управління під час надзвичайних ситуацій, впроваджених у таких країнах, як США, Німеччина, Японія, Велика Британія, Ізраїль, Канада, Австралія. Виокремлено ключові елементи їхніх антикризових моделей, зокрема: багаторівнева інституційна структура з чітким розподілом повноважень; правове регулювання кризових ситуацій на основі рамкових законів та планів дій; розвиненість комунікаційних стратегій для оперативного інформування громадськості; використання інноваційних технологій, таких як геоінформаційні системи, штучний інтелект, безпілотники; активна взаємодія державних органів з місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями та приватним сектором. На основі аналізу зроблено висновок, що ефективне антикризове управління передбачає інтеграцію централізованого стратегічного керівництва з широкою автономією регіональних і місцевих органів влади. Особливу увагу приділено досвіду Ізраїлю, зокрема його моделі стратегічних комунікацій, участі волонтерських організацій та практиці навчання громадян до кризових ситуацій воєнного характеру. Окремо акцентується на необхідності запровадження в Україні системи раннього попередження, підготовки ситуаційних центрів і цифровізації управлінських процесів, зокрема для прогнозування надзвичайних ситуацій. Пропонуються конкретні рекомендації щодо вдосконалення законодавчої бази, підвищення інституційної спроможності, запровадження сучасних технологій і розробки ефективних комунікаційних стратегій. Стаття містить перспективи для подальших досліджень, спрямованих на інтеграцію зарубіжного досвіду в українське правове та управлінське середовище, а також на вироблення практичних рекомендацій для оптимізації функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування під час кризових ситуацій.
Завантаження
Посилання
Andreiev, S.O., & Savin, S.O. (2021). Foreign experience of public governance in the field of disaster medicine. Expert: Paradigms of Legal Sciences and Public Administration, (3), 221–243. [in Ukrainian]
Krynychna, I.P. (2018). Public administration of processes for preventing and managing emergencies: International experience. Public Administration and Customs Administration, (1(18)), 112–121. [in Ukrainian]
Trush, O.O., & Hudymenko, Yu.V. (2009). World experience of public administration in emergency situations. State Building, (2). URL: https://periodicals.karazin.ua/apdu/article/download/21192/19811/ [in Ukrainian]
Alexander, D. (2002). Principles of Emergency Planning and Management. Edinburgh: Dunedin Academic Press Ltd.
Anthony, I. (2018). Military dimensions of a multipolar world: Implications for global governance. Strategic Analysis, 42(3), 208–219. DOI: https://doi.org/10.1080/09700161.2018.1463957
Comfort, L., Boin, A., & Demchak, C. (2010). Designing Resilience: Preparing for Extreme Events. University of Pittsburgh Press.
Dunford, M., & Han, M. (2025). Energy dilemmas: Climate change, creative destruction and inclusive carbon-neutral modernization path transitions. International Critical Thought, 1–25. DOI: https://doi.org/10.1080/21598282.2025.2448920
European Centre for Disease Prevention and Control. URL: https://www.ecdc.europa.eu/en
Fabbrini, F. (2024). The recovery and resilience facility as a new legal technology of European governance. Journal of European Integration, 47(1), 85–103. DOI: https://doi.org/10.1080/07036337.2024.2361830
Haibo, Z., & Xing, T. (2016). Structural change in China’s emergency management: Theoretical generalizations. Social Sciences in China, 37(2), 77–98. DOI: https://doi.org/10.1080/02529203.2016.1162010
Hamm, M. (2024). Emergency politics from the inside: EU staff and the building of a task force during the Greek crisis. European Politics and Society, 1–20. DOI: https://doi.org/10.1080/23745118.2024.2418336
Lagadec, P. (1990). States of Emergency: Technological Failures and Social Destabilization. London: Butterworth-Heinemann Ltd.
O’Neill, P. (2023). Civil–military cooperation: Lessons repeated until learned. Whitehall Papers, 101(1), 23–43. DOI: https://doi.org/10.1080/02681307.2023.2415222
Peters, B. G., & Torfing, J. (2025). Theoretical framing of public administration research. International Journal of Public Administration, 1–15. DOI: https://doi.org/10.1080/01900692.2024.2446901
Pettit, S. J., & Beresford, A. K. C. (2005). Emergency relief logistics: An evaluation of military, non-military and composite response models. International Journal of Logistics Research and Applications, 8(4), 313–331. DOI: https://doi.org/10.1080/13675560500407325
Singh, V., Correa da Cunha, H., & Mangal, S. (2023). Do geopolitical risks impact trade patterns in Latin America? Defence and Peace Economics, 35(8), 1102–1119. DOI: https://doi.org/10.1080/10242694.2023.2299072
Sylves, R. (2019). Disaster Policy and Politics: Emergency Management and Homeland Security. CQ Press.
The Emergencies Act. (1988). URL: https://laws-lois.justice.gc.ca/eng/acts/E-4.5/FullText.html
