«Пролетарсько-революційна» автобіографія – запорука приналежності до «ранньорадянської» генерації вчених (на прикладі наукового співтовариства гуманітаріїв Одеси)

Анотація

У статті запропонована модель вивчення закономірності формування, розвитку, поширення наукового знання та змін парадигм серед вчених-гуманітаріїв наукового співтовариства Одеси через призму ідентичності однієї генерації. Сформульовано тлумачення терміну «генерація» та запропоновано хронологічну періодизацію генерацій одеських вчених-гуманітаріїв. Формулювання назв генерацій наукового співтовариства Одеси має диференціацію відповідно до ідеологічної складової домінуючих типів професійної діяльності для кожної окремої генерації одеських науковців, що залежало в кожному окремо обраному хронологічному періоді від панівних пріоритетів формування професійної діяльності та просопографічної палітри генерації на тлі метаморфоз наявних суспільно-політичних і соціокультурних ландшафтів. Окреслено характерні риси «ранньорадянської» генерації одеських вчених. Встановлено специфіку взаємовідносин одеських вчених-гуманітаріїв з діючим політичним режимом, який мав багаторівневу структуру. Основним компонентом, що впливав на діяльність науковців, був складний перманентний процес інституційних, структурних і когнітивних змін у державно-адміністративній системі управління.

На тлі суспільно-політичних змін 1920–1941 рр. ідентифіковано та представлено постаті окремих одеських вчених як представників «ранньорадянської» генерації. Наголошено на поступовому втягуванні вчених у ярмо офіційної ідеології та партійно-державного контролю, що підводило їх до побоювання діючої влади, непогодження з якою приводило до обмеження академічної свободи, яке проявлялося в тотальній регламентації й стандартизації професійної діяльності та різних утисків. Унаслідок цього вони були змушені вказувати в автобіографіях факти, які б демонстрували їх пролетарське походження або їх участь у революційних подіях на боці більшовиків.