Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки» https://periodicals.karazin.ua/uahistory <p>Фахове видання з історичних наук.</p> <p>Досліджується історія та культура України, історіографічні проблеми, етнокультурні студії, розглядаються особливості соціальних, політичних і культурних процесів у європейському, загальноукраїнському та регіональному вимірах від давніх часів до сьогодення.</p> uk-UA ukrstudies@karazin.ua (Pototskyi V. P.) ukrstudies@karazin.ua (Потоцький Вячеслав Петрович) Wed, 09 Dec 2020 00:00:00 +0000 OJS 3.1.2.4 http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss 60 Роль Опішні в історії Слобожанщини XVII століття https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17367 <p><em>У статт</em><em>і в хронологічній послідовності розглянуті відомості про участь людей з м.&nbsp;Опішня (сучасна Полтавська область) у процесах, пов</em><em>’язаних з о</em><em>своєнням земель Слобідської України.</em></p> <p><strong><em>Мета дослідження</em></strong><em> – схарактеризувати, як у подіях, що відбувалися на теренах Слобожанщини наприкінці 1630-х – на початку 1670-х років, відображена діяльність осіб, пов</em><em>’</em><em>язаних із м.&nbsp;Опішня.</em></p> <p><strong><em>Методологічну основу дослідження</em></strong><em> становлять принципи історизму, системності, поєднані з історико-порівняльним та </em><em>мікроісторичним методами.</em></p> <p><strong><em>Наукова новизна дослідження</em></strong><strong><em>.</em></strong><em> Уперше комплексно проаналізовано всі відомі нині згадки про м.&nbsp;Опішню кінця 1630-х – початку 1670-х років в опублікованих писемних джерелах, що стосуються тогочасної історії Слобожанщини. З’ясовано, </em><em>що жителі цього містечка приходили до створюваних московською державою наприкінці 1630-х – у 1650-х роках поселень: Опішня мала прикордонний статус і біля неї принаймні з 1620-х років функціонувала переправа на лівий берег р.&nbsp;Ворскла, звідки лежав найкоротший шлях від Києва, Лубен і Миргорода на схід, де тоді заселяли Яблонів, Чугуїв, Печеніги та Харків. Саме з цими населеними пунктами пов</em><em>’яза</em><em>ні згадки про переселенців з Опішні. Вихідці з різних регіонів Речі Посполитої, українці і, можливо, білоруси та волохи, перебували в Опішні нетривалий час, бо й саме це містечко було засноване близько 1640 року. Усі знайдені матеріали свідчать, що переселенці з Опішні переходили на територію здебільшого сучасної Харківської області після соціальних катаклізмів, пов’язаних з різними військовими діями, що охоплювали Середнє Поворскля. Вони переважно належали до соціальних низів, були хоч і промосковськи налаштовані, але волелюбні, тому досить часто завдавали клопотів московській владі й водночас зробили чималий внесок у розбудову інфраструктури малозаселеної до початку </em><em>XVII</em><em> стол</em><em>і</em><em>ття</em><em> території.</em></p> <p><strong><em>Висновки</em></strong><em>.</em> <em>Анал</em><em>із відомостей, опублікованих у писемних джерелах, дає змогу дійти висновку, що вихідці з м.&nbsp;Опішня відіграли важливу роль у процесах, які відбувалися на теренах Слобідської України у 1640-х – на початку 1670-х років. Зокрема, за їхньої активної участі були заселені кілька містечок.</em></p> Анатолій Щербань Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17367 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Витоки сільськогосподарської дослідної справи в системі вищої галузевої підготовки України (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.). https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17368 <p><strong><em>Мета. </em></strong><em>Дослідити початки формування науково-організаційних засад сільськогосподарської дослідної справи у закладах вищої галузевої підготовки в кінці XVIII – першій половині ХІХ&nbsp;ст. </em></p> <p><strong><em>Наукова новизна. </em></strong><em>Доведено, що вітчизняне галузеве дослідництво як самостійна галузь наукового природознавства зародилось в системі вищої сільськогосподарської освіти Російської імперії </em><em>в </em><em>результаті комплексної дії різних культурно-аграрних традицій, які виразно виявились в діяльності перших спеціальних вищих аграрних шкіл. У центрі імперії домінувала власно російська традиція, яка перебувала під впливом британської землеробської культури, що віднайшло відображення в діяльності загальнодержавної Павловської практичної школи землеробства неподалік російської столиці. На заході імперії суттєвий вплив на формування перших сільськогосподарських ЗВО – Агрономічного інституту в Маримонті (Королівство Польське) та загальнодержавного Гори-Горецького землеробського інституту (Могильовська губернія) – чинила вплив німецька культурно-аграрна традиція.</em></p> <p><strong><em>Висновки.</em></strong><em> Показано багатовекторність формування системи вищої сільськогосподарської освіти та галузевої дослідної справи і уточнено важливі аспекти їх становлення з урахуванням окремих фактів європейської історії початку ХІХ&nbsp;ст. Розглянуто питання щодо початків дослідної справи в Агрономічному інституті в Маримонті (Королівство Польське), правонаступником якого є Харківський національний аграрний університет ім.&nbsp;В.&nbsp;В.&nbsp;Докучаєва. Розглянуто значення установчих документів Агрономічного інституту в Королівстві Польському з точки зору регламентації роботи дослідного поля у закладі. Досліджено історію дослідного поля Гори-Горецького землеробського інституту за допомогою статутних документів та друкованих праць навчального закладу. </em></p> Олена Голікова Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17368 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Мисливські звичаї, вірування та заборони Житомирського Полісся (за польовими матеріалами) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17369 <p><em>На основі експедиційних матеріалів із Лугинського, Новоград-Волинського, Ємільчинського і Коростенського районів Житомирської області розглянуто звичаєві норми, табу, народні знання і світоглядні уявлення, пов’язані з мисливським промислом. Наведено польові матеріали, які ілюструють основні положення статті.</em></p> <p><strong><em>Метою розвідки </em></strong><em>є дослідження традиційних мисливських звичаїв, вірувань та заборон, що сформувалися на Житомирському Поліссі.</em></p> <p><strong><em>Методологічну основу дослідження</em></strong><em> складають методи історичних наук, принципи об’єктивності, комплексності, історичності, системності; методи аналізу та синтезу, типологічний, порівняльно-історичний. Застосований етнологічний метод польових обстежень за авторськими питальниками; збирання інформації здійснювалось за кущовим методом.</em></p> <p><strong><em>Наукова новизна</em></strong><em> статті полягає в тому, що в ній уперше в українській етнологічній літературі висвітлені звичаї, обряди та заборони, що стосуються вогнепальної мисливської зброї, успіху в промислі, характерні для Житомирського Полісся. Проаналізовані вірування, пов’язані з першим пострілом із нової рушниці, причинами її «псування» та основними способами «виправлення». З’ясовано ступінь збереженості в регіоні давніх вірувань про заборону на контакт жінки із мисливським спорядженням та звичаїв ритуальної чистоти мисливця. Показано ставлення сучасних мисливців до давніх ритуалів. Висвітлено ступінь збереженості вірувань у «перехід дороги» мисливцеві старою жінкою, жінкою з «поганим оком», порожніми відрами, а також котом і зайцем.&nbsp;&nbsp; Відзначено збереженість окремих прикмет вдалого полювання, серед яких – не митися і не голитися, віщі сни. Обґрунтовано заборону на звертання за Божою поміччю у промислі й дотримання звичаєвих норм полювання. Проаналізовано звичаї, пов’язані із ритуальною стріляниною мисливців у певні дні народного календаря. </em></p> <p><strong><em>Висновки</em></strong><em>. Мисливство, як одна з найдавніших форм господарської діяльності, акумулювало в собі численні звичаї, обряди, світоглядні уявлення, народні знання&nbsp; та норми звичаєвого права. Вони змінювались у зв’язку з розвитком суспільства і зміною ролі промислу в системі життєзабезпечення. При збереженості в народній пам’яті&nbsp; давніх вірувань та звичаєвих норм, з’ясовано, що основною запорукою успіху мисливського промислу сучасні мисливці вважають набутий виробничий досвід і знання. Давні світоглядні уявлення і звичаєві норми, які сформувалися в системі мисливського промислу, є важливою складовою нематеріальної культурної спадщини українців.</em></p> Алла Дмитренко Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17369 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Поява та поширення секти шалопутів у Павлоградському повіті Катеринославської губернії (друга половина ХІХ ст.). https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17370 <p><strong><em>Мета. </em></strong><em>Стаття має на меті висвітлити історію появи та поширення секти шалопутів у Павлоградському повіті Катеринославської губернії.</em></p> <p><strong><em>Методологія дослідження.</em></strong><em> Методологічну основу статті складають принципи історизму та об’єктивності, реалізовані із застосуванням низки методів: загальнологічних (аналізу та синтезу), а також класифікаційного, компаративного та метода періодизації. </em></p> <p><strong><em>Наукова новизна. </em></strong><em>Уперше у вітчизняній історіографії предметом спеціального наукового дослідження стала секта шалопутів та її діяльність у Катеринославській губернії. На підставі місіонерських та поліцейських звітів розглянуто роль Григорія Шевченка у створенні секти, визначено ареал її поширення в межах регіону, визначено національний та соціальний склад учасників. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>З’ясовано, що Григорій Шевченко заніс у Павлоградський повіт Катеринославської губернії шалопутське вчення з південноукраїнських регіонів, вірогідно з Таврійської губернії. Створена ним секта за своїм характером була христововірською або хлистівською. Її догмати та церемоніал носили яскраво виражене містичне забарвлення. Григорій Шевченко залишався цілком самостійним лідером групи своїх одновірців, він не входив до якоїсь більш розгалуженої спільноти, а його громада на протязі свого існування залишалася абсолютно автономною одиницею. Ставлення сановників РПЦ та представників світської влади до нової релігійної організації було вкрай негативним. Проти сектантів застосовувалися різні засоби тиску: від примусових співбесід до вироків сільської громади та відвертих репресій з боку каральних органів.&nbsp;&nbsp;&nbsp; </em></p> В'ячеслав Потоцький Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17370 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Ідейно-пропагандистські зусилля Третього Рейху щодо німецьких переселенців з СРСР у 1944 р https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17371 <p><strong><em>Метою статті</em></strong><em> є розкриття особливостей ведення пропаганди нацистською Німеччиною серед німецьких біженців з СРСР на завершальному етапі Другої світової війни. </em></p> <p><strong><em>Методологічну основу</em></strong><em> дослідження становлять: принципи історизму та об’єктивності, а також сукупність спеціальних (історико-генетичний, історико-системний і хронологічний) та загальнонаукових методів (аналіз, синтез, індукція і дедукція). </em></p> <p><strong><em>Наукова новизна.</em></strong><em> У даній статті вперше в історіографії розглянуті питання, пов’язані з індоктринацією німецьких біженців, які були вивезені з окупованих регіонів СРСР на територію Третього рейху у 1943-1944 рр. </em></p> <p><strong><em>Висновки.</em></strong><em> Протягом осені 1943 – весни 1944 рр. з окупованих українських територій владою нацистської Німеччини було евакуйовано близько 350000 етнічних німців. Основна частина біженців підлягала розміщенню на території імперського округу Вартегау. Через брак вільного земельного фонду німецька адміністрація вирішила їх використати в якості сільськогосподарських робітників до завершення війни. Тому перед органами нацистської партії було поставлено завдання переконати біженців в тому, що на даному етапі їм необхідно думати не про власні інтереси, а про роботу на благо Німеччини, від чиєї перемоги залежала їх подальша доля. в кінці лютого 1944 р. з Берліна надійшли перші вказівки щодо налагодження політичної та культурної роботи з радянськими німцями. Досить часто влада Німеччини віддавала перевагу традиційним інструментам пропаганди: наприклад, друкованій продукції та кіно. Дещо інших форм набула робота з дитячо-підлітковим контингентом. Нею, як і під час окупації радянських регіонів, займалося керівництво Гитлерюгенду. Однак попередні пропагандистські технології через соціокультурну специфіку нових переселенців в цілому виявилися неефективними. Крім того, відсутність результату значною мірою була пов’язана із зростаючим невдоволенням багатьох радянських німців своїм соціальним становищем. </em></p> Володимир Мартиненко Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17371 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Ідеологічні основи Організації Українських Націоналістів за кордоном (1950-ті – поч. 1990 рр.) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17372 <p><em>У статті досліджено трансформацію націоналістичної ідеології Організації Українських Націоналістів за кордоном у 1950-х – поч. 1990-х рр. Простежено, як учасники радикального руху, революційних підпільних збройних формувань актуалізували ідеологічну доктрину, діючи в умовах західних демократій. На підставі аналізу ідеологічних публіцистичних матеріалів членів організації та її програмних документів досліджено інтеграцію принципів ліберальної й соціальної демократії в ідеологію українського націоналізму. Схарактеризовано зміст стратегії мирної революції національно-визвольного руху для створення неорганізованого опору в УРСР.</em></p> <p><strong><em>Метою дослідження</em></strong><em> – розкрити ідеологічні основи, світоглядні принципи Організації Українських Націоналістів за кордоном і простежити її перехід до демократичного націоналізму.</em></p> <p><strong><em>Методологічну основу</em></strong><em> дослідження становлять принцип історизму та системності, а також порівняльно-історичний та конкретно-проблемний методи.</em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>В умовах діаспори відбувся другий розкол в українському націоналістичному русі, спричинений різним трактуванням еволюції, яку пройшла ОУН в умовах Другої світової війни, і баченням стратегії боротьби за відновлення державної незалежності України. Унаслідок цього виникла нова структура – Організація Українських Націоналістів за кордоном (ОУН(з)), що віддавала перевагу поміркованим позиціям, адаптованим до суспільно-політичної дійсності. Члени організації взяли за основу постанови ІІІ Надзвичайного великого Збору ОУН(б) 1943 р. і розвинули різні ідеологічні аспекти в публіцистичних матеріалах. Доктрину модернізували, доповнивши її елементами соціальної й політичної демократії та стратегією мирної революції, що мала підтримати антирежимну динаміку в радянському суспільстві. Зберігаючи базові постулати націоналізму, ОУН(з) перейшла до демократичної ідеології.</em></p> <p><strong><em>Наукова новизна. </em></strong><em>На основі контент-аналізу програмних документів, аналітичних публікацій провідних діячів ОУН(з) реконструйована ідеологічна концепція організації, простежена еволюція доктрини під тиском історичних обставин та нової соціально-політичної реальності.</em></p> <p><strong><em>Висновки.</em></strong> <em>ОУН(з)</em><em> вийшла</em><em> з </em><em>праворадикального руху, проте в умовах діаспори намагалася актуалізувати свою доктрину. Організація відмовилася від принципів революційної ортодоксії та елементів інтегрального націоналізму, що сприяло змінам на теоретико-концептуальному та програмно-політичному рівнях і формуванню ідеології демократичного націоналізму.</em></p> Катерина Акименко Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17372 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Музеї археології та етнографії при Волинському національному університеті імені Лесі Українки: історія, формування колекцій та експозиційна діяльність https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17373 <p><strong><em>Мета дослідження.</em></strong><em> Розглянути діяльність двох університетських музеїв – Музею археології та Музею етнографії Волині та Полісся, що діють на факультеті історії, політології та національної безпеки Волинського національного університету імені Лесі Українки. Проаналізувати передумови їх створення і виділяються основні етапи розвитку. Зосередити увагу на ініціаторах створення цих музеїв. Відзначити внесок завідувачів в розвиток Музею археології.</em></p> <p><strong><em>Методологія дослідження</em></strong><em> базується на порівняльному вивченні основних напрямів досліджень та виявленні особливостей фондової та експозиційно-виставкової роботи музеїв археології та етнографії Волині та Полісся при Волинському національному університеті імені Лесі Українки.</em></p> <p><strong><em>Наукова новизна </em></strong><em>полягає у тому, що вперше виокремлено причини трьох змін розташування Музею археології, було виділено передумови, які спонукали провести реекспозиції в цих музеях. Доповнено інформацію про шляхи поповнення фондових зібрань музеїв археології та етнографії Волині та Полісся при Волинському національному університеті імені Лесі Українки.</em></p> <p><strong><em>Висновки.</em></strong><em> Виділено характерні особливості побудови експозицій цих музеїв, зумовлені специфікою використання їх приміщень в якості аудиторного фонду закладу вищої освіти. Наведено класифікацію пам’яток, які умовно об’єднані в групи. Охарактеризовані фондові групи і особливості виставкової діяльності обох музеїв. Окреслені перспективи подальшого розвитку музеїв досліджуваного закладу вищої освіти.</em></p> Світлана Чибирак, Зоряна Кучинко Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17373 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Особливості протистояння влади і студентства університетів Наддніпрянської України в 70-80-х рр. ХІХ ст. https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17374 <p><strong><em>Мета</em></strong><em>: розкрити на прикладі трьох університетів дореволюційної України особливості університетських протестів, ставлення студентських колективів до професорсько-викладацького корпусу не лише з точки зору професіоналізму, але й морально-етичних цінностей. </em></p> <p><strong><em>Методологія дослідження.</em></strong><em> У статті використано методи історизму, об’єктивності, послідовності, всебічності, консерватизму. Головний метод – історико-генетичний, з допомогою якого схарактеризовано складність поведінки студентів через наявність серед них прихильників радикальних і поміркованих форм протесту.</em></p> <p><strong><em>Наукова новизна </em></strong><em>полягає в тому, що вперше в історичній науці України з критичної точки зору розглянуто процес змін у змісті студентських вимог, який мав місце в 70-80-х рр. ХІХ ст. В його основі були як оновлення соціального складу студентства, так і масштаби та направленість урядових заходів, спрямованих на приборкання вільнодумства молоді. Адже для влади студенти уявлялися тим контингентом, який у майбутньому повинен проводити саме проурядову політику. Однак через надто консервативну політику Міністерства народної освіти студенти постійно проявляли своє незадоволення урізанням їхніх прав та сподівань. Невипадково в 70-80-х рр. ХІХ ст. студентські виступи стали значно більш радикальними, ніж було раніше.</em></p> Сергій Куліш Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17374 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Заснування Харківського медико-механічного інституту на початку ХХ ст. https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17375 <p><em>Одним із провідних центрів травматологічної та протезної медицини в Україні є Інститут патології хребта та суглобів ім.&nbsp;проф.&nbsp;М.&nbsp;І.&nbsp;Ситенка НАМН України, який був заснований ще на початку минулого століття під назвою Медико-механічний інститут (1907&nbsp;р.). Ініціатива його заснування належить представницькій організації підприємців Південного економічного району З’їздам гірничопромисловців Півдня Росії (м.&nbsp;Харків) та його голові Миколі Федоровичу фон Дітмару. </em></p> <p><strong><em>Мета дослідження </em></strong><em>– проаналізувати процес створення, головні напрями діяльності й завдання Медико-механічного інституту.</em></p> <p><strong><em>Методологія дослідження </em></strong><em>базується на системі принципів (науковості, об’єктивності, історизму) та методів наукового пізнання. Використання загальнонаукових (аналітичного, синтетичного, системного) та спеціально-історичних (історико-типологічного, історико-порівняльного, хронологічного) методів дозволило проаналізувати світовий досвід в організації подібних установ, виділити особливості Медико-механічного інституту.</em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>У зв’язку із високим рівнем травматизму гірничої і заводської праці перед підприємницькою корпорацією постало завдання забезпечення робітників професійним рівнем лікування та визначення ступеня втрати працездатності. Інститут був організований за зразком подібних закладів охорони здоров’я в Німеччині. </em></p> <p><strong><em>Наукова новизна. </em></strong><em>У роботі показано, що всього за кілька років Інститут був обладнаний усім необхідним для здійснення складних хірургічних утручань та проведення посттравматичних дій. За перші два роки на утримання Медико-механічного інституту З’їздами гірничопромисловців Півдня Росії було витрачено понад 100&nbsp;тис.&nbsp;руб.; річне утримання Інституту коливалося від 40&nbsp;тис.&nbsp;руб. у 1914–1915&nbsp;рр. до 80&nbsp;тис.&nbsp;руб. у 1912–1913&nbsp;рр. Керував цим медичним закладом талановитий організатор і науковець доктор Карл Федорович Вегнер. Підкреслюється, що лікарі Медико-механічного інституту підтримували професійні відносини із німецькими та вітчизняними медичними установами, плідна й тісна співпраця склалася з медичним факультетом Харківського університету. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Досить швидко Харківський медико-механічний інститут став провідним центром травматології та здійснення підприємцями інших соціально орієнтованих проектів. Сучасний Інститут патології хребта та суглобів ім.&nbsp;проф.&nbsp;М.&nbsp;І.&nbsp;Ситенка є гідним продовжувачем Медико-механічного інституту, закладом охорони здоров’я, де шанують пам’ять своїх засновників, зберігають традиції та йдуть у ногу з інноваціями.</em></p> Ірина Шандра Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17375 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Перші дорожньо-транспортні пригоди за участі автомобілів у Харкові на початку ХХ ст. (за матеріалами місцевої преси) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17376 <p><strong><em>Мета. </em></strong><em>Стаття має на меті з’ясувати історію перших дорожньо-транспортних пригод за участі автомобілів у&nbsp;Харкові на&nbsp;початку ХХ&nbsp;ст.</em></p> <p><strong><em>Методологія дослідження.</em></strong><em> У&nbsp;статті відповідно до концепції модернізації урбаністичного простору розглянуто дорожньо-транспортні пригоди за участі автомобілів як один з аспектів появи й освоєння нових транспортних засобів та способів комунікації </em><em></em><em> автомобільного руху</em><em></em><em> у&nbsp;Харкові на&nbsp;початку ХХ&nbsp;ст.</em></p> <p><strong><em>Наукова новизна. </em></strong><em>Уперше в&nbsp;історіографії предметом спеціального наукового дослідження стали дорожньо-транспортні пригоди за участі автомобілів у&nbsp;Харкові на&nbsp;початку ХХ&nbsp;ст. Повідомлення газет «Южный Край» та «Утро» дали змогу виявити низку свідчень про перші дорожньо-транспортні пригоди за участі автомобілів у Харкові на початку ХХ&nbsp;ст. Установлено типові причини, обставини, перебіг і наслідки таких пригод.</em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>З’ясовано, що перші автомобільні аварії були спричинені передусім незвичністю нового транспортного засобу для&nbsp;традиційних учасників тогочасного дорожнього руху – пішоходів, візників і особливо коней, які лякалися незвичного вигляду та високої швидкості руху автоматичних екіпажів, гуркоту їхніх моторів, здійнятої під час руху курявий диму, гучних вихлопів двигунів внутрішнього згоряння та різких сигналів клаксонів чи навіть «сирен». Вагому роль в окремих випадках відігравали такі фактори, як невисока якість підготовки водіїв автомобілів та&nbsp;/&nbsp;чи безвідповідальність окремих шоферів під час руху міськими вулицями. Найбільш наочним прикладом небезпечної поведінки на дорозі став випадок дворянина О.&nbsp;Л.&nbsp;Самойлова (власника й водія сумнозвісного з газетних повідомлень «Червоного автомобіля»), який регулярно свідомо нехтував безпекою учасників дорожнього руху. Це спричиняло часті дорожньо-транспортні пригоди із завдаванням шкоди різного ступеня тяжкості іншим учасникам дорожнього руху </em><em></em><em> людям, тваринам (коням, собакам) і транспортним засобам. Водночас значна частка відповідальності за скоєні ДТП має бути покладена на візників та особливо пішоходів, які звикли до повільного руху містом. Тривалий час вони не усвідомлювали змін, до яких привела поява десятків автомобілів на&nbsp;вулицях Харкова й нехтували власною безпекою, поводячись доволі недбало.</em></p> Андрій Домановський, Наталія Олешко Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17376 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Єврейська громада Сімферополя в революції 1917 року: громадсько-політичні аспекти діяльності (за матеріалами газети «Южные Ведомости») https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17377 <p><strong><em>Мета дослідження. </em></strong><em>Проаналізувати</em><em> становище єврейської громади Сімферополя в період революційних перетворень 1917 р., використовуючи як головне джерело сімферопольську газету «Южные ведомости»</em><em>.</em></p> <p><strong><em>Методологія дослідження </em></strong><em>визначається вибором загальнонаукових методів, зокрема аналітичного й синтетичного, методу описування, і&nbsp; загальноісторичних – ретроспективний, історико-генетичний та квантитативний, які обрані в межах досліджень локальної історії.</em></p> <p><strong><em>Наукова новизна. </em></strong><em>Стаття присвячена історії вивчення становища єврейської громади Сімферополя в умовах революції 1917 р. на основі аналізу одного з найрепрезентативніших джерел. За допомогою матеріалів газети «Южные ведомости» вдалося реконструювати окремі аспекти суспільно-політичного життя громади, передусім створення самоврядних інституцій, участь у муніципальній виборчій кампанії та дискусії між сіоністськими та соціалістичними партійними організаціями. До наукового обігу введено значну частину імен місцевих політичних і громадських діячів.</em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Початок революції 1917 р. єврейська громада Сімферополя зустріла сподіваннями на покращення їхнього політико-правового становища. Стратегічні завдання євреїв Сімферополя спрямовувалися на демократизацію суспільно-політичного життя і подальшу експлуатацію тези про необхідність створити державу Ізраїль на теренах Палестини. Встановлено, що проміжними завданнями стала участь у муніципальній кампанії, виборах до Всеросійських Установчих зборів, на Всеросійський єврейський з’їзд та створення дієвого механізму управління власною громадською радою. Встановлено, що кадровий потенціал громади формувався за рахунок залучення до політичної роботи авторитетних осіб з різних сфер діяльності. З’ясовано, що прикладна реалізація висунутих завдань проявилася у створенні Єврейського тимчасового громадського комітету, участі в роботі органів місцевого самоврядування губернського рівня, агітаційній діяльності під час виборів до Всеросійських Установчих зборів.</em></p> Тарас Вінцковський Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17377 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 «Тупикова гілка усної історії» та написання «Історії міст і сіл УРСР» (на прикладі Дніпропетровської області) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17378 <p><strong><em>Метою дослідження </em></strong><em>є визначення місця «тупикової гілки усної історії» та написання «</em><em>Історії міст і сіл УРСР»</em><em>.</em></p> <p><strong><em>Методологічну основу дослідження </em></strong><em>становлять принципи історизму, об’єктивності у поєднанні з історико-порівняльним, та мікроісторичним методами.</em></p> <p><strong><em>Наукова новизна дослідження </em></strong><em>полягає у постановці проблеми і визначенні феномену у розвитку усної історії,&nbsp; як «тупикова гілка». Дослідження показало, що «тупикова гілка» з’явилася після появи звукозаписуючої техніки. Особливо активно «тупикова гілка» використалася у країнах де подібна техніка була недоступною для дослідника. Під час реалізації в УРСР масштабного історичного проекту «</em><em>Історії міст і сіл УРСР» перед авторами історичних нарисів постало завдання збирати спогади місцевих жителів і перекривати ними історичні лакуни, що виникли через відсутність документальних джерел. В результаті чого під час підготовки нарисів з історії невеликих населених пунктів активно записували спогади місцевих жителів. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>У результаті проведеної<strong>&nbsp; </strong>роботи було встановлено, що «тупикова гілка усної історії» існувала паралельно з «прогресивною гілкою» і активно використовувалася дослідниками для (ре)конструкції минулого. Одним із наймасштабніший історичних проектів де використовувалася&nbsp; «тупикова гілка» стало написання «</em><em>Історії міст і сіл УРСР». На прикладі Дніпропетровської області вдалося визначити, що автори історичних нарисів зверталися до усної історії лише у тих випадках коли бракувало документальних джерел. Для того, щоб «легалізувати» записані від руки спогади їх завіряли печатками сільських рад. Ключовим недоліком «тупикової гілки» є деформація спогадів, яку вони проходять під час записування на слух. Деформація відбувалася у двох напрямках&nbsp; тематично-смисловою та презентаційною. Тематично-смислова деформація проявлялася у висвітленні лише окремих тем: «революції 1905-1907 рр.», «збройна боротьба за владу Рад» та інше. Презентаційна деформація проявлялася у підлаштуванні текстів під радянський історичний навратив. </em></p> Альберт Венгер Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17378 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 Харківський том багатотомного енциклопедичного видання «Звід пам’яток історії та культури України». Історія та сучасний стан (остання чверть XX – початок XXI ст.) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17379 <p><strong><em>Мета.</em></strong><em> Метою статті є комплексний аналіз стану підготовки Харківського тому багатотомного енциклопедичного видання «Звід пам’яток історії та культури України» з 1980-хх рр. – поч. </em><em>XXI</em><em> ст., та</em> <em>його</em><em> вплив на сферу пам</em><em>’яткознавства та </em><em>пам</em><em>’</em><em>яткоохоронної роботи.</em></p> <p><strong><em>Методологія дослідження.</em></strong> <em>У статті досліджено становлення Харківського тому багатотомного енциклопедичного видання «Звід пам’яток історії та культури України», в контексті загальнодержавного енциклопедичного проекту з точки зору принципів історизму, системності, міждисциплінарності, об’єктивності, аналізу та синтезу.</em></p> <p><strong><em>Наукова новизна.</em></strong><em> В умовах сучасної нормативної системи охорони культурної спадщини, історичних та міждисциплінарних досліджень, важливою складовою частиною заходів з охорони та популяризації в Україні та світі національної культурної спадщини та окремим предметом дослідження стає «Звід пам’яток історії та культури України» – фундаментальне, багатопрофільне, енциклопедичне, науково-довідкове видання, яке охоплює всі відомі на її території нерухомі пам’ятки – археології, історії, архітектури, містобудування, монументального мистецтва, науки і техніки, що мають історичну, наукову або художню цінність.</em></p> <p><strong><em>Висновки.</em></strong> <em>Проаналізувавши основні нормативні засади, правові акти, розпорядження та накази, завдяки яким було розпочато функціонування Зводу, як в Україні загалом, так і в Харківській області, переваги та недоліки у процесі збору і опрацюванні інформації по пам’яткам, зміни в адміністративно-територіальному устрої та соціально-політичних моментах, а також сучасний досвід та стан підготовки Харківського тому видання, можна зробити висновок, що проект «Звід пам’яток історії та культури України» – це не тільки видання, яке несе в собі нормативно-енциклопедичну навантаженість. Звід є науковою базою для складання Державного реєстру нерухомих об’єктів історико-культурної спадщини, але має відмінність, оскільки він вміщує максимально вивчену кількість нерухомих об’єктів культурної спадщини, а не тільки ті, які знаходяться під охороною Держави. Цей загальнодержавний проект здатен поліпшити історико-краєзнавчий рух, активізувати ексурсійно-туристичну складову регіону, а також стати основою для створення нових сучасних інформаційних ресурсів у галузі охорони та дослідження пам’яток.</em></p> Ярослав Ліхолєтов Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17379 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000 V Всеукраїнська наукова конференція «Теоретичні та прикладні аспекти біографістики: до 165-річчя від народження Д.І. Яворницького» https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17380 <p>6&nbsp;листопада 2020&nbsp;р. у Харківському національному університеті імені В.&nbsp;Н.&nbsp;Каразіна відбулася V Всеукраїнська наукова конференція «Теоретичні та прикладні аспекти біографістики: до 165-річчя від дня народження Д.&nbsp;І.&nbsp;Яворницького». Зважаючи на санітарно-епідеміологічну ситуацію, спричинену пандемією COVID-19, конференція відбулася в онлайн-форматі. Однак це не завадило учасникам виголосити цікаві доповіді й активно взяти участь у їх обговоренні.</p> Наталя Аксьонова, Ольга Вовк Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/uahistory/article/view/17380 Wed, 16 Jun 2021 00:00:00 +0000