Політична криза після прийняття ІІІ Універсалу в контексті протиріч земельного питання в Україні.

Анотація

Мета дослідження. Проаналізувати об`єктивні внутрішні економічні та соціальні передумови урядової кризи після прийняття ІІІ Універсалу Центральної Ради в контексті дії системних факторів економічного характеру, які обумовили позицію тогочасного українського уряду в галузі земельних перетворень.

Методологія дослідження. Внутрішні причини кризи аналізуються на основі урахування таких факторів як характер поміщицьких господарств в українських губерніях на початку ХХ ст., співвідношення обсягів земельного фонду та сільських господарств, які не мали можливості вести товарне виробництво внаслідок малоземелля та відсутності засобів утримання тяглової сили, а також програмних положень українських партій соціалістичного спрямування щодо напрямів земельної реформи.

Наукова новизна. Показано, що політична криза внаслідок прийняття ІІІ Універсалу була викликана нездатністю уряду вирішити протиріччя між необхідністю збереження товарного характеру сільськогосподарського виробництва (основою якого були тісно пов`язані з фінансовим капіталом великі приватновласницькі господарства капіталістичного типу, що займали  значну частину сільськогосподарських земель тогочасної України) та необхідністю наділення селянства землею як основним засобом життєзабезпечення селянських сімей. Звертається увага на те, що у відповідності до програмних установок партій соціалістичного спрямування одним із шляхів вирішення такого потиріччя Центральна Рада та її уряд намічали створення на базі поміщицьких маєтків колективних господарств.

Висновки. Оскільки на початку XX століття велике землеволодіння в Україні вже набуло капіталістичного характеру як з точки зору організації, так і через його інтеграцію в ринкові відносини, а обмежений обсяг земельного фонду не дозволяв наділити всіх селян достатньою для ведення товарного господарства кількістю землі, земельна реформа на основі перерозподілу поміщицьких земель не носила антифеодального характеру, не сприяла розвитку капіталістичних відносин та не могла припинити гостру кризу в аграрній сфері. У цих умовах керівництво Генерального Секретаріату земельних справ Центральної Ради взяло курс на збереження великих капіталізованих аграрних господарств латифундійного типу, ввійшовши в протиріччя з масовим селянським рухом за зрівняльний перерозподіл  земельної власності. У результаті Центральна Рада втратила свою основну соціальну базу – українське селянство, що стало основною причиною її сходу з історичної арени.